9 сентября -Музей українського живопису

9 сентября

9 вересня 1517 року в Антверпені голландський живописець Квентін Массейс закінчив портрет місцевого чиновника-інтелектуала Петера Гілліса (Петруса Егідія), друга і помічника Еразма Роттердамського. Таким чином, вийшов відомий «диптих» із зображеннями Егідія і Дезідерія (Еразма), замовлений ними в подарунок Томасу Мору.

Еразм Роттердамський, визнаний багатьма найрозумнішою людиною епохи, автор «Похвали глупоті» був зображений за роботою над коментарем до «Послання до Римлян» апостола Павла, а Егідій - тримає в руці лист Мора з його віршами, що оспівують пензель Массейса.

Після отримання диптиха англієць гаряче дякував друзям: «Я шалено захоплений портретами... і вони дорогі мені більше, ніж я в силах висловити, бо служать мені нагадуванням - тепер матеріальним - про таких хороших друзів».

(«Хронограф», сайт журналу «Вокруг света»)

К. Массейс. «Портрет Пітера Гіллеса», 1517 К. Массейс. «Портрет Еразма Роттердамського», 1517


ПИТЕР БРЕЙГЕЛЬ Старший (ок. 1525, Бреда —9 сентября 1569, Брюссель), известный также с прозвищем «Мужицкий» — южнонидерландский живописец и график, самый известный и значительный из носивших эту фамилию художников. Мастер пейзажа и жанровых сцен. Отец художников Питера Брейгеля Младшего («Адского») и Яна Брейгеля Старшего («Райского»).

Питер Брейгель родился предположительно между 1525 и 1530 годами (точная дата неизвестна). Местом его рождения чаще всего называют город Бреда (в современной нидерландской провинции Северный Брабант) или деревушку Брёгел около этого города.

«Триумф смерти» (1562). Музей Прадо, Мадрид


Свою творческую биографию он начал как график. К середине 1540-х годов он попал в Антверпен, где обучался в мастерской у Питера Кука ван Альста, придворного художника императора Карла V. В мастерской Ван Альста Брейгель работал до самой смерти своего учителя в 1550 году. В 1551 году Брейгель был принят в антверпенскую гильдию живописцев и поступил на работу в мастерскую к Иерониму Коку, печатавшему и продававшему гравюры. В мастерской Кока художник увидел эстампы с картин Босха, которые произвели на него такое впечатление, что он нарисовал собственные вариации на темы великого художника.

В 1552—1553 годах по предложению Кока Брейгель совершил путешествие во Францию, Италию, Швейцарию, чтобы сделать серию рисунков итальянских пейзажей, предназначенных для репродукции в гравюре. Был потрясён древними памятниками Рима и шедеврами Возрождения, морскими стихиями и живописными гаванями Средиземноморья. В 1563 году Брейгель женился на дочери своего учителя Ван Альста, Марии (Майкен) и в том же году переселился с семьёй в Брюссель.

В 1565 году была написана серия «Картины месяцев или времён года», от которой сохранилось всего пять произведений. Более тридцати приблизительно из сорока пяти картин кисти Брейгеля (или приписываемых ему) посвящено изображению природы, деревни и её жителей.

«Крестьянский танец», 1568—69. Музей истории искусств, Вена


Безликие представители сельских низов становятся главными героями его работ: на своих рисунках он зачастую вообще скрывает лица. Никто из художников ранее не осмеливался создавать произведения на подобные темы. Но многие поздние работы свидетельствуют о растущем интересе художника к индивидуальным фигурам. Художник начинает писать крупные фигуры людей, по отношению к которым окружение играет уже подчинённую роль. К таким картинам относятся «Притча о слепых», «Птицелов и разоритель гнёзд», «Калеки» и «Мизантроп».

«Притча о слепых», 1568. Музей Каподимонте, Неаполь


Чтобы не путать Питера Брейгеля с его сыном — тоже живописцем, Старшего позднее окрестили Брейгелем Мужицким. Из всех сохранившихся картин Брейгеля около трети находятся в Музее истории искусства в Вене.

«Вавилонская башня», 1563.
Музей истории искусств, Вена


Народився Ніколас де ВІЛЬЯСІС-і-АРІАС (9 вересня 1616, Мурсія, Іспанія - 8 квітня 1694, там само) - видатний іспанський живописець XVII століття, який творив у стилі бароко, учень Дієго Веласкеса.

Його батько був торговцем тканинами і генеральним депозитарієм міського суду. У 16 років Ніколас відправився в Мадрид, де навчався живопису у Дієго Веласкеса. Потім він навчався в Римі, де в 1643 році затоваришував з Франческо Торріані і одружився на його сестрі. В Італії він відкрив майстерню, але, не добившись великих успіхів, в 1650 році повернувся в Мурсію.

Тут його найвідомішою роботою стали розписи темперою церкви монастиря Святої Трійці в Мурсії. У 1835 році церква і монастир були перетворені на казарми, але деякі фрагменти фресок були врятовані і нині зберігаються в Музеї образотворчих мистецтв Мурсії, побудованому на місці монастиря. Збереглися й інші роботи художника: «Портрет трьох друзів», «Голова монаха», «Кавалер в капелюсі», «Священик з аколітом (помічником)» і «Ангел». Останньою відомою картиною Ніколаса де Вільясіса став «Портрет Коррехідор Пуейо» (1680).

«Кавалер в капелюсі» (можливий автопортрет) «Святий Бруно»


Родился Жюль РИШОМ (9 сентября 1818, Париж — 16 октября 1903, Париж) — французский художник.

Сын художника Жозефа-Теодора Ришома. Первые уроки живописи получил у отца. Поступил в Парижскую академию художеств, где занимался у Мишеля Мартена Дроллинга. Позже в 1850—1852 совершенствовался в Италии. Писал на исторические и религиозные темы, жанровые сцены из итальянской народной жизни, пейзажи с видами Рима, Парижа и портреты. Автор стенной живописи, фресок в капелле св. Викентия де Паула в парижской церкви св. Северина и большого зала здания палаты сенского суда присяжных. Экспонировал свои картины с библейскими сценами на парижских выставках с 1839 года.

«Обнажëнная» «Девочка с колёсной лирой» (The Hurdy Gurdy Girl)


Родился Самсон ФЛЕКСОР (9 сентября 1907, Сороки Бессарабской губернии — 31 июля 1971, Сан-Паулу, Бразилия) — французский и бразильский художник, основоположник бразильского абстракционизма.

Самсон Флексор родился в уездном бессарабском городке Сороки в состоятельной еврейской семье. Образование Самсон получил в частной гимназии в Сороках, затем в Одесском художественном училище и в Бухаресте, куда переехала вся семья. В 1922—1924 годах он учился в Бельгийской королевской академии изящных искусств в Брюсселе, а с

1924 года — в парижской Национальной школе Изящных искусств и одновременно посещал лекции по истории искусств в Сорбонском университете. В 1926 году Флексор обучался технике фрески в частной Academie Ranson.

Рисовать Флексор начал с сорокских пейзажей, к 1920-м годам почти целиком сосредоточился на портретистике, поначалу выполненной в реалистическом ключе. С годами в его портретных работах появляются всё более выраженные экспрессионистские черты. Первая персональная экспозиция работ Флексора состоялась 22 апреля 1927 года в брюссельской галерее Campagne Premiere, после чего последовало участие в групповых выставках в Париже; на протяжении 1930-х годов он регулярно выставлялся в Salon des Surindépendants.

В 1933 году при родах умерла жена Флексора Татьяна Яблокова. Эта трагедия повлекла за собой творческий и экзистенциальный кризис: в том же году Флексор принял католичество и некоторое время не занимался живописью.

После войны оставаться во Франции Флексору уже стало не по душе. В 1946 году он впервые посетил Бразилию, а весной 1948 года насовсем покинул Францию и поселился в Сан-Паулу. С переездом в Бразилию реализм полностью исчез из работ художника; всё дальнейшее его творчество было абстрактно.

Всеобъемлющая выставка из ста полотен художника к столетнему юбилею его рождения «Сто лет/сто работ» прошла в 2007 году на его родине в Национальном художественном музее Молдовы в Кишинёве, откуда в октябре переехала в Бухарест и далее — повторяя жизненный путь Самсона Флексора — в Брюссель, Лондон, Париж, Рио де Жанейро и другие города Бразилии — Белу-Оризонти, Сальвадор, Посус-ди-Калдас, и Сан-Паулу.

«Автопортрет», 1947-1948


Народився Сол ЛЕВІТТ або Ле Вітт (9 вересня 1928, Хартфорд, штат Коннектикут - 8 квiтня 2007, Нью-Йорк) - американський художник, одна з ключових фігур мінімалізму і концептуалізму, автор теоретичних праць з концептуалізму.

Народився в родині єврейських емігрантів з Росії. Від 1949 року вивчав історію мистецтв у Сіракузькому університеті, після закінчення навчання подорожував по Європі. Брав участь в Корейській війні. Переїхав в Нью-Йорк у 1950-х роках, де навчався в Школі візуальних мистецтв. З 1960 року працював в Музеї сучасного мистецтва (MoMA). Брав участь в проектах концептуального мистецтва і ленд-арту.

Художник експериментував з формою і кольорами об'єктів, працюючи з простими геометричними фігурами, переважно в монохромній техніці. На більш пізніх етапах творчості Ле Вітт створював скульптури і графічні серії, робив настінні розписи. Роботи художника знаходяться в найбільших збірках сучасного мистецтва.

У 1967 році опублікував роботу «Paragraphs on Conceptual Art» - маніфест концептуалістів, обгрунтування теорії концептуалізму. Сол Левітт навів таке визначення концептуального мистецтва: «Коли художник вдається до концептуальної формі мистецтва, це означає, що все планування проводиться заздалегідь, всі рішення приймаються заздалегідь, і виконання відбувається формально, поверхово, неглибоко... мета художника, що займається концептуальним мистецтвом, - зробити свою роботу інтелектуально цікавою для глядача, і яка при цьому не зачіпає його душу».



Народився Юрій Павлович ЛУЦКЕВИЧ (9 вересня 1934, Зінов'євськ (зараз – м.Кропивницький) — 22 червня 2001) — український живописець і аквареліст.

Народився в сім'ї художника. Займався в гуртку образотворчого мистецтва в кіровоградському Палаці піонерів у заслуженого художника України Бориса Вінтенка. Закінчив із золотою медаллю Київську художню школу ім. Т.Г. Шевченка. У 1959 році закінчив Київський художній інститут, де вчився у Г. Меліхова, В. Пузиркова і С. Григор'єва, в 1965 — Творчі майстерні при АМ СРСР (майстерня М. Дерегуса). З 1959 брав участь у художніх виставках. З 1966 - член Спілки художників України.

Автор жанрових картин, портретів, пейзажів. Для творчості Юрія Луцкевича притаманні риси необароко (прагнення показати божественно-духовну сутність людини, ігнорування побуту й реалістичної правдоподібності, сим¬волічність і алегоричність спри¬йняття життя), тяжіння до яскравого, химерно-візерунчастого малюнка.

«Свята земля», 1999


Національний музей українського народного декоративного мистецтва був заснований 9 вересня 1954 року. Нині це один з найбільших художніх музеїв України. Розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщенні колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам'ятками архітектури XVIII — початку ХХ століть.

Фундаторами збірки були видатні вчені, сподвижники музейної справи: академік Микола Біляшівський (директор новоутвореного музею) та вчений-етнограф Данило Щербаківський (зав. етнографічного та історичного відділів). Ними було здійснено безліч експедицій по Україні, завдяки яким колекція народного мистецтва музею постійно зростала.

Нині музейну збірку складають понад 78 тисяч творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва України від XV століття до наших днів. Це різноманітні за матеріалом, формою, способом оздоблення і призначенням предмети.

В експозиції музею, яка займає площу 1500 м², представлено такі види народного мистецтва України: килимарство, ткацтво, вибійка, вишивка, різьблення та розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу та металу, скло, кераміка, порцеляна і фаянс, писанкарство, декоративний розпис та іконопис.

Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів народного художника України Марії Приймаченко, яка становить понад 500 казково-фантастичних композицій. Затишний світлий зал (галерею Благовіщенської церкви) присвячено творчості народного художника України Катерини Білокур. Значним художнім явищем народного мистецтва України є декоративний розпис, який представлено роботами таких майстрів, як Євмен Пшеченко, Василь Довгошия, Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Марфа Тимченко. Безмежна кількість імпровізацій рослинного орнаменту постають на роботах майстрів петриківського розпису.