7 октября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

7 октября

Пауль БРІЛЬ (1556, Антверпен - 7 жовтня 1626, Рим) - південнонідерландський (фламандський) художник.

Пауль Бріль навчався у художника Даміана Оортельмана, в 1582 році переїхав до Риму до свого брата Матеуса і продовжував навчання у нього. Пауль Бріль писав пейзажі - фрески і олійними фарбами. На відміну від своїх попередників Бріль прагнув до єдності освітлення на своїх картинах і тим самим значно розвинув мистецтво пейзажу під впливом італійських майстрів. Колірна гамма його картин, в основному, залишилася по-голландськи холодною з переважанням блакитних і зелених відтінків.

Пауль Бріль писав картини на релігійні теми, пейзажі, в тому числі морські, батальні сцени, алегорії, які в даний час знаходяться в різних музеях Європи. Бріль також займався гравюрою. Пауль Бріль вплинув на творчість багатьох художників Риму.

Автопортрет, бл. 1600 «Пейзаж з маяком»


Родилась Розальба КАРРЬЕРА (7 октября 1675, Кьоджа — 15 апреля 1757, Венеция) — итальянская художница и миниатюристка Венецианской школы, один из главных представителей стиля рококо в искусстве Италии и Франции.

Дочь кружевницы. По предположению ряда исследователей, училась у своей матери и начинала как декоратор табакерок из слоновой кости. В возрасте 25 лет за свои работы была избрана в гильдию художников — Академию Св. Луки в Риме. В марте 1720 г. вместе с семьей переехала в Париж, где ее пастели имели огромный успех, став одним из импульсов для нарождающегося искусства рококо. Во французской столице получила заказ на 36 портретов членов королевской семьи. В том же году была избрана членом Французской Королевской Академии живописи. В следующем 1721 г. вернулась в Венецию, в свой дом на Большом Канале. В 1730 г. Каррьера 6 месяцев работала в Вене, при дворе императора Карла VI. Её ученицей в Вене была дочь Карла VI, будущая императрица Мария Терезия. К 1750-м годам художница потеряла зрение: две операции по удалению катаракты не помогли, и художница до конца дней осталась слепой.

Работы Каррьеры были необычайно популярны в Европе при монарших дворах и у знати: все ее портреты исполнены нежнейшего очарования, ее персонажи — красивы, улыбчивы и весьма приукрашены.

«Автопортрет с портретом сестры», 1715 «Портрет кардинала Полиньяка»


Родился Джованни Антонио КАНАЛЬ (КАНАЛЕТТО) (7 октября 1697, Венеция — 20 апреля 1768, Венеция) — итальянский художник, глава венецианской школы ведутистов (мастеров повседневного городского пейзажа).

Учился живописи у своего отца Бернардо Каналя, театрального художника, помогал ему оформлять спектакли в театрах Венеции. В 1719 году посетил Рим, где познакомился с творчеством знаменитого ведутиста Джованни Паоло Панини. После этого начал писать свои знаменитые виды Венеции. В отличие от большинства художников того времени Каналетто на раннем этапе своего творчества писал свои виды (ведуты) сразу с натуры, не делая предварительных набросков и эскизов. Впоследствии стал писать в студии, пользуясь камерой-обскурой. Пейзажи того периода отличаются детально точным представлением городского вида.

Многие существующие и воображаемые ведуты Каналетто создает по заказу английских коллекционеров. В 1746 году Каналетто едет в Лондон, где в течение девяти лет пишет виды местных дворцов и домов. В 1763 году его избирают в Венецианскую академию художеств. Прозвище Каналетто, кроме Антонио Каналя, носил и его племянник, Бернардо Белотто, также знаменитый пейзажист.

«Площадь св.Марка в Венеции», 1723-1724. Музей Тиссена-Борнемисы, Мадрид


Народився Григорій Кононович ДЯДЧЕНКО (7 жовтня 1869, Кирилівка Київської губ. (нині — с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл.) — 25 травня 1921, там само) — український художник-реаліст і педагог.

У 1884-1889 роках навчався в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, в 1889-1894 роках - у Петербурзькій академії мистецтв. Отримував стипендію як кращий учень, його роботи були відзначені кількома срібними медалями. У 1895 - 1919 роках Григорій Дядченко викладав живопис і малюнок в Київській рисувальній школі М. Мурашка і Київському художньому училищі. Жив і працював художник в одному з найромантичніших будинків Києва, відомому як «Замок Річарда», на Андріївському узвозі. На цьому будинку було встановлено меморіальну дошку Г.К. Дядченко.

Григорій Дядченко писав олією або аквареллю невеликі поетичні пейзажі, пронизані променями сонця («Дворик», «Зустріч променів», «Левада», серія «Село Кирилівка», «Річка Стугна», «Вечір над Дніпром», «Київ. Вид на Поділ», «Хмара над Дніпром»). Його портрети відрізняються тонким психологізмом - портрет Ф. Красицького (1884), «Головка дівчинки» (1892), портрети лірника Герасима (1885), скульптора Ф. Балавенського (1907) та ін. Виставляв свої роботи на київських виставках, співпрацював з 1907 року в журналі «Світ мистецтв».

«Автопортрет» «Портрет дівчинки»


7 октября 1879 года решением городского совета города Кракова был основан Национальный музей в Кракове (польск. Muzeum Narodowe w Krakowie).

Включает собрание польского изобразительного и декоративно-прикладного искусства 14‒20 вв., коллекции восточной и европейской живописи, графики, декоративно-прикладного искусства, нумизматическое собрание. Является одним из самых больших собраний современного польского искусства. В его филиале, Музее Чарторыйских, находится собрание восточного и европейского искусства, в т. ч. «Портрет дамы с горностаем» Леонардо да Винчи.

Сначала музей помещался в двух залах на втором этаже краковских суконных рядов на центральной площади Рынок. К музею присоединялись новые отделения в исторических зданиях, в частности, в домах покойных краковских художников. В 1934 году было начато строительство нового, современного здания музея. Первые помещения были переданы в пользование лишь в 1970 году, здание было полностью закончено в 1990 году.

Кроме главного здания, в структуру Национального музея включены: Галерея польского искусства XIX века в краковских Суконных рядах; Музей Эмерика Гуттен-Чапского; Музей Яна Матейко; Музей Станислава Выспянского; Музей Чарторыйских; Музей Кароля Шимановского в г. Закопане; Музей Юзефа Мехоффера; Дворец епископа Эразма Циолек.

Главное здание Национального музея Из собрания музея: Леонардо да Винчи
«Дама с горностаем», 1489-1490


Народився Еріх БЮТНЕР (7 жовтня 1889, Берлін - 7 вересня 1936, Фрайбург у Брайсгау) - німецький художник-експресіоніст, учасник Берлінського сецесіону.

Еріх спочатку навчався майстерності в галузі художнього скла. Від 1906 по 1911 роки він студіює живопис, графіку та книжкове ілюстрування під керівництвом художника-портретиста Еміля Орлика в навчальному закладі при Музеї декоративно-прикладного мистецтва в Берліні. Від 1908 року Бютнер входить до складу Берлінського сецесіону і бере участь в групових виставках цього об'єднання художників. Головний творчий період художника припав на 1920-ті роки.

«Райський сад»

Живописні та графічні роботи Бюттнера відзначені характерною для експресіонізму динамікою кольору і форми. У 20-ті роки Бюттнер створив портретну серію своїх друзів і колег-художників: Ловіса Корінта, Георга Гросса, Арно Гольца і Генріха Цілле, а також вчених, наприклад, портрет Альберта Ейнштейна 1920 року.

Автопортрет «Берлінський двір»


Родился Жан-Поль РИОПЕЛЬ (7 октября 1923, Монреаль — 12 марта 2002, Иль-о-Грю, провинция Квебек, Канада) — канадский художник и скульптор.

Ж.-П.Риопель изучал живопись в Академии искусств Монреаля. В конце 40-х годов XX столетия он едет в Париж, где знакомится с ведущими художниками, представлявшими направления живописи сюрреализм, автоматизм, ташизм, искусство информель и оказавшими сильное влияние на творчество Риопеля. В 1945 году он вступает в художественную группу «Автоматисты». В 1956 году Риопель знакомится с американской художницей Джоан Митчелл, бывшей его гражданской женой до 1979 года.

Художественные направления, в которых работал художник, — сюрреализм и абстрактный экспрессионизм. Ж.-П.Риопель является одним из крупнейших представителей «живописи действия». Скульптурные композиции работы Риопеля украшают Международный аэропорт Торонто, Международный дистрикт Монреаля, Оперу Бастилия в Париже. В 2003 году в Монреале установили памятник Жан-Полю Риопелю на площади его имени.

«Оранжевый триптих»


7 жовтня 1927 року відкрив свої двері для відвідувачів новий будинок Детройтського інституту мистецтв (англ. Detroit Institute of Arts; скор. DIA) - міський художній музей Детройта (США). Будівля виконана в стилі Бозар (з переважанням рис неоренесансу), з фасадом білого мармуру.

Головна будівля музею

Музейний комплекс, розташований по сусідству з Університетом Вейна, займає 658 000 квадратних футів (61 100 м ²), що робить його шостим за розмірами художнім музеєм в США. Це одна з головних пам'яток історичного центру Детройта, внесена до Національного реєстру історичних місць США.

У музеї зберігається понад 65 тисяч творів, що охоплюють всю історію мистецтва - від давньоєгипетського до сучасного. У 2013 році музей прийняв 594 267 відвідувачів (102-е місце в світі).

Із зібрання музею: Пітер Брейгель Старший. «Весільний танець», 1566

Біля витоків музею стояв Джеймс Скріпс (1835-1906), засновник газети The Detroit News. Повернувшись 1881 року з туру по Європі, Скріпс переконав багатьох заможних детройтців пожертвувати на користь міста картини, які прикрашали їх особняки. Для розміщення експозиції 1888 року був збудований Детройтський музей мистецтв (Detroit Museum of Arts), стилізований під французьке середньовіччя. У 1919 році музей змінив свою назву на нинішню.

Основними благодійниками музею протягом усієї його історії були детройтські автомагнати Доджі і Форди, зокрема Едсель Форд. У 1932 році Форд замовив Рівері прикрасити будинок музею п'ятьма крупноформатними фресками на тему «Людина і машина». У 1966 і 1971 роках до історичної будівлі прибудовані південне і північне крила.

Із зібрання музею: Ван Ейк. «Св. Єронім»


У ніч на 7 жовтня 2007 року невідомі проникли в один з центральних музеїв Парижа - музей д'Орсе - і спотворили картину Клода Моне «Міст в Аржантеї» 1874 року.

Коли спрацював сигнал тривоги, то, тікаючи, один з чоловіків ударив по картині, залишивши в ній дірку довжиною близько 10 см. Зловмисників вдалося знайти завдяки відеозапису з камер спостереження і сміттю, залишеному хуліганами. Ними виявилися чотири молодика і одна дівчина у віці 18-19 років, які проживали в паризьких передмістях. Один із затриманих визнав, що в стані алкогольного сп'яніння вдарив кулаком по картині.

Пошкодження на картині

З грудня 1871 до 1878 року Клод Моне жив в Аржантеї, селі на правому березі річки Сени поблизу Парижа, популярному для недільних прогулянок парижан, де він написав деякі з найбільш відомих своїх робіт.

Клод Моне. «Міст в Аржантеї», 1874, 60.3 × 80 см • Олія, полотно.


7 октября 2012 года в лондонской галерее современного искусства «Тейт Модерн» была повреждена картина экспрессиониста Марка Ротко «Черное на коричневом», которую эксперты оценивают в 80-100 миллионов долларов.

Российский художник Владимир Уманец (в некоторых источниках его называют поляком – Влодзимежем), работавший в Британии уборщиком, совершил акт вандализма – маркером с черными чернилами написал: "Владимир Уманец'12. Потенциальное произведение желтизны". Никто из посетителей не успел ему помешать; работников музея поблизости не было. Таким образом российский художник хотел привлечь внимание к движению "йелоуизм" ("желтизна"), основателем которого он является. Первоначально вандал хотел испортить одну из картин Пикассо, но попав в зал Ротко – передумал. После ареста Владимир Уманец заявил, что стоимость картины с его подписью через несколько лет будет заметно дороже, нежели без нее, и посоветовал не реставрировать произведение. За свое преступление В.Уманец был приговорен к двум годам тюрьмы, а отреставрированная картина Ротко вернулась в Галерею Тейт.

Владимир Уманец родился в городе Костомукша в Карелии. Впоследствии семья Уманцев переехала в Белоруссию, и лишь позднее Владимир оказался в Польше, где учился в Академии изящных искусств. В Англии он не имел постоянного места жительства и постоянной работы.

Художник Марк Ротко (Маркус Роткович) родился 25 сентября 1903 года в российском городе Двинске – нынешнем Даугавпилсе (Латвия). В 1913 году его семья эмигрировала в Портленд. Его самые знаменитые полотна – это абстрактные картины, которые состоят из полос, представляющих несколько цветовых зон. Испорченная картина Ротко относилась к картинам «сиграмовского цикла». Цикл состоит из 15 полотен, которые художник выполнил в 1950-х годах для здания компании Seagram's на Манхэттене, однако позже разорвал контракт с компанией и выставил картины в нескольких галереях мира. Три картины из цикла находятся в галерее Tate Modern в Лондоне.

«Автограф» В.Уманца Марк Ротко. «Черное на коричневом»
(«Черное на темно-красном»), 1958