23 июля
Народився Філіпп Отто РУНГЕ (23 липня 1777, Вольгаст — 2 грудня 1810, Гамбург) — німецький художник і теоретик, один з лідерів романтизму в німецькому образотворчому мистецтві.
Народився в сім'ї купця-судновласника. У вісімнадцять років приїхав до Гамбурга навчатися торговій справі, але незабаром відчув схильність до живопису і почав брати приватні уроки малювання. У 1799–1801 роках навчався в Академії мистецтв у Копенгагені у відомого данського живописця Н. А. Абільгора, потім у Дрездені (1801–1803), де познайомився з поетом і мислителем Іоганном Вольфгангом Гете.
Під впливом Абільгора, який жив в Італії, сформувався інтерес Рунге до античності, класичного живопису. В 1800 художник знайомиться з малюнками Дж. Флаксмена до творів Гомера і Есхіла. Вплив лінійного малюнка англійського художника виявився в створених Рунге ілюстраціях до «Іліаді» і на теми «Пісень Оссіана», популярних серед європейських майстрів предромантичної епохи. Однак Рунге створює свій стиль малюнка пером і пензлем, який будується на тонкій ефемерної лінії, але значну роль у ньому відіграють ефекти світла й тіні.
 |
| «Відпочинок на шляху до Єгипту», 1805–1806 |
Близький до кола німецьких романтиків-літераторів, сам видатний теоретик живопису, що приділяв велику увагу проблемам кольору і його гармонії, автор трактату «Кольоровий круг», художник Рунге прагнув усе своє недовге життя до побудови складних, надуманих алегорій. Філіп Рунге мріяв про фантастико-музичну поему в циклі картин «Чотири пори доби», але дійсно живі образи німецький художник створив, звернувшись безпосередньо до натури. Портрети і автопортрети складають кращу частину художньої спадщини живописця. Для німецьких церков він створює полотна «Відпочинок на шляху до Єгипту» (1805–1806) та «Христос, що крокує по водах» (1806–1807; обидва — Кунстхалле, Гамбург).
 |
 |
| «Автопортрет», 1802-1803 | «Ранок», 1808 |
Народився в Норвегії, в сім'ї зоолога. У 9 років Педер Северін почав відвідувати в Копенгагені приватні уроки живопису, а в 10 був зарахований до Копенгагенського Технічного Інституту, бо там був клас малювання і живопису. Від 1864 по 1870 рік навчався в Королівській Данської Академії Мистецтв. У 1873 році йому була присуджена золота медаль і стипендія. У 1877-1881 роках Крейєр подорожував по Європі, жив в Парижі, де познайомився з імпресіоністами - Моне, Сіслеєм, Дега, Ренуаром, Мане - і багато почерпнув для себе в їх творчості, в тому числі прагнення передати на полотні рух світлоповітряного середовища.
Повернувшись в Данію, Серен, як звали його друзі, щоліта жив і працював в Скагені - віддаленому рибальському селищі на самій півночі Ютландії, де зустрічаються Північне і Балтійське моря. Красива природа привертала сюди на відпочинок данську інтелектуальну еліту. Крейєр написав тут безліч картин, що зображують відпочиваючих і місцевих рибалок. Одна з найбільш відомих його робіт - масштабне полотно «Вогнище Святого Іоанна на пляжі Скагена» (1903), на якому зображено багато відомих людей, які зібралися навколо багаття в ніч на Івана Купала.
 |
| «Літнє багаття на скагенському пляжі», 1906 |
Ця картина, як і багато інших робіт художника, знаходиться в багатій колекції музею Скагена. Чимало робіт Крейєра зібрано в Державному музеї мистецтв Данії і в Музеї Гіршпрунга - одному з найкращих зібрань данського живопису 19 століття. Меценат Генріх Гіршпрунг купив першу картину Крейєра ще в 1874 році і з того часу багато років підтримував художника.
 |
| «Шинок у Скагені», 1886, Музей мистецтв Філадельфії, США |
У 1889 році Педер Северін після бурхливого роману одружився з художницею Марією Тріпке. Марія зображена на багатьох полотнах свого чоловіка, сама ж вона в заміжжі писала дуже мало. Відомий їх спільний портрет, де вони намалювали один одного. Але спільне життя двох художників протікало важко, так як Крейєр страждав від спадкового психічного розладу і був хворий на сифіліс. У 1905 році пара нарешті розлучилася.
 |
| «Літній вечір на пляжі Скаген. Художник та його дружина». 1899 |
Здоров'я художника швидко погіршувалося. Наприкінці життя він осліп, і останні свої картини писав, будучи практично незрячим. Помер Педер Северін Крейєн у 58 років від сифілісу і був похований в своєму улюбленому Скагені. В даний час його картини високо цінуються і користуються великою популярністю.
 |
 |
| «Автопортрет», 1897 | «Гіп-гіп-ура! Свято художників у Скагені», 1888 |
Родился Борис Дмитриевич ГРИГОРЬЕВ (23 июля 1886, Москва — 7 февраля 1939, Франция) — русский художник.
Внебрачный сын шведки Клары фон Линденберг и царскосельского мещанина, управляющего Рыбинским отделением банка. С 4 лет был официально усыновлен и воспитывался в семье отца. В 1903-1907 годах Борис Григорьев учился в Центральном Строгановском художественно-промышленном училище (класс Д. А. Щербиновского, а также у А. Е. Архипова). С 1907 жил в Петербурге, в качестве вольнослушателя до 1913 года посещал петербургскую Академию художеств, где занимался у А. А. Киселёва и Д. Н. Кардовского. Входил в состав «Студии импрессионистов» (1909), «Мира искусства» (1913-1918), принадлежал к «левым» художникам. Прекрасный рисовальщик, Григорьев сотрудничал с журналами, всю жизнь занимался книжной иллюстрацией. В 1917-1918 годах создает цикл «Расея», к которому будет еще не раз обращаться. В 1919 художник на лодке бежал с семьей в Финляндию. Жил в Берлине, с 1921 – в Париже. В 1927 году семья поселилась в Кань-сюр-Мер, на вилле близ Ниццы.
Работы Григорьева пользовались популярностью у европейских коллекционеров. Художник «скромно» отмечал в письмах: «Сейчас я первый мастер на свете… Да и жизнь моя святая от труда сверх и чувства сверх…». Благодаря своему колоссальному трудолюбию Борис Григорьев завоевал на Западе репутацию «великого русского художника» и «артиста линии». Широко известны портреты кисти Григорьева, в которых художнику с помощью гротеска удается выразить суть своего персонажа. В 1929—1930 — создал монументальное полотно «Лики мира», посвятив его Лиге Наций.
 |
 |
|
«Автопортрет» |
«Портрет В. Мейерхольда», 1916 год |
23 липня (11 липня за старим стилем) 1888 року на Софійській площі в Києві в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі був урочисто відкритий пам'ятник Богданові Хмельницькому, який став одним із символів Києва.
Збір коштів на спорудження пам'ятника розпочався за всеросійською підпискою з 1870 року. У 1877 році була готова гіпсова модель, а у 1879 році на петербурзькому заводі Берда було відлито з бронзи статую (проект Михайла Микешина у металі реалізували П. Веліонський та А. Обер), на яку Морське відомство пожертвувало 1600 пудів (25,6 т) бронзи. Портретні риси та особливості одягу Богдана Хмельницького були відтворені за консультаціями професора-історика Володимира Антоновича.
Наступного року статую перевезли до Києва, де вона кілька років зберігалася у дворі будинку Присутственних місць, бо на постамент, передбачений проектом, не вистачило коштів. Лише у 1885 році архітектор Володимир Ніколаєв склав більш дешевий проект постаменту і втілив його у життя. Каміння для постаменту подарувала управа Київської фортеці. Сам Володимир Ніколаєв при цьому працював безкоштовно, до того ж на зекономлені гроші спроектував ще огорожу з ліхтарями. Одним з меценатів будівництва був український підприємець-філантроп Павло Харитоненко.
 |
Родился Юрий Павлович АННЕНКОВ (23 июля 1889, Петропавловск, Российская империя — 12 июля 1974, Париж, Франция) — русский и французский живописец и график, художник театра и кино, литератор. Заметная фигура русского авангарда.
Сын народовольца П. С. А́нненкова, родился в Петропавловске, где отец отбывал ссылку. В 1894 году семья перебралась в Петербург. Учился на юридическом факультете Петербургского университета. Занимался в мастерской художника С. М. Зейденберга (вместе с Марком Шагалом), в 1909 поступил в мастерскую Я. Ф. Ционглинского, посещал училище Штиглица в Петербурге. В1911—1912 года брал уроки в мастерских Мориса Дени и Феликса Валлотона в Париже, посещал Академии Ла Палетт и Гранд Шомьер. В работах Анненкова тех лет стало заметным влияние кубизма и футуризма. В 1913 дебютировал в салоне «Независимых» с картинами «Вечер» и «Пейзаж», после чего вернулся в Петербург.
Работал как художник в театрах Петрограда и Москвы. В 1916—1924 годах Юрий Анненков много и талантливо занимался портретом — создал обширную галерею живописных и графических образов многих деятелей русской культуры. Проявил себя как иллюстратор книг и журналов, в 1918 году полностью оформил в кубистическом стиле первое издание поэмы «Двенадцать» Александра Блока, много работал в графике, сотрудничал с издательствами. В 1924 году на всесоюзном конкурсе стал лауреатом первой премии за портрет Ленина. В том же году выехал в Европу, поселился в Париже. Был широко известен как художник театра и кино (в 1955 номинировался на «Оскар»). Писал пейзажи парижских предместий, женские портреты, интерьеры в характерной декоративно-плоскостной манере, со свободой цветовых пятен и цветных контуров.
 |
 |
| «Автопортрет», 1917 | «Адам и Ева», 1913. Государственная Третьяковская галерея, Москва |
Народився Валентин Васильович СІЗІКОВ (23 липня 1918, с. Шуригіно Барнаульського р-ну Алтайського краю – 4 листопада 2005, Харків) — народний художник України (1974), заслужений діяч мистецтв України (1960), педагог та громадський діяч, професор (1976). Лауреат регіонального рейтингу «Харків'янин століття».
У 1940 вступив до Харківського художнього інституту. Вчився у відомих українських художників-педагогів: заслуженого діяча мистецтв УРСР професора Семена Прохорова та професора Олексія Кокеля. Закінчив 1949 р. У 1949–2005 — викладав у Харківському художньому інституті (асистент, з 1952 — старший викладач, з 1960 — доцент, від 1976 — професор кафедри рисунку). Брав участь у виставках: республіканських (з 1949), всесоюзних (з 1951), зарубіжних (з 1955). Від 1953 р. по 1987 р. беззмінно очолював Харківську організацію Спілки художників УРСР. Обирався в керівні органи СХ УРСР та СХ СРСР.
 |
 |
| «Далі Полтавщини» 1972 |