8 декабря -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

8 декабря

Народився Адольф фон МЕНЦЕЛЬ (8 грудня 1815, Бреслау (нині Вроцлав, Польща) - 9 лютого 1905 Берлін) - німецький художник, один з лідерів романтичного історизму.

Почав вчитися в літографічній майстерні батька. Ставши 1833 року годувальником сім'ї, Адольф брався за будь-яку роботу: робив обідні меню, запрошення тощо. Менцель недовго (всього 6 місяців) відвідував класи академії мистецтв в Берліні і був майже самоуком. Здобув собі гучне ім'я у своїх співвітчизників переважно картинами на теми з історії Фрідріха Великого, епоху якого Менцель вивчив досконально.

У 1840-і роки Менцель починає писати з натури. Створює чимало пейзажів, портретів, які були вперше показані 1906 року на виставці Менцеля в Національній галереї в Берліні і різко змінили сформовану думку про його творчість. У 1850-х роках Менцель написав, крім того, кілька картин біблійного змісту, яким в більшості випадків шкодила їх зайва реалістичність. Від 1856 року був професором і членом Берлінської академії мистецтв. Після смерті художника на дев'яностому році життя імператорським двором йому були влаштовані дуже пишні похорони, яких удостоювалися лише генерал-фельдмаршали.

«Концерт в Сан-Сусі», 1850-1852


Родился Сильвестро ЛЕГА (8 декабря 1826, Модильяна — 21 сентября 1895, Флоренция) — итальянский художник, один из главных представителей движения маккьяйоли.

Родился в семье землевладельца. В 1843 году переехал во Флоренцию, где учился в Академии художеств. В конце 1850-х годов сблизился с Джованни Фаттори, Телемако Синьорини и Адриано Чечони, составив вместе с ними основу движения маккьяйоли, выступавших против академического стиля в искусстве.

Сильвестро Лега в середине 1850-х гг. пытался работать в монументальной живописи, в его церковных росписях чувствуется влияние романтизма. В 1861 году во Флоренции прошла Всеитальянская выставка, где Лега показал созданные в конце 1850-х гг. работы на сюжеты борьбы за объединение Италии — «Засада берсальеров в Ломбардии», «Генерал Гарибальди в Варезе в славные дни 26 мая», «Итальянские берсальеры, ведущие пленных австрийцев». Лега получил вторую премию выставки, сделав важный вклад в развитие исторического жанра итальянской живописи.

С 1861 года Лега работал на пленэре на берегу реки Арно. Он писал в основном пейзажи, жанровые сцены, зарисовки с натуры, уделяя особое внимание передаче атмосферы света и воздуха. Бытовые жанровые картины Лега близки к веризму и бидермайеру — «Пение скворца» (ок. 1867), «Женщина в кухне» (1870). Пейзажи и портреты Лега отличаются яркой декоративностью и чёткой контрастностью. Его творчество оказало большое влияние на развитие итальянского веризма – реалистического направления в итальянском искусстве.

«Автопортрет» «Пение», 1868

Народився Клод-Еміль ШУФФЕНЕКЕР (8 грудня 1851 - 31 липня 1934, Париж) - французький живописець, представник неоімпресіонізму.

Народився Еміль у родині кравця, який помер, коли його синові було трохи більше 2-х років. Хлопчик виріс в Парижі і виховувався тіткою та її чоловіком. Пізніше він почав працювати в бізнесі свого дядька, пов'язаним з шоколадом і кавою. 1872 року Еміль познайомився з Полем Гогеном, з яким вони стали близькими друзями. У вільний час він бере уроки малювання у Поля Бодрі і Карла-Дюрана, спілкується з Камілем Піссарро. У 1874 році художник вперше виставляє свою картину в Паризькому Салоні. 1884 року Шуффенекер став одним із засновників Салону Незалежних. Одночасно Шуффенекер призначається викладачем малювання в ліцеї у Вавні. 1886 року він експонує свої картини на восьмий і останній виставці імпресіоністів. Крім того, художник підтримував контакти з членами Понт-Авенської Школи. У 1889 році Шуффенекер організував приватну виставку, в якій взяли участь Поль Гоген, Чарльз Лаваль і деякі інші художники.

З ім'ям художника пов'язана одна цікава історія: за деякими даними 1890 рокуЕміль Шуффенекер купив кілька картин Вінсента Ван Гога у його брата Тео і зробив їх копії. В результаті 1916 року вісім з них мистецтвознавець Теодор Дюре ввів у каталог робіт Ван Гога як оригінали.

Автопортрет «Портрет Люсі, дружини художника, і їх двох дітей»


Народився Арістід МАЙОЛЬ (8 грудня 1861, Баньюльс-сюр-Мер - 27 вересня 1944, там само) - французький скульптор і живописець каталонського походження.

Народився на півдні Франції в провінції Руссільон (Піренеї). Був сином потомственого виноградаря (слово «Майола» на каталонському діалекті означає «виноградна лоза»). У селянській праці та боязких спробах займатися мистецтвом пройшли перші двадцять років його життя. Навчався Арістід у Школі красних мистецтв і Школі декоративних мистецтв у Парижі, займався рисунком і живописом в класі Александра Кабанеля. У його ранніх роботах відчувається вплив Гогена і французького символізму. У цей період Майоль входив до групи «Набі». Потім захопився виготовленням гобеленів, які принесли майстру популярність і шанувальників серед колекціонерів.

Арістід Майоль. «Синій капелюх»

У 40 років погіршення зору змусило його звернутися до скульптури. Огюст Роден, відвідавши першу персональну виставку майстра 1902 року, був захоплений його роботою «Леда». Це був неймовірний успіх, визнання правильності обраного шляху, більш того - своєрідне благословення великого Родена. Композиції робіт Майоля прості і логічні, а пластика абсолютно природна і чиста. Майоль якось сказав: «Я не винаходжу нічого, так само як яблуня не вигадує своїх яблук».

Скульптури Майоля в садах Тюїльрі

У 1934 році архітектор Жан-Клод Дондель познайомив 73-річного Майоля з емігранткою з Румунії, 15-річної Діною Верні, яка стала спочатку його натурницею, а потім і музою. Він забражав її у вигляді різноманітних ню в бронзі, мармурі і інших матеріалах (композиції «Річка», «Повітря», «Гармонія» та безліч інших) і завдяки цій творчій співдружності Майоль знову почав малювати. Майоль загинув в автокатастрофі 27 вересня 1944 року в віці 83 років.

Протягом усього життя Діна Верні займалася пропагандою творчості Майоля, яка увінчалася 1995 року відкриттям музею Майоля - «Фонду Діни Верні» (вулиця Гренель, 61, VI округ Парижа), який, маючи безліч робіт Майоля в постійній експозиції, відрізняється також виключно високим рівнем виставок. 18 скульптур Майоля були передані Діною Верні в дар французькому уряду з умовою їх розміщення в садах Тюїльрі (згодом вона передала ще дві).

«Автопортрет» «Венера з намистом», 1918. Нова Пінакотека, Мюнхен


Народилася Каміла Розалі КЛОДЕЛЬ (8 грудня 1864, Фер-ан-Тарденуа, Франція — 19 жовтня 1943, Авіньон) — відома французька жінка-скульптор реалістичного напрямку. 15 років була помічницею, натхненницею і коханої великого скульптора Родена.

Маленька Каміла, родина яко належала до заможної буржуазії, ніколи не грала в ляльки з подружками, а із завзятістю дорослої людини місила і вправно ліпила фігурки з глини. Вона примусила всю родину позувати собі, відважно беручись за живу натуру, не одержавши жодного професійного уроку. Про творчість п'ятнадцятирічної Каміли вже говорили серйозно. Переїхавши до Парижа Каміла відвідувала Академію Колароссі і разом з трьома подругами наполегливо розвивала свою майстерність в загальній майстерні. У Клодель виробляється і шліфується власний стиль — витончений, плотський, наповнений внутрішньою силою. Від них віє самобутністю виконання і досконалістю форм.

В цей час доля зводить її з Огюстом Роденом. Здавалося, вони були створені один для одного: обидва винятково талановиті і працелюбні, захоплені до самозабуття творчістю. Каміла швидко переросла в незамінну помічницю і натхненника творчих ідей Родена. У 1888 р. Каміла пішла з сім'ї і оселилася в одній з майстерень Родена. Вона стала його музою, досконалою моделлю і коханкою. Дівчина сподівалася, що її покровитель незабаром стане їй законним чоловіком, але він не збирався розлучатися з Розою Бере, стосунки з котрою у нього ось вже 20 років не були оформлені офіційно. Роден нічого не хотів змінювати, його влаштовувало, що є одна жінка для дому, а інша — для натхнення і любові.

Каміла Клодель. «Вальс»

Роботи самої ж Клодель постійно порівнювали з творами Родена. У 1888 р. вона завершила перше своє велике творіння «Забуття». У наповненій ніжністю і млосною грацією скульптурі «Вальс» (1892 р.) відзначають роденівській динамізм. Особисте щастя Каміли було затьмарене любовним трикутником, а творчі досягнення стали болем, предметом ображеної самолюбності. Скульптури Клодель «Одужання» і «Прощання» (1892 р.), можливо, стали відлунням цього хворобливого епізоду в її житті.

Через 15 років «сумісного» життя Каміла зважується на розрив. Запекла і скривджена, вона бачить у колишньому коханці крадія її ідей і робіт. У перервах між нападами депресії Клодель напружено працювала. Вона користувалася визнанням в художніх колах. Критики присвячують Клодель схвальні статті, її роботи виставляються в Національній спілці мистецтв, на Осінньому салоні, в Салоні «Незалежних» в Парижі, а також у салонах Брюсселя, Женеви, Риму. Скульптура «Гамадріада» прикрасила Всесвітню виставку 1900 р.

Але манія переслідування у мисткині посилюється з кожним днем. Велику частину створених робіт Каміла безжально знищує, щоб інші не вкрали її ідеї і не нажили багатства. Вікна і двері майстерні не відкривалися тижнями, щоб «учасники змови» (Роден, родичі, натурники, постачальники) не змогли знищити справу її життя. З 10 березня 1913 р. на 30 довгих років (вона пережила Родена на 26 років) Клодель замкнули в притулку для божевільних. До останніх днів життя вона усвідомлювала свій стан полонянки, зберігаючи ясну пам'ять і проникливий розум, але у неї не було сил самостійно упоратися з важким психозом.

«Зрілий вік». Париж, музей Орсе


Родился Николай Иванович ФЕШИН (8 декабря 1881, Казань — 5 октября 1955, Санта-Моника, Калифорния; в 1976 перезахоронен в Казани) — русский и американский художник. Живописец, график, скульптор, резчик, представитель импрессионизма и модерна.

Окончил петербургскую Академию художеств в мастерской И. Е. Репина (в первые два года обучения его занятиями руководили Р. К. Залеман и П. Е. Мясоедов). Среди его сокурсников были Б. Анисфельд, И. Бродский, Д. Бурлюк, А. Савинов и многие другие. Фешин окончил Академию с наградой, которая давала возможность совершить заграничную поездку. Весной 1910 года Фешин впервые в жизни покинул Россию, посетив Берлин, Мюнхен, Верону, Венецию, Милан, Падую, Флоренцию, Рим, Неаполь, Вену. Путешествие закончилось в Париже. В дальнейшем вернулся в Казань и преподавал в Казанской художественной школе, ныне носящей его имя. В 1916 году избран академиком Императорской Академии художеств.

«Портрет Вари Адоратской», 1914. Казань, Национальная художественная галерея «Хазинэ»

В 1923 году Фешин эмигрировал с семьёй в США. Уже в 1924 году прошла его персональная выставка в Чикаго. В 1925 году прошла выставка Фешина в нью-йоркской Arden Gallery, бо́льшая часть из выставленных там 32 работ была продана.

Портрет занимал доминирующее положение в американском творчестве Фешина. Среди самых знаменитых его работ — портрет Лиллиан Гиш. Работы Фешина стали хорошо продаваться, он смог купить для себя с дочерью большой дом в Голливуде. В 1945 году Фешин приобрёл студию с жилыми комнатами на склоне каньона в Санта-Монике. Со временем художник обставил свой дом деревянной мебелью собственной работы и скульптурой, но индейские мотивы в ней совершенно вытеснили русскую основу.

В 1976 году дочь — Ия Николаевна Фешина-Брэнхэм (1914—2003) — перезахоронила прах отца в Казани. Самое большое собрание работ Николая Фешина в России находится в Музее изобразительных искусств Татарстана.

«Портрет Лилиан Гиш в роли Ромолы», 1925


Родился Диего РИВЕРА (8 декабря 1886, Гуанахуато — 25 ноября 1957, Мехико) — мексиканский живописец, художник-монументалист (муралист), политический деятель левого толка. Один из создателей национальной школы монументальной живописи.

Дие́го Мари́я де ла Консепсьо́н Хуан Непомусе́но Эстанисла́о де ла Риве́ра и Баррье́нтос Ако́ста и Родри́гес родился в зажиточной семье. По отцовской линии он происходил из испанской знати. Мать художника была окатоличенной еврейкой.

C 1896 по 1902 год Ривера брал уроки рисования и живописи в Академии художеств Сан-Карлос в Мехико. За успехи был премирован стипендией, которая позволила художнику поехать в Испанию. С 1907 по 1921 год Ривера жил в Европе. Учился в Академии художеств в Мадриде (1907), затем жил и работал в Париже (1909—1920), в Италии (1920—1921). Побывал также в Бельгии, Нидерландах и Великобритании. Был близко знаком с парижской художественной элитой, в том числе с Пабло Пикассо, Альфонсо Рейесом и другими.

Фреска «Человек на распутье» (1932-1933), Рокфеллеровский Центр в Нью-Йорке. Уничтожена в 1934 из-за изображения В.И. Ленина

В 1922 году Ривера вступает в Мексиканскую коммунистическую партию. В 1927 он приезжает в СССР, где в 1928 году становится членом-учредителем объединения «Октябрь». Позднее Ривера стал придерживаться троцкистских взглядов, в 1929 вышел из Мексиканской компартии и после прибытия Троцкого в Мексику дал ему приют в своем доме. Однако затем между ними возник личный конфликт, в 1954 году Ривера вернулся в ряды Мексиканской компартии.

С 1922 он стал одним из основателей мексиканской школы монументальной живописи, расписав огромное число стен общественных зданий. Одной из главных тем в творчестве Риверы были фольклорные сюжеты, верования и обычаи народа Мексики, а также революционное движение в Мексике. Много лет художник проработал в США. Его женами были мексиканская писательница и модель Гуадалупе Марин и знаменитая художница Фрида Кало.

«Автопортрет с письмом», 1941 Фреска


Народився Олександр Олександрович ОСМЬОРКІН (8 грудня 1892, Єлисаветград, нині Кропивницький - 25 червня 1953, Москва) - художник і педагог, учасник мистецької групи «Бубновий валет», професор живопису.

Народився в сім'ї службовця поштово-телеграфної контори. Першим наставником Олександра став український художник-передвижник Ф. Козачинський, який викладав у рисувальних класах при Єлисаветградському земському реальному училищі.

У 1910 році О. Осмьоркін вступає до Петербурзької школи Товариства заохочення мистецтв при Академії (клас М. Реріха), де вчиться впродовж року. У 1911 році переходить до Київського художнього училища, де займається у Миколи Пимоненка. У 1913 році О. Осмьоркін відправляється до Москви, в школу Іллі Машкова, а з 1914 року вже бере участь у виставках «Бубнового валета» - групи московських живописців, яких іменували «російськими сезаністами». Доля художника відтепер пов'язана з Москвою і Петроградом. У коло його знайомих входять С. Єсенін, О. Мандельштам, А. Ахматова, П. Кончаловський, А. Лентулов.

«Ленінград. Пейзаж з дерев'яним мостом»

Олександр Осмьоркін активно працював на педагогічній ниві — викладав у Вільних художніх майстернях, Ленінградській Академії мистецтв, Московському державному академічному художньому інституті ім. В. І. Сурікова. Олександр Олександрович виховав цілу плеяду відомих художників.

«Жінка, яка знімає рукавичку», 1924

У 1947 році Олександр Осмьоркін був змушений відмовитися від активної викладацької діяльності та участі у виставках у зв'язку з висунутими проти нього звинуваченнями у формалізмі і пропаганді західних віянь.

Інший виходець з України – художник Олександр Дейнека так характеризував Осмьоркіна: «Розсіяний м'який лірик, любитель поезії, людина абсолютного живописного слуху, артист без всякого "діляцтва", беззавітно закоханий в мистецтво, для якого воно було чимось набагато більшим, ніж будь-які практичні думки або питання марнославства. Він пройшов через нас Дон Кіхотом у мистецтві».

У Кропивницькому, в будинку, де художник провів свої дитячі та юнацькі роки, у 1994 році був відкритий Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна.

«У кафе», 1919. Третьяковська галерея, Москва


Открыл двери для посетителей 8 декабря 1893 года Чикагский институт искусств (The Art Institute of Chicago, сокр. AIC) — художественный музей и высшее учебное заведение в Чикаго, США. Создан в 1879.

Здание Института искусств Чикаго изначально было построено для Всемирной Колумбовской выставки 1893 г. с тем, чтобы передать его институту искусств после закрытия. Первоначальное собрание музея состояло из копий произведений живописи, скульптуры и архитектуры, находящихся в Европе. Как и многие американские музеи, формировался за счет даров и пожертвований отдельных граждан, более 90 процентов картин было подарено чикагскими коллекционерами. Музей славится своей обширной коллекцией импрессионистов и постимпрессионистов, а также американского искусства. Музей собрал более 30 работ Клода Моне. Выставляются известные работы Пьера Ренуара, Анри Матисса, Поля Сезанна, Винсента Ван Гога, Пабло Пикассо, Эдуарда Мане и других классиков. Всего в коллекциях музея собраны свыше 260 тысяч произведений искусства со всего мира.

Чикагский институт искусств также один из старейших вузов США, основанный в 1866 году. Институт обучает более 3200 студентов. Американские искусствоведы назвали Чикагский институт искусств самым влиятельным высшим художественным учебным заведением на национальном уровне.

Здание музея Из собрания музея: Грант Вуд. «Американская готика», 1930


Народився Віфредо ЛАМ (8 грудня 1902, Сагуа-ла-Гранде, провінція Вілья-Клара, Куба - 11 вересня 1982, Париж) - кубинський живописець.

Повне ім'я - Віфредо Оскар де ла Консепсьон Лам-і-Кастілья. Батько - китайський торговець, який емігрував на Кубу, мати - мулатка з домішкою індійської крові (дочка рабині з Конго). У 1916 сім'я переїхала до Гавани. У 1918-1923 Лам навчався в школі образотворчих мистецтв у Гавані, потім переселився до Іспанії. Перебував під впливом сюрреалізму, поєднуючи його з афро-кубинськими (сантерія) міфологічними мотивами і образотворчими традиціями.

У 1938 познайомився з Пікассо і його друзями (Матіссом, Леже, Міро, Браком, Елюаром), в тому ж році відвідав Мексику, де подружився з Фрідою Кало і Дієго Ріверою. У 1939 його перша персональна виставка відбулася в паризькій галереї П'єра Лейба. У 1942 році переїхав на Кубу, де прожив 10 років, потім повернувся до Франції. Перебував в опозиції до режиму Батісти, в 1955 році виставлявся в Гаванському університеті на знак солідарності з протестуюми студентами. Підтримав новий соціалістичний уряд, написавши «Третій світ» для президентського палацу. У 1964 Лам отримав Міжнародну премію Гуггенхайма.

Джунглі», 1943. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк


«

Родился Люсьен Майкл ФРЕЙД (8 декабря 1922, Берлин — 20 июля 2011, Лондон) — известный британский художник, специализировавшийся на портретной живописи и обнаженной натуре; мастер психологического портрета. Внук основателя психоанализа Зигмунда Фрейда. Был одним из самых высокооплачиваемых современных художников.

Родился в состоятельной семье архитектора. Фрейд и его семья переехали в Великобританию в 1933 году в связи с подъёмом нацизма в Германии. Учился в Центральной школе искусств, Школе живописи и рисунка Восточной Англии, колледже Голдсмитс (Лондон). Первая персональная выставка художника состоялась в лондонской галерее Лефевр в 1944 году.

Работы Люсьена Фрейда относят к натурализму. С 1950 года начинает писать портреты и обнаженную натуру, накладывая краску густыми слоями. Цвета как правило приглушенные. Пишет обычно людей из своего окружения — друзей, знакомых, родственников. Заработал репутацию одного из лучших современных мастеров в области фигуративной живописи. В период с мая 2000 по декабрь 2001 года, Фрейд писал королеву Елизавету II (работа была раскритикована ведущими британскими изданиями).

В мае 2008 года картина Фрейда «Социальный смотритель спит» стала самой дорогой картиной живущего автора, проданной на аукционе Кристи. Она была куплена Романом Абрамовичем по рекордной цене в 33,6 миллиона долларов. Моделью для данной картины послужила Сьюзен Тайлли, по прозвищу «Толстая Сью», руководившая центром занятости.

«Автопортрет», 1985 «Социальный смотритель спит», 1995 (151,3 × 219 см)