28 августа
Народився Шарль Луї КЛЕРІССО (28 серпня 1721, Париж - 9 січня 1820, Отей) - французький художник, архітектор. Відіграв значну роль у поширенні декоративних елементів стилю неокласицизм.
У Парижі навчався у архітектора Г. Бофрана. У 1746 отримав Гран Прі паризької Академії мистецтв. Продовжив навчання як її пенсіонер (1749-1754) у Французькій академії в Римі. За вісімнадцять років перебування в Італії склав з власних творів велику колекцію, яка згодом активно поповнювалася. Його роботи, виконані в мальовничій манері в різних техніках (гуаші, акварелі і т. д.), з пом'якшеними контурами архітектурних будівель, чудовим знанням архітектурної композиції, високо цінувалися сучасниками. Шарль працював у жанрі "архітектурна фантазія", так як історики вважають, що художник зображував уявні об'єкти, яких не було в дійсності.
 |
| Архітектурна фантазія |
Одним з перших у XVIII столітті став використовувати в проектах оздоблення інтер'єрів мотиви помпеянських розписів ("стиль Людовика XVI" або "арабески"). Від 1769 - член паризької Академії мистецтв. Під час Французької революції художник втратив свої статки. В останні роки життя він працював менш активно. У 1810 став членом Академії мистецтв Руана, в 1815 був нагороджений орденом Почесного легіону.
 |
| «Колізей» |
Народився Едвард Колі БЕРН-ДЖОНС (28 серпня 1833, Бірмінгем - 17 червня 1898, Лондон) - англійський живописець та ілюстратор, аквареліст. Один з провідних художників-прерафаелітів. Відомий також своїми вітражами.
Народився в сім'ї ремісника і в молодості хотів стати священиком, але відмовився від богослов'я на користь живопису. Художник-самоук (відвідував вечірні курси в школі дизайну), Едвард Берн-Джонс приєднався до руху прерафаелітів і став одним з провідних живописців цього напряму. Спочатку його творчість була зустрінута глузуванням критики. Але поступово популярність Берн-Джонса зростає, виходячи за межі Англії. У 1882 році на Всесвітній виставці в Парижі він разом з Фредеріком Лейтоном представляє Англію. У 1885 році Едвард Берн-Джонс обирається асоційованим членом Королівської Академії Мистецтв, але в 1893 відмовляється від цього звання. У 1894 році він отримує титул баронета. За картину «Король Кофетуа і жебрачка» Берн-Джонс був нагороджений Орденом Почесного легіону.
Берн-Джонс був одружений на Джорджіані (Джорджі) Макдональд, яка захоплювалася гравюрами по дереву. Її сестри були матерями майбутнього прем'єр-міністра Стенлі Болдуіна і знаменитого письменника і поета Редьярда Кіплінга - відповідно племінників Берн-Джонса. Ще одна сестра Макдональд вийшла заміж за іншого відомого художника Едварда Пойнтера.
 |
| «Віфлеємська зірка», 1891 |
Поетичні полотна Едварда Берн-Джонса присвячені античній та середньовічній історії, в тому числі легендам про короля Артура. Не зовсім правильні по малюнку, вони надзвичайно експресивні, написані в ніжному, гармонійному колориті. У роботах Берн-Джонса виділяється виховний мотив переваги благородства душі над земними багатствами, віри в християнські чесноти, романтичне кохання. У його картинах майже немає динаміки, фігури статичні, композиції площинні, без вираженої гри світлотіней. Художник робить упор на лінію, уникає зайвого реалізму. Картина «Король Кофетуа і юна жебрачка», написана за мотивами старовинного вірша, втілює ідеали прерафаелітів - захоплення прекрасною дамою, пошук краси і досконалої любові.
 |
 |
| «Король Кофетуа і жебрачка», 1884 |
Народився Андрій Йосипович КОВЕ́РКО (28 серпня 1893, с. Острів, нині Буського р-ну Львівської обл. – 19 липня 1967, Кишинів) – український скульптор.
Закінчив Коломийську художньо-промислову школу в 1914. Під час 1-ї світової війни брав участь у визвольних змаганнях. Виконував портретні погруддя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських виставок від 1922. Поєднував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах переважно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверхні, геометризовані мотиви романського, візантійського і народного українського мистецтва. У напрестол. хрестах і рельєфі «Покладення до гробу» (1936, для собору св. Юра у Львові) підкреслив ритміку розташування фігур, окреслених дуговими й навскісними лініями.
 |
| «Покладення до гробу», 1936. Дерево, різьблення |
Відновлював пам'ятники Тарасові Шевченкові, пошкоджені або знищені у роки війни (Винники, Косів, Коломия). У 1931 році створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького, яку було встановлено в жовтні 1932 року у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника у Львові (у 1945 році пам'ятник був знищений). Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими об’ємами. Займався оформленням книжок. У 1930-і рр. різьбив престоли, вівтарні рельєфи, інші предмети обрядового використання для церков і монастирів Львівщини.
1947 року, щоб уникнути репресій, виїхав до Кишинева, де працював скульптором у Міністерстві житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР. Виконував скульптури у стилі соцреалізму, зокрема для Драматичного театру ім. О. Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», будинку ВР (усі – Кишинів), залізничних вокзалів Молдови.
 |
 |
| Модель пам’ятника Андрею Шептицькому (1932, знищено 1945) |
Народилася Олена Нилівна ЯБЛОНСЬКА (28 серпня 1918, Смоленськ - 27 березня 2009, Київ) - український живописець, графік, майстер станкового живопису. Автор ілюстрацій до дитячих книг. Заслужений художник України (1977).
Дочка смоленського живописця і графіка Ніла Олександровича Яблонського, сестра видатної української художниці Тетяни Яблонської та архітектора Дмитра Яблонського. «Батько нас цілеспрямовано з дитинства готував в художники, - згадувала Олена Яблонська. - Він не вчив нас прагматичному ремеслу, прийомам або способам, проте розвивав наші почуття - почуття простору, почуття матеріальності, почуття радості, почуття співпереживання, щоб ми могли відобразити художній характер зображуваного, щоб людина, наприклад, була схожею не тільки конструктивно, так би мовити, а й по внутрішній суті».
У 1941 році Олена закінчила Київський державний художній інститут (викладачі - Ф. Кричевський, К. Єлева, О. Шовкуненко, П. Котов). Вийшла заміж за художника Євгена Волобуєва: в 1940 році його призвали в армію, Олена пішла його проводжати, і по дорозі вони розписалися в районному ЗАГСі. На першій післявоєнній виставці в Москві картина Олени Яблонської «Відновлення домни» отримала позитивні оцінки.
Член Спілки художників з 1944 року. Жила і працювала в Києві. За 20 років О. Яблонська проілюструвала сотні дитячих книжок. Олена Нилівна також вела педагогічну діяльність - вчила графіків і скульпторів. У творах останніх років зазвичай соковитий, насичений колір палітри Яблонської набуває ніжності і легкості. Роботи Олени Яблонської зберігаються в музеях України, в приватних колекціях Німеччини, Англії, США, України та Росії.
 |
 |
| «Копиці», 1968 |
Народився Анатолій Іванович МЕЛЬНИК (28 серпня 1953, с. Рідкодуби Хмельницького району Хмельницької області) — український художник, член-кореспондент Академії мистецтв України (2009), народний художник України (2008), член Національної спілки художників України (2000), Заслужений працівник культури України (1996).
У1984 закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові за фахом художник-графік. 1987–1997 — директор Хмельницького обласного художнього музею. З 2000 до квітня 2012 року — генеральний директор Національного художнього музею України.
Основні роботи: серії робіт — «Квіти» (2005–2008), «Життя соняхів» (2006), «Козак Мамай» (2008), «Старі фортеці у Кам'янці-Подільському» (2006–2008), «Карпати» (2007–2008), «Києво-Печерська лавра» (2008); серія храмів Києва — «Кафедральний собор св. Володимира», «Кирилівська церква», «Видубицький монастир», «Андріївська церква», «Михайлівський Золотоверхий собор» (2007–2008); серії робіт: «Єгипет», «Туреччина», «Венеція»; портретний живопис — «Б. Возницький», «І. Драч», «О. Федорук», «Портрет батька».
 |
 |
Народився АЙ ВЕЙВЕЙ (28 серпня (або 18 травня) 1957, Пекін) — китайський художник, скульптор, фотограф та громадський активіст. Відомий своєю критикою китайського уряду стосовно дотримання прав людини, за що терпів переслідування.
Син китайського опозиційного поета Ай Цін. Від 1978 року навчався в Пекінському університеті кіно. У 1979 році був членом "Групи зірок", яка заперечувала державну лінію в мистецтві. Між 1981 та 1993 проживав в США, в основному в Нью-Йорку, де навчався в Новій школі дизайну Парсонс. 1993 року повернувся до Пекіну через хворобу батька. В 1994-1997 роках був співвидавцем серії книжок про сучасних китайських художників.
Ай Вейвей - найвідоміший китайський сучасний художник, «пекінський Енді Воргол» і хуліган, який створив собі ім'я і репутацію не тільки виставками в Tate Modern, але і відкритою протидією китайській владі.
Відзнаки - премія Вацлава Гавела за творчий протест (2012), почесний член Королівської академії мистецтв (2011) та інші. На честь художника названо астероїд 83598 Айвейвей.
 |
 |
| При створенні інсталяції «Насіння» | Ай Вейвей. Інсталяція «Коріння» (2009) |