8 июня -Музей українського живопису

8 июня

Народився Мелоццо да ФОРЛІ, справжнє ім'я — Марко дей Амброджі (8 червня 1438, Форлі — 8 листопада 1494, Форлі) — італійський художник.

Походив з Форлі, учень живописця Ансуїно да Форлі. Між 1465—1475 Мелоццо перебирається до Урбіно. Там він зустрічається з П'єро делла Франческа, твори котрого мали сильний вплив на його творчість, і використовує перспективу. Тут він вивчає архітектуру у Браманте та техніку малюнку у фламанських майстрів, працює для графа Фредеріко да Монтефельтро. З 1476 до 1481 працював у Римі. До того часу відноситься один з його найкращих творів — розпис бібліотеки Ватикану. Від цього розпису зберігся фрагмент «Заснування Ватиканської бібліотеки папою Сікстом IV» (1477 рік, Ватиканська пінакотека). Композиція, що нагадує роботи П'єра делла Франческі, виконана як груповий портрет на тлі складного архітектурного інтер'єру бібліотеки. Однією з останніх робіт Мелоццо була каплиця (тепер зруйнована) у церкві Санта Марія ін Трастевере. Після смерті Сікста IV у 1484 році Мелоццо їде у Лорето. Там він розмальовує фресками купол в захристі церкви Сан-Марко.

Деталь фрески у Базиліці Санта Каза (Лорето-Апрутіно)

У 1489 да Форлі знову повертається в Рим та займається фресками в капелі св. Олени Церкви Святого Хреста в Єрусалимі. У римський період були виконані розписи плафону абсиди церкви Санті Апостолі за замовленням кардинала. Від цього живопису уціліли два фрагменти: «Христос, що возноситься на небеса» (розташована на сходах Квірінальського палацу) і «Ангели, що грають на музичних інструментах» (у ризниці Собору Святого Петра).

«Автопортрет» (фрагмент фрески) «Ангел, що грає на лютні» (фреска). 1480. Музей Ватикана


Родился Джон Э́ретт МИЛЛЕ или МИЛЛЕС (8 июня 1829, Саутгемптон – 13 августа 1896, Лондон) – английский живописец, один из основателей Братства прерафаэлитов.

Начал учиться рисованию девяти лет от роду. В возрасте 11 лет Милле поступил в Королевскую Академию художеств, став самым молодым студентом за всю историю Академии. К пятнадцати годам он уже прекрасно владел кистью. Историческая картина 17-летнего Милле «Писарро берет в плен перуанских инков» была признана лучшей на всей академической выставке 1846 года.

Вместе с Холманом Хантом и Данте Габриэлем Россетти Джон Милле основывает Братство прерафаэлитов. Художники выступали против академических традиций и условностей викторианской эпохи, за возвращение к искренности и простоте раннего итальянского искусства (то есть искусства до Рафаэля). Наиболее известная картина этого периода – «Офелия», где изображена возлюбленная Россетти Элизабет Сиддал.

Работы Милле выделялись на выставках Академии своим техническим совершенством, хотя критика находила их излишне реалистичными. Картину «Христос в родительском доме» в газете «Таймс» окрестили как «возмутительную».

«Христос в родительском доме», 1850. Галерея Тейт, Лондон

После женитьбы Милле отрекается от идей прерафаэлизма и использует свой талант для заработка. Создавая на заказ портреты знатных и состоятельных людей, художник приобрел огромное состояние, первым из живописцев получил титул баронета, а в 1896 году был избран президентом Королевской Академии. «Для души» Милле рисовал пейзажи. В настоящее время Милле относится к числу самых любимых англичанами художников середины XIX века.

«Автопортрет» «Офелия», 1851–1852. Галерея Тейт, Лондон


Родился Иван Николаевич КРАМСКОЙ (8 июня 1837, Острогожск Воронежской губ. – 5 апреля 1887, Санкт-Петербург) – русский живописец, мастер жанровой, исторической и портретной живописи; художественный критик.

Родился в семье писаря и сам начинал как писарь. Продолжил карьеру ретушером фотографий. В 1857 году Крамской поступил в Санкт-Петербургскую Академию художеств учеником профессора Маркова. За годы учебы был отмечен тремя малыми и двумя большими серебряными медалями. В 1863 году Академия присудила ему малую золотую медаль за картину «Моисей источает воду из скалы».

На выпускной конкурс и получение большой золотой медали, дающей право на заграничное пенсионерство, лучшим выпускникам Академии была предложена тема «Пир в Валгалле». Все четырнадцать художников от разработки данной темы отказались и подали прошение, чтобы им позволили выбирать тему по своему желанию. Возглавил «бунт четырнадцати» И. Крамской. Совет Академии занял непримиримую позицию. Ушедшие из Академии художники образовали «Петербургскую артель художников», просуществовавшую до 1871 года.

Когда в 1870 году образовалось «Товарищество передвижных художественных выставок», одним из его основных организаторов и идеологов стал Крамской. Под влиянием идей русских демократов-революционеров Крамской отстаивал взгляд о высокой общественной роли художника, принципы реализма, моральной ответственности и национальности искусства.

Портрет Льва Николаевича Толстого, 1873

«Неизвестная», 1883

Иван Николаевич Крамской создал галерею портретов выдающихся русских писателей, артистов и общественных деятелей («Л. Н. Толстой», 1873; «И. И. Шишкин», 1873; «П. М. Третьяков», 1876; «М. Е. Салтыков-Щедрин», «Н. А. Некрасов в период „Последних песен“», 1877–1878). Одна из известнейших работ Крамского – «Христос в пустыне» (1872), вызвавшая бурные дебаты в российском обществе. Лев Толстой высоко оценил эту работу: «Это лучший Христос, которого я знаю», – заметил Лев Николаевич в письме к Павлу Третьякову. Другой «хит» творчества Крамского – картина «Неизвестная» (1883), часто называемая «Незнакомкой» по ассоциации со стихотворением А. Блока.

…Умер художник внезапно – работая над очередным портретом, Крамской наклонился и упал. Ему не было и пятидесяти.

«Автопортрет» «Христос в пустыне», 1872.
Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народився Борис Васильович ЕДУАРДС (Едвардс) (8 червня 1860, Одеса — 12 лютого 1924, Мальта) — український скульптор. Академік ІАМ.

Народився в Одесі, в сім'ї англійського комерсанта. У 1876—81 роках навчався в Одеській рисувальній школі у професора міланської Академії мистецтв Луїджі Іоріні. За роки навчання отримав 4 заохочувальні медалі. У 1881—83 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв (залишив навчання за станом здоров’я), від 1915 року — її академік. Борис Едвардс — один із засновників Товариства південноросійських художників. У 1919 році емігрував. Помер у 1924 році на Мальті.

Твори скульптора: жанрові композиції «Катерина» (1885), «Життя невеселе» (1887—99), «Неждані вісті» (1887), портрети Н. Кондакова і Л. Пастера (1887). В експозиції Одеського художнього музею представлені: «Шурка» (мармур, 1896), «Христос і грішниця» (мармур, 1899), «Втіха» і «Сплячий старий» (мармур, кінець 1890-х), «Приємні підношення» (2 варіанти: в бронзі і в з'єднанні бронзи і мармуру, кінець 1890-х), Олександр Суворов (варіант виливки з бронзи пам'ятника в Очакові, 1903). Скульптура «Ерот і Психея» (мармур) в «Пале-Роялі», Одеса (копія з давньогрецького оригіналу).

Скульптор є автором пам'ятників: О. М. Полю (1891) біля Гданцівського чавуноливарного заводу (Кривий Ріг), В. М. Григоровичу (1892) в Єлисаветграді (Кропивницький), Е. С. Андрієвському (1898), лікарю, засновнику курорту на Куяльницькому лимані, санаторій «Куяльник» (Одеса), Петру І (1903) в Таганрозі, О. С. Пушкіну (1904) і М. В. Гоголю (1909) в Харкові, О. В. Суворову в Очакові (1903—07) та Ізмаїлі (1911—13; копію встановлено в Тульчині, 1954).

Пам'ятник М. В. Гоголю у Харкові


Народився Володимир Гаврилович КРИХАЦЬКИЙ (8 червня 1877, Одеса - 18 квітня 1942, Одеса) - український живописець.

Відвідував в Одесі курси художника М.М. Манилама і вчився в Одеській рисувальній школі (1896-1898), брав уроки у одеських художників І.Г. Турцевича, В.В. Нааке, Г.С. Головкова.

В. Г. Крихацький понад чверть століття пропрацював бухгалтером - і одночасно багато малював, переважно пейзажі. Регулярно брав участь у виставках Товариства південноросійських художників, але консерватизм ТПРХ, що свого часу відокремився від передвижників, обмежував його творчість. І коли художники «лівого крила» організували Товариство «Незалежних», Крихацький вступає в нього. Його обирають членом правління, секретарем і скарбником.

Після революції і громадянської війни в Одесі організовується Товариство ім. К. Костанді, і В.Крихацький стає його активним членом. У 1930-і роки Володимир Гаврилович починає активно працювати у жанровому живопису - «Гайдамаки», «Прибуття транспортної колони на Радянський Схід», «Перший трактор», «День врожаю», «На ярмарку»... Його полотна часто репродукуються у пресі та на листівках , він працює в художньо-скульптурних майстернях і створює картини на замовлення санаторіїв, клубів тощо. У воєнні роки багато картин Крихацького загинули або були вивезені з країни, а ім'я художника в післявоєнні десятиліття було майже забуте.

«Автопортрет» «Дюківський сад»


8 июня 1915 года (по мнению исследователя А. С. Шатских) Казимир Малевич закончил свою знаменитую картину «Чёрный супрематический квадрат» – одну из самых обсуждаемых и самых известных картин в русском искусстве.

Идея «чёрного квадрата» возникла у Малевича еще в 1913 во время работы над эскизами к опере М. В. Матюшина «Победа над Солнцем». Чёрный квадрат появлялся вместо солнечного круга, как символ победы активного человеческого творения над пассивной формой природы. Этой датой – 1913 годом – и датировал сам Малевич создание этой работы, хотя фактически написал его двумя годами позднее.

«Черный квадрат» входит в своеобразный триптих наряду с «Черным кругом» и «Черным крестом», представляя три основных супрематических элемента.

Данное изображение не является квадратом в геометрическом значении, поскольку не содержит прямых углов. Первоначально в каталоге футуристической выставки «0,10», для которой и были созданы эти работы, он назывался «Четырехугольник». Отказ художника от строгой геометричности имел принципиальный характер, как стремление создать динамическую, подвижную форму.

Основатель объединения «Мир Искусства» Александр Бенуа расшифровывал идею Малевича: «Несомненно, это и есть та икона, которую господа футуристы предлагают взамен мадонн и бесстыжих венер».

Существуют ещё два базовых супрематических квадрата – красный и белый: «Красный квадрат. Живописный реализм крестьянки в двух измерениях» (1915) и «Белый квадрат на белом» (1917). Малевич создал несколько авторских повторений «Черного квадрата», причем последний, написанный предположительно в 1932 году, стал известен только в 1993. Все авторские повторения картины хранятся в России: две работы в Третьяковской галерее, одна в Русском музее и одна в Эрмитаже.

К. Малевич. «Супрематизм.
Автопортрет в двух измерениях», 1915
К. Малевич. «Чёрный супрематический квадрат», 1915
Государственная Третьяковская галерея, Москва


Народився Річард ПУЗЕТТ-ДАРТ (8 червня 1916, Сент-Пол, Міннесота - 25 жовтня 1992, Рокланд Каунті, штат Нью-Йорк) - американський художник і графік, один з провідних представників абстрактного експресіонізму.

Річард Пузетт-Дарт виріс в містечку Вальгалла у штаті Нью-Йорк. Малюванням опанував самотужки. У 1937 році він переїжджає на Манхеттен, де працює асистентом скульптора Поля Маншипа. У 1940-і роки Пузетт-Дарт був активним учасником авангардного руху художників Нью-Йорка. У 1951 році він, разом зі своєю дружиною поетесою Евелін Грейсі, селиться в Рокланд Каунті, де живе і працює аж до самої своєї смерті в 1992 році. Р.Пузетт-Дарт був одним з молодших представників напрямку абстрактний експресіонізм. Учасник великої кількості американських національних і міжнародних художніх виставок, в тому числі documenta II в Касселі (1959). Нині полотна Р. Пузетт-Дарта зберігаються в найбільших музеях Нью-Йорка, Вашингтона, Лос-Анджелеса, Бостона, Філадельфії, Франкфурта-на-Майні, Флоренції, Тель-Авіва та інших міст.

Desert


Народився Віктор Федорович ГРИГОРОВ (8 червня 1939 с.Семенівка, Мелітопольського р-ну Запорізької обл. – 19 грудня 2002, Київ) - український живописець, художник-монументаліст. Заслужений діяч мистецтв України (1993).

У 1961 закінчив Кримське художнє училище ім М. Самокиша, в 1967 - Київський художній інститут, де займався у В. Чеканюка. Учасник виставок від 1974. Член СХ УРСР (1976). Розвиваючи традиції українського і світового мистецтва, створив свій стиль. Образи Григорова зводяться до вічних (космос, краса, гармонія, таємничість жінки та природи) та болючих тем 20 ст. (жах, відчай, тривога). Палітра на початку творчості обмежена (білий та блакитний кольори).

Персональні виставки пройшли в Києві (1993, 1999, 2002, 2007, 2010), Відні (1991), Ліллі (1993), Парижі (1993, 1996), Сорренто (1994), Единбурзі (1997), Руані (1999, 2000). Монументальні твори: 1980 рік - Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (рельєф); 1988 рік - готель «Салют», Київ (екстер'єр «Рух», метал): 1989 рік - готель «Інтурист», Київ (вітраж, гобелен); 1998 - 2000 - Михайлівський собор, Київ (розписи «Трійця», «Борис, Гліб і Володимир»). Роботи зберігаються в музеях і галереях України, Німеччини, Австрії, Великобританії та ін.

«Янгол на тлі моря», 2000


Народився Олексій Геннадійович КУЛАКОВ (8 червня 1967, Харків) — український художник, заслужений художник України (2003).

В 1982 році закінчив Харківську художню школу №2, а в 1986 році Харківське державне художнє училище. Продовжив навчання у Харківському художньо-промисловому інституті (факультет станкового живопису, викладачі - А. Константинопольський, В. Сизиков, О. Хмельницький), який закінчив 1995 року, був запрошений на посаду викладача академічного живопису. З 1997 по 2000 роки працював при Національній Академії образотворчого мистецтва і архітектури в м.Києві. У 1999 році став членом Національної спілки художників України. У класичній манері створює історичні, батальні полотна. Учасник всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок від 1993.

«Державотворення»

Від 2000-го, разом з жінкою Наталією Папірною, працював над твором «Державотворення», котрий було розміщено у будинку Верховної Ради України. На передньому плані картини – історичні особи часів Київської Русі,видатний державний діяч, вчений Михайло Грушевський і поетеса Леся Українка. Поряд з ними – юнак, як уособлення студентів, котрі загинули, захищаючи Українську Народну Республіку під селом Крути неподалік Києва. На панно зображено образи духовних символів нації – Тараса Шевченка, Миколи Гоголя,Івана Франка, Григорія Сковороди. Усі герої картини – під Покровом Пресвятої Богородиці. На полотні також є князі-християни – святі Володимир та Ольга, святі Михайло та Юрій-Змієборець, Борис і Гліб, Нестор Літописець. Художник зобразив і наших сучасників, які причетні до творення й розбудови Української держави.

«Гопачок»