9 июня -Музей українського живопису

9 июня

Народився Пітер Янс САНРЕДАМ (9 червня 1597, Ассенделфт — 31 травня 1665, Гарлем) — нідерландський живописець, рисувальник і гравер.

Батько Ян Пітерзон Санредам (1565–1607) — був гравером. Син — майстер архітектурного пейзажу. Працював у Гарлемі. Зображував головним чином церковні інтер'єри та міські площі. Для церковних інтер'єрів Санредама, що створюють настрій спокою і ясності архітектурного образу, характерне зображення всього вільного простору церкви із переважанням прямої фронтальної перспективи, м'якого розсіяного світла і невеликої кількості фігур. Роботи Санредама зберігаються в музеях Нідерландів, ФРН, Австрії, Франції, Великобританії, Іспанії, Польщі, Угорщини, США. У 2000-2001 його ретроспектива була представлена в Центральному музеї Утрехта.

«Стара ратуша в Амстердамі», 1657. Державний музей, Амстердам


9 июня 1865 года был утверждён официальный устав Санкт-Петербургской артели художников – первой в истории российского изобразительного искусства независимой творческой организации, созданной художниками для взаимной поддержки.

Возникла в 1863 году по инициативе И. Н. Крамского в результате «Бунта четырнадцати» – отказа лучших выпускников Императорской Академии художеств от участия в конкурсе на большую золотую медаль. Отчисленные из Академии, молодые художники лишились мастерских и квартир. Ими была создана артель – своеобразная трудовая коммуна по образцу описанной Н. Чернышевским в романе «Что делать?». Старшиной артели был избран И. Крамской. Его жена – Софья Николаевна – стала вести общее хозяйство. В арендованной квартире было три большие художественные студии, где могли одновременно работать несколько человек.

Артель принимала заказы на живописные работы и частные уроки рисования, размещала печатные объявления. Устраивались благотворительные лотереи, чтение докладов по вопросам искусства, издавался иллюстрированный каталог-альбом «Художественный автограф». Согласно уставу художники отчисляли в кассу Артели 10 % своих доходов от каждой проданной картины и 25 % от проданных совместных работ. Художники за 150 рублей серебром купили фотографический аппарат, который использовали при написании портретов. Доходы и капитал Артели росли, была снята новая квартира в престижном районе Петербурга.

А.И. Корзухин. «Возвращение из города», 1870. Государственная Третьяковская галерея, Москва

Но нарастали и внутренние разногласия. Первым вышел из Артели исторический живописец Александр Литовченко. За ним последовал Константин Маковский, чьи картины пользовались большим успехом и приносили огромные деньги. Крамской, отказавшись от звания академика по принципиальным соображениям, тяжело переживал, когда его коллеги по «бунту четырнадцати» – Александр Морозов, Николай Шустов, Николай Петров, Николай Дмитриев-Оренбургский и Алексей Корзухин – приняли это звание от Академии художеств. Когда же Дмитриев-Оренбургский втайне получил от Академии трехлетнее пенсионерство за границей, Крамской на общем собрании потребовал исключения «изменника» из Артели. Собрание отказало Крамскому в этом требовании. Это стало последней каплей, и возмущенный Крамской подал заявление о выходе из Артели. Без своего идейного вдохновителя Артель постепенно распалась и в 1871 году прекратила свое существование. Часть ее членов вошла в новосозданное Товарищество передвижных художественных выставок.

Групповая фотография членов Артели, 1863 г. Ф. С. Журавлев. «Дети-нищие», 1870.
Государственный Русский музей,
С.-Петербург


Народився Григорій Андрійович ШПОНЬКО (9 червня 1926, с. Балки Запорізької обл. - 2005) - український художник.

Навчався в Києві у Республіканській художній школі. У 1953 закінчив Київський художній інститут (навчався у К. Трохименка). Працював художником в Київському оперному театрі під керівництвом А. Г. Петрицького. У 1954 році вступив до Спілки художників України за рекомендаціями Тетяни Яблонської, Карпа Трохименка та Михайла Шавикіна. Завдяки досвіду, отриманому при роботі над дипломною картиною «Адмірал Нахімов», брав участь у відновленні севастопольської панорами. Брав участь у розписі головного павільйону ВДНГ під керівництвом Михайла Гордійовича Дерегуса, в якому було відображено красу працівників сільського господарства України. Також брав участь ще у багатьох художніх проектах того часу. Роботи художника виставлялися на багатьох міжнародних, всесоюзних і республіканських виставках.

Працював у галузях жанрового живопису, пейзажу і натюрморту. Автор численних дитячих портретів, жанрових сцен з дитячими образами.

«Біля моря», 1980-і


Народився Анатолій Васильович ГАЙДАМАКА (9 червня 1939, с. Волосківці Менського р-ну Чернігівської обл.) — український художник-монументаліст. Народний художник України (1998), лауреат Державної премії ім. Шевченка (1985). Член Національної спілки художників України. Мешкає в Києві. Член творчого об'єднання «Погляд».

Закінчив 1961 року Харківське художнє училище, 1967 року — Московське вище художньо-промислове училище (фах «Монументально-декоративне мистецтво»). Протягом 1967–1971 рр. працював художником-архітектором інституту «Київпроект». Від 1995 – головний художник Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні». Від травня 2001 року — член Академії мистецтв України.

Є автором оформлення Музею книги в Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» (1974), М. Островського в Шепетівці (1979), М. Коцюбинського в Чернігові (1983), запорозького козацтва на острові Хортиця (1983), Державного літературного музею в Одесі (1983), оновлена експозиція музею Т.Г. Шевченка в Києві (1989), художнє вирішення інтер’єрів банку «Україна» в Києві (1994), «Дороги війни» – реекспозиція Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. у Києві (1994–1995), художнє вирішення інтер’єрів адміністративно-культурного центру «Росія» в м. Харбін (1997, Китай) та виконання живописних робіт для цього комплексу, художнє оформлення Національного музею «Чорнобиль» у Києві (1994–1996), художнє вирішення церкви Святої Трійці в Македонії (1998–1999). Він є автором Меморіалу пам’яті загиблих на морях (Крим, 2005–2006) та живописних творів: «Материн сад», цикл «Розп’яття», пам’ятника Т.Г. Шевченку у Вінниці (2013–2014).

Учасник українських та міжнародних виставок у Швеції, Данії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині та ін.

Меморіальний комплекс пам'яті жертв голодоморів в Україні


Народився Валерій Леонтійович МОЗОК (9 червня 1940, Полтава - 28 грудня 2008, Полтава) - полтавський художник. Заслужений художник України (1994).

У дитинстві відвідував гурток образотворчого мистецтва при Полтавському палаці піонерів (керівник - К. Г. Кузема). Потім навчався в студії живопису і рисунка при Полтавському будинку народної творчості у О. А. Івахненка. У 1959-1967 роках Валерій Мозок навчався на живописному факультеті Харківського державного художнього інституту (викладачі: С. Ф. Беседін, В. В. Сизиков, А. М. Константинопольський і інші).

Працював в жанрах портрета, натюрморту, пейзажу. У 1993 був обраний головою правління Полтавської обласної організації СХУ. Від 1994 працював викладачем кафедри образотворчого мистецтва Полтавського педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. Учасник двох всесоюзних, 20 республіканських, численних обласних та персональних виставок. Роботи художника знаходяться в музеях України та приватних збірках різних країн.

«Автопортрет», 1990 «Пам'яті Марії Башкирцевої», 2001