(18 липня 1871, Турин - 1 березня 1958, Рим) - італійський художник, один з основоположників італійського футуризму.
Живописній майстерності навчався на батьківщині - в туринській Академії Альбертіна. У 1895 році Балла поїхав до Риму, де регулярно брав участь у виставках. Але молодому художнику хотілося зануритися в сучасні течії живопису, і 1900 року Джакомо їде в Париж, де його захоплюють імпресіонізм і пуантилізм, особливо роботи Жоржа Сера і Поля Сіньяка. Повернувшись до Риму і одружившись, Балла змушений займатися викладацькою діяльністю, продовжує писати в дусі реалізму. Але в 1910 разом зі своїми учнями У. Боччоні, Дж. Северіні, а також К. Карра і Л. Руссоло він підписав «Маніфест художників-футуристів». Як і більшість футуристів, Балла насамперед цікавила можливість фіксації на полотні руху, динаміки. Художник хотів передати послідовність фаз руху різних об'єктів, поєднуючи їх в одній композиції (знамениті роботи 1912-1913 рр .: «Руки скрипаля», «Динамізм собаки на повідку», «Дівчина, що біжить на балкон», «Політ ластівок»). Він починає експериментувати з абстрактним мистецтвом, намагаючись передати фарбами певний душевний стан без зв'язку з конкретним об'єктом. На початку 1920-х Балла захопився спіритизмом, який справив великий вплив на його творчість. Засобами живопису він спробував передати феномен космічного випромінювання («Перетворення духовних форм», 1920).
Від 1912 по 1930 рік Балла також займався архітектурними і скульптурними експериментами, створював незвичайні інтер'єри, робив меблі в стилі ар нуво. У 1929 році Балла підписується під маніфестом аероживопису, що знаменує прихід другого періоду футуризму. Надалі, відгукуючись на різні течії в модернізмі, художник періодично змінює свою манеру, повертаючись навіть до фігуративного мистецтва. Але в історію живопису Джакомо Балла увійшов як визнаний лідер футуризму.
Народився
Василь Іванович ЗАБАШТА (18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — 20 квітня 2016, Київ) —живописець, народний художник України (1999), заслужений діяч мистецтв УРСР (1979), професор Київського художнього інституту від 1980.
Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка. Учасник радянсько-фінської — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти. Нагороджений орденами Слави II і III ступеня (1944) та медалями.
Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького. Від 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках. Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.
Від 1956 року працював у Київському художьому інституті (зараз - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). У 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керував навчально-творчою майстернею пейзажного живопису. Серед учнів – І. Вишеславська-Макарова, Т. Голембієвська, В. Гурін, П. Колісник, О. Морозова, О. Одайник, В. Реунов, М. Романишин.
 |
«Відроджена церква. Седнів», 1995 |
Основна галузь – станковий живопис. Майстер історично-жанрової картини, портрета, пейзажу та натюрморту. Живописна манера Василя Забашти еволюціонувала від мінорно-хроматичного до мажорно-світлоносного колориту, акцентованої звучності барв. Надавав естетичної самоцінності барвистому, багатошаровому пастозному малярству. Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».
 |
 |
Автопортрет, 2002 |
«Т.Шевченко і М.Костомаров» (фрагмент картини «Прометей Духу»), 2008 |
Народилася Анна ХРОМІ (18 липня 1940, Ческі-Крумлов) - всесвітньо відома чеська художниця і скульпторка. Перша жінка, нагороджена премією Мікеланджело - щорічною премією, яка присуджується скульпторам в Італії (2008).
Народилася в Богемії (Чеська Республіка), зросла в Австрії, проживає у Франції і працює в Італії. Називає себе квінтесенцією європейця.
Наприкінці Другої світової війни сім'я Анни Хромі переїхала з Чехії до Відня. Її родина не мала достатньо коштів, щоб Анна могла вчитися в школі мистецтв. Однак, як тільки вона вийшла заміж і переїхала в Париж, це стало можливим. Анна здобула освіту в Школі витончених мистецтв. Саме тут у неї проявився інтерес до творчості Сальвадора Далі та інших сюрреалістів, а також вона стала використовувати в живопису м'яку колористику в стилі Вільяма Тернера. Джерела натхнення живописних робіт Анни Хромі - музика, особливо опера, класичний балет і стародавні міфи. В її картинах помітно вплив художників Віденської школи фантастичного реалізму та інших художників Центральної Європи.
 |
«Еврідіка» |
 |
«Міст», 2012 |
Після небезпечної для життя аварії, яка сталася 1992 року, Анна Хромі отримала важкі травми і не могла писати картини протягом восьми років. Вона звернула увагу на скульптуру, використовучи бронзу і мармур у своїй техніці.
Найвідоміше творіння Хромі – скульптура, що зображає порожній плащ, відомий як Плащ Совісті, Pieta, «Командор» і під іншими назвами. Скульптури Плащ Совісті розміщені в Зальцбурзькому соборі в Австрії, перед Становим театром у Празі, в Національному археологічному музеї в Афінах і в інших місцях. За час роботи над цим образом Хромі перетворила Плащ в каплицю висотою понад чотири метри, вирізану з блоку білого мармуру вагою 200 тонн у печері Мікеланджело в Каррарі. Персональні копії «Плаща» придбали римські папи Іван Павло II і Бенедикт XVI.
 |
«Плащ Совісті» |
У 2012 році під час Олімпійських ігор в Лондоні скульптуру «Олімпійський дух» Анни Хромі було встановлено в Олімпійському селищі, де жили спортсмени протягом ігор. Інша скульптура з олімпійської колекції, «Улісс», встановлена в затоці Монако, а «Сізіф» - у Пізанському університеті.
 |
 |
|
«Олімпійський дух» в олімпійському селищі, Лондон, 2012 |
Народився Євген Петрович СКОРЛУПІН (18 липня 1940, м. Георгіївськ Ставропольського краю) - маріупольський живописець. Заслужений художник України від 2018 р.
Закінчив Ростовське художнє училище ім. М.Б.Грекова. Член Національні Спілки художників України з 1992 року.
Євген Скорлупін - живописець академічної школи, майстер міського та індустріального пейзажу. Завдяки його пензлю на полотнах оживає природа Приазов'я, Кримського півострова. Його внесок у розвиток образотворчого мистецтва в Маріуполі цінний також і тим, що разом з ще одним своїм колегою, який також недавно отримав звання заслуженого художника України - Олегом Ковальовим - Євген Скорлупін виступив з ініціативою проведення в Маріуполі першого Меморіалу Архипа Куїнджі - виставки пейзажу сучасних художників.
 |
 |
|
«Весна 45-го» |
Народився
Микола Іванович ВОРОХТА (18 липня 1947, м. Рахів, Закарпатська область) — заслужений художник України (2014).
Закінчив Одеський державний педагогічний інститут ім. К. Ушинського (1971). Педагог з фаху — В. Єфименко. Працює в галузі живопису, графіки. Неодноразовий учасник міжнародних, республіканських і всеукраїнських виставок.
Член Спілки художників України від 1995 року. На творче становлення вплинули зустрічі з народним майстром Рахівщини М. М. Тулайданом і народним художником України А.А. Коцкою . Тематика творів Миколи Ворохти є вельми широкою: від традиційних гірських і морських пейзажів до новаторських робіт з використанням нетрадиційних технік і матеріалів; від живопису — до авторської графіки; від абстрактного мистецтва — до творів у жанрі соцреалізму.