5 июня
Віллем КЕЙ (1520, Бреда - 5 червня 1568, Антверпен) - фламандський живописець епохи Ренесансу.
Навчався у Ламберта Ломбарда в Льєжі і у Пітера Кука ван Алста в Антверпені. У 1542 році Віллема прийнято в гільдію Св. Луки. Відомий насамперед як портретист. Портрети його роботи високо цінувалися сучасниками. Крім портретів писав також і релігійні сюжети.
 |
| «Тайна вечеря» з автопортретом (крайній праворуч), близько 1560. |
Народився Марко РІЧЧІ (5 червня 1676, Беллуно — 21 січня 1730, Венеція) — венеціанський художник перехідної доби від бароко до рококо, гравер і сценограф.
Був племінником художника Себастьяно Річчі, в майстерні котрого здобув перші художні навички. 1696 року разом із дядькою прибули у Венецію, бо почали працювати разом. Внаслідок бійки був убитий гондольєр, тому Марко Річчі був вимушений потайки покинути Венецію.
Художник перебрався на житло у папський Рим, де працював художником-пейзажистом. Робив також вигадані пейзажі з давньоримською архітектурою (капріччо). Художник не дуже самостійний, Марко Річчі часто співпрацював із митцями більш обдарованими, що зробило низку творів раннього періоду важко відокремленими від творів інших майстрів.
З ініціативи британського дипломата Чарльза Монтегю, 4-го графа Манчестер, Марко Річчі отримав запрошення на працю у Лондон. Шлях митця йшов через Голландію, що славилась власними пейзажистами навіть у Римі. Серед творів лондонського періоду — театральні декорації до двох вистав італійськоїопери, котрі він виконав у співпраці з художником Джованні Антоніо Пеллегріні (1675—1741).
1716 року разом із дядьком вони повернулись до Венеції. Художник досяг зрілості і створює пейзажі, вигадані краєвиди, жанрові сцени, театральні декорації і карикатури. Від 1723 року Марко Річчі звернувся до друкованої графіки, де розробляв той самий жанр капріччо та пейзажів з фігурками стафажа. Часте звертання до відтворення давньоримських руїн зробило його попередником другого відомого італійського графіка Піранезі.
 |
 |
| «Вілла парк» | «Краєвид з мандрівниками» |
Народився Петро Карлович КЛОДТ (Клодт фон Юргенсбург) (5 червня 1805, Петербург — 20 листопада 1867, миза Халала, Фінляндія) — російський скульптор і майстер ливарної справи. Серед його творів — постать князя Володимира у Києві. Був у дружніх стосунках з Т. Г. Шевченком.
Сім'я майбутнього скульптора (небагата, але родовита) походила з балтійських німецьких аристократів, складалася з потомствених військових. Петро Клодт теж став офіцером-артилерістом, але в 1828 році пішов з військової служби і вирішив далі займатися виключно скульптурою.
Два роки Клодт вчився самостійно, копіював сучасні й античні твори мистецтва і працював з натури. З 1830 року він є вільним слухачем Академії мистецтв, його вчителями стали ректор Академії І. П. Мартос, а також майстри скульптури С. І. Гальберг і Б. І. Орловський.
З початку 1830-х років великим успіхом стали користуватися його статуетки, що зображують коней. Першим великим успіхом молодого скульптора стало оформлення 1833 року Нарвської брами у Петербурзі - на аттику арки була встановлена колісниця богині слави з шісткою коней.
Найбільш значущою і відомою з робіт скульптора стали коні на Анічковому мості в Петербурзі. Клодт витратив на цю роботу 20 років свого життя. Сама робота була визнана сучасниками однієї з вершин образотворчого мистецтва. У стислі терміни вона набула європейської популярності. «Коні Клодта» були встановлені в кількох містах Європи.
 |
| «Коні Клодта» перед Берлінським замком |
У 1838 році Петро Клодт був призначений в академіки, став професором скульптури і очолив Ливарний двір Імператорської академії мистецтв. Серед інших відомих робіт митця - пам'ятники байкарю Івану Крилову, імператору Миколі I. Наприкінці 1840-х рр Клодту доручили зробити виливок пам'ятника князю Володимиру Святому в бронзі для Києва. Перед відливанням йому довелося відтворити маленьку фігурку, зроблену свого часу В.І. Демут-Малиновським у гігантському масштабі пам'ятника. При виконанні цієї роботи неминуче було внесення змін щодо моделі. Велику роботу Клодт виконав над обличчям скульптури, надавши йому вираз натхненності.
 |
 |
| Пам'ятник І. А. Крилову (бронза, граніт, 1848-1855) в Літньому саду, Петербург |
Народився Єгуда (Ю́дель, Юрій) Мойсейович ПЕН (5 червня 1854, Новоолександрівськ (нині - Зарасай), Литва - 1 березня 1937, Вітебськ) - білоруський художник, педагог, видатний діяч «єврейського ренесансу» початку XX століття. Відомий як учитель Марка Шагала.
З дитячих років заробляв на життя як підмайстер маляра в Двінську (Даугавпілс). У 1880 році вступив до Академії мистецтв, де навчався у П. П. Чистякова і М. А. Лаверецького. У 1891 році оселився в Вітебську і через рік відкрив там приватну Школу малювання і живопису - перше в Росії єврейське художнє училище, де займалися майбутні видатні майстри Лазар Лисицький (Ель Лисицький), Осип Цадкін, Марк Шагал та ін.
У своїх роботах Юдель Пен показав життя єврейської бідноти («Годинникар», «Старий кравець», «Старий солдат», «Єврейський рабин», «Остання субота»). У 1920-х роках створив картини «Швець-комсомолець» (1925), «Сват» (1926), «Швачка» (1927), «Пекар» (1928). У 1927 році з нагоди 30-річчя творчої діяльності Юдель Пену було присуджено звання Заслуженого єврейського художника.
Художник був убитий у себе вдома у Вітебську при невідомих обставинах. Після смерті Юделя Пена у Вітебську була створена його картинна галерея. Зараз роботи Пена зберігаються в Вітебському художньому музеї та Національному художньому музеї Республіки Білорусь.
 |
 |
| «Автопортрет», 1922 | «Портрет Марка Шагала», 1914 Національний художній музей Республики Білорусь |
Народився Євзебій (Євсевій) Олександрович ЛІПЕЦЬКИЙ (5 червня 1889, с. Вербівці, нині Заставнівського району Чернівецької обл. — 18 червня 1970, у м. Байройт, ФРН) — український художник, талановитий живописець, графік, театральний художник, реставратор та педагог.
Від 1910 року навчався коштом Буковинського релігійного фонду в Баварській академії художніх мистецтв. Після цього продовжив студії у Віденській академії. Від 1918 жив у Чернівцях. Викладав малювання і каліграфію в місцевій українській гімназії. При Народному домі мав студію-майстерню, в якій вчилася малюванню і письменниця Ірина Вільде. 1940 року, з приходом радянських військ, виїхав до Німеччини.
Липецький малював портрети, пейзажі, декорації до вистав, реставрував стінописи (Почаївська лавра, Крехів, монастир «Хрещатик») і книжки, та чільне місце у творчості Ліпецького посідає портретний жанр. Він був автором численних портретів українських письменників, історичних осіб та сучасних йому діячів культури і мистецтва. У портретних творах Ліпецький творчо поєднував мистецькі засади академічної школи з імпресіоністичним підходом до створення образів, майстерно поєднував академізм, реалізм та сесецію. Великий вплив на Ліпецького здійснив Микола Івасюк, який був його безпосереднім вчителем. Частина оригіналів творів Ліпецького зберігається в Чернівецькому художньому музеї та Чернівецькому краєзнавчому музеї.
 |
 |
| Автопортрет, 1915 | Портрет Ольги Кобилянської, 1922 |
5 червня 1894 року у Львові на Загальній крайовій виставці у спеціально збудованому павільйоні була презентована РАЦЛАВИЦЬКА ПАНОРАМА, що зображує битву під Рацлавицями від 5 червня 1794 періоду повстання Костюшка. Це одна з найбільших панорам і одна з небагатьох, що була збережена і не порізана на фрагменти заради повернення коштів. Панорама була відкрита в соту річницю битви.
 |
| Павільйон панорами Рацлавицької битви. Львів. |
Намальована польськими художниками Яном Стиком і Войцехом Коссаком. Розміри панорами становлять 150 м на 15 м. Для панорами привезли з Бельгії десять рулонів полотна для вітрил розміром 10 м на 15 м. Їх зшили разом на спеціальному металевому каркасі, виготовленому фірмою Gridl з Відня. На ґрунтування полотна використали 750 кг фарби.
Підготовча робота над панорамою тривала у 1892 і 1893 рр., її офіційно замовила міська рада Львова. Павільйон з внутрішнім діаметром 38 м був збудований за проектом архітектора Людвіка Балдвін-Рамулта. Її оглянув 8 вересня 1894 австрійський імператор Франц Йосиф I. Демонструвалась у Будапешті 1896. Була вивезена до ПНР у 1946. Від 14 червня 1985 експонується у спеціально збудованому приміщенні Вроцлава.
 |
| Фрагмент панорами (захоплення гармат) |
Народився Еммануїл МАНЕ-КАЦ (ім'я при народженні Мань (Маня, Еммануїл) Лейзерович Кац) (5 червня 1894, Кременчук - 8 вересня 1962, Тель-Авів) – український, французький і єврейський художник.
Народився в сім'ї сінагоганального служки в Кременчуці. Деякий час відвідував художню школу у Вільні, навчався в Художньо-промисловій школі імені М. В. Гоголя в Миргороді, потім у Київській художній школі (1911-1913). Продовжив освіту в Парижі в Школі витончених мистецтв у Ф. Кормона і в Петрограді, де був учнем М. В. Добужинського і учасником виставки «Світ мистецтва» (1916). У 1916 брав участь у Виставці Єврейського товариства заохочення мистецтв.
З 1917 року Мане-Кац викладав спочатку в Кременчуці, а потім в Академії витончених мистецтв у Харкові (1918-1919). Входив до складу харківської авангардистської «Групи трьох» (спільно з Олександром Гладковим і Василем Єрміловим). У липні 1919 провів персональну виставку в Харкові.
У 1921 році виїхав до Берліна, від 1922 року жив в Парижі. У 1923 році пройшла перша виставка Мане-Каца в Парижі (галерея Персьє). У 1927 році отримав французьке громадянство. Учасник виставок в паризьких салонах. З художників Паризької школи найближче за духом для нього були Пікассо і Шагал. Широко відомий портрет Мане-Каца роботи Пікассо. В останні роки життя Мане-Кац регулярно відвідував Хайфу, де у нього була майстерня, а потім був створений всесвітньо відомий музей Мане-Каца, куди були передані картини самого художника і полотна інших майстрів з його колекції.
У творчості Мане-Каца переважають портрети, жанрові сцени, пейзажі, він також експериментував у скульптурі. Значна частина його творів пов'язана з єврейською тематикою: пейзажі Палестини, єврейські типи, сюжети, навіяні юдейською історією та релігією («У чудотворця-рабина» (1934), «Скрипаль» (1945), «Єврей, що молиться» (1947) та інші). Золота медаль на Всесвітній виставці в Парижі (1937) за картину «Біля Стіни Плачу».
Художник був близький з багатьма майстрами паризької школи першої половини ХХ століття. Працював у спірітуально-реалістичній манері. Твори Мане-Каца представлені у провідних музеях світу.
 |
 |
| « Весілля » |
Народився Віктор Іванович МАТЮШЕНКО (5 червня 1925, Катеринослав — 29 листопада 1984, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) — український живописець, один з найбільш ліричних пейзажистів Придніпров'я.
У роки Другої світової Віктор Матюшенко шістнадцятирічним хлопчиком потрапив на фронт, пройшов всю війну снайпером-розвідником, а після перемоги вступив до військового училища, вирішивши присвятити своє життя армії. Але одного разу, коли курсантів повели в Третьяковську галерею, він побачив картину Ф. Богородського «Слава полеглим героям». Полотно справило на юнака настільки сильне враження, що він подав заяву про відрахування і вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив у 1951 році. Його вчителями за фахом були М. Панін і М. Погрібняк.
Матюшенко жив і працював у Дніпропетровську (Дніпрі). Брав участь у виставках з 1951 р. Член Спілки художників з 1969 р. Нагороджений Грамотою секретаріату правління Спілки художників України за відмінну роботу, медаллю меморіалу ім. А. Куїнджі (1964). Персональні виставки: 1967, 1975, 1983 - в Дніпропетровську (Дніпрі), 1986 - у Києві (посмертно).
Велику роль у творчому розвитку художника зіграли майже щорічні подорожі по Україні, Карелії, Кавказу. З кожної поїздки художник привозив численні роботи і начерки.
Більшість пейзажів майстра присвячено щедрій природі України, яку живописець щиро любив. Ця любов породила національне забарвлення ліричних образів, багатий внутрішній світ його пейзажів. Думки про безсмертя і постійне оновлення природи, вічность життя закладені в основу багатьох його робіт. Найбільш яскраво вони відбилися в циклах «Україна весняна» і «Карелія». Твори Віктора Матюшенка зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м.Дніпро), приватних колекціях у багатьох країнах.
 |
 |
| «Верба цвіте», 1970. Музей українського живопису |
Народився Віктор Миколайович ЧАУС (5 червня 1940, с. Ямпіль Донецької області) - харківський живописець, педагог. Заслужений діяч мистецтв України (2000). Відомий майстер тематичної картини.
Закінчив Кримське художнє училище ім. М. Самокиша (1962-1966) і Харківський художньо-промисловий інститут (1966-1971), де навчався у Є. Єгорова, Б. Косарєва, Б. Колесника, Є. Бикова. Учасник виставок різного рівня від 1972. Професор кафедри живопису в Академії дизайну і живопису. Голова секції живопису Харківської організації Національної спілки художників України від 1998 року. Картини Віктора Чауса вражають непідробною щирістю, душевною теплотою, надзвичайною різноманітністю і складністю технічних прийомів.
 |
 |
| «Святкова ніч», 1992 |