29 августа
Народився Іван Семенович (Васильович) БУГАЄВСЬКИЙ-БЛАГОДАРНИЙ (Богаєвський-Благодатний) (29 серпня 1773, Київ —1859, Санкт-Петербург) — відомий художник-портретист 1-ї половини 19-го століття.
Народився в сім'ї простого київського міщанина. У 1779-1794 навчався в Академії мистецтв під керівництвом знаменитого професора Щукіна. Служив у міністерстві внутрішніх справ, одночасно займаючись живописом. Дружив з відомим живописцем О.Г.Венеціановим. За «Портрет гусарського офіцера» (1822) став кандидатом в академіки. У 1824 році, написавши з натури портрет професора історичного живопису Андрія Івановича Іванова, удостоївся звання академіка живопису.
Автор цілої серії портретів відомих історичних діячів, а також простих людей, селян. Портрети, написані Бугаєвським-Благодарним, вражали своєю реалістичністю. Також розписував церкви, що знову відбудовувались після наполеонівської навали, прикрашав їх фресками, писав ікони.
 |
 |
| «Автопортрет», 1814 | «Портрет графа В.П.Кочубея», 1837 |
Народився Жан Огюст Домінік ЕНГР (29 серпня 1780, Монтобан, Франція - 14 грудня 1867, Париж) - французький художник, лідер європейського академізму XIX століття.
Навчався в Тулузькій академії красних мистецтв. Продовжив освіту в Парижі, де 1797 року стає учнем Жака-Луї Давида. У 1802 році за картину «Ахіллес приймає в своєму наметі посланців Агамемнона» отримав так звану «велику римську премію», що давало право на поїздку в Італію за рахунок французького уряду. У 1806-1824 роках Енгр навчався і працював у Римі і Флоренції. Після повернення в Париж він відкриває школу живопису. У 1835-1841 Енгр очолює Французьку академію в Римі. Від 1841 року до кінця життя живе в Парижі.
 |
| «Апофеоз Гомера», 1826—1827. Лувр, Париж |
«Чудово володіючи рисунком, Енгр у своїх картинах постійно прагнув до ідеальної досконалості і краси форм, причому зразками для нього були спершу антики, а потім твори Рафаеля. Його фігури відмінно модельовані в приємних, свіжих і гармонійних тонах, але колориту їх тіла бракує теплоти і блиску, які обумовлюються силою кинутого на них світла. Втім, цей недолік поступово зменшувався, і в пізніших роботах Енгра, як, наприклад, картина «Турчанки в лазні», написаній на 84-му році його життя, голе жіноче тіло справляє враження самої натури, але тільки очищеної від випадкових вад, облагородженої і, завдяки вкладеному в нього почуттю витонченого, не збуджує грішних помислів. Під час всієї своєї діяльності Енгр залишався ворогом густої накладки фарб і занадто складної палітри, але писав в міру соковитим, рівним і делікатним пензлем, користуючись колерами, тільки необхідними для отримання бажаного ефекту. Спочатку, слідуючи по стопах свого вчителя, Давида, він брав сюжети з класичної давнини, але потім став зображати, крім них, релігійні сюжети, епізоди з розповідей великих поетів і історико-побутові сцени, прекрасно характеризуючи особи, які беруть участь в них, і намагаючись вірно передавати їх костюми і всю обстановку. Він виявив себе напрочуд вправним майстром також у портретах, як писаних олійними фарбами, так і мальованих олівцем. Творами Енгра особливо багатий Луврський музей в Парижі» (Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона).
 |
 |
| «Автопортрет», 1804 | «Жанна д'Арк на коронації Карла VII», 1854 |
Народився Леон КОНЬЄ (29 серпня 1794, Париж - 20 листопада 1880, там само) - французький художник, представник неокласицизму і романтизму.
У травні 1812 року Коньє вступає в паризьку Школу витончених мистецтв, в клас художника П'єра Нарциса Герена. За допомогою вчителя 1814 року представляє одну зі своїх робіт на виставці у Французькій академії. У 1817 році за роботу «Звільнення Олени Кастором і Поллуксом» йому присуджується Римська премія 1-го ступеня. У 1817 році художник успішно виставляється також в Паризькому салоні. Разом з нагородами Коньє отримує грошову стипендію, яка дозволила йому зробити поїздку в Італію і прожити 5 років в Римі.
У 1822 році Коньє повертається до Франції. У 1831 велику популярність мала робота майстра «Викрадення Ревеки тамплієрами» (за романом Вальтера Скотта «Айвенго»). У 1843 році справжньою мистецькою сенсацією стало інше його полотно - «Тінторетто, який малює свою мертву дочку».
 |
| «Тінторетто, який малює свою мертву дочку» |
У 1855 році митець в останній раз виставляється в Паризькому салоні і потім поступово відходить від малювання і художньої творчості. Коньє мав численних учнів, але в 1863 році художник припиняє і викладання в Школі витончених мистецтв. Помер в похилому віці, всіма забутий.
 |
 |
| «Автопортрет», 1818 | «Паризька Національна гвардія» |
Родилась Флорина ШТЕТТХАЙМЕР (29 августа 1871, Рочестер в штате Нью-Йорк – 11 мая 1944, Нью-Йорк) – американская художница, дизайнер и поэтесса, работавшая в стиле модерн и под влиянием арт-деко.
Флорина родилась в богатой семье немецко-еврейского происхождения. Решив стать художницей, в 1892 году начала свое художественное образование в Лиге студентов-художников в Нью-Йорке. Флорина много путешествовала, изучая искусство в Германии, Италии, Испании, Франции и Швейцарии, пополняя свои художественные знания о европейском искусстве и авангардистских течениях нового столетия.
В октябре 1916 года на Манхэттене состоялась ее первая и единственная за всю жизнь персональная выставка. Там художница представила 12 декоративных полотен, но за время работы выставки ни одна картина не была продана. Она продолжала участвовать в коллективных выставках, в течение двух десятилетий экспонировала свои работы на ежегодных выставках Общества независимых художников и даже стала членом Американского общества художников, скульпторов и граверов. Но, несмотря на растущую популярность, свои персональные экспозиции художница решила демонстрировать в узком кругу друзей, устраивая «персоналки» в своем семейном Салоне. Этот Салон был популярен до 1935 года, здесь в течение более двадцати лет собирались знаменитые художники, писатели и критики. Частым гостем во время своих приездов в США в Салоне был французский художник и теоретик искусства Марсель Дюшан.
 |
| «Праздник в честь Дюшана», 1917 |
Начиная с 1917 года, картины Штеттхаймер представляют собой нескончаемый калейдоскоп портретов и жанровых зарисовок, на которых изображены вечеринки, прогулки по Пятой авеню, городские пейзажи, светские мероприятия, праздники и парады, пикники и застолья, при этом, многие произведения можно считать биографическими. Картины художницы представляют собой современный синтез разных форм современного искусства и своеобразную хронику городской жизни, урбанистического жизненного уклада Нью-Йорка первой половины ХХ века. Своеобразный стиль художницы характеризуется яркими цветами, целенаправленным наивом и своеобразным юмором. Декоративный и образный стиль работ художницы часто называют «женственным».
Марсель Дюшан и художник Энди Уорхол, который восхищался искусством Флорины, организовали в 1946 году в Музее современного искусства большую ретроспективу Штеттхаймер. Еще одна мемориальная выставка художницы была проведена в Музее американского искусства Уитни в 1995 году.
 |
 |
| «Автопортрет» | «Соборы Уолл-стрит», 1939. Музей Метрополитен, Нью-Йорк |
Народився Володимир Олексійович БАЛЯС (29 серпня 1906, Рогатин, нині Івано-Франківської області — 19 квітня 1980, Сан-Дієго, США) — український художник, графік, ілюстратор, скульптор.
Володимир Ба́ляс народився у сім'ї кравця. Під час навчання у Рогатинській гімназії його першим учителем малярства був пейзажист та ілюстратор Юліан Панькевич. Закінчивши гімназію В. Баляс вступив на загальний відділ (факультет) Львівської політехніки, де викладалися архітектура, малярство і графіка. Через три роки, в 1932, польське міністерство освіти ліквідувало цей відділ — і В. Баляс вступив до Варшавської академії мистецтв, у котрій студіював малярство у професора М. Котарбінського, ужиткову та артистичну графіку в професора Е. Бартломейчика.
Свої твори Ба́ляс виставляв у Болгарії, Фінляндії та вперше у Львові в експозиції «Митці — митрополитові Андреєві». Його вважали незрівнянним майстром плакату: лаконічними композиційними засобами, чітким рисунком, шляхетним колоритом В. Баляс досягав неординарних ефектів, як у роботах «Баль в Академії Мистецтв», «Запорожець за Дунаєм», «Весна».
Закінчивши у 1938 році Варшавську академію мистецтв, переїжджає до Львова та поринає у мистецьке життя міста. Його графічні роботи з'являються на виставках, їх друкують галицькі часописи. В. Баляс виготовив чимало екслібрисів, картину «Панорамний вид Львова». Відомий і портрет Василя Стефаника його пензля. Брав участь у мистецьких виставках у Львові, Варшаві, Софії, Києві, Римі та інших містах. Творчу діяльність В. Баляс поєднував з педагогічною. З 1939 по 1944 роки викладав у Мистецько-промисловому інституті у Львові.
 |
 |
| Ілюстрації до казки Василя Ґренджа-Донського «Манюсінька», 1943 |
Наприкінці другої світової війни В. Баляс змушений покинути Україну і виїхав до Німеччини, звідки у 1947 році переїхав до Канади. У Торонто у 1952–53 роках він спільно з Михайлом Дмитренком та Іваном Кубарським виконав іконостас, запроектований архітектором Юрієм Кодаком, та розпис українського православного катедрального собору св. Володимира. Храм, збудований і розписаний у стилі козацького бароко, став одним із найкращих зразків українського церковного мистецтва в Канаді.
 |
| Інтер'єр Українського Православного Катедрального собору св. Володимира в Торонто |
Виняткове місце митець зайняв у станковій та артистичній графіці. Його твори вражають своїм композиційним вмінням, використанням несподіваних ефектів світлотіні й технікою виконання. Проживаючи в Канаді (в Торонто, Вінніпегу), Володимир Баляс створив низку високомистецьких мозаїк: «Козак Мамай», «Св. княгиня Ольга», «Св. князь Володимир», «Ватаг гуляє». Одна з робіт митця того часу — «Дівчина зі збанком» — виконана у бронзі.
Останні роки художник прожив у США, працював над оформленням українських книжок. Тут він створив також цілий ряд ліноритів високого рівня. Виставки художніх робіт В. Баляса відбулися в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі,Торонто, Монреалі, Сан-Дієго та інших містах Америки, Канади, Мексики, Бразилії, Європи. В Україні за радянських часів його ім'я було викреслене з історії мистецтва і не згадувалося.
 |
 |
| «Натюрморт з зеленою вазою», 1976 |
29 августа 1912 года в Москве на Чистых прудах была открыта панорама «Бородинская битва», выполненная художником Францем Рубо к столетию Отечественной войны 1812 года. Панорама разместилась в специально построенном архитектором П. А. Воронцовым-Вельяминовым павильоне. Основной сюжет панорамы — бой за деревню Семеновскую. Работа над полотном размерами 115 метров в длину и 15 в ширину продолжалась в течение 11 месяцев в специальном павильоне под Мюнхеном. Затем уже готовое полотно было навернуто на вал и доставлено в Москву. Успех этого произведения был огромен: за 5 лет музей посетило более 150 тысяч человек. Бородинская панорама просуществовала до 1918 года, после чего полотно Рубо было опять намотано на вал и отправлено в хранилище, предметный план разобран.
Лишь в 1962 году картину после длительной реставрации снова смогли увидеть зрители в новом музее-панораме «Бородинская битва» на территории бывшей деревни Фили (ныне Кутузовский проспект в Москве), открытом к 150-летию битвы.
 |
 |
| Музей-панорама «Бородинская битва» | Фрагмент панорамы |
Родился Эмиль ШУМАХЕР (29 августа 1912, Хаген, Северный Рейн-Вестфалия — 4 октября 1999, Сан-Хосе, Ивиса, Балеарские острова) — немецкий художник-абстракционист, представитель информализма в живописи.
Эмиль Шумахер получил художественное образование в Школе прикладного искусства Дортмунда в 1932—1935 годах. После Второй мировой войны увлекается кубизмом. В 50-е годы перешёл к чисто цветовым композициям, без каких-либо конструктивных элементов. С 1955 года Эмиль Шумахер участвовал в различных выставках абстракционистов. В 1958—1960 годах он — профессор в Высшей школе изобразительного искусства в Гамбурге, в 1966—1977 годы — профессор в Государственной академии изобразительного искусства в Карлсруэ. В родном городе Э. Шумахера — Хагене — создан музей творчества художника.
Шумахер рассматривал художественный процесс не как подлежащий теоретическим построениям, а как нечто физически-чувственное. Для него был важен личный, физический контакт с холстом или доской. Некоторые его полотна имеют проколы или разрезы. Краски часто нанесены на поверхность просто рукой и смешаны с песком, тканью или кусками асфальта. Примером для своего творчества Шумахер брал Природу и её жизненную силу. Мастер желал в своих работах проникнуть сквозь материю, постичь то, что скрыто по ту сторону «стены творчества».
 |
 |
| 211990 (1990). Ганновер. Художественный музей (Германия) |
Народився Володимир Васильович ФОРОСТЕЦЬКИЙ (29 серпня 1946, Ужгород – 1 квітня 2017, Запоріжжя) - український живописець і графік. Заслужений діяч мистецтв України (2002).
Син художника-графіка Василя Форостецького. У 1972 році закінчив Львівський державний інститут ужиткового та декоративного мистецтва. Працював у Львові, 1973 року переїхав до Запоріжжя. З цього ж року бере активну участь в обласних, республіканських та міжнародних виставках. Персональні виставки Володимира Форостецького пройшли в Запоріжжі в 1998 і 2001 роках. Член Спілки художників України від 1977 року. У 1986 році його обрали головою Запорізької організації НСХУ. Картини художника експонувалися в Англії, Голландії, Франції, Німеччині, Австрії, Фінляндії, Польщі, Росії, Угорщині.
Творчість Володимира Форостецького оригінальна і легко впізнається, художник охоче звертається до міфологічних та історичних сюжетів. Найбільш відомі твори: «Відродження» (1991), «Країна предків» (1992), «Історичні постаті України» (1993-2001), мальовничі цикли «Стародавні слов'янські боги» (1993-2000), «Дике поле - подих тисячоліть» (2005-2012).
 |
 |
| «Апостол Андрій Первозванний» |
Народився Ілля Аркадійович ЧИЧКАН (29 серпня 1967, Київ) — сучасний український художник, представник Нової хвилі в українському мистецтві.
Внук відомого українського жудожника, професора Леоніда Чичкана. В кінці 80-х брав участь в арт-групі «Паризька Комуна» (Олександр Гнилицький, Максим Мамсиков, Василь Цаголов, Валерія Трубіна, Юрій Соломко, Ілля Ісупов), за назвою вулиці, де розташовувався сквот художників.
Роботи Чічкана брали участь в бієнале в Сан-Паулу, європейській «Маніфесті», були представлені в MoMA. Автор концепції «психодарвінізму». На сьогоднішній день І. Чичкан - один з найвідоміших і найдожчих українських художників. У 2008 році робота Іллі Чічкана «It» була продана на аукціоні Phillips de Pury за рекордну для українського арт-ринку суму $ 70 тис. У 2009 р. Чичкан брав участь у Венеційській бієнале, представляючи український павільйон.
І. Чичкан одружений, дружина - Маша Шубіна, художник. Діти І. Чичкана - Давид і Олександра - також відомі як молоді сучасні художники.
 |
 |
| «Автопортрет» | Із серії «Психодарвінізм» |