9 декабря
Народився Поль Жозеф ШЕНАВАР (9 грудня 1808, Ліон - 12 квітня 1895, Париж) - французький історичний живописець. Представник Ліонської школи в живопису.
Від 1825 року навчався в Національній вищій школі образотворчих мистецтв в Парижі. Займався в майстерні Ерсана, пізніше у Делакруа і Енгра. Продовжив навчання в Італії, під час дворазової поїздки туди. Став відомим вперше 1833 року, коли представив на конкурс картину «Засідання національних зборів у 1789 р.», за яку йому, з політичних міркувань, премія не була присуджена. Під впливом німецької філософії та живопису, П. Шенавар вважав, що метою мистецтва повинна бути гуманітарна і цивілізаційна місія.
Незабаром після революції 1848 року тимчасовий уряд доручив П. Шенавару розписати паризький Пантеон низкою настінних картин, що зображують основні моменти всесвітньої політичної та культурної історії - від створення світу до Великої французької революції. Він з радістю взявся за цю справу, яка була здійсненням проекту, задуманого їм ще в Італії і для якого ще там у нього були виготовлені ескізи кількох сюжетів. Шенавар встиг намалювати картони майже половини картин, коли Пантеон був знову перетворений в церкву, історичний живопис на його стінах був визнаний недоречним, і художнику довелося припинити розпочату працю. Його готові картони («Всесвітній потоп», «Смерть Зороастра», «Перехід через Рубікон», «Час Людовика XIV» і ін.) виставлені в Луврі, були зустрінуті похвалою любителів мистецтва і художників, як твори чудові за оригінальністю і глибиною своєї філософської ідеї, за вірністю духу історії, за ясності композиції і по майстерному, широкому прийому виконання.
 |
 |
| Фрагмент картини «La Divina Tragedia». Музей Орсе, Париж |
Народився Лев Феліксович ЛАГОРІО (9 грудня 1826, Феодосія — 17 листопада 1905, Петербург) — відомий художник-мариніст. Перший учень Айвазовського, його підмайстер, представник кіммерійської школі живопису.
Народився у Феодосії в родині неаполітанського віце-консула. Рано виявивши здібності і потяг до малювання, Лев Лагоріо в 1839–1840 рр. потрапив до майстерні І. К. Айвазовського. У 1843 році А. І. Казначеєв, таврійський губернатор, привіз художника-початківця до Петербурга, де Лагоріо поступив до Академії мистецтв у пейзажний клас до М. Н. Воробйова. Юнака особливо захоплювало зображення моря. З метою вдосконалення майстерності мариніста в 1845 р Лагоріо здійснив подорож на військовому фрегаті «Грозящий», а рік по тому на власному човні плавав по Фінській затоці.
У 1850 р Лагоріо закінчив Академію мистецтв з великою золотою медаллю і званням класного художника I ступеня, що давало право на пенсіонерську поїздку за кордон. Але спочатку художник був відправлений на Кавказ «для написания тамошних видов». Гори Кавказу назавжди полонили Лагоріо. З 1853 по 1860 р. Лагоріо перебував за кордоном в пенсіонерській поїздці, звідки привіз близько 30 картин. В італійських видах проявився той особливий неповторний почерк Лагоріо, якому він буде слідувати потім майже все життя. Для художника не було другорядних, нічого не значущих деталей, які інші художники могли опустити. У Лагоріо все написано точно до найдрібніших деталей. «За особенное искусство и познания в художествах» Лагоріо отримав звання профессора пейзажного живопису.
 |
| «Морський пейзаж», 1886 |
Лагоріо писав маріни, пейзажі, жанрові сцены, портрети і батальні композиції. Для живопису Лагоріо 1860-х років характерний інтерес до яскравих ефектів сонячного освітлення, що продовжувало традиції пізнього романтизму. Лише на початку 1870-х років наступив перелом: художника перестають захоплювати зовнішні ефектні, сонячні пейзажі, зате з'являються «мужні» теми бурі або аварії корабля на морі або ж барвисто монотонні, але витончені місячні ночі. Змінюється і палітра: фарби стають холоднуватими, за що критики називають їх «вицвілими». Але в цьому художник знаходить більше природності, ніж в ефектах яскравого освітлення.
 |
| «Маяк», 1895 |
З 1870-х років однією з найчастіших у творчості Лагоріо стає тема Криму. В Судаку він мав майстерню, куди щоліта виїжджав на етюди. Як і багато російських художників, брав участь як кореспондент в російсько-турецькій війні 1877–1878 рр. В 1880-1890-ті роки Лагоріо написав серію картин, що зображують міста Криму, а також Кавказу і Константинополя з боку рейду в штиль. Починаючи з 1880-х рр. Лагоріо багато працював аквареллю. У 1900 р. Л. Ф. Лагоріо був обраний почесним членом Академії мистецтв — своєрідний знак гідного внеску в російський живопис.
 |
 |
| «Дача», 1892. Луганський обласний художній музей |
Марія Дмитрівна РАЄВСЬКА-ІВАНОВА (1840, с. Гаврилівка Барвінівського р-ну Харківської обл. — 9 (?) грудня 1912, м. Харків) — українська живописець і педагог, перша жінка в Російській імперії, якій Петербурзька академія мистецтв надала звання художника.
Народилася в заможній родині землевласників. Отримавши якісну домашню освіту, молода дівчина їде до Європи. У Дрездені вивчає німецьку мову та літературу, у Міланській академії наук — лінгвістику, історію, зоологію та геологію, слухає лекції у Сорбоні та Празі. Марія Дмитрівна була однією з найосвіченіших жінок свого часу. У Дрездені, у майстерні професора Ергардта, вона навчилася малюванню та живопису, у скульптора Кірхгода брала уроки ліплення.
У 1868 році вона перша з російських жінок склала іспит у Імператорській академії мистецтв на звання вільного художника. На початку 1869 року Марія Дмитрівна відкрила в Харкові першу в Російській імперії приватну школу рисування та живопису (з загальнодоступною платою, для незаможних - безкоштовно). Академія мистецтв надала Раєвській-Івановій звання Почесного вільного общника Академії, а на першій Всеросійській виставці рисувальних шкіл, влаштованій з ініціативи художника Крамського, її школа отримала другий диплом, випередивши навіть знамените Строгановське училище. За 27 років школа випустила 885 учнів. Серед них відомі художники та архітектори: С. Васильківський, А. Данилевський, П. Левченко, К. Первухін, О. Бекетов та ін. Крім того, школа підготувала сотні професійних гравірувальників, ретушерів, іконописців, театральних декораторів, викладачів креслення та малювання у гімназіях.
У 1896 Марія Дмитрівна передала школу місту (на базі школи в тому ж році була створена міська школа рисування і живопису, а в 1912 - художнє училище; зараз це - Харківська державна академія дизайну і мистецтв).
Представник академізму. Створила ряд полотен (масло і акварель). У 1869 році в Харкові пройшла перша виставка її робіт. Марія Раєвська-Іванова автор підручника «Абетка малювання для сім'ї та школи» (1879), в якому були поміщені двісті її малюнків, і керівництва «Прописи елементів орнаменту для технічних шкіл», а ще, крім того, статей і брошур з художньо-педагогічних питань. Похована Раєвська-Іванова в рідному селі Гаврилівка.
 |
 |
| «Автопортрет з моделлю», 1882 |
Родился Николай Николаевич КАРАЗИН (9 декабря 1842, Ново-Борисоглебская слобода на Харьковщине — 19 декабря 1908, Гатчина) — русский художник-баталист и писатель, участник Среднеазиатских походов.
Внук основателя Харьковского университета Василия Назаровича Кара́зина и известного русского историка, автора «Деяний Петра Великого» Ивана Ивановича Голикова. Окончил 2-й Московский кадетский корпус, служил драгунским офицером, участвовал в усмирении Польского восстания 1863—64 гг. С детства чувствуя большое влечение к живописи, Каразин в 1865 году вышел в отставку и поступил в Академию художеств, где два года работал под руководством известного баталиста Б. П. Виллевальде. В 1867 году Каразин покинул Академию, чтобы принять участие в походе на Бухару. В Туркестане Каразин познакомился с В. В. Верещагиным.
В 1874 и 1879 гг. Каразин, как художник, участвовал в географических экспедициях в Центральную Азию, получил высшие награды на географических выставках Парижа и Лондона. В Сербско-турецкую и Русско-турецкую войны 1877—78 гг. Каразин был военным корреспондентом-иллюстратором. В 1880-х гг. Каразин создал семь больших батальных картин на темы из похода русских войск в Хиву и Бухару. Но свою славу первого в России акварелиста и лучшего рисовальщика-иллюстратора он заслужил многочисленными работами акварелью, карандашом и пером. Мир произведений Каразина — преимущественно восточные окраины империи. Он также оформлял книги Н. В. Гоголя, Д. В. Григоровича, Ф. М. Достоевского, Н. А. Некрасова, А. С. Пушкина, Л. Н. Толстого, И. С. Тургенева и многих других. В 1907 году Н. Н. Каразин был избран членом Академии Художеств. Литературные произведения Каразина составляют 25 томов.
 |
 |
| «Переправа туркестанского отряда через Амударью, 1873 год», 1889 |
Народився Лауріц ТУКСЕН (9 грудня 1853, Копенгаген - 21 листопада 1927, Копенгаген) - данський художник і скульптор, придворний художник російського імператора Олександра III, професор копенгагенської Академії мистецтв.
Мистецьку освіту здобув у данській Королівській академії мистецтв, де навчався разом з іншим класиком датського мистецтва П. С. Крейєром. Вже під час навчання в академії показав себе одним з найбільш обдарованих учнів. У 1870 вперше відвідав Скаген (згодом він був тісно пов'язаний з творчою групою Скагенські художники), потім (у 1880-х - 1890-х роках) багато подорожував по Європі. Під час цих поїздок художник написав кілька портретів членів різних королівських сімей, в тому числі данського короля Крістіана IX, королеви Великобританії та Ірландії Вікторії і російської імператорської сім'ї.
У 1880-х роках був першим керівником Вільної художньої школи в Копенгагені, створеної групою художників, обурених консервативною системою викладання в Королівській академії мистецтв. У 1901 році, після смерті своєї першої дружини Урсули, вдруге одружився з норвежкою Фредерікою Трешоу і оселився з нею в Скагені, на півночі Ютландії, в місцевій колонії художників. Повернувшись в Копенгаген, Туксен літні місяці проводив у Скагені, де зображав на полотні місцеві пейзажі, квіти в саду, писав портрети членів своєї сім'ї і друзів. Писав також полотна, присвячені історичній тематиці.
 |
 |
| «Коронація Миколи II в Успенському соборі Московського Кремля 14 травня 1896 року». 1898. Ермітаж |
Родился Николай Васильевич ХАРИТОНОВ (9 декабря 1880, Ярославская губ. — 30 сентября 1944, Нью-Йорк) — русский художник, живописец академической школы, ученик Ильи Репина.
Родился в крестьянской семье. После окончания сельской школы двенадцатилетним подростком приехал в Петербург. Работал в писчебумажном магазине и в мастерской по изготовлению вывесок. Около 1895 года уехал на Валаам, стал послушником в монастыре, два года писал иконы. Вернулся в Петербург, посещал Рисовальную школу Общества Поощрения Художеств и частную мастерскую Л. Дмитриева-Кавказского. В 1901 году поступил вольнослушателем в Петербургскую Академии Художеств. С 1902 учился в мастерской И. Е. Репина. В 1909 году Н. Харитонову за картину «Икар» было присвоено звание художника. Он работал в Петербурге, писал портреты и жанровые сцены, пейзажи Русского Севера и Кавказа. Участвовал в весенних выставках в залах Академии художеств и выставке Товарищества Передвижных Художественных выставок (1916). Харитонов получил премии конкурса им. А. Куинджи за картины «Няня» и «Дама в чёрном», премию Общества Поощрения Художеств по жанровой живописи и юбилейную премию им. принцессы Евгении Ольденбургской за картину «На качелях».
В 1912 году путешествовал по Европе, работал в Париже, занимался в Мюнхенской академии художеств. В 1919 году Николай Харитонов эмигрировал в Королевство Сербов, Хорватов и Словенцев, с 1923 жил в Нью-Йорке, принял американское гражданство. Работал как портретист.
 |
 |
| «Автопортрет» | «Цыганка», 1909 |
Народився Марк ГЕРТЛЕР (9 грудня 1891, Лондон - 23 червня 1939, там само) - англійський художник.
Походив з родини єврейських емігрантів з Австро-Угорщини (нині - територія Польщі). Отримавши стипендію, вивчав живопис у престижній лондонській Школі витончених мистецтв Слейд (1908-1912). Під час навчання малював переважно портрети членів своєї сім'ї, в першу чергу - матері. У цей період Гертлер познайомився з такими художниками, як Пол Неш, Едуард Водсворт, Крістофер Невінсон, Стенлі Спенсер; був в близьких відносинах з ексцентричною художницею Дорою Каррінгтон.
Марк Гертлер був відомий в Англії початку XX століття як чудовий портретист і пейзажист. Писав також натюрморти. Член Нового англійського мистецького клубу (NEAC). На початку 1920-х років у Гертлера виявляють туберкульоз, і він змушений провести курс лікування в санаторії. У 1930-х роках художник викладає у Вестмінстерській Школі мистецтв. У цей час картини Марка Гертлера ледь продавалися. Організована в кінці 30-х років виставка його робіт провалилася, незабаром після того художник покінчив життя самогубством у своїй майстерні.
 |
 |
| Автопортрет, 1920 | «Сортувальники фруктів» |
Народився Михайло Олександрович ВЕРБОВ (9 грудня 1896, Катеринослав (нині - м.Дніпро) - 4 квітня 1996, Нью-Йорк) - живописець, графік. Мав репутацію «портретиста королів і президентів», останнього учня Іллі Рєпіна.
З сім'ї аптекаря. Дитинство і юність провів у єврейському середовищі в Середній Азії. 1914 року прийняв православ'я. Навчався на юридичному факультеті Петроградського університету (від 1915). У тому ж році познайомився з І. Ю. Рєпіним і став часто бувати в його садибі Пенати. Кілька місяців займався у Вищому художньому училищі живопису, скульптури і архітектури при ІАМ. Служив учителем малювання в Ташкентській середній школі (1918-1920). Навчався в московському ВХУТЕМАСі (1920-1923) у Д. М. Кардовського. У 1923 брав участь в останній виставці Союзу російських художників.
1924 року виїхав до Франції, в 1930-х оселився в США. Швидко здобув собі популярність «блискучого» портретиста. Виконав живописні та олівцеві портрети художників, музикантів, державних і громадських діячів: І. Буніна, О. Керенського, Ф. Шаляпіна, Е. Гілельса, К. Коровіна, Т. Руффо, В.-Ч . Осборна, Г. Куртлайна, Е. Вуйара, І. Ганді та інших. Автор портретів короля Швеції Густава V, короля Іспанії Альфонса XIII, румунських королів Фердинанда I і Кароля II, короля Іспанії Хуана Карлоса і югославської королеви Олександри. У роки Другої Світової війни створив 100 портретів морських піхотинців США для їхніх матерів. Викладав живопис в Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Член-кореспондент Академії красних наук в Римі (від 1973).
 |
 |
| «Портрет Остроухова» |
9 грудня 1912 року Монреальський музей красних мистецтв (фр. Musée des beaux-arts de Montréal) прийняв відвідувачів у новій будівлі.
Найстаріший художній музей Канади, один з найвідоміших музеїв Північної Америки. Заснований 1860 року як Асоціація образотворчих мистецтв. Музей відкрився 1879 року в першому будинку в історії Канади, побудованому спеціально для розміщення колекції творів мистецтва. Але з часом площ музею стало не вистачати, і за проектом братів Максвелів було побудовано нинішній будинок музею в стилі неокласицизму.
У музейній колекції понад 33 тисячі експонатів, від античності до наших днів, велика частина яких подарована музею монреальськими меценатами. В експозиції представлено декоративне мистецтво, мистецтво Канади, мистецтво зарубіжних країн, сучасне мистецтво, картини старих майстрів, гравюри і малюнки. У колекції є також цінне зібрання старовинних тканин, англійської порцеляни і найбільше в світі зібрання скриньок для чаю, використовуваних під час японської чайної церемонії.
У колекції музею представлені роботи Ель Греко, Тиціана, Пітера Брейгеля-молодшого, Нікола Пуссена, Джованні Тьєполо, Джованні Кастільоне, Сольваторе Рози, Жака Белланжа, Жоржа Руо, Мартіна Шонгауера, Жоржа де Фера, Фердинанда Годлера, Анрі Лемана, Альбера-Ернста Каррьє -Белез, Жана Батіста Коро, Франсуа Буше, Маріотто Альбертінеллі, Фелікса Валлоттона, Джеймса Енсора і багатьох інших художників, скульпторів і граверів.
 |
 |
| Будинок музею | Із зібрання музею: Пітер Брейгель-молодший. «Повернення з гостей», після 1616 |
Народився Валерій Болеславович ГОЛИНСЬКИЙ (9 грудня 1951, Калінінград) - живописець, заслужений художник АР Крим (2001). Заслужений художник України (2007). Лауреат премії АР Крим.
У 1973 році закінчив Ворошиловградське художнє училище, в 1981-му - Київський державний художній інститут (майстерня станкового живопису, керівник професор В. В. Шаталін). Від 1987 року член Національної спілки художників України. З 2004 року викладає в Кримській філії Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, доцент.
Для відображення нерозривного зв’язку часів художник перетворює реальність на чудернацький світ, використовує умовність і стилізацію. Малюнок, об’єм, простір у Голинського розчиняються у динаміці кольорових плям. Основні роботи: «Кримський двір» (2000), «Пілігрим» (2000), «Біля джерела» (2001), «Сон. Старе місто» (2004), «Запах літніх трав» (2007), «Поклоніння волхвів» (2008).
 |
 |
| «Продавець мушлів», 1996 |