8 июля -Музей українського живопису

8 июля

Народилася Артемізія ДЖЕНТІЛЕСКІ (8 липня 1593, Рим – бл. 1653, Неаполь) - італійська художниця. Стала першою жінкою, обраною у члени першої художньої академії Європи - Академії живописного мистецтва у Флоренції.

Дочка живописця школи Караваджо Ораціо Джентілескі. Рано втратила матір, у 19 років була збезчещена флорентійським художником Агостіно Тассі, який працював разом з її батьком. Після тривалого і принизливого судового розгляду Тассі був визнаний винним і засуджений до року в'язниці. Свої переживання художниця висловила у своїй відомій картині «Юдіф, що обезголовлює Олоферна» (1612-1613). Сильні жінки ще не раз ставали героїнями полотен Артемізії - Лукреція, Клеопатра, цариця Савська.

Джентілескі жила і працювала у Флоренції, де дружила з Галілеєм, також у Генуї, Венеції (там познайомилася з Антонісом Ван Дейком), Римі, Неаполі. У містечку Поццуолі під Неаполем художниця виконала фресковий розпис церкви. Попрацювавши кілька років разом з батьком у Лондоні під заступництвом Карла I, Артемізія знову повернулася до Неаполя.

Життя Артемізії Джентілескі в ХХ столітті лягло в основу декількох романів і п'єс, що мали великий успіх. У 1997 році французьким кінорежисером Аньєс Мерле був знятий фільм «Артемізія» (в головній ролі Валентина Черві).

«Автопортрет в образі алегорії Живопису», 1638-1639 «Юдіф, що обезголовлює Олоферна», 1614-1620.
Галерея Уффіці, Флоренція ия


Родился Фридрих Вильгельм Христиан Теодор КАУЛЬБАХ (8 июля 1822, Бад-Арользен — 17 сентября 1903, Ганновер) — немецкий художник.

Фридрих Каульбах приходился племянником и учеником (с 1839 г.) Вильгельму фон Каульбаху, основателю знаменитой художественной династии Каульбахов. В 1850 году Фридрих Каульбах отправился в Париж, где написал несколько исторических полотен, а также портретов на заказ. В 1850 г. он получил заказ от баварского короля Максимилиана на картину для Максимилианеума «Коронование Карла Великого». В 1856 г. Каульбах, написавший несколько портретов короля Георга V, был назначен художником при дворе Ганновера и получил звание профессора Ганноверского университета. Его портреты пользовались успехом у местной аристократии. Король подарил ему мастерскую и дом.

Многочисленные портреты, написанные Каульбахом, как, например императрицы Австрии Елизаветы, кронпринца Германии Альбрехта, графа и графини Штольберг, отличаются обилием деталей, однако также и присущей тому времени театральностью, легкомысленной элегантностью и отсутствием колорита. Больше всего Фридриху Каульбаху удавались женские портреты. Каульбах был удостоен золотой медали Академии художеств Берлина и был принят в её действительные члены. На Всемирной выставке 1873 г. в Вене Фридрих Каульбах был также награждён медалью.

Портрет дамы, надевающей украшения


Родился Генрих фон АНГЕЛИ (8 июля 1840, Эденбург (ныне Шопрон, Венгрия) — 21 октября 1925, Вена) — признанный австрийский жанровый и портретный живописец.

С 1854 года Ангели учился в Венской академии; окончательное художественное образование получил в Дюссельдорфской академии художеств у Эммануила Лейтце (1856) и в Мюнхене у Карла Теодора фон Пилоти. В это время он написал картину «Мария Стюарт при прочтении смертного приговора». Ангели поселился с 1862 года в Вене. Здесь вошла в моду его изящная манера живописи. Ангели с успехом занялся кабинетной живописью по образцу нидерландских мастеров и написал сперва картину «Мститель за свою честь» (1869), потом «Юношескую любовь» и другие.

После того, как он написал (1870) свою последнюю жанровую картину «Отказ в отпущении грехов», Ангели совершенно отдался портретной живописи и занимался ею особенно при германском императорском дворе, а затем продолжал это занятие при английском дворе и при дворе Российской империи. В 1876 году он был назначен профессором специальной школы при Венской академии. В 1894 году один из районов австрийской столицы был назван в его честь — «Angeligasse».

Портрет королевы Виктории как вдовы. 1885


Народився Мігель ХАДРАКЕ і Санчес-Оканья (8 липня 1840, Вальядолід, Кастилія - 1 жовтня 1919, Мадрид) - іспанський живописець і копіїст.

Мігель Хадраке і Санчес-Оканья був самим обдарованим художником в історії Вальядоліда, користувався заслуженою повагою і популярністю в артистичних колах того часу, вигравши найбільшу кількість медалей на Національній виставці витончених мистецтв.

Мігель навчався спочатку в Школі витончених мистецтв у рідному місті, потім - в Королівській Академії Сан-Фернандо в Мадриді в майстерні художника Хоакіна Еспальтера. Після успішного закінчення Академії Хадраке відправився в Рим, побував і в Парижі. Повернувшись до Іспанії, Хандраке влаштувався в Мадриді і почав виставляти свої роботи на Національній виставці витончених мистецтв. Преміями були відзначені його картини «Цікава книга» і «Carlos V en Yuste».

«Дон Кіхот хворий», 1877. Музей образотворчих мистецтв, Севілья


Народився Джон Оттіс АДАМС (8 липня 1851, штат Індіана, США - 28 грудня 1927, Індіанаполіс) - американський художник-імпресіоніст, член спілки художників Hoosier Group штату Індіана.

Вивчав мистецтво в лондонському Королівському коледжі Royal College of Art і в Мюнхенській академії мистецтв. Адамс повернувся на батьківщину і оселився в місті Мансі разом з дружиною, теж художницею, відкривши там власну студію. Пізніше разом з іншими членами Hoosier Group заснував в Індіанаполісі школу Herron School of Art and Design.



Народився Ханс ХЕЙЄРДАЛ (8 липня 1857, Смедьєбакен, Швеція - 10 жовтня 1913, Осло) - норвезький художник.

У 1873 році Ханс вступає в художню школу в Осло. Від 1874 року Хейєрдал вчиться в мюнхенській Академії витончених мистецтв у Людвіга фон Льоффца і Вільгельма фон Лінденшмідта Молодшого. Був лауреатом багатьох академічних премій. Х.Хейердал брав участь в паризькій Всесвітній виставці 1878 року, де за картину «Вигнання Адама і Єви з раю» був удостоєний золотої медалі. У 1878-1882 роках художник живе і працює в Парижі, де був учнем Леона Бонна і займався пленером.

У 1882 році французький уряд купує полотно Х.Хейердала «Дитина, що вмирає». Ця картина також була удостоєна Великої Флорентійської премії, що дозволило художнику провести 1882-1884 роки в Італії, де він познайомився з Арнольдом Бекліном. Повернувшись до Норвегії, в Осло і в Осгордстранде, художник підтримує близькі стосунки з Крістіаном Крогом і молодим Едвардом Мунком.

Ханс Хейєрдал є представником норвезького реалістичного мистецтва. На початку ХХ століття він також захоплюється таким політичним рухом, як пангерманізм.

Автопортрет, 1892 «Пейзаж поблизу Осгордстранда», 1887


Родилась Ке́те КОЛЬВИЦ, урождённая Шмидт (8 июля 1867, Кёнигсберг, Пруссия — 22 апреля 1945, Морицбург, Саксония) — немецкая художница, график и скульптор.

В 1885—1890 годах учёба у Штауффер-Берна в Берлине и Людвига Хертериха в Мюнхене. В 1890 году — первые офорты. В 1891 году вышла замуж за врача Карла Кольвица, с которым поселилась в Берлине. В 1898 году её серия графических работ «Восстание ткачей» была показана на Большой Берлинской художественной выставке. В 1902—1908 годах выполнила серию офортов «Крестьянская война». В 1904 году жила в Париже, посещала академию Жюльена. В 1907 году, получив приз «Вилла Романа», жила во Флоренции. В 1910 году первые попытки в области скульптуры. В 1919 году Кольвиц получила звание профессора и была избрана членом Прусской академии искусств.

В 1922—1925 годах создала серию гравюр на дереве «Война» и «Пролетариат». В 1928 году стала руководителем художественной мастерской графики в Прусской академии искусств. В 1932 г. в Советском Союзе прошла персональная выставка Кете Кольвиц. В 1933 году после прихода к власти национал-социалистов была вынуждена покинуть Академию искусств. В 1934—1935 годах создала серию литографий «Смерть». В 1936 году было негласно запрещено выставлять ее работы, а в 1937 году была запрещена персональная выставка, приуроченная к 70-летию художницы.

«Родители». Литография. 1919


Народилася Іванна Василівна НИЖНИК-ВИННИКІВ (8 липня 1912, Львів — 9 січня 1993, Мужен, Франція) — українська художниця, живописець, кераміст і килимар. Член Асоціації незалежних українських митців (з 1938), упорядниця архівів Володимира Винниченка.

У віці 17 років поступила до художньої школи, заснованої коштом і клопотанням мецената Андрея Шептицького і котрою опікувався художник Олекса Новаківський. Була на той час єдиною жінкою в художній школі та одним з ініціаторів створення Товариства прихильників мистецтва. З 1938 року пані Іванна стала членом Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) у Львові.

У 1930-х роках художні твори Іванки Нижник-Винників активно виставлялися на різних виставках картин. Після початку Другої світової війни опинилась на території, тимчасово окупованою німецькими військами. Перебувала в таборі для переміщених осіб у 1942 році. Повернутися до Львова, що був захоплений радянськими військами вважала для себе неможливим. Доля своїх картин, залишених у Львові була трагічною — вони згоріли. Емігрувала 1946 року до Франції, де працювала художником.

1952 року Іванка на запрошення вдови Винниченка — пані Розалії відвідала її у садибі «Закуток» у містечку Мужен на півдні Франції, за кілька кілометрів від Канн. Сплативши борги, стала володаркою садиби, охоронцем і упорядником меморіальних речей і архіву Володимира Винниченка.

Була знайома з художником і керамістом Пабло Пікассо, мала доступ до керамічної майстерні Пікассо, де випалювала власні твори. Була захоплена килимарством. Нашивний килим мисткині Іванки Нижник-Винників «Вершники щастя» та інші досі прикрашають весільну залу мерії міста Мужен.

Килим «Мій сад», 1987 «Портрет Розалії Винниченко», 1954


Народився Юрій Сергійович КОМЕНДАНТ (8 липня 1926, Авдіївка Донецької обл. - 16 березня 2009, там само) - донецький художник і графік. Заслужений художник України (2005).

Закінчив з відзнакою Дніпропетровське художнє училище (1949, викладачі - М. Погребняк, М. Панін) і Київський художній інститут (1956, викладачі - І. Штільман і В. Костецький). Яскравий представник школи соціалістичного реалізму, автор тематичних картин, пейзажів і натюрмортів. Учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок з 1956. Змальовував шахтарів, будівель¬ників, колгоспників, металургів у їхньому виробничому середовищі. У 1980–90-і рр. створював портрети діячів науки, культури, інтелігенції Донеччини. Пастельні пей¬зажі та натюрморти написані в експресивній манері. Персональні виставки художника відбулися в Ростові-на-Дону (1983) і Донецьку (1990, 1993, 1997, 1998). Член НСХУ з 1973 року. Батько художника Олега Коменданта (1962).

«Індустріальний пейзаж», 1970


Народився Францішек СТАРОВЕЙСЬКИЙ (8 липня 1930, с. Браткувка поблизу Кросна - 23 лютого 2009, Варшава) - польський графік, живописець, дизайнер плакатів.

Повне ім'я Францішек Анджей Боболя Біберштейн-Старовейський. Вів свій рід від родової аристократії герба Біберштейн. Був майстром містифікації. Користувався «пролетарським» псевдонімом «Ян Бик». У своїй творчості звертався до мистецтва епохи бароко - свої роботи датував на 300 років раніше дійсного датування.

У 1949-1955 роках навчався в академіях образотворчого мистецтва у Варшаві і Кракові. Займався книжковою графікою, театральними декораціями та костюмами, але перш за все великоформатними малюнками жіночих актів. Свої малюнки прикрашав рясною бароковою орнаментикою. Виявляв особливу схильність до мотивів часу, що минає, смерті і кінця нашого світу. Поряд з Яном Леніцою і Генріхом Томашевським належав до найбільш помітних майстрів польської школи плаката.



8 июля 1996 года открылся Художественный музей Бахчисарайского историко-культурного заповедника.

На сайте музея рассказывается: «Коллекция Художественного музея формировалась в 1940–1950 гг. из собрания Бахчисарайского Ханского дворца, центральных музеев Москвы, Санкт-Петербурга, Киева, крымских музеев Симферополя, Севастополя, Алупки, а также частных коллекций.

Особую ценность представляют произведения знаменитых русских, украинских и иностранных мастеров XVIII–XIX вв.: Ф. С. Рокотова и Д. Г. Левицкого (школа), С. С. Щукина, Гюне, В. Ф. Тима и ряда других.

Музей располагает крупными монографическими коллекциями художников, жизнь и творчество которых тесно связаны с Бахчисараем: Б. В. Смирнова, П. А. Шиллинговского, К. Ф. Богаевского, А. П. Могилевского, В. К. Яновского, Е. В. Нагаевской, Я. А. Басова.

За последние годы коллекция музея пополнилась произведениями художников: А. А. Андреева, Н. В. Богачевой, В. Н. Божко, П. П. и Л. М. Грейсер, В. Б. Ермакова, А. В. Згурского, В. П. Иванова, В. М. Келя, Л. Г. Кушнеревой, И. П. Копаенко, В. Г. Лещенко, И. А. Нафиева, Р. А. Нетовкина, В. И. Папия, Л. В. Поляковой, И. Ф и А. Ф. Сафоновых, Н. И. Семыкина, В. А. Соколова, Л. С. Сергеевой, З. А. Трасиновой, А. У. Усеинова, П. А. Чистилина, Т. С. Шевченко, А. Ф. Шорохова, Н. М. Шемякиной, В. М. Якимовой, Г. З. Яроша и других.

Лучшие работы мастеров живописи, графики и прикладного искусства представлены в экспозиции, развернутой в залах бывшего дома смотрителя Ханского дворца, перестроенного в 1820 г. по проекту архитектора Колодина. (Арбитайло И. Б., зав. Художественным музеем КРУ БИКЗ)».

Здание музея В выставочном зале музея