9 октября -Музей українського живопису

9 октября

Народився Жан-Батист РЕНЬО (9 жовтня, 1754, Париж — 12 листопада, 1829, Париж ) — французький художник та викладач. Барон з часів наполеонівської імперії. Робив портрети, історичні і міфологічні картини.

Батько вивіз десятирічного сина в Америку, де того влаштували юнгою на торговельний вітрильник. На морі перебував в 1765-1769 рр. Художню освіту опановував в майстернях художників Н.Б. Лепісьє та Жана Бардена. З останнім відвідав Італію, перебував в Римі в 1770-1775 рр. 1775 року брав участь в змаганні за римську премію, але його картина «Есфір і Аман перед царем Артаксексом» отримала другу премію. Першу премію виборов наступного року з картиною «Філософ Діоген і Александр Македонський» і вдруге відбув у Рим. 1782 року повернувся в Париж і виставив в Салоні картину «Персей рятує Андромеду», за яку був зарахований до Королівської академії. 1783 року став академіком за картину «Виховання Ахіллеса».

«Кентавр Хірон виховує Ахіллеса вояком» (1782)

З початком революції в Парижі не емігрував з країни, підтримував революційний уряд. До цього періоду належить його відома картин «Свобода або Смерть» (Геній Франції між Свободою або смертю). В роки директорії і наполеонівської імперії перейшов на позиції підтримки уряду Наполеона І Бонапарта. Створив декілька портретів нової військової еліти та родичів Наполеона в нав'язаній культурі Франції стилістиці ампір. Отримав титул барона. Робив гравюри. Працював як викладач. Під кінець життя був ректором королівських спеціальних училищ живопису і скульптури.

Твори цього художника, переважно на сюжети міфології, відрізняються граціозністю зображених фігур (чим він заслужив від своїх сучасників назву «живописця Грацій»), приємністю фарб, ніжністю кисті. Писав він також портрети сучасників і роботи на актуальні теми, такі як «Загибель генерала Дезе» і «Французький сенат приймає прапори, захоплені в австрійській кампанії».

«Автопортрет» «Свобода або Смерть» (1795), Німеччина, Гамбург, Кунсхалле


Родился Симеон СОЛОМОН (9 октября 1840, Лондон — 14 августа 1905, Лондон) — английский художник, был близок к прерафаэлитам.

Родился в ортодоксальной еврейской семье. Младший из восьми детей крупного торговца Мейера Соломона и художницы Катерин Леви. Его брат Абрахам Соломон и сестра Ребекка Соломон также были художниками. Первые уроки живописи получил в мастерской своего брата, затем в Академии Кэрри, а в 1855 году поступил в Школу при Королевской Академии, на выставке которой дебютировал в возрасте 18 лет. Ранние полотна Соломона написаны в основном на сюжеты из Библии, мифологии иудаизма, жизни еврейской общины и её ритуалов.

Познакомился с художниками-прерафаэлитами, творчество которых в значительной степени повлияло на его ранние работы, особенно акварели. В период с 1858 по 1872 год Соломон регулярно показывал свои работы на выставках Королевской Академии. В 1860-х годах Соломон становится одним из лидеров движения эстетизма. Его стиль стал в целом более классическим. В этот же период Соломон принял католичество.

Картины Соломона, относящиеся к 1860-м годам, полны чувственности, в них появляются гомоэротические мотивы. Своим полотнам художник придал оттенок двусмысленности, тем самым посягнув на моральные устои викторианства. К началу 1870-х годов Соломон приобрел в Лондоне скандальную репутацию, предаваясь разврату и пьянству. В феврале 1873 года художник был арестован по обвинению в гомосексуализме и осужден на шесть месяцев тюрьмы. Выйдя на свободу, Соломон обнаружил, что от него отвернулись все его друзья. Оказавшись изгоем в обществе, художник даже не предпринимал попыток восстановить свою репутацию, ведя жизнь бродяги и пьяницы.

«Babylon hath been a golden cup (Вавилон был золотая чаша)». 1859. Музей Бирмингема


Родился Фрэнк ДЮВЕНЕК (9 октября 1848, Ковингтон — 3 января 1919, Цинциннати) — американский художник, скульптор, график и педагог.

Родился в семье немецких эмигрантов, после смерти отца взял фамилию отчима. Ф.Дювенек начинает изучать живопись в Цинциннати. В 1869 году он уезжает в Германию и поступает в Королевскую Академию искусств в Мюнхене, в класс Уильяма Чейза. По окончании учёбы открывает в Мюнхене собственную художественную мастерскую. В 1876 году художник едет в Париж, а на следующий год — на 9 месяцев в Венецию. В 1879 он совершает новое путешествие в Италию. В 1886 году Дювенек женится на своей ученице, 20-летней уроженке Бостона, художнице Элизабет Бут (жившей в то время во Флоренции). Через 2 года Элизабет умирает в Париже от воспаления лёгких. Пережив эту трагедию, Фрэнк на время оставляет живопись и обращается к скульптуре.

Надгробие Элизабет Бут работы её мужа Фрэнка Дювенека


Вернувшись в США, художник селится в Цинциннати, где и остаётся до конца своих дней, преподавателем в местной Академии искусств. С 1905 года — член Национальной Академии дизайна. В 1915 году работы Ф.Дювенека выставлялись на Всемирной выставке в Сан-Франциско.

В начале своего творческого пути Ф.Дювенек пишет преимущественно портреты в реалистической манере. После пребывания во Франции и Италии он создаёт также пейзажи и бытовые сценки, постепенно эволюционируя в сторону импрессионизма. Писал как картины маслом, так и офорты.

«Девушка с граблями», 1884

Родилась Эмили ДЕЖЁ (9 октября 1861, Жуаньи — 23 апреля 1957, Бюсси-ан-От) — французская художница, портретист.

В юности, вместе со своей семьей, переезжает в Париж, где начинает серьёзно заниматься живописью. Вскоре Эмили поступает в Академию Жюлиана, становится ученицей Вильяма Бугро, который очень высоко оценивает художественные способности Эмили и называет её лучшей из своих академистов. Художница большое внимание уделяла воспроизведению световых эффектов.

После окончания «Аадемии Жюлиана», Дежё выставляет свои работы в салонах, организованных «Обществом французских художников». На рубеже 19-го и 20-го веков Эмили Дежё участвует в организации «Общества женщин-художниц» и открывает в Париже свою школу-студию живописи для девочек. Эмили Дежё много путешествует по Европе, часто посещает Англию, Италию, Голландию, что отражено в значительном количестве альбомов с эскизами и путевыми записями. В искусстве Дежё была приверженцем академической живописи, и не поддавалась влиянию иных направлений.

Автопортрет, пастель, 1931 год «Маленький мальчик ест за столом». 1887


Родился Николай Константинович РЕРИХ (РЁРИХ) (9 октября 1874, Санкт-Петербург — 13 декабря 1947, Наггар, Химачал-Прадеш, Индия) — русский художник, сценограф, философ-мистик, писатель, путешественник, археолог, общественный деятель. Одна из самых ярких фигур русского символизма и модерна.

В течение жизни создал около 7000 картин, многие из которых находятся в известных галереях мира, и около 30 литературных трудов, включая два поэтических. Автор идеи и инициатор Пакта Рериха, основатель международных культурных движений «Мир через культуру» и «Знамя Мира».

Его отец — Константин Фёдорович — был известным нотариусом и общественным деятелем. В 1893 году по окончании гимназии Николай Рерих одновременно поступает на юридический факультет Петербургского университета и в Императорскую Академию художеств. С 1895 года занимается в студии знаменитого художника Архипа Ивановича Куинджи. Уже в студенческие годы он становится членом Русского археологического общества. В 1897 году Н. К. Рерих окончил Петербургскую Академию художеств. Его дипломная картина «Гонец» была приобретена знаменитым собирателем произведений русского искусства П. М. Третьяковым.

«Идолы», 1901. Государственный Русский музей. Россия. Санкт-Петербург


Художник много работает в историческом жанре. В раннем периоде творчества создаёт полотна: «Сходятся старцы» (1898), «Плач Ярославны» (1893), «Начало Руси. Славяне» (1896), «Идолы» (1901), «Строят ладьи» и др. В этих работах проявляются самобытный талант художника и новаторский поиск в искусстве. «Уже в первых картинах вырисовывается своеобразный стиль Рериха: его всеохватывающий подход к композиции, ясность линий и лаконизм, чистота цвета и музыкальность, великая простота выражения и правдивость», — писал о творчестве Рериха латышский поэт и философ Р. Рудзитис. Картины художника построены на глубоком знании исторического материала, передают ощущение духа времени и насыщены философским содержанием.

«Ныне Силы Небесные с нами невидимо служат»


В 24 года Николай Рерих становится помощником директора музея при Императорском обществе поощрения художеств и одновременно помощником редактора художественного журнала «Искусство и художественная промышленность». Через три года он занимает должность секретаря Императорского общества поощрения художеств. Как художник Рерих работал в области станковой, монументальной (фрески, мозаика) и театрально-декорационной живописи. Он оформляет несколько церквей, в том числе Троицкий собор Почаевской лавры на Тернопольщине, работает над театральными постановками, включая «Русские сезоны» С. Дягилева в Париже.

С 1906 по 1918 год Николай Рерих является директором Школы Императорского общества поощрения художеств, одновременно занимаясь преподавательской работой. С 1906 года художник постоянно участвует в зарубежных выставках. С его творчеством познакомились Париж, Венеция, Берлин, Рим, Брюссель, Вена, Лондон. Картины Рериха приобрели Римский национальный музей, Лувр и другие европейские музеи. В его искусстве сочетаются реализм и символизм. В этот период усиливается поиск мастера в области цвета. Он почти отказывается от масла и переходит к темперной технике.

«Святые Борис и Глеб»


Много экспериментирует с составом красок, использует метод накладывания одного красочного тона на другой. В 1909 году Н. К. Рерих был избран академиком Российской Академии художеств и членом Реймской Академии во Франции. С 1910 года он возглавляет художественное объединение «Мир искусства.

В 1916 году из-за тяжёлой болезни лёгких Н. К. Рерих по настоянию врачей вместе с семьёй переезжает в Финляндию (Сердоболь), на побережье Ладожского озера. С 1917 года художник оказался за границей. Он ездил с выставками по Скандинавии и США. В большом выставочном турне по 30 городам США экспонировались 115 полотен художника, в том числе «Сокровище ангелов» (1905), «Ангел последний» (1912), «Дочь викинга» (1917), «Зов солнца» (1918), «Экстаз» (1917), серии «Героика» и «Сны Востока» и др. Уже в ноябре 1923 года открылся нью-йоркский музей Николая Рериха, содержавщий большую коллекцию картин художника.

«Ангел последний», 1912. Музей Николая Рериха, Нью-Йорк


В 1920-1930-е годы Николай Рерих организовал и участвовал в Центрально-Азиатской и Маньчжурской экспедициях. Вёл активную общественную деятельность. Последние годы жизни Рерих провел в Индии. Художник продолжил работу над серией картин «Гималаи», составляющую более двух тысяч полотен. Его называли «мастером гор».

«Миларепа Услышавший», 1925. Музей Николая Рериха, Нью-Йорк, США


В Индии были написаны серии «Шамбала», «Чингисхан», «Кулута», «Кулу», «Святые горы», «Тибет», «Ашрамы» и др. Выставки мастера экспонировались в различных городах Индии и их посещало большое количество людей. После смерти Николая Рериха его тело по индийскому обычаю было предано огню на погребальном костре.

«Заморские гости», 1901.
Государственная Третьяковская галерея, Москва


Родился Пётр Саввич УТКИН (9 октября 1877, Тамбов — 17 октября 1934, Ленинград) — российский и советский художник, символист.

После начального художественного образования в Саратове поступил в 1897 году в Московское училище живописи, ваяния и зодчества, которое закончил в 1907 году. Учился у Левитана, Коровина, Серова. Один из организаторов в 1904 в Саратове выставки символистов «Алая роза»; выставки в 1907 в Москве «Голубая роза». После революции Уткин преподавал в Рисовальном училище имени А. П. Боголюбова в Саратове, в Институте живописи, скульптуры и архитектуры Всероссийской академии художеств. На работы Петра Уткина оказал наибольшее влияние Виктор Борисов-Мусатов. Большая часть работ художника выполнена в сине-голубой тональности и создана до революции. Много картин художника погибло в пожарах в Ленинграде во время Великой Отечественной войны.

«Любители бури»


Народився Григорій Антонович ЛАТУНОВ (9 жовтня 1918,с. Петрівка, нині Луганської обл. – 29 квітня 2001, Дніпродзержинськ, нині – Кам’янське) - український живописець.

Після навчання в семирічній школі вступив до Луганського художнього училища.Продовжив навчання в Київському художньому інституті. Його викладачами були: О.Шовкуненко, І.Штільман, М.Шаронов, М.Іванов. Закінчити навчання завадила війна. Добровольцем пішов на фронт, зустрів Перемогу в Чехословаччині. Відзначений бойовими нагородами. Після демобілізації повертається в інститут і закінчує його в 1947 році з відзнакою. В цьому ж році вступає до Спілки художників СРСР.

У 1947 році Г.А. Латунов дебютує на Всесоюзній художній виставці. З цього часу - постійний учасник республіканських, всесоюзних і зарубіжних художніх виставок. Працював в галузі станкового живопису. Майстер пейзажу, портрета і натюрморту. Крім творчості займався педагогічною та громадською діяльністю: керував ізостудією в м.Дніпродзержинськ, очолював Дніпропетровську художню раду.

У 2013 році в Музеї історії Дніпродзержинська (нині – Кам’янського) відбулася меморіальна виставка - "Григорій Латунов - експресія барв и почуттів".

«Дніпровська далечінь», 1955. Музей українського живопису, м.Дніпро


Народився Володимир Йосипович ПАТИК (9 жовтня 1926, с. Острів, Бібрський повіт, Львівське воєводство, Польща — 28 серпня 2016, Львів) — український живописець, пейзажист, майстер натюрморту. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1999). Народний художник України (2006). Почесний громадянин Львова.

Навчався в художньо-промисловій школі. У 1953 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі — Роман Сельський, Микола Федюк, Йосип Бокшай). Член Національної спілки художників України з 1958 року. У 1996 році Володимиру Йосиповичу було присвоєно почесне звання Заслуженого художника України, а у 1999 році присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх років.

«Село Чорний Острів», 1976


Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Прибалтиці, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрастів червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технічних засобів — мозаїки, фрески, найбільше — до олійного живопису, пастелі, різних графічних засобів. Останнім часом (від 1990-х) головну формотворчу роль у мистецькій манері майстра відіграє чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композицій.

«Автопортрет», 1984 «Самотність», 1988


Народився Євген Федорович ПАВЛОВ (9 жовтня 1941, Омськ) - чернігівський живописець. Заслужений художник України.

Закінчив середню художню школу ім. Т.Шевченка в 1962 році (педагоги - П.Жаров, В. Кравченко). Член Національної спілки художників України від 1988 року. Основні твори: «Чернігів відпочиває» (2001), «Сонячний ранок» (2002), «Різдвяний день» (2007), «Травневий день» (2008), «Чоловіча розмова» (2008).

Картина «Сонячний серпень», подарована Євгеном Федоровичем Чернігівському обласному художньому музею імені Григорія Галагана, являє собою груповий портрет чернігівських митців.

«Сонячний серпень», 2001


9 жовтня 1998 року указом Президента України в офіційному календарі з'явився «День художника» , який має відзначатися щороку, у другу неділю жовтня місяця. У президентському указі, зокрема, йшлося про те, що це свято вводиться: «…ураховуючи роль художників України в розвитку українського образотворчого мистецтва, відродженні національних традицій у художній творчості та на підтримку ініціативи Спілки художників України…»

К. Костанді. «Автопортрет на пленері», 1903 А. Ерделі. «Груповий портрет ужгородських художників», 1947

У жовтні 2014 року своє перше сторіччя відзначав Дніпропетровський художній музей.

Ідея створити в губернському центрі картинну галерею з'явилася завдяки діяльності художньої комісії при Катеринославському науковому товаристві на рубежі XIX і ХХ століть. За сприяння цієї комісії в 1903 році була організована перша виставка творів місцевих художників, яка стала початком формування колекції майбутнього музею. Наступним кроком організаторів виставки було звернення до художників і колекціонерів, художніх об'єднань та Імператорської Академії мистецтв. 23 квітня 1914 року в катеринославській газеті «Русские ведомости» з'явилося довгоочікуване повідомлення про відкриття Міської картинної галереї. Катеринослав з радістю прийняв цю подію.

Перша експозиція Катеринославської картинної галереї розміщувалася в Потьомкінському палаці (тепер Палац студентів ДНУ), де було представлено 64 твори російських і українських майстрів. У 1920-1930-х роках експозиція і фонди поповнилися роботами вітчизняних і західноєвропейських майстрів з колекції Д.І. Яворницького, а також з Державної Третьяковської галереї (Москва) і Ермітажу (Санкт-Петербург). Пізніше, в 1936 році, музей отримав в дар від живописця, заслуженого діяча мистецтв СРСР І. Бродського понад 300 творів, які і зараз є основою експозиції. Під час радянсько-нацистської війни приміщення музею було зруйновано, а з не евакуйованої колекції фашистські окупанти знищили понад 1000 експонатів. Але вже 1947 року музей зміг поновити свою роботу.

У постійно діючій експозиції можна побачити роботи видатних майстрів минулого: В. Боровиковського, І. Шишкіна, І. Левітана, К. Коровіна, В. Сєрова, І. Рєпіна. В. Маковського, М. Пимоненка, К. Костанді, С. Васильківського, О. Мурашка, Д. Бурлюка, Б. Григор'єва. Своєрідною перлиною музейної збірки є роботи катеринославського художника-символіста М. Сапожникова.

У музеї зберігаються видатні твори вітчизняного, західноєвропейського і східного мистецтва. На сьогоднішній день колекція музею налічує близько 9 тисяч творів живопису, скульптури, графіки та предметів декоративно-ужиткового мистецтва XVI-XXI століть. В останні роки фонди музею значно поповнилися роботами сучасних майстрів Дніпропетровщини. Є збірки провідних майстрів Дніпропетровщини — Г. Чернявського, М. Кокіна, М. Родзіна, М. Котляревської, В. Матюшенка, А. Потапенка, В. Гречаного, Л. Антонюка. Особливе місце в музейній колекції посідають твори прославлених майстрів петриківського декоративного розпису: П. Павленка, Т. Пати, Н. Білокінь, В. Соколенка, Ф. Панка.

Дніпропетровський художній музей. Із зібрання музею: М. Башкирцева. «В студії. (Майстерня Жюліана)», 1881