9 мая
Луїс де МОРАЛЕС (бл. 1510-1520, Бадахос — 9 травня, 1586, Бадахос) — іспанський художник, один з найяскравіших представників іспанського маньєризму, старший сучасник Ель Греко. За своє мистецтво і прихильність до священних сюжетів був прозваний сучасниками «Божественним Моралесом».
Життєпис майстра значною мірою залишається гіпотетичним. Традиційно його народження пов'язують з містом Бадахос. Моралес міг навчатися у фламандського художника Ернандо Стурміо, котрий працював там. Але існують і інші версії його біографії. Ранні твори художника свідчать про знайомство із зразками живопису італійських майстрів доби Відродження, котре із запізненням було введене на Піринеях шляхом запозичень і співіснувало з маньєризмом.
Як і художник Ель Греко свого часу, Луїс де Моралес шукав прихильності короля Іспанської імперії Філіпа ІІ і декотрий час працював у Ескоріалі. Але ситуація повторилась як і з творами Ель Греко — картини Моралеса не сподобались примхливому королю і майстер покинув Ескоріал.
Всі відомі твори художника виконані на дерев'яних дошках і мають релігійний та екстатичний характер.
 |
 |
| «Оплакування Христа» |
Корнеліс де ВОС (1584, Хюльст — 9 травня 1651, Антверпен) — художник з Південних Нідерландів доби бароко, видатний портретист.
Від 1596 року родина жила у Антверпені. Батько пристроїв 15-річного Корнеліса у майстерню майстра-золотильника Девіда Реміуса. За планом батька Корнеліс мав стати комерсантом з продажу картин і декоративних творів. 1608 року він був записаний як вільний художник. У той час найкращих митців у Антверпені акумулювала майстерня Рубенса, через яку йшла більшість важливих замовлень. До їх кола потрапив і Корнеліс де Вос. Недостатньо освічений, він почав навчатися на практиці. Де Вос настільки призвичаївся працювати в стилістиці керівника майстерні, що його твори було легко приймати за твори самого Рубенса.
 |
| «Христос воскрешає померлого Лазаря». Музей Ульстера, Белфаст, Північна Ірландія |
Корнеліс де Вос створив галерею релігійних і античних сюжетів, котрі він подавав по театральному пишно, але з побутових позицій і з реалістичними деталями свого часу. Монументальність і декоративність манери рубенсовської майстерні відчувалася і в картинах побутового жанру («Гра в карти», «Куртизанка в наметі вояків-офіцерів»). Найглибше талант Корнеліса де Воса розкрився при малюванні портретів. У портретному жанрі він поступався обдарованістю хіба що двом-трьом нідерландським майстрам серед своїх сучасників.
 |
 |
| Автопортрет у колі сім’ї, 1621. | «Гра у карти». 1640-1650 рр. Національний музей Швеції |
Народився Джеймс КОЛЛІНСОН (9 травня 1825 Менсфілд - 24 грудень 1881 Лондон) - англійський живописець Вікторіанської епохи, член Братства прерафаелітів від 1848 року по 1850 рр.
Був віруючим християнином, тому в своєму прерафаелітській творчості приділяв особливу увагу духовним аспектам. Звернувся до католицизму, але потім був змушений повернутися в лоно англіканської церкви, щоб одружитися з Крістіною Россетті (поетесою і сестрою художника Данте Габріеля Россетті). Однак докори сумління змусили Коллінсона знову повернутися в католицизм і розірвати заручини. Коли в 1850 році відомого прерафаеліта Мілле звинуватили в богохульстві через картину «Христос в батьківському домі», Коллінсон відвернувся від Братства.
Найбільш відомі картини написані ним на християнську тематику. Це «Зречення Єлизавети Угорської» (1850) і «Святе сімейство» (1878). Якийсь час Коллінсон збирався стати священиком і навчався в єзуїтському коледжі, але не закінчив навчання. Після цього написав кілька картин вже не на релігійну тему, зокрема «Дозволяти» і «На продаж», на обох полотнах зображена вродлива жінка в ситуації морального вибору.
 |
 |
| «На продаж», 1857 |
Родился Антон Александр фон ВЕРНЕР (9 мая 1843, Франкфурт-на-Одере — 4 января 1915, Берлин) — немецкий художник, мастер исторического жанра и теоретик искусства, один из главных представителей вильгельмизма и противник модернистских направлений в живописи.
Обучался в берлинской Академии художеств (1860) и в Академии художеств Карлсруэ (1861), центрами позднеромантической и реалистической школ в Германии. В 1865 году он посещает Париж, где знакомится с восхитившим его современным французским искусством (Энгр, Делакруа, Месонье и Конье). Получил премию Берлинской художественной академии по разряду исторической живописи, которая позволила Вернеру совершить учебную поездку в Италию.
Во время Франко-прусской войны пишет портреты германских военачальников, офицеров и высшего чиновничества. Отношения между А.Вернером и кронпринцем Фридрихом-Вильгельмом были настолько дружескими, что мастер был принят даже в семье наследника престола. Эти работы были началом стремительной карьеры живописца, ставшего со временем одним из влиятельнейших художников Германской империи. В 1871 году Вернер переезжает в Берлин, где выполняет ряд заказов, посвящённых победоносной войне и провозглашению Германской империи — в том числе для берлинского «колонного зала» при Колонне Победы. Как теоретик искусства, он придерживался тезисов о необходимости художника служить своему государству и предпочитать реалистическую манеру изображения. Антон фон Вернер исполнял роль придворного художника-хрониста, запечатлевшего в своих произведениях важнейшие события современного ему германского общества.
В 1874 году А. фон Вернер избирается членом Прусской академии искусств. В том же году он становится директором новообразованного Берлинского университета искусств, и занимает этот пост на протяжении последующих 40 лет. В 1887 он возглавляет Союз берлинских художников (до 1895) и затем вновь — в 1899—1901 и 1906—1907. В 1908 году по предложению императора Вильгельма занимает пост директора Старой национальной галереи. Вернером проводилась консервативная политика в области искусства: неприятие новых течений в живописи - импрессионизма и экспрессионизма.
 |
 |
| Автопортрет в мастерской, 1885 | «Открытие памятника Рихарду Вагнеру в Тиргартене», 1908 |
Народився Едмунд (Едьон) ТУЛЛЬ (9 травня 1870, Секешфехервар - 15 вересня 1911, Будапешт) - угорський художник.
Навчався в Мілані, потім в Парижі у Жана-Поля Лоранса і Вільяма Бугро. Від 1892 р. брав участь у виставках в Будапешті. Працював переважно в царині пейзажного живопису, писав олійними фарбами і аквареллю, займався літографією. Залишив безліч видів Франції, Італії, Нідерландів, Тунісу. Малював також сцени з народного життя.
Автор дизайну угорських поштових марок 1900 року випуску (із зображенням імператора Франца Йосифа I, коронованого угорською короною).
 |
 |
| «Сутінки» (Париж, 1897) |
Родился Николай Андреевич ТЫРСА (9 мая 1887, Аральск (ныне Аралык, Турция) – 10 февраля 1942, Вологда) – русский живописец, график, иллюстратор и педагог.
Родился в семье офицера. Учился на архитектурном отделении Высшего художественного училища при Императорской Академии художеств (не закончил) и в частной Школе живописи и рисования Е. Званцевой у Л. Бакста и М. Добужинского (1906–1910). Много времени художник отдал изучению древнерусского искусства, участвовал в реставрации фресок. Впервые был замечен критиками, когда в 1914 выставил рисунки с изображениями обнаженных натурщиц. Автор пейзажей, натюрмортов, интерьеров…
Николай Тырса преподавал в петроградской Академии художеств, Государственных художественно-промышленных мастерских, Ленинградском институте гражданских инженеров (1924–1942).
С 1921 года начал заниматься книжной графикой, иллюстрировал книги для детей: «Осада дворца» В. А. Каверина, «Республика ШКИД» Г. Белых и Л. Пантелеева, «Снежная книга» В. В. Бианки, «Детство» М. Горького, книги Б. С. Житкова и др. Впоследствии иллюстрировал Пушкина, Толстого, Лермонтова.
В июне 1941 года открылась первая и единственная прижизненная персональная выставка произведений Николая Тырсы. Тяжело больной художник в январе 1942 года был эвакуирован из блокадного Ленинграда и вскоре умер в Вологде.
 |
 |
| «Обнаженная натура (Сидящая модель)», 1937. Государственный Русский музей, Санкт-Петербург |
|
9 травня 1923 року у Вашингтоні відкрилася для відвідувачів Галерея мистецтв Фріра (англ. Freer Gallery of Art) - музей азіатського і середземноморського мистецтва, а також творів американських художників, у тому числі Джеймса Вістлера і Дуайта Трайона.
Галерея заснована промисловцем з Детройта Чарльзом Фріром у 1906 році і від 1923 року розташована в неокласичному будинку в центрі Вашингтона (США) на південній стороні Молла. Разом з галереєю А. М. Саклера є частиною Смітсонівського інституту, де зберігаються твори мистецтва з Азії.
Популярністю у відвідувачів галереї користуються такі експонати, як китайська порцеляна і китайський живопис, корейська порцеляна, давньоєгипетські і античні археологічні об'єкти, японські ширми, індійські і перські манускрипти і буддійські скульптури з різних регіонів та епох.
 |
 |
Народився Віталій Іванович ШАХОВЦЕВ (9 травня 1924, Слов'янськ - 26 квітня 1969, Полтава) - український художник, живописець і графік, який працював в жанрах пейзажу, портрета, жанрової сцени і графіки. Організатор Полтавської обласної організації Спілки художників України.
Походив з родини репресованих: батько - колишній офіцер-білогвардієць - розстріляний в 1938, мати - болгарська комуністка - у 1935. Виріс у Вінниці в дитячому будинку для дітей «ворогів народу». Брав участь у Другій світовій війні. Після демобілізації в 1948 році навчався в Московському художньому училищі та в Харківському державному художньому інституті, де займався під керівництвом О. Кокеля, В. Сизикова, С. Бесєдіна. Дипломна робота Шаховцова «На фронтових дорогах» експонувалася на виставці в Москві, а в 1958 році була опублікована в журналі «Огонек». Закінчивши інститут з відзнакою в 1958 році, Віталій Шаховцев повернувся в Полтаву. Там він очолив міську організацію Товариства художників і Худфонду. Пізніше він керував Полтавською обласною організацією Спілки художників України. Доклав чимало зусиль до відкриття в місті Художнього салону.
У 60-і рр. Віталій Іванович переїхав до Луганська, де отримав запрошення на посаду викладача Луганського художнього училища. У 1966-1969 рр. був директором цього навчального закладу. Навесні 1969-го трагічно загинув у віці 45 років.
 |
 |
| Меморіальна дошка художнику в Полтаві | «На Волзі» |
Народився Орест Іванович КРИВОРУЧКО (9 травня 1942 року, Чернівці) - чернівецький художник і графік. Заслужений художник України (2005).
Навчався в чернівецькому художньо-ремісничому училищі №5, де вивчав малюнок і живопис, опанував техніку розпису інтер'єрів. При випуску в 1959 році отримав вищий розряд альфрейніка-живописця. Після училища почав професійно займатися живописом. У 1972 закінчив Московське вище художньо-промислове училище (колишнє Строганівське). Від 1977 - член Національної спілки художників України.
Орест Криворучко працює в різних видах живопису і графіки, займається художньою фотографією. Любить працювати аквареллю. Автор герба і прапора Чернівців та Чернівецької області. Учасник 80 міжнародних виставок, провів 20 персональних виставок. У 2015 р. відзначений обласною мистецькою премією імені Одарки Киселиці у галузі графіки.
 |
 |
| «Весільна пісня», 1973. Папір, темпера |
Народився Юрій Палладійович ЄВДУЩЕНКО (9 травня 1947, с. Саксагань П'ятихатського району Дніпропетровської обл.) - український художник, представник дніпровської школи живопису.
Народився в сім'ї вчителів. У 1964-1968 роках навчався в Дніпропетровському художньому училищі. З 1994 року - член Національної спілки художників України. Від 1972 року бере участь у міських, обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках. Провів персональні виставки: в Дніпропетровському художньому музеї (2013), в Музеї українського живопису (2014, 2017). Багато працює в жанрі пейзажу. Для творчості Юрія Євдущенка притаманна пластична поетика.
Твори Юрія Євдущенка зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м.Дніпро), у багатьох приватних колекціях в Україні та за кордоном.
 |
 |
| «Кухня», 2014. Із колекції Музею українського живопису, м.Дніпро |