Юрій Єгоров. На яскравому сонці. -Музей українського живопису

В історії українського мистецтва ХХ століття ім’я Юрія Єгорова завжди згадується мимохідь. Однак масштаб його особистості, значний творчий доробок, вплив на наступні покоління одеських художників спонукають говорити про Єгорова як про одну з ключових фігур українського мистецтва другої половини ХХ століття.

Учень одного з вцілілих після радянських репресій “одеських парижан” Теофіла Фраєрмана, Єгоров невдовзі і сам став орієнтиром для колег та послідовників, еталоном майстерності.

Для покоління одеських художників-нонконформістів Юрій Єгоров був учителем, хоча й викладав в Одеському художньому училищі ім. Грекова лише кілька років наприкінці 1950-х. У нього вчилися незалежності, сміливості бути собою в мистецтві, до нього приходили за допомогою і розрадою. Понад півстоліття він залишався беззаперечним гуру, і вдихнув життя у термін “одеська школа”, в якому поєдналися традиції південно-руського малярства і модернізму.

Юрій Єгоров вчився в Ленінградському державному інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна, потім у Вищому художньо-промисловому училищі ім. В. Мухіної. У 1955-му повернувся до Одеси, і більше ніколи не залишав місто надовго. З кінця 1950-х років Єгоров впродовж десятиліття перебував під впливом “суворого стилю” і створив кілька знакових робіт у цій манері — наприклад, “Солдати Жовтня” (1957) і “1918 рік” (1968). Але поступово південні, морські пейзажі, портрети й метафізичні натюрморти витісняють революційну тематику і надовго стають для художника основними жанрами.

Стриманий, однак темпераментний і барвистий живопис Єгорова вочевидь не відбувся б деінде. Саме Одеса з її повсюдною морською стихією, сліпучим полуденним сонцем та провінційною віддаленістю від соціально-політичних зрушень стала тлом для чисельних робіт художника. Чи він працював на пленері (дуже любив малювати під відкритим небом), чи в майстерні, яка до нього належала Петру Нілусу, Єгоров трактував форми відсторонено, вдавався до узагальнення, відсікав усе другорядне, досягаючи таким чином монументальності зображуваного, виходячи на рівень знаку. Єгоровське море – величне, стале, з фірмовим круглим небокраєм. Міцні фігури дівчат і юнаків на його полотнах вкриті бронзовою засмагою. Він шукав у навколишньому світі вічну красу, вищу сутність, неперевершеність природи, які людина може відчути, але яких не здатна досягнути.

У трьох виставкових залах Національного художнього музею України експонуватимуться живописні роботи Юрія Єгорова кінця 1950-х – середини 2000-х років. А також малюнки, ескізи, гіпсові моделі, гобелен. Фотографії, документи й відеохроніка — з архівів доньки художника Ірини Єгорової, останньої дружини Тетяни Псковітіної, художника Віктора Маринюка та колекціонера Анатолія Димчука.