9 мая -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

9 мая

Луїс де МОРАЛЕС (бл. 1510-1520, Бадахос — 9 травня, 1586, Бадахос) — іспанський художник, один з найяскравіших представників іспанського маньєризму, старший сучасник Ель Греко. За своє мистецтво і прихильність до священних сюжетів був прозваний сучасниками «Божественним Моралесом».

Життєпис майстра значною мірою залишається гіпотетичним. Традиційно його народження пов'язують з містом Бадахос. Моралес міг навчатися у фламандського художника Ернандо Стурміо, котрий працював там. Але існують і інші версії його біографії. Ранні твори художника свідчать про знайомство із зразками живопису італійських майстрів доби Відродження, котре із запізненням було введене на Піринеях шляхом запозичень і співіснувало з маньєризмом.

Як і художник Ель Греко свого часу, Луїс де Моралес шукав прихильності короля Іспанської імперії Філіпа ІІ і декотрий час працював у Ескоріалі. Але ситуація повторилась як і з творами Ель Греко — картини Моралеса не сподобались примхливому королю і майстер покинув Ескоріал.

Всі відомі твори художника виконані на дерев'яних дошках і мають релігійний та екстатичний характер.

«Оплакування Христа»


Корнеліс де ВОС (1584, Хюльст — 9 травня 1651, Антверпен) — художник з Південних Нідерландів доби бароко, видатний портретист.

Від 1596 року родина жила у Антверпені. Батько пристроїв 15-річного Корнеліса у майстерню майстра-золотильника Девіда Реміуса. За планом батька Корнеліс мав стати комерсантом з продажу картин і декоративних творів. 1608 року він був записаний як вільний художник. У той час найкращих митців у Антверпені акумулювала майстерня Рубенса, через яку йшла більшість важливих замовлень. До їх кола потрапив і Корнеліс де Вос. Недостатньо освічений, він почав навчатися на практиці. Де Вос настільки призвичаївся працювати в стилістиці керівника майстерні, що його твори було легко приймати за твори самого Рубенса.

«Христос воскрешає померлого Лазаря». Музей Ульстера, Белфаст, Північна Ірландія

Корнеліс де Вос створив галерею релігійних і античних сюжетів, котрі він подавав по театральному пишно, але з побутових позицій і з реалістичними деталями свого часу. Монументальність і декоративність манери рубенсовської майстерні відчувалася і в картинах побутового жанру («Гра в карти», «Куртизанка в наметі вояків-офіцерів»). Найглибше талант Корнеліса де Воса розкрився при малюванні портретів. У портретному жанрі він поступався обдарованістю хіба що двом-трьом нідерландським майстрам серед своїх сучасників.

Автопортрет у колі сім’ї, 1621. «Гра у карти». 1640-1650 рр. Національний музей Швеції


Народився Джеймс КОЛЛІНСОН (9 травня 1825 Менсфілд - 24 грудень 1881 Лондон) - англійський живописець Вікторіанської епохи, член Братства прерафаелітів від 1848 року по 1850 рр.

Був віруючим християнином, тому в своєму прерафаелітській творчості приділяв особливу увагу духовним аспектам. Звернувся до католицизму, але потім був змушений повернутися в лоно англіканської церкви, щоб одружитися з Крістіною Россетті (поетесою і сестрою художника Данте Габріеля Россетті). Однак докори сумління змусили Коллінсона знову повернутися в католицизм і розірвати заручини. Коли в 1850 році відомого прерафаеліта Мілле звинуватили в богохульстві через картину «Христос в батьківському домі», Коллінсон відвернувся від Братства.

Найбільш відомі картини написані ним на християнську тематику. Це «Зречення Єлизавети Угорської» (1850) і «Святе сімейство» (1878). Якийсь час Коллінсон збирався стати священиком і навчався в єзуїтському коледжі, але не закінчив навчання. Після цього написав кілька картин вже не на релігійну тему, зокрема «Дозволяти» і «На продаж», на обох полотнах зображена вродлива жінка в ситуації морального вибору.

«На продаж», 1857


Родился Антон Александр фон ВЕРНЕР (9 мая 1843, Франкфурт-на-Одере — 4 января 1915, Берлин) — немецкий художник, мастер исторического жанра и теоретик искусства, один из главных представителей вильгельмизма и противник модернистских направлений в живописи.

Обучался в берлинской Академии художеств (1860) и в Академии художеств Карлсруэ (1861), центрами позднеромантической и реалистической школ в Германии. В 1865 году он посещает Париж, где знакомится с восхитившим его современным французским искусством (Энгр, Делакруа, Месонье и Конье). Получил премию Берлинской художественной академии по разряду исторической живописи, которая позволила Вернеру совершить учебную поездку в Италию.

Во время Франко-прусской войны пишет портреты германских военачальников, офицеров и высшего чиновничества. Отношения между А.Вернером и кронпринцем Фридрихом-Вильгельмом были настолько дружескими, что мастер был принят даже в семье наследника престола. Эти работы были началом стремительной карьеры живописца, ставшего со временем одним из влиятельнейших художников Германской империи. В 1871 году Вернер переезжает в Берлин, где выполняет ряд заказов, посвящённых победоносной войне и провозглашению Германской империи — в том числе для берлинского «колонного зала» при Колонне Победы. Как теоретик искусства, он придерживался тезисов о необходимости художника служить своему государству и предпочитать реалистическую манеру изображения. Антон фон Вернер исполнял роль придворного художника-хрониста, запечатлевшего в своих произведениях важнейшие события современного ему германского общества.

В 1874 году А. фон Вернер избирается членом Прусской академии искусств. В том же году он становится директором новообразованного Берлинского университета искусств, и занимает этот пост на протяжении последующих 40 лет. В 1887 он возглавляет Союз берлинских художников (до 1895) и затем вновь — в 1899—1901 и 1906—1907. В 1908 году по предложению императора Вильгельма занимает пост директора Старой национальной галереи. Вернером проводилась консервативная политика в области искусства: неприятие новых течений в живописи - импрессионизма и экспрессионизма.

Автопортрет в мастерской, 1885 «Открытие памятника Рихарду Вагнеру в Тиргартене», 1908


Народився Едмунд (Едьон) ТУЛЛЬ (9 травня 1870, Секешфехервар - 15 вересня 1911, Будапешт) - угорський художник.

Навчався в Мілані, потім в Парижі у Жана-Поля Лоранса і Вільяма Бугро. Від 1892 р. брав участь у виставках в Будапешті. Працював переважно в царині пейзажного живопису, писав олійними фарбами і аквареллю, займався літографією. Залишив безліч видів Франції, Італії, Нідерландів, Тунісу. Малював також сцени з народного життя.

Автор дизайну угорських поштових марок 1900 року випуску (із зображенням імператора Франца Йосифа I, коронованого угорською короною).

«Сутінки» (Париж, 1897)


Родился Николай Андреевич ТЫРСА (9 мая 1887, Аральск (ныне Аралык, Турция) – 10 февраля 1942, Вологда) – русский живописец, график, иллюстратор и педагог.

Родился в семье офицера. Учился на архитектурном отделении Высшего художественного училища при Императорской Академии художеств (не закончил) и в частной Школе живописи и рисования Е. Званцевой у Л. Бакста и М. Добужинского (1906–1910). Много времени художник отдал изучению древнерусского искусства, участвовал в реставрации фресок. Впервые был замечен критиками, когда в 1914 выставил рисунки с изображениями обнаженных натурщиц. Автор пейзажей, натюрмортов, интерьеров…

Николай Тырса преподавал в петроградской Академии художеств, Государственных художественно-промышленных мастерских, Ленинградском институте гражданских инженеров (1924–1942).

С 1921 года начал заниматься книжной графикой, иллюстрировал книги для детей: «Осада дворца» В. А. Каверина, «Республика ШКИД» Г. Белых и Л. Пантелеева, «Снежная книга» В. В. Бианки, «Детство» М. Горького, книги Б. С. Житкова и др. Впоследствии иллюстрировал Пушкина, Толстого, Лермонтова.

В июне 1941 года открылась первая и единственная прижизненная персональная выставка произведений Николая Тырсы. Тяжело больной художник в январе 1942 года был эвакуирован из блокадного Ленинграда и вскоре умер в Вологде.

«Обнаженная натура (Сидящая модель)», 1937.
Государственный Русский музей, Санкт-Петербург


9 травня 1923 року у Вашингтоні відкрилася для відвідувачів Галерея мистецтв Фріра (англ. Freer Gallery of Art) - музей азіатського і середземноморського мистецтва, а також творів американських художників, у тому числі Джеймса Вістлера і Дуайта Трайона.

Галерея заснована промисловцем з Детройта Чарльзом Фріром у 1906 році і від 1923 року розташована в неокласичному будинку в центрі Вашингтона (США) на південній стороні Молла. Разом з галереєю А. М. Саклера є частиною Смітсонівського інституту, де зберігаються твори мистецтва з Азії.

Популярністю у відвідувачів галереї користуються такі експонати, як китайська порцеляна і китайський живопис, корейська порцеляна, давньоєгипетські і античні археологічні об'єкти, японські ширми, індійські і перські манускрипти і буддійські скульптури з різних регіонів та епох.



Народився Віталій Іванович ШАХОВЦЕВ (9 травня 1924, Слов'янськ - 26 квітня 1969, Полтава) - український художник, живописець і графік, який працював в жанрах пейзажу, портрета, жанрової сцени і графіки. Організатор Полтавської обласної організації Спілки художників України.

Походив з родини репресованих: батько - колишній офіцер-білогвардієць - розстріляний в 1938, мати - болгарська комуністка - у 1935. Виріс у Вінниці в дитячому будинку для дітей «ворогів народу». Брав участь у Другій світовій війні. Після демобілізації в 1948 році навчався в Московському художньому училищі та в Харківському державному художньому інституті, де займався під керівництвом О. Кокеля, В. Сизикова, С. Бесєдіна. Дипломна робота Шаховцова «На фронтових дорогах» експонувалася на виставці в Москві, а в 1958 році була опублікована в журналі «Огонек». Закінчивши інститут з відзнакою в 1958 році, Віталій Шаховцев повернувся в Полтаву. Там він очолив міську організацію Товариства художників і Худфонду. Пізніше він керував Полтавською обласною організацією Спілки художників України. Доклав чимало зусиль до відкриття в місті Художнього салону.

У 60-і рр. Віталій Іванович переїхав до Луганська, де отримав запрошення на посаду викладача Луганського художнього училища. У 1966-1969 рр. був директором цього навчального закладу. Навесні 1969-го трагічно загинув у віці 45 років.

Меморіальна дошка художнику в Полтаві «На Волзі»


Народився Орест Іванович КРИВОРУЧКО (9 травня 1942 року, Чернівці) - чернівецький художник і графік. Заслужений художник України (2005).

Навчався в чернівецькому художньо-ремісничому училищі №5, де вивчав малюнок і живопис, опанував техніку розпису інтер'єрів. При випуску в 1959 році отримав вищий розряд альфрейніка-живописця. Після училища почав професійно займатися живописом. У 1972 закінчив Московське вище художньо-промислове училище (колишнє Строганівське). Від 1977 - член Національної спілки художників України.

Орест Криворучко працює в різних видах живопису і графіки, займається художньою фотографією. Любить працювати аквареллю. Автор герба і прапора Чернівців та Чернівецької області. Учасник 80 міжнародних виставок, провів 20 персональних виставок. У 2015 р. відзначений обласною мистецькою премією імені Одарки Киселиці у галузі графіки.

«Весільна пісня», 1973. Папір, темпера


Народився Юрій Палладійович ЄВДУЩЕНКО (9 травня 1947, с. Саксагань П'ятихатського району Дніпропетровської обл.) - український художник, представник дніпровської школи живопису.

Народився в сім'ї вчителів. У 1964-1968 роках навчався в Дніпропетровському художньому училищі. З 1994 року - член Національної спілки художників України. Від 1972 року бере участь у міських, обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках. Провів персональні виставки: в Дніпропетровському художньому музеї (2013), в Музеї українського живопису (2014, 2017). Багато працює в жанрі пейзажу. Для творчості Юрія Євдущенка притаманна пластична поетика.

Твори Юрія Євдущенка зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м.Дніпро), у багатьох приватних колекціях в Україні та за кордоном.

«Кухня», 2014. Із колекції Музею українського живопису, м.Дніпро