9 августа -Музей українського живопису

9 августа

Иеро́ним БОСХ(около 1450, Хертогенбос, Нидерланды — 9 августа 1516, Габсбургские Нидерланды) — нидерландский художник, один из крупнейших и загадочных мастеров Северного Возрождения.

Настоящее имя – Еру́н Анто́нисон ван А́кен. Семья ван Акенов была издавна связана с живописным ремеслом — художниками были Ян ван Акен (дед Босха) и четверо из его пяти сыновей, включая отца Иеронима, Антония. Поскольку о становлении Босха как художника ничего не известно, предполагается, что первые уроки живописного ремесла он получил в семейной мастерской. Босх взял псевдоним по сокращённому названию своего родного города (Den Bosch), видимо, из необходимости как-то обособиться от прочих представителей своего рода.

«Семь смертных грехов». 1475—1480. Музей Прадо, Мадрид


Босх жил и работал преимущественно в родном Хертогенбосе, который в те времена входил в состав Бургундского герцогства. Около 1480 года художник женится на Алейт Гойартс ван дер Меервене. Она происходила из богатой купеческой хертогенсбосской семьи. Благодаря этому браку Босх становится влиятельным бюргером своего родного города. Детей у них не было.

«Сад земных наслаждений». 1500—1510. Музей Прадо, Мадрид


Техника Босха называется алла прима. Это метод масляной живописи, при котором первые мазки создают окончательную фактуру. На основании результатов современных исследований творчества Босха искусствоведы относят к сохранившемуся наследию Иеронима Босха 25 картин и восемь рисунков. Картины — это триптихи, фрагменты триптихов и отдельные, самостоятельные картины. Ни на одном из них нет даты. Лишь семь творений Босха подписаны. История не сохранила оригинальных названий картин, которые дал своим творениям Босх. Известные нам названия закрепились за картинами по каталогам.

«Корабль дураков». 1495-1500. Лувр. Париж


Босх считается одним из самых загадочных живописцев в истории западного искусства. Для современников Босха его картины имели гораздо больший смысл, чем для современного зрителя. Необходимые пояснения к сюжетам средневековый человек получал из разнообразных символов, которыми изобилуют картины Босха. Значение многих символов уже безвозвратно утеряно, символы меняли значение в зависимости от контекста, они по-разному трактовались в разных источниках — от мистических трактатов до практической магии, от фольклора до ритуальных представлений. За прошедшие пять веков многозначность символики Босха позволяла исследователям его творчества и почитателям отнести художника к самым разным религиозным и философским направлениям.

Ecce Homo. 1480—1485. Штеделевский художественный институт. Франкфурт


В родном городе Босха — Хертогенбосе — открыт центр творчества Босха, в котором представлены копии его произведений.

«Брак в Кане Галилейской». Музей Бойманса-ван Бёнингена. Роттердам


Ян БОТ (між 1610-1618, Утрехт — 9 серпня 1652, Утрехт) — нідерландський (голландський) художник, представник Утрехтської школи.

Навчався у свого батька Д. Бота, згодом відомого майстра історичного та пейзажного живопису Абрагама Блумарта. Разом з братом, художником Андрісом, деякий час подорожував по Франції та Італії. 1635 року його було зараховано до римської Академії Св. Луки. Водночас разом із братом приєднався до товариства «Перелітні птахи», що об'єднувало переважно фламандських та голландських митців. У 1641 році перебирається до Венеції, де помирає брат Яна. У 1642 році повернувся до рідного міста, де став членом місцевої гільдії художників Св. Луки.

Ян Бот малював переважно пейзажі. Став дуже відомим художником ще за життя, виконав велику кількість картин на замовлення для європейських придворних кіл. Мав багато послідовників. Відмінною рисою пейзажів цього художника є золотавий колорит. Реалізм, з яким написані фігури людей, зелень на передньому плані контрастують із золотим ідилічним пейзажем вдалині. Час від часу Бот зображував на своїх картинах міфологічних або біблійних героїв, зокрема, «Суд Паріса».

«Італійський пейзаж». 1645 рік


Народився Пармен Петрович ЗАБІЛА (ЗАБЕЛЛО) (9 серпня 1830, Монастирище Ніжинського повіту Чернігівської губернії — 25 лютого 1917, Лозанна) — український скульптор, академік Імператорської Санкт-Петербурзької академії мистецтв, дід письменниці Наталії Забіли, дядько співачки Н. Забєли-Врубель.

Походив з українського шляхетського роду Забіл. Після навчання у 1-й Київській гімназії вступив до Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1854—1862). Продовжував навчання в Італії (Рим, Флоренція). Після повернення до Російської імперії жив і працював у Санкт-Петербурзі. Від 1869 року — академік Імператорської академії мистецтв. Від 1876 приїздив до художника М. Ґе на Чернігівщину. Після того, як важко захворів, Пармен Забіла перебрався за кордон, де він мешкав до самої смерті у 1917 році у Лозанні (Швейцарія).

Працював у жанрах скульптурного портрета і монументальної скульптури. Зумів поєднати традиції класичної пластики з реалістичними елементами. Основні твори: погруддя Т. Шевченка (1869, 1872 роки), М. Ге (1873 рік), І. Тургенєва, М. Некрасова (обидва — 1878 рік), В. Боровиковського, М. Салтикова-Щедріна (обидва — 1879 рік). Підготував проекти пам'ятників О. Герцену в Ніцці, Франція (1872 рік), О. Пушкіну в Москві (1873 рік), М. Гоголю в Ніжині (1881 рік), М. Ломоносову в Санкт-Петербурзі (1892 рік) та ін. Надзвичайно вдале пластичне відтворення образу Кобзаря (1869) зумовило повсюдне поширення його численних гіпсових копій (1880-і рр.).

П.Забіла. Пам'ятник Миколі Гоголю, Ніжин



Народився Ксав'є МЕЛЛЕРІ (9 серпня 1845, Лакен, Брюссель, Бельгія — 4 лютого 1921, там же) — визначний бельгійський художник-символіст.

Ксав'є Меллері народився в сім'ї садівника. Живопису навчався у брюссельській Академії витончених мистецтв (1860—67), в тому числі у професора Жана-Франсуа Портеля. У 1870 році Меллері здобув бельгійську «Велику Римську премію» і поїхав до Італії, щоб вивчати мистецтво доби Ренесансу. Перебуваючи у Венеції, молодий художник відкрив для себе Карпаччо, в Римі — античні статуї та Сикстинську капелу.

Повернувшись до Бельгії, Меллері отримав замовлення від Шарля де Костера на ілюстрування творів останнього і, задля його виконання, спеціально вирушив на голландський острів Маркен, де у 2-й половині XIX століття ще зберігалися старовинні традиції, звичаї, народний одяг. Про творчість Меллері цього часу нагадує його сухий, строгий, майже експресіоністський стиль.

Після 1885 року художник цікавився настінним живописом і алегоричними полотнами в стилі Пюві де Шаванна. Його мрією було прикрасити нудні офіційні та урядові будівлі Брюсселя своїми фресками, однак здійснити цей задум не вдалося. Розчарований, художник повернувся до станкового живопису та писав твори, сповнені утаємничості та поетизування. Меллері назвав серії цих робіт «Життя речей» і «Душа речей».

«Автопортрет» «Алегорія часу, або Вічність і смерть»



Родился Джон Уильям ГОДВАРД (9 августа 1861, Уимблдон, пригород Лондона – 13 декабря 1922, Лондон) – английский художник неоклассицист и прерафаэлитист.

Вырос в обеспеченной семье, занимавшейся страхованием. Не желая продолжать семейное дело, Джон поселился отдельно и занялся живописью. Годвард дебютировал на летней выставке Академии художеств 1887 года с полотном «Жёлтый тюрбан», принятым публикой благосклонно, но не замеченным критикой. Художник преклонялся перед Италией и вдохновенно писал портреты прекрасных итальянок. В Британской империи всё древнеримское было очень популярно, картины Годварда покупали, его имя стало известным.

«За воротами Помпей», 1905

Начиная с 1910 года, Годвард всё чаще ездит в Италию и в 1912 году решает окончательно поселиться в Риме. В 1913 году на Международной выставке в Риме его картина «Бельведер» была награждена золотой медалью. В 1921 году художник возвращается в Англию, где его творчество подвергается нещадной критике: его называют «педантом, художником пресного мира и томных женщин». Классицизм давно устарел, и творчество его последнего адепта вызывало, в лучшем случае, иронию. Но и Годвард не принимал новой живописи и считал Пикассо сумасшедшим, а его искусство – источником зла. Ухудшившееся здоровье и депрессия подтолкнули художника к роковому шагу… После самоубийства старшего сына мать Годварда уничтожила весь его архив и все упоминания о нём в семейных бумагах, включая все фотографии.

Большинство работ Джона Годварда представляет изображения женщин в античных драпировках среди мраморных террас и растений. Живописец многократно выставлялся в Королевской Академии художеств, но так и не вписался в художественную среду Англии. Джон Годвард был практически забыт, интерес к нему возник лишь в 70-е годы ХХ века. В 1963 году его картина «Греческая красавица» (1909) была куплена санитаром скорой помощи Чарльзом Смитом за 90 фунтов стерлингов, что составляло тогда его двухнедельную зарплату. В 1995 году полотно Годварда «Dolce Far Niente» ушло с аукциона за 567 000 долларов.

«Автопортрет» (?) «В дни Сафо», 1904. Музей Гетти, Лос-Анджелес


Народився Курода СЕЙКІ (9 серпня 1866, Кагосіма - 15 липня 1924, Токіо) - впливовий японський художник періоду Мейдзі, один з піонерів і популяризаторів «живопису в західному стилі».

Народився в сім'ї самурая з клану Сімадзу; у 1871 році його офіційно усиновив двоюрідний дядько з метою зробити його своїм спадкоємцем. Уже в ранньому віці Сейко вивчав малюнок олівцем і акварель у художника Хосода Суеджі. У 1884 році Сейкі їде до Франції, де починає вивчати юриспруденцію, але згодом залишає це заняття заради мистецтва. Учителем Сейко у Франції був художник-академіст Рафаель Коллен. Курода прожив у Франції десять років, в тому числі кілька років у Грез-сюр-Луан. Тут він знайшов натхнення в пейзажі, а також познайомився з Марією Білла, яка стала однією з кращих моделей художника.

Після повернення до Японії Курода Сейкі став одним з активних популяризаторів західного мистецтва на батьківщині. У 1896 році отримав посаду директора в новоствореному відділенні західного живопису в Токійській школі образотворчих мистецтв (попередниці Токійського університету мистецтв). У 1920 році, за чотири роки до своєї смерті, отримав місце в Палаті перів Японії, успадкувавши титул віконта (сісяку). Два роки (від 1922 і до своєї смерті у 1924 р) був президентом Імперської академії мистецтв. Протягом усієї своєї кар'єри Курода писав в стилі, який мистецтвознавці вважають імпресіоністичним, хоча він багато використовував зі своєї академічної підготовки.

Автопортрет, 1915 «Біля озера», 1897