Георгій Якутович і Карпати – поняття нерозривні. Він любив ці гори, людей цих гір. Серед них він відчував себе собою. Бути художником – а, значить, бути людиною – він міг тільки в просторі життя, в просторі свого буття, в просторі Карпат…»
Сергій Якутович, син Георгія Якутовича
Коли арт-центр Я Галерея розпочав масштабне дослідження фільму Параджанова «Тіні забутих предків», постать художника-постановника Георгія Якутовича пригорнула до себе нашу увагу: фактична невивченість творчості українського графіка контрастує з його культурною значущістю. Роботи Якутовича займали важливе місце вже в експозиції музейного проекту «Тіні забутих предків. Виставка», який демонструвався двічі – навесні цього року в Мистецькому Арсеналі в Києві та влітку у Львівському палаці мистецтв. Натомість, окремий комплексний огляд творів художника стає наступним кроком як у розробці сучасного погляду на творчість Георгія Якутовича, так і у більш загальному вивченні української графіки 60-х – 80-х років.
Звісно, ґрунтовне дослідження такого плідного митця охопить надто велику кількість тематик. Тому і проект не обмежиться наявною експозицією, яка є своєрідним вступом до розуміння Георгія Якутовича. Ключем постає саме культура Гуцульщини, образи якої з’являються протягом усього творчого шляху київського графіка. Сезонно працювати у карпатському селі Дземброня Георгій розпочав з 1952 року, а першими відомими роботами, які звертаються до теми Гуцульщини, є гравюри 1959 та 1960 років. Так і розпочинається проникнення Георгія Якутовича у творчу матерію Карпат.
«Аркан», 1960, ліногравюра. З колекції Сергія Якутовича
«Вечір на полонині», 1966, дереворит. З колекції Сергія Якутовича
«Після того, як ми набиваємо руку спочатку в художній школі, потім під час першої самостійної роботи, ми часто втрачаємо почуття безпосереднього сприйняття і виявляємося безпорадними перед натурою. Працюючи в кіно, я сподівався «очиститися» від здобутих навичок і віднайти здатність такої її правдивої художньої інтерпретації, коли лінія, пляма та форма одразу ж ведуться в єдиному ключі, який передає музику природи», – писав Георгій Якутович про зйомки фільму «Тіні забутих предків» в есе «Графіка і кіно». І це «очищення» спрацьовує – після кінопроцесу художник з новими силами береться за роботу над ілюстраціями до однойменної книги Коцюбинського. Змінюється сам стиль та методи творчості Якутовича.
«В лісі», 1988-89, ліногравюра. З колекції Сергія Якутовича
Далі йдуть нові праці на гуцульську тематику, художник традиційно звертається до казок та оповідей. Проходить 15-20 років – і знову в Якутовича виникає потреба оновити свій стиль та «зруйнувати» застиглі протягом років нашарування технічності. Однак у цей раз Георгій вже не використовує кінематограф як медіатор, а поринає у карпатську культуру безпосередньо. Таким чином, серія «Люди села Дземброня» є результатом роботи з культурою живою, динамічною – на противагу попередній обробці вже наданого, більш замкненого матеріалу – книги.І знову ми спостерігаємо появу суттєво нового «дихання» у творчості художника.
«Марія Іллюк», 1986, ліногравюра. З колекції Сергія Якутовича
Звісно, такі два зрізи («Тіні забутих предків» і «Люди села Дземброня») лише привідчиняють двері до величезного обсягу напрямків, які розвивалися Георгієм Якутовичем роками. Однак окремі тенденції творчості відокремлюються вже зараз – а у центрі розташовуються бурхливість і неоднорідність синтезу культури та природи Гуцульщини. Гравюри візуально розкладаються на окремі різьблення, але все одно утворюють цілісну картинку – так само, як і розрізнені людські й природні образи врешті-решт постають у формі єдиної культури.
Поліна Ліміна
«Чаклунка», 1990, ліногравюра. З колекції Сергія Якутовича
Арт-центр Я Галерея у Києві
вул. Хорива, 49б
Поділ, станція метро Контрактова площа
Працює з 10.00 до 19.00 окрім неділі
