Траєкторія. Ігор Янович -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

Траєкторія. Ігор Янович

Источник: http://yagallery.com/
alt
Арт-центр Я Галерея у Дніпропетровську представляє виставку творів львівського художника Ігоря Яновича «Траєкторія».

 

 

Ігор Янович належить до тих художників, які працюють серіями, самодостатніми, виваженими у своїй цілісності проектами, і разом з тим – продовжують роздуми серій попередніх. Тому і «Траєкторія» може бути розглянута поруч з останньою – «Течією» (арт-центр Я Галерея, Київ, 2014). Тоді Янович мінімізував власну творчу активність, акцентуючи увагу на художньому невтручанні в матеріал, давав свободу фарбам-речовинам, надаючи «течії» її метафізичного значення – плину речей. Навпаки, «Траєкторія» є серією, яка зосереджена на роботі з формою, а тому у своєму корені є антропологічною практикою. Однією з робочих назв цієї виставки була «Рефлексії» – слово, що виразно підкреслювало цю людську складову. Та остаточна назва тонша: «Траєкторія», як і «Течія», – теж про рух, проте схоплений в зовсім іншому образі. Й одночасно – це той самий рух.

yanovych_trajectory_2

У «Траєкторії» багато складних партій: чорні лінії – товсті і щільні, тонкі та прозірні, що йдуть різними напрямами, збігаючись чи перешкоджаючи одна одній; колір, що працює десь зовсім самостійно, захоплюючи власну частку полотнини, набираючи фактурності і широти, а десь – стикається з чорним, у колаборації і спільному ході, чи навпаки – у протиріччях основної і допоміжної партій; білі лінії, що виключає обидві фарби на шляху зворотної сторони пензля. Навіть там де, нібито, розігрується одна партія – на великій роботі з широкими, розгалуженими мазками – значну роль грає поверхня полотна, точніше – її множинність, триптих, що вміщує один великий жест. Окремими точками уваги стають фрагменти, що утворюють хрест (своєрідне відсилання до Антоні Тапієса – одного з улюблених митців Яновича) чи білу закарлючку, які, натомість, не зчитуються як символи, не тримають на собі змістового навантаження, вписуючись в образ переживання і присутності.

«Безперечно, на художника мають вплив навколишні події, явища суспільного життя…», – каже Янович, але у справі з нефігуративним живописом цей вплив не є явним. Навіть більше того, саме абстрактне мистецтво підсилювало і продовжує тримати у числі актуальних відомий аргумент про «дегуманізацію мистецтва», про його відірваність від людини. Можна пригадати слова Хосе Ортеги-і-Гассета, який звинувачував сучасного митця у тому, що той «прагне сміливо деформувати реальність, зламати її людський аспект, дегуманізувати її». І наразі ми маємо справу з серією, яка ставить цю тезу під питання.

Борис Філоненко

rotation_of_img_7223_large

Ігор Янович народився 1944 року у Києві. Живе і працює у Львові.

У 1971 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (кафедра художньої кераміки). Із 1986 року є членом Спілки художників. Із 1988 року художник взяв участь у більш ніж 70 зарубіжних і міжнародних виставок, зорганізував більше 25 персональних експозицій і проектів в Україні, Польщі, Австрії, Німеччині. Тричі отримував нагороду Міжнародного трієнале живопису держав Карпатського регіону «Срібний квадрат» у Польщі – у 1998, 2003 і 2006 роках.

yanovych_trajectory_1

Виставка працю в арт-центрі Я Галерея на Гусенка, 17 у Дніпропетровську.