Межа. Павло Маков -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

Межа. Павло Маков

Источник: yagallery.com.ua

Арт-центр Я Галерея у Києві представляє виставку Павла Макова «Межа».





«Межа» – продовження та розвиток сюжетів, що були започатковані художником у попередніх експозиціях. Ланцюг, що його розпочато виставкою «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля» (PinchukArtCentre, 2011) та продовжено «Paradiso Perduto» (Національний художній музей України, 2014) і новою «Межею» (Я Галерея, 2015) – історія, яка почалася таким собі «етнографічним дослідженням» оточуючих людей, які поділяють з тобою спільний простір, з їхнім власним баченням Щастя за земного життя. Що б тим Щастям не було – контейнер чи заміська ділянка, – згодом «країна-ідея, яка, виживаючи і боронячись, мріяла про свій рай»4, віднайшла себе у дещо іншому стані. У ситуації надмірного накопичення латентності, непроявленості мрій, а разом з тим – поміж розірваних зв’язків «втраченого раю».

 

Адже навички відчувати межу формуються протягом життя. Ми помічаємо, як єдина, начебто, земля, ділиться на зони собакою. Як діють заборони в одному просторі, повністю нівелюючи себе в іншому. Яке місце має сакральний статус, а яке відокремлене своєю історичною цінністю. Але, видається, зведені штучні та відкинуті природні лінії – змішані. Окремішність місць наразі нічого не варта, не здатна себе окреслити та розрізнити. «Всі атрибути християнства як системи пронизані правилами співжиття з духами»5, закони місць (та й будь-які) не діють. Базова географія закинута й забута, бо лінії, насправді, не проходять по населених пунктах. Вони вдираються у кожне окреме подвір’я, квартиру, аби розподілити людей за ментальностями. Поділяють межею, яка, інколи, може чогось і варта, або ж межею, переступити через яку не варто і мізинця.

 Робота Павла Макова «Сад Б.Л. Дотик №7»
Коло замкнулося: межа пройшла по селищу Щастя. На роботах з’явився новий елемент – конструкції з бетонних блоків – своєрідний розділовий знак у текстознавстві мап.
Водночас, це просто слово – «межа» – зрозуміле незалежно від мови, української чи російської. Занехаяні простори останніх серій, географічні розкладки, які завжди розповідають історію людей уникаючи них самих, у новій експозиції наближаються до антропоморфної образності. В основу композиції офортів покладено структуру відбитку пальця – синоніму людського обличчя, гаранта персональної зацікавленості у тому, що сад буде рости. «Межа» – проект про відповідальність. Тобто, про наступний крок, що його треба справдити сьогодні. Дотик – форма за мить до плану лабіринту, кружляння в якому – нерозв'язні спроби віднайти конструкцію цілої людини.
Тож, що то за шлях, що його пройдено від Утопії до «Межі»? І що то за час, в якому місце, якого нема, наразі має окреслювати власні кордони?

Борис Філоненко

 

Про художника

Павло Маков
народився 1958 року в Санкт-Петербурзі. Живе і працює в Харкові.
У 1979 році закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокіша (м. Сімферополь), 1978 року – Академію мистецтв (м. Санкт-Петербург), 1984 року – Харківський художньо-промисловий інститут (факультет графіки).
З 1988 року – член Спілки художників України, з 1994 – член Королівського товариства живописців та графіків Великобританії. Із 2006 року Павло Маков – член-кореспондент Академії мистецтв України. Учасник і переможець багатьох виставок графіки, серед яких також «Бієнале графіки» (Калінінград, Росія, 1990, 1992 і 1998 роки), VI Міжнародне бієнале графіки й малюнка (Тайпей, 1993), «Осака Трієнале 94» (Осака, Японія,1994), Національне трієнале графіки (Київ, 1997), Міжнародне трієнале графіки (Прага, 1998) та ін. У 2009 році Павло Маков отримав Срібну медаль Академії мистецтв України. Автор і учасник численних проектів в Україні та за кордоном. Роботи митця знаходяться в колекціях музеїв України, Росії, Угорщини, Італії, Іспанії, Великобританії, США та інших країн світу.

Арт-центр Я Галерея у Києві, на Хорива, 49Б