18 июля
18 липня 1573 року засідав трибунал Святої інквізиції, перед яким постав художник Паоло Веронезе.
Передісторія цієї події така: під час пожежі 1571 року в трапезній домініканської церкви Санті-Джованні е Паоло у Венеції згоріла картина Тіціана «Таємна вечеря». Щоб замінити згоріле полотно, Паоло Веронезе отримав замовлення і в 1573 році написав полотно на той самий біблійний сюжет і з тією ж назвою.
Веронезе відтворив відомий біблійний сюжет відповідно до власних знань і уявлень про епоху Христа. На картині художник зобразив ренесансну архітектуру - розкішну аркаду коринфського ордера. В отворах арок розкривається фантастичний міський пейзаж. У центрі полотна, по осі симетрії картини, за столом зображений Ісус Христос. По боках від Христа розташувалися фігури апостолів - першу ліву фігуру вважають автопортретом художника. Між колонами художник зобразив гостей, які на його думку цілком могли бути присутніми на «Таємній вечері», слуг з тацями, стравами, бутлями і глечиками, маврів, воїнів з алебардами, дітей і навіть собак, які очікують залишків бенкету.
 |
 |
За три місяці після закінчення роботи над полотном таким вільним трактуванням біблійного сюжету зацікавилася Свята інквізиція і художника викликали до суду. Веронезе пояснював: «Ми, живописці, користуємося тими ж вольностями, якими користуються поети і божевільні, і я зобразив цих людей з алебардами ... щоб виправдати їх присутність в якості слуг, так як мені здавалося належним і можливим, що господар багатого і чудового, як мені говорили, будинку мав би мати подібних слуг ... оскільки у мене на картині залишається деякий простір, я прикрашаю його вигаданими фігурами...»
Судді постановили, щоб художник «виправив» картину протягом трьох місяців з дня вироку за власний рахунок. Веронезе і тут досить винахідливо підійшов до вирішення проблеми - він тільки змінив назву: замість «Таємної вечері» зробив напис на балці балюстради: «І зробив для нього Левій велике частування», посилаючись на епізод з Євангелія від Луки.
Картина сильно постраждала під час пожежі в XVII столітті: для того, щоб винести полотно з палаючої будівлі, його розрізали на три частини і замочили у воді. Полотно реставрували в 1827 році. На даний час фарби потьмяніли і картина не справляє того враження, яке, ймовірно, мала на сучасників художника.
 |
| Паоло Веронезе. «Бенкет у будинку Левія». 1573. Галерея Академії у Венеції. Полотно, олія. 555 × 1280 см |
Народився Хасінто Херонімо де ЕСПІНОСА (18 липня 1600, Косентайна, провінція Аліканте - 20 лютого 1667, Валенсія) - іспанський історичний і релігійний живописець XVII століття.
Спершу навчався художній майстерності у свого батька, художника Хероніма Родрігеса Еспіноси (1562-1639), а потім у Франсіско Рібальта в місті Валенсія. Пізніше удосконалювався в Італії через вивчення робіт болонських майстрів і Антоніса ван Дейка.
Фігури в його картинах відрізняються шляхетністю вираження і граціозністю руху. Еспіноса прекрасно писав також портрети. Найбільш відомі полотна художника присвячені біблійній тематиці; серед них: «Христос в темниці» (велика картина в монастирі Святої Теклі, у Валенсії), «Смерть Святого Людовіка Бельтрана» (у Валенсійському музеї), «Свята Марія Магдалина», «Катування Спасителя» і «Святий Іоанн Хреститель з агнцем» (в мадридському музеї Прадо).
 |
| «Продавці фруктів», 1650. Музей Прадо, Мадрид |
Учился живописи в Монпелье, затем работал в Лионе. В 1681 Риго поступает в Королевскую академию в Париже, а уже в 1682 получает первую премию за картину «Каин строит город Енох». Полагающуюся ему поездку в Рим Риго не использовал, а занялся самосовершенствованием в написании портретов. Его увлекало портретное творчество Рубенса, Ван Дейка, Рембрандта. В 1684, представив еще одну историческую картину «Распятие», Риго был принят в Академию и в дальнейшем писал только портреты. Вскоре он стал знаменитым портретистом и любимым художником королевской семьи и аристократии. Его пышные театрализованные композиции отвечали вкусам эпохи. Тщательно выписывая парадные костюмы, художник с вниманием относился к портретируемым и передавал на своих полотнах их характер и индивидуальность. Его клиентами были и монархи – Людовик XIV и Людовик XV, Филипп V Испанский. С портрета Людовика XIV (1701) в мастерской художника было сделано 34 копии. Среди европейских монархов стало престижным иметь портрет кисти Риго. За 60 лет активного творчества художник запечатлел всех знатных людей французского королевства. Всю информацию о написанных портретах Риго заносил в «Домашнюю книгу», которая сохранилась до наших дней.
Гиацинт Риго стал основателем искусства парадного портрета, ставшего образцом для европейских художников XVIII столетия. Его мощная живописная манера, эффектные композиции и благородство поз персонажей на фоне ярких, зачастую смятых драпировок, тщательно выписанная фактура бархата, шелка и кружев вызывали восторженную оценку. Звание академика Гиацинт Риго получил в 1700 году. Последние годы своей долгой и активной жизни художник провел на вершине славы, будучи избранным ректором Королевской академии живописи и скульптуры.
 |
 |
| «Автопортрет», 1698 | «Шарль де Сен-Альбин, архиепископ Камбре», 1723 |
Родился Жозеф Мари ВЬЕН (18 июля 1716, Монпелье — 27 марта 1809, Париж) — французский художник.
Изучал рисование в Королевской академии живописи и скульптуры под руководством художника Шарля-Жозефа Натуара; при его поддержке принял участие в выставках Парижских салонов. В 1743 году завоевал Гран-при и, вследствие этого, получил королевскую стипендию для своего учебного гранд-тура в Италию. В начале 1744 года прибыл в Рим и поступил в Римскую французскую академию.
После возвращения в Париж жил и работал как свободный художник; в 1750 открыл собственную школу живописи. В 1775 стал директором Римской французской академии. В 1781 вернулся во Францию и в 1789 был назначен Главным придворным художником короля Людовика XVI. В начальный период Великой французской революции оставался малозаметным художником, однако с приходом к власти Наполеона I оказался в центре внимания первого консула. С восшествием на императорский престол Франции (в 1804 году) Наполеон сделал Вьена сенатором и графом Империи.
Творчество Вьена отражает во французской живописи переход от рококо к раннему классицизму. Среди многочисленных учеников художника следует назвать Жака-Луи Давида.
 |
 |
| Жозеф Дюплесси. Портрет Жозефа Мари Вьена (1784) |
Ж.М. Вьен. «Ловкая афинянка», 1762. Музей изящных искусств, Страсбург |
Народився Францішек ЖМУРКО (18 липня 1859, Львів - 9 листопада 1910, Варшава) - польський салонний художник, портретист.
Перші уроки малювання отримав у львівського художника Францішека Тепа. У 1874-1875 і 1879-1882 роки навчався живопису у Яна Матейка в Школі витончених мистецтв в Кракові. Деякий час студіював у віденській академії, після чого приймає рішення вивчати живопис самостійно і відправляється до Мюнхена, де вступає в місцеву Академію красних мистецтв і протягом півроку удосконалює свою майстерність під керівництвом Олександра Вагнера.
У 1880 році художник повернувся до Кракова. Завдяки стипендії, отриманої від імператора Австро-Угорщини, кілька місяців жив і працював у Римі, де посилено займався копіюванням різних шедеврів італійських майстрів. 1882 року переселяється на постійне проживання до Варшави. Брав участь в показах своїх робіт в салонах Варшави і Кракова, на міжнародних виставках в Парижі, Лондоні, Чикаго, Сан-Франциско і ін. На посмертній виставці в 1911 році були показані понад 150 картин майстра.
Сюжетами його картин були композиції з античної історії, екзотичних сцен, історичні, релігійні та символічні теми. Особливу популярність художник здобув, головним чином, як творець чуттєвих портретів жінок, оформлених в теплих тонах, і акту, який є зображенням оголеного людського персонажа, в основному, жіночого.
 |
 |
| «Минуле грішника - Сім смертних гріхів». 1895 р Національний музей у Варшаві |
Народився Джакомо БАЛЛА (18 липня 1871, Турин - 1 березня 1958, Рим) - італійський художник, один з основоположників італійського футуризму.
Живописній майстерності навчався на батьківщині - в туринській Академії Альбертіна. У 1895 році Балла поїхав до Риму, де регулярно брав участь у виставках. Але молодому художнику хотілося зануритися в сучасні течії живопису, і 1900 року Джакомо їде в Париж, де його захоплюють імпресіонізм і пуантилізм, особливо роботи Жоржа Сера і Поля Сіньяка. Повернувшись до Риму і одружившись, Балла змушений займатися викладацькою діяльністю, продовжує писати в дусі реалізму. Але в 1910 разом зі своїми учнями У. Боччоні, Дж. Северіні, а також К. Карра і Л. Руссоло він підписав «Маніфест художників-футуристів». Як і більшість футуристів, Балла насамперед цікавила можливість фіксації на полотні руху, динаміки. Художник хотів передати послідовність фаз руху різних об'єктів, поєднуючи їх в одній композиції (знамениті роботи 1912-1913 рр .: «Руки скрипаля», «Динамізм собаки на повідку», «Дівчина, що біжить на балкон», «Політ ластівок»). Він починає експериментувати з абстрактним мистецтвом, намагаючись передати фарбами певний душевний стан без зв'язку з конкретним об'єктом. На початку 1920-х Балла захопився спіритизмом, який справив великий вплив на його творчість. Засобами живопису він спробував передати феномен космічного випромінювання («Перетворення духовних форм», 1920).
Від 1912 по 1930 рік Балла також займався архітектурними і скульптурними експериментами, створював незвичайні інтер'єри, робив меблі в стилі ар нуво. У 1929 році Балла підписується під маніфестом аероживопису, що знаменує прихід другого періоду футуризму. Надалі, відгукуючись на різні течії в модернізмі, художник періодично змінює свою манеру, повертаючись навіть до фігуративного мистецтва. Але в історію живопису Джакомо Балла увійшов як визнаний лідер футуризму.
 |
 |
| «Лінії в русі + динамічні послідовності. Політ ластівок», 1913. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк |
Народився Глен КОЛМАН (18 липня 1887, Спрингфілд, штат Огайо - 8 травня 1932, Нью-Йорк) - американський художник і літограф, пов'язаний з так званою Школою сміттєвих відер. Відомий своїми міськими пейзажами.
Дитинство Глена пройшло в промисловій частині Індіанаполіса, тому урбанізовані пейзажі стали важливим об'єктом його творчості. Не закінчивши шкільну програму, Колман змушений був самостійно заробляти на життя. У 1901 році значився ілюстратором Indianapolis Press, працював як учень художника. У 1905 році відправився в Нью-Йорк, де, щоб вижити, займався будь-якої роботою. Тут Глен все ж знайшов можливість продовжити свою художню освіту, навчався у Вільяма Чейза, Еверетта Шинна і Роберта Генрі, працював у студії Генрі.
У Нью-Йорку він вступив в асоціацію з іншими художниками, відому як Школа сміттєвих відер. У середині 1920-х років фокус робіт Коулмана змістився від соціального середовища міста в бік зображення його нової масивної архітектури. Ближче до кінця свого недовгого життя художник переїхав в Лонг-Айленд, створив тут власну студію і почав писати пейзажі.
 |
 |
| «Міська вулиця», 1927 |
Народився Василь Іванович ЗАБАШТА (18 липня (в деяких джерелах 10 червня) 1918, хутір Бабенків — нині Ізюмського району Харківської області — 20 квітня 2016, Київ) —живописець, народний художник України (1999), заслужений діяч мистецтв УРСР (1979), професор Київського художнього інституту від 1980.
Був молодшим із одинадцяти дітей у родині, батько походив зі старовинного чумацького роду. В 1937—1939 роках навчався в Харківському художньому училищі, займався в мистецькому гуртку Володимира Яковенка. Учасник радянсько-фінської — радист, у першому ж бою важко поранений, багато місяців лікувався; та Другої світової війни — Південно-Західний, Брянський, Український фронти. Нагороджений орденами Слави II і III ступеня (1944) та медалями.
Навчався в 1946—1947 — у Харківському художньому інституті. 1951 року закінчив Київський художній інститут, його педагогами були Карпо Трохименко, Володимир Костецький, Георгій Меліхов. Проходив аспірантуру під керівництвом В. Костецького. Від 1949 року брав участь у республіканських, 1954 — всесоюзних, 1955 — зарубіжних виставках. Перебував у складі першої творчої групи радянських художників у Китаї з листопада 1956 до квітня 1957 року.
Від 1956 року працював у Київському художьому інституті (зараз - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). У 1972—1978 роках займав посаду декана живописного, графічного та скульптурного факультетів. З 1993 року керував навчально-творчою майстернею пейзажного живопису. Серед учнів – І. Вишеславська-Макарова, Т. Голембієвська, В. Гурін, П. Колісник, О. Морозова, О. Одайник, В. Реунов, М. Романишин.
 |
| «Відроджена церква. Седнів», 1995 |
Основна галузь – станковий живопис. Майстер історично-жанрової картини, портрета, пейзажу та натюрморту. Живописна манера Василя Забашти еволюціонувала від мінорно-хроматичного до мажорно-світлоносного колориту, акцентованої звучності барв. Надавав естетичної самоцінності барвистому, багатошаровому пастозному малярству. Написав книгу спогадів «Шлях до творчості» з трьох частин — «Ангел на греблі», «Мої вчителі та друзі», «Творчість».
 |
 |
| Автопортрет, 2002 | «Т.Шевченко і М.Костомаров» (фрагмент картини «Прометей Духу»), 2008 |
Народилася Анна ХРОМІ (18 липня 1940, Ческі-Крумлов) - всесвітньо відома чеська художниця і скульпторка. Перша жінка, нагороджена премією Мікеланджело - щорічною премією, яка присуджується скульпторам в Італії (2008).
Народилася в Богемії (Чеська Республіка), зросла в Австрії, проживає у Франції і працює в Італії. Називає себе квінтесенцією європейця.
Наприкінці Другої світової війни сім'я Анни Хромі переїхала з Чехії до Відня. Її родина не мала достатньо коштів, щоб Анна могла вчитися в школі мистецтв. Однак, як тільки вона вийшла заміж і переїхала в Париж, це стало можливим. Анна здобула освіту в Школі витончених мистецтв. Саме тут у неї проявився інтерес до творчості Сальвадора Далі та інших сюрреалістів, а також вона стала використовувати в живопису м'яку колористику в стилі Вільяма Тернера. Джерела натхнення живописних робіт Анни Хромі - музика, особливо опера, класичний балет і стародавні міфи. В її картинах помітно вплив художників Віденської школи фантастичного реалізму та інших художників Центральної Європи.
 |
| «Еврідіка» |
 |
| «Міст», 2012 |
Після небезпечної для життя аварії, яка сталася 1992 року, Анна Хромі отримала важкі травми і не могла писати картини протягом восьми років. Вона звернула увагу на скульптуру, використовучи бронзу і мармур у своїй техніці.
Найвідоміше творіння Хромі – скульптура, що зображає порожній плащ, відомий як Плащ Совісті, Pieta, «Командор» і під іншими назвами. Скульптури Плащ Совісті розміщені в Зальцбурзькому соборі в Австрії, перед Становим театром у Празі, в Національному археологічному музеї в Афінах і в інших місцях. За час роботи над цим образом Хромі перетворила Плащ в каплицю висотою понад чотири метри, вирізану з блоку білого мармуру вагою 200 тонн у печері Мікеланджело в Каррарі. Персональні копії «Плаща» придбали римські папи Іван Павло II і Бенедикт XVI.
 |
| «Плащ Совісті» |
У 2012 році під час Олімпійських ігор в Лондоні скульптуру «Олімпійський дух» Анни Хромі було встановлено в Олімпійському селищі, де жили спортсмени протягом ігор. Інша скульптура з олімпійської колекції, «Улісс», встановлена в затоці Монако, а «Сізіф» - у Пізанському університеті.
 |
 |
| «Олімпійський дух» в олімпійському селищі, Лондон, 2012 |
Народився Євген Петрович СКОРЛУПІН (18 липня 1940, м. Георгіївськ Ставропольського краю) - маріупольський живописець. Заслужений художник України від 2018 р.
Закінчив Ростовське художнє училище ім. М.Б.Грекова. Член Національні Спілки художників України з 1992 року.
Євген Скорлупін - живописець академічної школи, майстер міського та індустріального пейзажу. Завдяки його пензлю на полотнах оживає природа Приазов'я, Кримського півострова. Його внесок у розвиток образотворчого мистецтва в Маріуполі цінний також і тим, що разом з ще одним своїм колегою, який також недавно отримав звання заслуженого художника України - Олегом Ковальовим - Євген Скорлупін виступив з ініціативою проведення в Маріуполі першого Меморіалу Архипа Куїнджі - виставки пейзажу сучасних художників.
 |
 |
| «Весна 45-го» |
Народився Микола Іванович ВОРОХТА (18 липня 1947, м. Рахів, Закарпатська область) — заслужений художник України (2014).
Закінчив Одеський державний педагогічний інститут ім. К. Ушинського (1971). Педагог з фаху — В. Єфименко. Працює в галузі живопису, графіки. Неодноразовий учасник міжнародних, республіканських і всеукраїнських виставок.
Член Спілки художників України від 1995 року. На творче становлення вплинули зустрічі з народним майстром Рахівщини М. М. Тулайданом і народним художником України А.А. Коцкою . Тематика творів Миколи Ворохти є вельми широкою: від традиційних гірських і морських пейзажів до новаторських робіт з використанням нетрадиційних технік і матеріалів; від живопису — до авторської графіки; від абстрактного мистецтва — до творів у жанрі соцреалізму.
 |