Народилася Артемізія ДЖЕНТІЛЕСКІ (8 липня 1593, Рим – бл. 1653, Неаполь) - італійська художниця. Стала першою жінкою, обраною у члени першої художньої академії Європи - Академії живописного мистецтва у Флоренції.
Дочка живописця школи Караваджо Ораціо Джентілескі. Рано втратила матір, у 19 років була збезчещена флорентійським художником Агостіно Тассі, який працював разом з її батьком. Після тривалого і принизливого судового розгляду Тассі був визнаний винним і засуджений до року в'язниці. Свої переживання художниця висловила у своїй відомій картині «Юдіф, що обезголовлює Олоферна» (1612-1613). Сильні жінки ще не раз ставали героїнями полотен Артемізії - Лукреція, Клеопатра, цариця Савська.
Джентілескі жила і працювала у Флоренції, де дружила з Галілеєм, також у Генуї, Венеції (там познайомилася з Антонісом Ван Дейком), Римі, Неаполі. У містечку Поццуолі під Неаполем художниця виконала фресковий розпис церкви. Попрацювавши кілька років разом з батьком у Лондоні під заступництвом Карла I, Артемізія знову повернулася до Неаполя.
Життя Артемізії Джентілескі в ХХ столітті лягло в основу декількох романів і п'єс, що мали великий успіх. У 1997 році французьким кінорежисером Аньєс Мерле був знятий фільм «Артемізія» (в головній ролі Валентина Черві).
![]() |
![]() |
«Автопортрет в образі алегорії Живопису», 1638-1639 | «Юдіф, що обезголовлює Олоферна», 1614-1620. Галерея Уффіці, Флоренція ия |
Родился Фридрих Вильгельм Христиан Теодор КАУЛЬБАХ (8 июля 1822, Бад-Арользен — 17 сентября 1903, Ганновер) — немецкий художник.
Фридрих Каульбах приходился племянником и учеником (с 1839 г.) Вильгельму фон Каульбаху, основателю знаменитой художественной династии Каульбахов.
В 1850 году Фридрих Каульбах отправился в Париж, где написал несколько исторических полотен, а также портретов на заказ. В 1850 г. он получил заказ от баварского короля Максимилиана на картину для Максимилианеума «Коронование Карла Великого». В 1856 г. Каульбах, написавший несколько портретов короля Георга V, был назначен художником при дворе Ганновера и получил звание профессора Ганноверского университета. Его портреты пользовались успехом у местной аристократии. Король подарил ему мастерскую и дом.
Многочисленные портреты, написанные Каульбахом, как, например императрицы Австрии Елизаветы, кронпринца Германии Альбрехта, графа и графини Штольберг, отличаются обилием деталей, однако также и присущей тому времени театральностью, легкомысленной элегантностью и отсутствием колорита. Больше всего Фридриху Каульбаху удавались женские портреты. Каульбах был удостоен золотой медали Академии художеств Берлина и был принят в её действительные члены. На Всемирной выставке 1873 г. в Вене Фридрих Каульбах был также награждён медалью.
![]() |
![]() |
Портрет дамы, надевающей украшения |
Родился Генрих фон АНГЕЛИ (8 июля 1840, Эденбург (ныне Шопрон, Венгрия) — 21 октября 1925, Вена) — признанный австрийский жанровый и портретный живописец.
С 1854 года Ангели учился в Венской академии; окончательное художественное образование получил в Дюссельдорфской академии художеств у Эммануила Лейтце (1856) и в Мюнхене у Карла Теодора фон Пилоти. В это время он написал картину «Мария Стюарт при прочтении смертного приговора». Ангели поселился с 1862 года в Вене. Здесь вошла в моду его изящная манера живописи. Ангели с успехом занялся кабинетной живописью по образцу нидерландских мастеров и написал сперва картину «Мститель за свою честь» (1869), потом «Юношескую любовь» и другие.
После того, как он написал (1870) свою последнюю жанровую картину «Отказ в отпущении грехов», Ангели совершенно отдался портретной живописи и занимался ею особенно при германском императорском дворе, а затем продолжал это занятие при английском дворе и при дворе Российской империи. В 1876 году он был назначен профессором специальной школы при Венской академии. В 1894 году один из районов австрийской столицы был назван в его честь — «Angeligasse».
![]() |
![]() |
Портрет королевы Виктории как вдовы. 1885 |
Народився Мігель ХАДРАКЕ і Санчес-Оканья (8 липня 1840, Вальядолід, Кастилія - 1 жовтня 1919, Мадрид) - іспанський живописець і копіїст.
Мігель Хадраке і Санчес-Оканья був самим обдарованим художником в історії Вальядоліда, користувався заслуженою повагою і популярністю в артистичних колах того часу, вигравши найбільшу кількість медалей на Національній виставці витончених мистецтв.
Мігель навчався спочатку в Школі витончених мистецтв у рідному місті, потім - в Королівській Академії Сан-Фернандо в Мадриді в майстерні художника Хоакіна Еспальтера. Після успішного закінчення Академії Хадраке відправився в Рим, побував і в Парижі. Повернувшись до Іспанії, Хандраке влаштувався в Мадриді і почав виставляти свої роботи на Національній виставці витончених мистецтв. Преміями були відзначені його картини «Цікава книга» і «Carlos V en Yuste».
![]() |
![]() |
«Дон Кіхот хворий», 1877. Музей образотворчих мистецтв, Севілья |
Народився Джон Оттіс АДАМС (8 липня 1851, штат Індіана, США - 28 грудня 1927, Індіанаполіс) - американський художник-імпресіоніст, член спілки художників Hoosier Group штату Індіана.
Вивчав мистецтво в лондонському Королівському коледжі Royal College of Art і в Мюнхенській академії мистецтв. Адамс повернувся на батьківщину і оселився в місті Мансі разом з дружиною, теж художницею, відкривши там власну студію. Пізніше разом з іншими членами Hoosier Group заснував в Індіанаполісі школу Herron School of Art and Design.
![]() |
![]() |
Народився Ханс ХЕЙЄРДАЛ (8 липня 1857, Смедьєбакен, Швеція - 10 жовтня 1913, Осло) - норвезький художник.
У 1873 році Ханс вступає в художню школу в Осло. Від 1874 року Хейєрдал вчиться в мюнхенській Академії витончених мистецтв у Людвіга фон Льоффца і Вільгельма фон Лінденшмідта Молодшого. Був лауреатом багатьох академічних премій. Х.Хейердал брав участь в паризькій Всесвітній виставці 1878 року, де за картину «Вигнання Адама і Єви з раю» був удостоєний золотої медалі. У 1878-1882 роках художник живе і працює в Парижі, де був учнем Леона Бонна і займався пленером.
У 1882 році французький уряд купує полотно Х.Хейердала «Дитина, що вмирає». Ця картина також була удостоєна Великої Флорентійської премії, що дозволило художнику провести 1882-1884 роки в Італії, де він познайомився з Арнольдом Бекліном. Повернувшись до Норвегії, в Осло і в Осгордстранде, художник підтримує близькі стосунки з Крістіаном Крогом і молодим Едвардом Мунком.
Ханс Хейєрдал є представником норвезького реалістичного мистецтва. На початку ХХ століття він також захоплюється таким політичним рухом, як пангерманізм.
![]() |
![]() |
Автопортрет, 1892 | «Пейзаж поблизу Осгордстранда», 1887 |
Родилась Ке́те КОЛЬВИЦ, урождённая Шмидт (8 июля 1867, Кёнигсберг, Пруссия — 22 апреля 1945, Морицбург, Саксония) — немецкая художница, график и скульптор.
В 1885—1890 годах учёба у Штауффер-Берна в Берлине и Людвига Хертериха в Мюнхене. В 1890 году — первые офорты. В 1891 году вышла замуж за врача Карла Кольвица, с которым поселилась в Берлине. В 1898 году её серия графических работ «Восстание ткачей» была показана на Большой Берлинской художественной выставке. В 1902—1908 годах выполнила серию офортов «Крестьянская война». В 1904 году жила в Париже, посещала академию Жюльена. В 1907 году, получив приз «Вилла Романа», жила во Флоренции. В 1910 году первые попытки в области скульптуры. В 1919 году Кольвиц получила звание профессора и была избрана членом Прусской академии искусств.
В 1922—1925 годах создала серию гравюр на дереве «Война» и «Пролетариат». В 1928 году стала руководителем художественной мастерской графики в Прусской академии искусств. В 1932 г. в Советском Союзе прошла персональная выставка Кете Кольвиц. В 1933 году после прихода к власти национал-социалистов была вынуждена покинуть Академию искусств. В 1934—1935 годах создала серию литографий «Смерть». В 1936 году было негласно запрещено выставлять ее работы, а в 1937 году была запрещена персональная выставка, приуроченная к 70-летию художницы.
![]() |
![]() |
«Родители». Литография. 1919 |
Народилася Іванна Василівна НИЖНИК-ВИННИКІВ (8 липня 1912, Львів — 9 січня 1993, Мужен, Франція) — українська художниця, живописець, кераміст і килимар. Член Асоціації незалежних українських митців (з 1938), упорядниця архівів Володимира Винниченка.
У віці 17 років поступила до художньої школи, заснованої коштом і клопотанням мецената Андрея Шептицького і котрою опікувався художник Олекса Новаківський. Була на той час єдиною жінкою в художній школі та одним з ініціаторів створення Товариства прихильників мистецтва. З 1938 року пані Іванна стала членом Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) у Львові.
У 1930-х роках художні твори Іванки Нижник-Винників активно виставлялися на різних виставках картин. Після початку Другої світової війни опинилась на території, тимчасово окупованою німецькими військами. Перебувала в таборі для переміщених осіб у 1942 році. Повернутися до Львова, що був захоплений радянськими військами вважала для себе неможливим. Доля своїх картин, залишених у Львові була трагічною — вони згоріли. Емігрувала 1946 року до Франції, де працювала художником.
1952 року Іванка на запрошення вдови Винниченка — пані Розалії відвідала її у садибі «Закуток» у містечку Мужен на півдні Франції, за кілька кілометрів від Канн. Сплативши борги, стала володаркою садиби, охоронцем і упорядником меморіальних речей і архіву Володимира Винниченка.
Була знайома з художником і керамістом Пабло Пікассо, мала доступ до керамічної майстерні Пікассо, де випалювала власні твори. Була захоплена килимарством. Нашивний килим мисткині Іванки Нижник-Винників «Вершники щастя» та інші досі прикрашають весільну залу мерії міста Мужен.
![]() |
![]() |
Килим «Мій сад», 1987 | «Портрет Розалії Винниченко», 1954 |
Народився Юрій Сергійович КОМЕНДАНТ (8 липня 1926, Авдіївка Донецької обл. - 16 березня 2009, там само) - донецький художник і графік. Заслужений художник України (2005).
Закінчив з відзнакою Дніпропетровське художнє училище (1949, викладачі - М. Погребняк, М. Панін) і Київський художній інститут (1956, викладачі - І. Штільман і В. Костецький). Яскравий представник школи соціалістичного реалізму, автор тематичних картин, пейзажів і натюрмортів. Учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок з 1956. Змальовував шахтарів, будівель¬ників, колгоспників, металургів у їхньому виробничому середовищі. У 1980–90-і рр. створював портрети діячів науки, культури, інтелігенції Донеччини. Пастельні пей¬зажі та натюрморти написані в експресивній манері. Персональні виставки художника відбулися в Ростові-на-Дону (1983) і Донецьку (1990, 1993, 1997, 1998). Член НСХУ з 1973 року. Батько художника Олега Коменданта (1962).
![]() |
![]() |
«Індустріальний пейзаж», 1970 |
Народився Францішек СТАРОВЕЙСЬКИЙ (8 липня 1930, с. Браткувка поблизу Кросна - 23 лютого 2009, Варшава) - польський графік, живописець, дизайнер плакатів.
Повне ім'я Францішек Анджей Боболя Біберштейн-Старовейський. Вів свій рід від родової аристократії герба Біберштейн. Був майстром містифікації. Користувався «пролетарським» псевдонімом «Ян Бик». У своїй творчості звертався до мистецтва епохи бароко - свої роботи датував на 300 років раніше дійсного датування.
У 1949-1955 роках навчався в академіях образотворчого мистецтва у Варшаві і Кракові. Займався книжковою графікою, театральними декораціями та костюмами, але перш за все великоформатними малюнками жіночих актів. Свої малюнки прикрашав рясною бароковою орнаментикою. Виявляв особливу схильність до мотивів часу, що минає, смерті і кінця нашого світу. Поряд з Яном Леніцою і Генріхом Томашевським належав до найбільш помітних майстрів польської школи плаката.
![]() |
![]() |
8 июля 1996 года открылся Художественный музей Бахчисарайского историко-культурного заповедника.
На сайте музея рассказывается: «Коллекция Художественного музея формировалась в 1940–1950 гг. из собрания Бахчисарайского Ханского дворца, центральных музеев Москвы, Санкт-Петербурга, Киева, крымских музеев Симферополя, Севастополя, Алупки, а также частных коллекций.
Особую ценность представляют произведения знаменитых русских, украинских и иностранных мастеров XVIII–XIX вв.: Ф. С. Рокотова и Д. Г. Левицкого (школа), С. С. Щукина, Гюне, В. Ф. Тима и ряда других.
Музей располагает крупными монографическими коллекциями художников, жизнь и творчество которых тесно связаны с Бахчисараем: Б. В. Смирнова, П. А. Шиллинговского, К. Ф. Богаевского, А. П. Могилевского, В. К. Яновского, Е. В. Нагаевской, Я. А. Басова.
За последние годы коллекция музея пополнилась произведениями художников: А. А. Андреева, Н. В. Богачевой, В. Н. Божко, П. П. и Л. М. Грейсер, В. Б. Ермакова, А. В. Згурского, В. П. Иванова, В. М. Келя, Л. Г. Кушнеревой, И. П. Копаенко, В. Г. Лещенко, И. А. Нафиева, Р. А. Нетовкина, В. И. Папия, Л. В. Поляковой, И. Ф и А. Ф. Сафоновых, Н. И. Семыкина, В. А. Соколова, Л. С. Сергеевой, З. А. Трасиновой, А. У. Усеинова, П. А. Чистилина, Т. С. Шевченко, А. Ф. Шорохова, Н. М. Шемякиной, В. М. Якимовой, Г. З. Яроша и других.
Лучшие работы мастеров живописи, графики и прикладного искусства представлены в экспозиции, развернутой в залах бывшего дома смотрителя Ханского дворца, перестроенного в 1820 г. по проекту архитектора Колодина. (Арбитайло И. Б., зав. Художественным музеем КРУ БИКЗ)».
![]() |
![]() |
Здание музея | В выставочном зале музея |