9 февраля -Музей українського живопису

9 февраля

Родился Федерико де МАДРАСО и КУНЦ (9 февраля 1815, Рим — 10 июня 1894, Мадрид) — испанский художник, известный преимущественно как исторический живописец и портретист.

Федерико Мадрасо — представитель художественной династии Мадрасо. Мать Федерико была немкой, что отражено в его полной фамилии. Обучался в Королевской академии изящных искусств св. Фердинанда. В 1832 году Федерико отправился в Париж, где продолжил своё обучение у Франца Ксавера Винтерхальтера и Жана Огюста Доминика Энгра. Вернулся в Мадрид в 1842 году, прожив до этого несколько лет в Париже и Риме, где он приобщился к идеям назарейцев.

В Мадриде Федерико Мадрасо получил от королевы Изабеллы II должность придворного художника. В 1860 году Мадрасо был назначен директором музея Прадо и президентом Академии имени св. Фердинанда. В 1846 году Мадрасо был удостоен ордена Почётного легиона. Творческое наследие Федерико Мадрасо включает многочисленные портреты испанской знати, исторические и религиозные полотна.

«Автопортрет» «Амалия де Льяно, графиня Vilches», 1853. Музей Прадо, Мадрид


Родился Эухенио Лу́кас ВЕЛАСКЕС (9 февраля 1817, Алькала-де-Энарес, Испания — 11 сентября 1870, Мадрид) — испанский художник-романтик.

Закончил художественную Академию Сан-Фернандо. Путешествовал по Италии, Франции, Марокко. В 1851 был назначен придворным живописцем Изабеллы II. В 1855 выставлял свои работы на Всемирной выставке в Париже.

Манера художника сложилась под воздействием Веласкеса, Мурильо и Гойи. Он — автор портретов, пейзажей, гротескно-фантастических сцен. Ряд его работ долгое время приписывались Гойе. Пять работ Лукаса Веласкеса представлены в музее Прадо, три — в Лувре.

Автопортрет, 1862 «Дилижанс в грозу», 1854


Народився Костянтин Олександрович ТРУТОВСЬКИЙ (9 лютого 1826, Курськ — 29 березня 1893, с. Яківлівці Обоянського повіту Курської губернії) — український та російський художник-живописець реалістично-академічного напрямку, ілюстратор, аквареліст. Академік Імператорської академії мистецтв.

Трутовський виріс у родинному маєтку в селі Попівці на Харківщині, і життя українського села назавжди стало однією з основних тем його творчості. Закінчив у 1845році Миколаївське інженерне училище в Петербурзі, яке готувало військових топографів. В училищі товаришує з Федором Достоєвським, учнем того ж самого навчального закладу. Саме Достоєвський привертає увагу Костянтина Трутовського до творів Миколи Гоголя, і молодий художник вдалечині від батьківщини відчуває себе українцем, знайомиться особисто з молодим ще тоді Тарасом Шевченком, і разом з Достоєвським вступає до революційного гуртка так званих «петрашевців».

Вже в училищі його художні здібності були помічені і після випуску Трутовський був залишений в училище як викладач живопису і архітектури. Для вдосконалення в живопису К. Трутовський почав відвідувати класи Імператорської академії мистецтв. Займався у професора Ф.А. Бруні, готувався стати історичним живописцем, хоча більше тяжів до жанрових робіт. Його кумиром був П.О. Федоров, теж колишній офіцер, що прославився своїми сатиричними картинами в кінці 1840-х років.

К.Трутовський. «Повернення з ярмарку», 1868

Військова служба заважала заняттям живописом: Трутовський вийшов у відставку і оселився спочатку в батьківському маєтку на Харківщині, а потім – в маєтку матері в Курській губернії. Він захоплено працював над картинами з селянського життя. Чимало дотепних та іронічних робіт художника були присвячені звичаям і побуту дрібних поміщиків. Особливо його приваблювала Україна з її пишною природою, колоритними сільськими обрядами, яскравими народними костюмами і поетичним сприйняттям світу. «З жаром я почав малювати все, що мені траплялося на очі», - писав Костянтин Олександрович. Україна, Малоросія до кінця життя буде залишатися провідною темою в творчості художника. Трутовський брав участь у видаваній Л. Жемчужниковим «Живописній Україні» (1861–1862). Художник часто впадав у модний в його добу етнографізм.

«Хоровод в Курській губернії», 1860

Звання академіка живопису Трутовський отримав у 1861 році за картину «Хоровод в Курській губернії» (знаходиться в Третьяковській галереї в Москві). З 1871 по 1881 рік він служив інспектором Московського училища живопису, скульптури та архітектури, а потім знову жив і трудився в своєму маєтку.

«Сцена біля колодязя»

К.О. Трутовський - член Товариства російських акварелістів, з 1875 року - член Бельгійського королівського товариства акварелістів. Багато працював в техніці літографії і в книжковій ілюстрації. Їм виконані малюнки до творів Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Шевченка, Марка Вовчка, Гончарова, Крилова та інших російських і українських письменників. Вирізнявся надзвичайною плодючістю в творчості, був дуже популярний за життя. Як живописець та графік справив вплив на наступне за ним покоління українських митців – Сергія Васильківського, Івана Їжакевича, Миколу Пимоненка, Опанаса Сластьона та інших.

«На сіннику». 1872


Родился Поль Жозеф ЖАМЕН (9 февраля 1853, Париж — 10 июля 1903, там же) — французский художник, представитель школы академизма.

Сын известного физика Жюля Жамена. Часто выставлял свои картины в Салоне на протяжении последней четверти 19 века. Одним из наиболее известных его произведений является картина, изображающая галльского вождя Бренна, рассматривающего доставшееся при разграблении Рима золото и пленных женщин.

«Смерть Принца Империи», 1882 «Бренн и его часть трофеев», 1893


Родилась Анита Клара РИ (9 февраля 1885, Гамбург – 12 декабря 1933, Кампен на Сельте) - немецкая художница, видная фигура изобразительного искусства Германии времен Веймарской республики.

Анита родилась в Гамбурге в еврейской семье. С 1905 года Анита стала брать уроки живописи у гамбургского художника Артура Зибелиста. В 1912 году, пережив личную драму, Анита едет в Париж, где в течение шести месяцев учится у Фернана Леже. Во время учебы она пишет обнаженные мужские модели, что для женщин-художниц в Германии было скандалом, и подпадает под влияние Пикассо, Матисса и Сезанна, что позже отразилось в ее картинах.

В 1913 году Ри возвращается на родину профессиональным художником. В 1919 году Ри становится одним из основателей Ассоциации художников «Гамбургский Сецессион». Группа знаменовала своим появлением новый период немецкого искусства, пропаганду тенденций экспрессионизма, фовизма и кубизма, и свое противостояние группе «Клуб 1897 года», которая ориентировалась в творчестве на импрессионизм. Анита Ри оставалась членом Сецессиона до самого конца, регулярно участвуя в выставках группы. Критики сразу же оценили ее талант и самобытность.

«Белые деревья», 1922

Три года пребывания в Италии оказали большое влияние на дальнейшее творчество Ри. Она обратилась к творческим принципам движения «Новая вещественность» и консолидировала свои прежние работы в новом стиле.

После прихода в Германии к власти фашистов, художница в тяжелой депрессии покидает Гамбург и практически сбегает на остров Зильт. Её исключили из всех художественных организаций Гамбурга. Одинокая и страдающая манией преследования Анита вела на острове замкнутую жизнь. 12 декабря 1933 года Анита Ри покончила с собой.

Автопортрет «Телезина», 1925, Кунстхалле, Гамбург


Народився Григорій Юхимович ШПОЛЯНСЬКИЙ (9 лютого 1899, Олександрія, Херсонська губернія — 1981) — український художник-живописець.

Навчався в Одеському художньому училищі з 1936 по 1941 рік. Вчителі з фаху — Ю. Бершадський, Д. Шатан, Данило Крайнєв. Учасник республіканських та всесоюзних виставок. Член Спілки художників України. Мешкав та працював в Одесі.

Роботи Шполянського зберігаються у приватних збірках та галереях України, Росії, Німеччини, Італії, Румунії та США. Усі твори відрізняються яскравим вираженням радянської епохи та дуже рідко зустрічаються на антикварному ринку. Найвідоміший твір Григорія Шполянського — «Знавці» (1956) репродукувався в СРСР на поштових листівках.

Відомі твори «Портрет Е. Багрицького» (1947, відзначений на IX республіканській художній виставці в Києві), «Нахімовці» (1952), «Гості прийшли» (1957), «Лірика» (1960), «Партизанські ночі» (1961), «Рибалки» (1967), «Колгоспні перемети» (1969) та багато інших.

«Знавці», 1954


Народилась Галина Ісаківна МАЗЕПА-КОВАЛЬ (9 лютого 1910, Санкт-Петербург - 30 червня 1995, Каракас, Венесуела) - український художник-модерніст, ілюстратор.

Була першою дитиною в сім'ї Ісаака Мазепи, майбутнього прем'єр-міністра УНР. У 1921 виїхала з родиною з Єкатеринослава (Дніпропетровська) до Львова, у 1923 переїхала до Праги. Тут закінчила гімназію, потім у 1935 - Державну художньо-промислову школу. Навчалась в Українській студії пластичних мистецтв у майстернях Сергія Мако, Роберта Лісовського і ,насамперед, у професора Ю. Кратохвилі-Відимської, де вона отримала ті основи в мистецтві, які сформували її як художницю. Наприкінці 30-х років брала участь у різноманітних виставках у Львові. Вже тоді її мистецтво привертало увагу глядача модерними трактуваннями теми. Картини Галини Мазепи експонувалися на виставках у Римі, Берліні та Празі. Галина Мазепа отримала популярність як графік-ілюстратор літературних видань для дітей, зокрема казок Олександра Олеся.

Після вимушеного виїзду наприкінці 1947 року з Європи до Венесуели - країни тропічного клімату і яскравих кольорів - творчість Галини Мазепи виявилася найбільш продуктивною. Відомі її твори на українські теми: «Ворожіння» (1946), «Русалки» (1948), «Гуцульська мати» (1972), «Мавка» (1977), «Три жінки» (1977) і багато інших. У Венесуелі Галина Мазепа працювала також художником-мультиплікатором на кіностудії «Болівар-фільм. Мазепа-Коваль виставляла свої картини у Венесуелі, США. У 1956 році у Венесуелі в Національному салоні її твір отримав першу премію, яку їй вручив президент країни.

«Дві дівчини», 1965


Родился Роберт МОРРИС (9 февраля 1931, Канзас-Сити, Миссури, США) — американский скульптор, концептуальный художник и писатель. Он считается одним из видных теоретиков минимализма, он также внес важный вклад в развитие перформанса, лэнд-арта, Process Art и инсталляции.

Моррис учился в Университете Канзаса, Художественном институте Канзас-Сити и в колледже Рида. Поначалу Моррис работал как живописец, в его работах 1950-х заметно влияние абстрактного экспрессионизма, особенно Джексона Поллока. Живя в Калифорнии, Моррис также познакомился с работами Ла Монте Янга и Джона Кейджа. Моррис переехал в 1960 в Нью-Йорк, где начал изучать творчество Марселя Дюшана, создавая произведения, которые непосредственно обращались к работам Дюшана. В дальнейшем его работы стали более масштабными, занимая большую часть галерейного пространства. На протяжении 1990-х он вернулся к ранним работам, занимаясь реконструкциями и инсталляциями утраченных произведений. Моррис живет и работает в Нью-Йорке.

Лабиринт из стеклянных панелей


Родился Герхард РИХТЕР (9 февраля, 1932, Дрезден) — один из самых успешных художников современной Германии. Лауреат многочисленных премий и почетных званий. Почётный гражданин Кёльна.

В 1961 эмигрировал в Западную Германию. Первая выставка Герхарда Рихтера состоялась в 1963 году в Дюссельдорфе. В 1972 году представлял Германию на Венецианской Биеннале. Впервые за все время существования биеннале целый павильон был отдан одному художнику. 1973 год — первая персональная выставка в Соединенных Штатах. В 1985 году художник становится лауреатом премии им. Оскара Кокошки. С этого момента работы художника можно встретить во всех крупнейших выставочных залах мира. 2002 год — ретроспектива «Творчество за сорок лет» в Музее современного искусства в Нью-Йорке. На выставке было представлено 188 экспонатов — для этого музея беспрецедентное число работ, представляющих творчество живущего художника.

Художник считает, что необходимо увидеть снова содержание в форме, а не форму как нечто, вмещающее содержание. «У содержания нет формы, — говорил Рихтер. — Оно само — форма».

Работы художника продаются на аукционах за миллионы долларов. Картина «Абстрактная живопись (809-4)» Герхарда Рихтера из коллекции рок-музыканта Эрика Клэптона установила рекорд на лондонском аукционе Sotheby's, когда была продана неизвестному покупателю за 34,2 миллиона долларов.

«Абстрактная живопись (809-4)»


9 лютого 1981 року в Ужгороді відкрився Меморіальний будинок-музей Ф.Ф. Манайла - видатного українського художника, одного з основоположників Закарпатської школи живопису.

У будинку, де Федір Федорович жив і працював понад 30 років, майстерня і вітальня зберегли свій первісний вигляд. Інші приміщення служать експозиційними залами, на стінах яких розвішані біля 170 творів майстра. Картини художника, унікального знавця фольклору та етнографії, називають "енциклопедією Верховини". В експозиції музею представлені особисті речі художника, документальні матеріали, художні твори, які знайомлять з творчістю Федора Манайла. Фонди музею налічують близько 2000 експонатів, серед них твори живопису, графіки, велика кількість документів з особистого архіву художника. Адреса музею: м Ужгород, вул. Другетів, 74.