7 ноября -Музей українського живопису

7 ноября

Крещён Франсиско де СУРБАРАН (7 ноября 1598, Фуэнте-де-Кантос, Эстремадура — 27 августа 1664, Мадрид) — испанский художник, представитель севильской школы живописи.

Учился в Севилье, в школе Хуана де Роэласа. В 1622 году он уже был известным мастером, получал заказы для храмов и монастырей. В 1626—1627 годах по контракту с орденом доминиканцев он пишет 21 картину на религиозные сюжеты, в том числе знаменитую картину «Христос на кресте». В 1628—1630 годах Сурбаран пишет цикл картин о святом Педро Ноласко и цикл картин о жизни св. Бонавентуры.

«Явление апостола Св. Петра Св.Петру Ноласко», 1629. Музей Прадо, Мадрид

В 1631 году Сурбаран создаёт одно из лучших своих творений — картину «Апофеоз св. Фомы Аквинского», которая была признана шедевром ещё современниками живописца.

В 1634 году художник совершил путешествие в Мадрид, где получил титул придворного живописца. В Мадриде мастер отошёл от религиозной тематики — им был написан цикл из десяти полотен, изображающих подвиги Геркулеса (ныне в музее Прадо), а также историко-монументальное полотно «Оборона Кадиса».

«Оборона Кадиса от англичан», 1634, Мадрид, Музей Прадо

Постепенно его слава росла, вновь основываемые в Южной Америке монастыри наряду с испанскими охотно заказывали у Сурбарана картины. На конец тридцатых годов приходится пик творческой активности и популярности художника. В поздний период творчества Сурбаран обращается к лирическим образам Христа и Богоматери в детстве — «Мадонна с младенцем», «Отрочество Мадонны».

Последние годы Сурбаран жил в Мадриде. Его популярность шла на спад; несмотря на поддержку друга Диего Веласкеса он, забытый заказчиками, испытывал материальные трудности.

«Натюрморт с керамическими кувшинами», 1630-1635

В самом начале своей деятельности поставив себе за правило писать не иначе, как с натуры, Сурбаран не отступал от этого правила в течение всей своей жизни. Композиция в его картинах при правильности рисунка по большей части несложная и заключает в себе очень немного фигур, отличающихся благородством, поставленных в естественные, простые позы и прекрасно задрапированных. В колорите и светотени Сурбаран подражал Микеланджело да Караваджо (вследствие чего был прозван «испанским Караваджо»), сообщая переднему плану поразительную рельефность через сопоставление сильного света с глубокими тенями.

Автопортрет (?) «Молитва св.Франциска»


Народився П'єр МІНЬЯР, Міньяр римський (7 листопада 1612, Труа — 30 травня, 1695, Париж) — французький художник 17 століття.

Художню освіту почав здобувати у місті Бурже в майстерні Жана Буше. Потім працював у майстерні скульптора Франсуа Жанті. Першим меценатом Міньяра став маршал Вітрі, котрий сприяв влаштуванню молодого митця у майстерню захваленого Симона Вує. В майстерні Вує Міньяр зустрівся із художником Шарлем Лебреном. Згодом вони стануть художніми суперниками.

1635 року він відбув на стажування у Рим. Серед римських знайомих художника авторитетний Ніколя Пуссен, художник-француз, що прижився у Римі, вважав Італію своєю батьківщиною і не бажав повертатись до Франції. Міньяр затримався у Італії надовго. 1657 року його викликав у Париж молодий і амбітний король Луї XIV.

«Христос і самаритянка», 1681 р., Художній музей Північної Кароліни, США

В Парижі Міньяр отримав посаду керівника Гільдії св. Луки. Картини Міньяра набули нещирого пафосу, присмаку жеманності, демонстративної релігійності у біблійних композиціях. Більш точними були його парадні портрети, незважаючи на умовності і нещирість придворного мистецтва. Вони стануть характерними для офіційного і холодного академізму 17 століття. Художник отримав замови на низку монументальних стінописів, серед котрих ескізи до фресок у соборі Інвалідів чи розписи у куполі паризької церкви Валь де Грас. 1687 року семидесятип'ятирічний митець отримав від короля дворянський стан, а 1690 року – посаду придворного художника короля.

Автопортрет «Муза Кліо на троні», бл. 1689 р


Родился Юзеф ХЕЛЬМОНЬСКИЙ (7 ноября 1849, с.Бочки, около Ловича, Польша — 6 апреля 1914, с. Куклювка, Варшавское воеводство) — польский живописец.

Учился у В.Герсона в Рисовальном классе в Варшаве (1867-1871) и в Академии Художеств в Мюнхене (1872-1874). Один из ведущих представителей демократического реализма в польском искусстве 2-й половины XIX в. Писал жанровые сцены и пейзажи, соединяя правдивость в изображении крестьянского труда и быта с глубоким ощущением поэтической красоты родной природы.

«Оберек» (народный танец), 1878


Родился Пол ПИЛ (7 ноября 1860, Лондон, Онтарио, Канада — 3 октября 1892, Париж) — канадский художник, один из первых канадских живописцев, получивших международное признание при жизни.

В детстве учился художественному мастерству у отца. Позднее занимался у Уильяма Лиса Джадсона и в Пенсильванской академии изящных искусств у Томаса Икинса. Продолжил обучение в Париже в Школе изящных искусств под руководством Жана-Леона Жерома, а также в Академии Жюлиана.

Много путешествовал по Канаде и Европе, участвовал в выставках как член Онтарийского общества художников и Королевской канадской академии искусств. На Парижском салоне 1890 года Пил завоевал бронзовую медаль за картину «После купания». Известен изображениями обнажённой натуры в сентиментальном духе, а также портретами детей. Умер во сне от лёгочной инфекции в Париже в возрасте 32 лет.

«Автопортрет» «Маленькая пастушка»,1892. Художественная галерея Онтарио, Канада

Родился Ле́ссер У́РИ (7 ноября 1861, Бирнбаум, провинция Позен — 18 октября 1931, Берлин) — немецкий художник еврейского происхождения, близкий своими пейзажами и натюрмортами к импрессионистам. В позднем периоде творчества писал также монументальные картины на библейские сюжеты.

Ури учился живописи в Дюссельдорфе и Брюсселе, собрал ценный опыт в Париже у Лефевра, изучил Фландрию и некоторое время учился в Мюнхенской академии художеств. С 1887 года Лессер Ури проживал в Берлине. Его любимыми сюжетами для картин стали улицы Берлина и виды Бранденбурга. Ури виртуозно владел как маслом, создавая цветочные картины, натюрморты и типичные сценки в городских кофейнях и на улицах, так и пастелью, которая позволяла ему отразить в пейзажах нюансы воздуха и света.

«Автопортрет с кистью и палитрой», 1910 «Вечер в кафе «Бауэр». 1898


7 листопада 1883 в готелі у центрі міста Індіанаполіс відкрилася виставка 453 творів 137 художників. Це була перша виставка, організована Асоціацією мистецтв Індіанаполіса, Успіх цієї виставки, яка привернула значні натовпи протягом всієї своєї тритижневої роботи, призвів до створення міського музею. Зараз Музей мистецтв Індіанаполіса (відомий також за скороченням IMA) – це енциклопедичний музей мистецтв, розміщений у місті Індіанаполіс, столиці штату Індіана, США.

Музей мистецтв Індіанаполіса є дев'ятим з найстаріших за віком та восьмий по розміру мистецький музей США. Постійна колекція включає в себе більше 54 000 робіт, в тому числі африканських, американських, азіатських і європейських. Значні частини колекції складаються з картин неоімпресіоністів; японського живопису періоду Едо; китайської кераміки і бронзи; картин, скульптур і гравюр Поля Гогена і Школи Понт-Авена; великої кількості робіт Вільяма Тернера; а також зростаючої колекції робіт сучасного мистецтва.

Із зібрання музею: Джованні Белліні. «Мадонна з немовлям», до 1500 р.


Умер Шалва Герасимович КИКОДЗЕ (1894, с. Бахви, Озургетский уезд, Кутаисская губерния — 7 ноября 1921, Фрайбург, Германия) — грузинский художник-экспрессионист, график, карикатурист и театральный декоратор, представитель Парижской школы.

Учился в гимназии для грузинского дворянства. В 1914 году Шалва уехал в Москву и поступил на юридический факультет Московского университета. С 1916 года стал учиться в Московском училище живописи, ваяния и зодчества, но после революционных событий в 1918 вернулся в Грузию. С 1916 — член Общества грузинских художников. Активный участник выставок, которые организовывало Общество. В том же году принял участие в экспедиции в грузинском селе Набахтеви, сделав там копии фресок XV века в местной церкви.

«Гурийская женщина с кувшином». 1921 г.

При финансовой поддержке Общества грузинских художников для продолжения образования в Европе в 1919 году вместе с художниками Давидом Какабадзе и Ладо Гудиашвили отправился в Париж. Здесь он с друзьями-художниками поселился в знаменитой коммуне художников «Улей» (Ля Рюш), завел знакомства со многими художниками Монпарнаса, много и плодотворно работал. Писал сюжетные сцены, пейзажи, портреты, карикатуры.

В 1921 году Ш. Кикодзе тяжело заболел и отправился лечиться в Германию. 7 ноября 1921 года художник скоропостижно скончался и был похоронен в немецком городе Фрайбурге.

Автопортрет, 1920 «Артистическое кафе в Париже». 1920


7 ноября 1930 года открылся Бердянский художественный музей им. И. И. Бродского.

Осенью 1930 года И. И. Бродский вместе со своим учеником, Петром Петровичем Белоусовым, привезли в Бердянск и подарили родному городу 230 произведений живописи, скульптуры и графики из расформированного собрания Императорской Академии художеств и личной коллекции Исаака Израилевича. Тогда на втором этаже Краеведческого музея была открыта “Картинная галерея имени Заслуженного деятеля искусств И. И. Бродского”, который был избран ее пожизненным директором. Вскоре галерея была переименована в “Бердянский областной художественный музей имени Заслуженного деятеля искусств И. И. Бродского” (до 1939 года Днепропетровской, после отделения, – Запорожской области) и, благодаря стараниям своего основателя, который к тому времени возглавил Всероссийскую Академию художеств, с каждым годом пополнялась все новыми шедеврами — в основном кисти учеников и друзей художника по институтским годам и деятельности в Обществе им. Куинджи. В связи с открытием в 1971 году в Запорожье художественного музея, бердянский музей утратил статус областного.

Многие произведения в музейной коллекции принадлежат кисти известных русских живописцев второй половины XIX — начала ХХ века: И. К. Айвазовскому, А. Н. Бенуа, Н. П. Богданову-Бельскому, Н. Н. Дубовскому, К. А. Коровину, И. Н. Крамскому, А. И. Куинджи, Б. М. Кустодиеву, А. А. Рылову, А. К. Саврасову. Произведений же самого И. И. Бродского в собрании музея немного — в основном авторские повторения и рисунки. Большое количество картин получено музеем от современных художников Приазовья. В 2007 году музей наконец получил новое помещение на улице Карла Маркса, 29.

Вход в музей Из собрания музея: Исаак Бродский. «Зима», 1913

Народилася Тетяна Миколаївна ГОЛЕМБІЄВСЬКА (7 листопада 1936, Київ) — українська художниця, педагог. Професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (1997). Народний художник України (1986).

Тетяна Голембієвська народилася у родині художників Миколи Молоштанова та Ангеліни Голембієвської. У 1962 році закінчила Київський державний художній інститут (педагоги з фаху — В. Костецький, К. Трохименко, С. Григор'єв). У 1965 році завершила навчання у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР. Член Національної спілки художників України (1962). Учасниця вітчизняних і міжнародних художніх виставок.

«Свято врожаю»

У 1968 році почала викладати у Київському державному художньому інституті. У 1984 році отримала звання професора. У 1989–1991 роках керувала живописною майстернею Київського відділення творчих майстерень Академії мистецтв СРСР. З 1998 року — керівник групи аспірантів-стажистів станкового живопису Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. за роки педагогічної роботи виховала численну плеяду яскравих своєю творчістю митців. Серед її учнів такі відомі художники, як М. Гуйда, А. Зорко, А. Яланський, О. Ясенєв, І. Жук, Акбар та багато інших.

Тетяна Голембієвська працює у галузі станкового живопису. Її картини вражають лаконізмом композиційної режисури, самобутнім відчуттям природи, величі образів українського народу, свідчать про майстерне володіння автора кольором та малюнком. Тонка живописна культура, образність і поетична насиченість творів здобули широке визнання шанувальників мистецтва. Роботи Т. Голембієвської зберігаються в музеях України та у зарубіжних зібраннях Росії, Японії, Італії, Греції, Франції, США, Норвегії, Німеччини, Англії, Шотландії.

Чоловік — Зноба Валентин Іванович (1929–2006) — український скульптор, народний художник України. Син — Зноба Микола Валентинович — скульптор.

«Подруги (Бесіда)», 1959


7 листопада 1960 року в м Яготині (Київська обл.) на громадських засадах було створено музей, одним з відділів якого в 1983 році стала Яготинська картинна галерея – одна з кращих районних картинних галерей України.

Розміщена галерея в мальовничому парку на березі озера Супій в двоповерховому кам'яному ризаліті – залишку колишнього палацу Розумовських-Рєпніних. На двох поверхах знаходиться 14 експозиційних залів, де широко представлено українське мистецтво - твори живопису, скульптури, графіки, декоративного мистецтва, в тому числі глибоко висвітлено творчість художників Яготинського району. В експозиції музею можна побачити полотна видатних українських художників - М. Глущенка, Т. Яблонської, С. Григор'єва, С. Шишка, І. Їжакевича, А. Монастирського, А. Пламеницького, В. Забашти та ін. Значне місце відведено графічним творам В. Касіяна, М. Дерегуса, а також В. Куткіна, І. Філонова.

Гордістю картинної галереї є найповніше зібрання робіт народної художниці України Катерини Білокур: живопис, акварель, графіка, ескізи, начерки, етюди, ранні та незакінчені роботи (загалом понад 70 робіт). Цікавий також невеликий стенд з особистими речами майстрині: фарби, саморобні пензлики і «сировину» для їх виготовлення - хутро, пір'їнки, крильця метеликів...

Адреса музею: Київська обл., м. Яготин, вул. Незалежності, 59.

У залі творчості Катерини Білокур