8 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

8 февраля

Хрещений ГВЕРЧІНО (італ. Guercino - косоокий) (хрещений 8 лютого 1591, Ченто, Феррара - 22 грудня 1666, Болонья) — один із найкращих живописців доби бароко. Малював картини на історичні, біблійні сюжети, алегорії, фрески, інколи портрети і пейзажі. Створив декілька офортів.

Справжнє ім'я Джованні Франческо Барб'єрі. Як художник склався під впливом Лодовіко Карраччі. Талант Гверчіно був помічений папським легатом у Феррарі - кардиналом Серра, для якого ним був написаний ряд творів. Вважається, що свої найкращі роботи художник створив у молодості, тому твори, написані в ранній період, отримали назву «il vero Guercino» (іт. - «Справжній Гверчіно»).

У 1621 Гверчіно був запрошений до Рима папою Григорієм XV. У цей період він різко змінив творчу манеру, відійшовши від рельєфного ліплення обсягів світлотінню, але як і раніше використовував сміливі композиційні побудови, незвичайні ракурси, але менш драматизовані жести. У Римі художник мав велику майстерню, яка працювала і для його рідного міста Ченто. Потім Гверчіно перебрався в Болонью, де зайняв одне з провідних місць у колі майстрів цієї живописної школи. Стиль його різко змінився в цей період під впливом Гвідо Рені.

З роками Гверчіно втрачав різноманітність пошуків і схилився до академічних норм і вимог. З 1642 року очолив Болонську академію, вигравши в кар'єрі, але програвши як художник.

«Автопортрет» «Увенчание Христа терновым венцом (Ecco Homo)», 1647. Старая пинакотека, Мюнхен


Родился Джордж ДОУ (8 февраля 1781, Лондон – 15 октября 1829, Кентиш-Таун) – английский живописец-портретист. Создатель Военной галереи в Зимнем дворце в Петербурге.

Родился в семье художника и гравера Филиппа Доу. Один из самых успешных художников своего поколения. В 1809 году Доу стал членом Академии художеств, а в 1814 году – академиком.

В 1819–1829 годах работал в Санкт-Петербурге, где написал (с помощью русских живописцев Вильгельма Голике и Александра Полякова) 329 погрудных портретов генералов – участников Отечественной войны 1812 года и заграничных походов 1813–1814 гг., большие портреты Михаила Кутузова и Михаила Барклая-де-Толли, 4 портрета солдат-ветеранов. Эти картины составили Военную галерею в Зимнем дворце.

«Портрет Алексея Петровича Ермолова». 1825. Государственный Эрмитаж


Народився Карой ФЕРЕНЦІ (8 лютого 1862, Відень - 18 березень 1917, Будапешт) - угорський художник-імпресіоніст і символіст. Один з провідних представників Надьбаньської школи живопису, що склалася в місті Надьбанья в Трансільванії (нині – Бая-Маре у Румунії).

Ференці спочатку вивчав право й економіку, отримав університетський диплом і тільки після цього зайнявся живописом. Він здійснив подорож до Італії, потім в 1887 році почав вчитися в Академії Жюліана в Парижі. У 1889 році він переїхав у Сентендре під Будапештом, де почав працювати в натуралістичній манері, що нагадує вкрай популярного тоді у Франції Жуля Бастьєна-Лепажа.

«Хлопчики, які кидають каміння», 1890

З 1893 по 1896 рік Карой Ференці з сім'єю жив у Мюнхені, де познайомився з відомим угорським художником Шимоном Голлоші та його колом. Разом з Голлоші він переїхав до Надьбаньї і став однією з провідних фігур місцевої художньої колонії. У Надьбаньї він приділяв багато часу пленерному живопису. У 1903 році картини Ференці були виставлені в Будапешті і отримали схвальні відгуки критики.

«Нагорна проповідь», 1896

У 1906 році Ференці переїхав до Будапешта, де отримав місце професора в Школі малювання, попередниці Художнього училища. При цьому він проводив кожне літо в Надьбаньї. Живопис Кароя Ференці будапештського періоду пройнятий символістичними декоративними мотивами, головною тематикою стало зображення оголеної натури. У Сентендре відкрито музей Кароя Ференці.

Автопортрет «Червона стіна», 1908


Родился Лев Самуилович БАКСТ (РОЗЕНБЕРГ) (8 февраля 1866, Гродно – 1924, Париж) – российский художник, сценограф, книжный иллюстратор, мастер станковой живописи и театральной графики, один из виднейших деятелей объединения «Мир искусства» и театрально-художественных проектов С. П. Дягилева.

После окончания гимназии стал вольнослушателем Академии художеств, подрабатывая иллюстрацией книг. Разочаровался в академическом образовании, стал заниматься живописью самостоятельно. В 1893–1897 годах жил в Париже, часто возвращаясь в Санкт-Петербург. С середины 90-х примыкал к кружку писателей и художников, формировавшемуся вокруг Сергея Дягилева и Александра Бенуа, который позднее превратился в объединение «Мир искусства». Известность Баксту принесли его графические работы для журнала «Мир искусства». Продолжал заниматься станковой живописью, создал портреты российских деятелей искусства.

Некоторое время был женат на дочери П. М. Третьякова. Учил живописи Марка Шагала, но отношения были разорваны, когда Бакст запретил Шагалу ехать в Париж для продолжения образования.

С 1907 года художник жил в основном в Париже и работал над театральными декорациями, произведя в этой области настоящую революцию. Вошёл в историю как автор декораций для дягилевских постановок.

В 1914 году Бакст был избран членом Академии художеств, но Первая мировая война, а затем и революция окончательно отрезали его от родины.

Эскиз декорации к балету «Шехеразада» на музыку Н.А. Римского-Корсакова,1910. Частное собрание


Родилась Паула МОДЕРЗОН-БЕККЕР (8 февраля 1876, Дрезден — 20 ноября 1907, Ворпсведе) — немецкая художница, представительница раннего экспрессионизма.

Родилась в семье железнодорожного инженера. С 1896 посещала частную школу живописи и графики в Берлине, поскольку женщине в государственную академию искусств поступить было невозможно. В 1897 Беккер впервые приехала в Ворпсведе, а через год уже обосновалась в местной колонии художников, где занималась у Фрица Макензена. В 1900 году в Париже художница познакомилась с работами Сезанна и Гогена, которые побудили ее к созданию новых форм: в этот период появились картины с четкими контурами и незатейливыми, приземленными красками. Преимущественными темами работ Беккер стали натюрморты и изображения людей, при этом она отказалась от точного воспроизведения деталей предметов и фигур. Краски она наносила на холст широкими штрихами и применяла простой язык форм.

В 1901 году вышла замуж за художника Отто Модерзона. Художница умерла после родов в возрасте тридцати одного года. За неполные 14 лет своей творческой деятельности Модерсон-Беккер написала 750 полотен, около 1000 рисунков и 13 офортов, вобравших в себя основные направления искусства начала XX столетия.

«Старушка из богадельни в саду», 1907


Народився Франц МАРК (8 лютого 1880, Мюнхен, Німеччина — 4 березня 1916, Бракі поблизу Вердена, Франція) — німецький живописець, яскравий представник німецького експресіонізму. Був одним з організаторів художнього об'єднання «Синій вершник».

Народився у сім'ї професійного пейзажиста Вільгельма Марка. У 1900 році вступив до Мюнхенської академії живопису, де вчився до 1903 року. Марк двічі (у 1903 і 1907) відвідує Париж, де знайомиться з французьким постімпресіонізмом і, зокрема, з живописом Гогена і Ван Гога, які справляють на нього значний вплив. У січні 1910 року Марк вперше зустрічається з Августом Макке, а у вересні того ж року вступає в «Нове мюнхенське художнє об'єднання». Вже в грудні, разом з Макке та Кандинським, Марк організовує власну групу «Синій вершник».

«Копиці сіна в снігу, 1911

У 1912 році він знайомиться з Робером Делоне, чий стиль, поряд з італійським футуризмом та кубізмом, став наступним джерелом натхнення для художника. З часом живопис Марка стає усе більш абстрактним, рваним і блоковим (яскравий приклад — одна з найвідоміших його картин під назвою «Доля тварин» написана у 1913 році).

«Доля тварин», 1913. Музей мистецтва. Базель

З початком Першої світової війни єврей Франц Марк пішов добровольцем на фронт і, вже розчарувавшись в цій світовій війні, був убитий в ході Верденської операції у віці 36 років, так і не реалізувавши до кінця свої творчі плани.

«Автопортрет» «Синій кінь»


Родился Михаил Васильевич ЛЕ-ДАНТЮ (Ледантю) (8 февраля 1891, село Чижово, Тверская губ. — 25 августа 1917, Проскуров, ныне Хмельницкий) — русский художник-авангардист, потомок французских беженцев, известен как теоретик авангардного искусства, представитель кубизма и примитивизма.

С 1909 по 1912 годы Ле-Дантю был студентом Санкт-Петербургской Академии художеств. Его студенческие годы проходили в активном творческом поиске и стремлении выйти за рамки традиционного познания живописи. Вместе с другими молодыми художниками-единомышленниками Ле-Дантю принял участие в подготовке и проведении скандальной выставки под названием «Ослиный хвост».

Большое влияние на творчество оказала полугодовая поездка в 1912 году Тифлис, в дом родителей его друга Кирилла Зданевича. Там Ле-Дантю обращает внимание на работы неизвестного художника-самоучки Нико Пиросманишвили, украшающие стены, вывески. Первая персональная выставка Ле-Дантю была организована весной 1915 года в Петербурге. На ней для публики были представлены почти все его работы, среди которых особенно выделялись полотна грузинского периода.

Шла первая мировая война и осенью 1915 года живописца призвали на военную службу. Уцелев в боях, Михаил Ле-Дантю погиб, возвращаясь домой, при аварии поезда. Местом гибели стал украинский город Проскуров, где и похоронили художника.

Ле-Дантю оставил после себя 80 живописных полотен. Об этом свидетельствует составленная его друзьями посмертная опись картин. К сожалению, большинство из них было утрачено. В настоящее время можно познакомиться лишь с 15 его работами. Наиболее известной работой художника считается полотно «Сазандар» (портрет играющего грузинского музыканта).

«Сазандар»


Народилася Марія Євгенівна КОТЛЯРЕВСЬКА (8 лютого 1902, Горлівка — 18 червня 1984, Київ) — українська художниця, графік. Член Спілки художників України від 1939. Була репресована 1946 року, ре¬абілітована 1952 року.

Закінчила Харківський художній інститут у 1929 (викладачі: Василь Єрмилов, Олексій Маренков, Іван Падалка). Учасниця республіканських, всесоюзних (з 1927 р.), закордонних (з 1933 р.) мистецьких виставок. Персональні — у Дніпропетровську (1962, 1977, 1982, посмертна — 2002).

Основні галузі — станкова і книжкова графіка. Головна тема у 1920–30-і рр. — сучасність, де поєднано ознаки агітаційного плаката з його вільними монтажними конструк¬ціями та лубочність із точністю графічних визначень. Для творчості Котляревської характерні самобутність образів і пластичність мислення, підкреслення монументальної виразності силуету, драматичність зіставлень чорного і білого в ліногравюрах, багатство тональних відтінків, гнучкість лінійних ритмів у ксилографіях, оксамитова фактура у літографіях.

Ліногравюра «Козлик», 1965.
Музей українського живопису (м.Дніпро)


Народився Анатолій Олександрович ГОРБЕНКО (8 лютого 1944, Кіровоград) — український живописець. Народний художник України з 2011 р., професор. Очолює Одеську обласну організацію з 2007 року. Живе і працює у місті Чорноморськ (кол.Іллічівськ).

Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б. Грекова і художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту ім. Д. Ушинського. Педагоги В. Гегомян, М. Божій. Автор пейзажів, натюрмортів, портретів. Творчість Горбенка представляє традиційний лірико-споглядальний напрям; живопис побудовано на горизонтальних і вертикальних кольорових ритмах. Виставляється з 1970 року. Персональні виставки експонувалися в 18 країнах світу. Двічі в Російській Академії мистецтв, м. Москва, в Італії, м. Генуя, м. Флоренція, в Іспанії, м. Валенсія, в Румунії, м. Констанца, в Болгарії, м. Варна, м. Софія, в США, м. Нью-Йорк, в Японії, в Англії, в Австрії, в Німеччині.

«Радісний день»

У 2002 році Анатолію Горбенку присвоєно почесне звання «Заслужений художник України». У 2004 нагороджений Грамотою Верховної ради України. Художник удостоєний почесного звання Лауреата Національної премії імені Тетяни Яблонської. Проживає в м. Чорноморську від 1966 року, 11 років був головним художником міста, удостоєний звання «Почесний громадянин міста». Завідувач кафедрою образотворчого мистецтва Одеської архітектурно-будівельної академії.

«Слава і доля», 2005


8 лютого 1960 року з приміщення Львівського історичного музею (на площі Ринок, 24) були викрадені дві картини. Йдеться про диптих - портрет Розанди, дочки молдавського господаря Лупула, дружини Тимоша Хмельницького та портрет самого Тимоша. Картини були написані олійними фарбами на дереві. Диптих Розанди та Тимоша був у колекції польського історика та мистецтвознавця Владислава Лозинського, що жив у Львові. Він помер у 1913 році і заповів свою колекцію місту.

У вересні 2016 року одна з картин (портрет Розанди) була виставлена на інтернет-аукціон жителем Кропивницького, який не знав про історію цих творів мистецтва. Дізнавшись, що картини крадені, їх тимчасовий власник повернув диптих музею.

Портрети Розанди та Тимоша Хмельницьких із зібрання Львівського історичного музею


Народився Леонід Анатолійович БЕРНАТ (8 лютого 1962, Київ) – український графік, живописець.

1980 року закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка. З 1984 по 1990 - студент графічного факультету Київського художнього інституту (нині НАОМА) (майстерня плаката Т. А. Лящука). Від 2000 р. - член Національної Спілки художників України. Від 2011 р. - викладач Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Учасник всеукраїнських та міжнародних виставок. У 2017 виставка робіт Леоніда Берната відбулася у Музеї українського живопису (м.Дніпро).

Мистецтвознавець О. М. Донець, характеризучи творчість митця, зазначає: «Твори Леоніда Берната сповнені особливої казкової декоративності, довершеної витонченості ліній і форм. Вони одразу привертають увагу оригінальною творчою манерою виконання: безмежність фантазії художника вражає винахідливими експериментами з фактурою (левкас, гобелен), використанням елементів ready-made. Художник має унікальну особливість - надавати звичайним предметам (старим праскам, ключам, замкам, мідним «латкам») нового буття, робить їх арт-обєктами, використовуючи у своїх роботах».

Із зібрання Музею українського живопису (м.Дніпро): «Сієста», 2014