7 августа -Музей українського живопису

7 августа

Родился Людек Алоиз МАРОЛЬД (7 августа 1865, Прага - 1 декабря 1898, Прага) – чешский художник.

Был незаконнорожденным: отец мальчика, армейский лейтенант, погиб на австро-прусской войне, когда Людеку был всего год, и они с матерью остались без всякой помощи. Через 6 лет умерла и мать. Но в 16 лет ему удается поступить в Академию изящных искусств, но через год он был исключен. Людек делает новую попытку и поступает в Академию художеств в Мюнхене. Там его берут под свое крыло чешские художники в главе с Альфонсом Мухой. Юноше помогают найти работу иллюстратора в немецких и чешских журналах. К Марольду приходит первый профессиональный успех и первые гонорары...

Уже в это время молодой художник начинает страдать от ревматизма. В 1887 году он возвращается в Прагу, много работает и участвует в создании Союза деятелей изобразительных искусств и в оформлении художественных изданий, выпускавшихся Союзом. Через два года Марольд получает государственную стипенидию для обучения в Париже, уезжает во Францию и проходит стажировку в мастерской Пьера Виктора Галланда. Но его болезнь продолжает прогрессировать.

В 1892 году его награждают золотой медалью на выставке в Мюнхене... Марольд продолжает работать как иллюстратор, пишет портреты, жанровые картины, выполняет рекламные плакаты в модном на рубеже 19 и 20 столетий стиле "арт-деко". 1895 году Марольда избирают членом Чешской академии наук и искусств.

«Яичний торг в Праге», 1888

В 1897 году он предлагает правительству фантастический проект - подготовить к выставке 1898 года гигантскую батальную панораму битвы при Липане. Его проект был утвержден и Марольд в соавторстве со своим другом Карлом Рашка начинает работу над полотном, составляющем 95 метров в длину и 11 метров в высоту. Работа, очень тяжелая и связанная с большими стрессами и жесткими сроками, значительно ухудшила состояние здоровья художника. Он успел завершить панораму, которую считал делом жизни и скончался вскоре после того, как она была представлена на выставке. Ему было всего 33 года...

«Поцелуй под зонтиком»


Родился Эмиль НОЛЬДЕ (7 августа 1867, Нольде, Пруссия, — 13 апреля 1956, Зеебюль, ФРГ) — знаменитый немецкий художник-экспрессионист, один из величайших акварелистов XX века. Нольде получил известность благодаря своим выразительным цветовым решениям.

Настоящее имя Ганс Эмиль Хансен. Его отец по национальности был северным фризом, Эмиль был в семье четвёртым из пяти детей. Юность мальчика прошла в бедности и тяжелом труде. В 1884—1891 годах Эмиль обучался во Фленсбургской школе художественных ремёсел на резчика и художника. После 1902 года Эмиль взял себе псевдоним в честь своей родной деревни Нольде.

До 1903 года Нольде писал лирические пейзажи. В 1906—1907 годах Эмиль Нольде входил в художественную группу «Мост» и там познакомился с Эдвардом Мунком. В 1909 году Нольде стал членом Берлинского сецессиона. В это время появились его первые работы на религиозные темы: «Причастие», «Троица», «Осмеяние». В 1910—1912 годах к Нольде пришёл первый успех на выставках в Гамбурге, Эссене и Хагене. Нольде также писал картины о ночной жизни Берлина, где периодически проживала его жена-актриса, театральные зарисовки, натюрморты из масок, 20 работ «Осеннее море» и «Житие Христа» в девяти частях. В 1913—1914 годах Нольде совершил поездку в Южное полушарие как член Медицинско-демографической германо-новогвинейской экспедиции при имперском колониальном ведомстве. К 60-летию Нольде в 1927 году в Дрездене прошла юбилейная выставка художника.

Эмиль Нольде. «Житие Христа»


Нольде давно был убеждён в превосходстве «германского искусства». В 1934 году он вступил в Национал-социалистическую рабочую организацию Северного Шлезвига. Однако национал-социалисты признали творчество Нольде дегенеративным: «Житие Христа» оказалось одним из центральных экспонатов известной пропагандистской выставки «Дегенеративное искусство», более тысячи работ Нольде были конфискованы, частью проданы, а частью — уничтожены. В 1941 году Нольде запретили писать, и ожесточившийся Нольде уединился в своем доме в Зеебюле, где тайком писал небольшого размера акварели и закапывал их в землю, назвав впоследствии своими «ненаписанными картинами». Всего Нольде написал около 1300 акварелей. Жизнь Эмиля Нольде, лишённого права на творчество, описана в романе «Урок немецкого» Зигфрида Ленца.

После 1945 года Нольде ожидал почёт и многочисленные выставки. До 1951 года Нольде написал ещё около ста картин и много акварелей. Они считаются венцом и итогом его творчества. Ежегодно дом-музей Нольде в Зеебюле посещает около 100 тысяч человек.

«Потерянный рай», 1921


Народився Лоутон Сайлас ПАРКЕР (7 серпня 1868, м. Фейрфілд, Мічиган — 25 вересня 1954, Пасадена) — американський художник-імпрессіоніст.

У 1886 році Л. С. Паркер вступає в Чиказький інститут мистецтв. В 1888 році він продовжує навчання в паризькій академії Жюліана, де йому викладають Адольф Вільям Бугро і Тоні Робер-Фльорі. Після свого повернення в Нью-Йорк молодий художник приєднується до Студентської художньої ліги, де бере уроки у таких відомих художників як Уільям Чейз и Джеймс Е. Уістлер. Потім Паркер знову відправляється в Париж, цього разу в Школу витончених мистецтв, де його викладачами стають Жан-Леон Жером і Жан-Поль Лорен.

У 1902 році Паркер селиться в французькому містечку Живерні, де до цього часу склалася невелика колонія з американських художників (Гі Роуз, Ельсон Кларк та ін.). В ті роки в Живерні також жив і працював французький художник Клод Моне, роботи якого вплинули на творчість Л. С. Паркера.



Народився Леопольд Іванович ЛЕВИЦЬКИЙ (7 серпня 1906, село Бурдяківці, Борщівський район, Тернопільська область — 14 травня 1973, Львів) — український графік і живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1970).

Народився в сім'ї сільського коваля. З часом Левицькі переїхали до Чорткова, де батько працював у залізничному депо, а Леопольд навчався у місцевій гімназії. Тут помітили й оцінили його малярські здібності. Але батько хотів бачити сина адвокатом і після закінчення ним у 1925 році гімназії посилає його на навчання до Кракова. Та Леопольд поступає до Академії красних мистецтв на відділ скульптури.

Спочатку він вчився в групі відомого польського скульптора Ксаверія Дуніковського. Та після некоректного зауваження професора щодо його незавершеної роботи Леопольд Левицький перейшов вчитися на графіку. В Академії він навчався у відомих професорів В. Яроцького, С. Сіхульського, Ф. Паутча, М. Мегоффера, Я. Войнарського. У 1930—1931 роках перебував у Парижі.


Під час навчання Л. Левицький захоплюється лівими авангардовими ідеями, він входить до складу прокомуністичної «Краківської групи». В 1932 року з групою однодумців організував виставку, яка через свою соціальну спрямованість і гостру тематику творів («Павук», «Тюрма», «Боротьба робітників з поліцією») не сподобалася владі і була закрита. Леопольда на чотири місяці ув'язнили, а згодом виключили з Академії. У тридцятих роках за ним і таємно, і явно наглядала поліція, польська влада його саджала в тюрму. Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР Левицький очолив у Чорткові міську Раду, працював в газеті «Нова Україна». 1946 року оселився у Львові.

Левицький — митець багатогранний: графік, живописець, скульптор. Вільно володіючи багатьма техніками, він уже на початку мистецького шляху створив високохудожні роботи. Більшість його ранніх творів загинула у роки воєнного лихоліття. У 1960-х роках художник виробив неповторну стилістичну манеру, в якій поєдналися безпосередність і технічність. У цей час він активно експериментував у різних графічних техніках - лінориті, монотипії, автолітографії, сухий голці, а також акварелі. У цей період Л. Левицький активно працював над книжковими ілюстраціями, в тому числі до творів І. Франка, І. Ольбрахта.

Ілюстрація до Закарпатських народних казок


Левицький був надзвичайно вимогливим до себе. В останні десятиріччя життя створив велику серію картин карпатської тематики, зокрема «День навчання». Є у нього цикл картин, присвячених Григорію Сковороді, що стали його лебединою піснею.

Левицький досягнув визнання й авторитету серед львівських колег-художників, старійшиною яких був багато літ. За життя художник не мав жодної персональної виставки. Лише через рік після смерті, 1974 року, відбулася виставка його творів у Львові. У 1984 році у Львові в квартирі художника було відкрито Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького.

«Автопортрет» «Дума про Возз'єднання», 1953-1954


Народився Микола Тарасович ПОПОВ (7 серпня 1927, с. Яструбівка Курської обл. - 12 червня 2010, Київ) - видатний український графік і педагог. Народний художник України (1997). Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1977 року.

Народився в селянській родині. Дитинство майбутнього художника пройшло на Донбасі, в місті Алчевську, де він відвідував гурток малювання при заводі. У 1941 році Микола вступає у Ворошиловградське (нині Луганське) художнє училище. Навчання вдалося продовжити тільки після війни. З 1950 по 1956 рік Попов вчиться в Київському художньому інституті в майстерні О. Пащенка. Його дипломна робота «Похід армії К. Ворошилова в 1918 році», виконана в техніці кольорової літографії, експонувалася на республіканській і всесоюзній виставках, на міжнародній художній виставці в 1957 році, присвяченій VI Всесвітньому фестивалю молоді і студентів.

Після закінчення інституту М.Т. Попов працює спочатку редактором, потім головним художником республіканського видавництва "Радянська школа". Від 1961 року Микола Тарасович викладає в Київському художньому інституті, з 1978 року - професор і керівник кафедри графічних мистецтв.

Працював художник, переважно, в царині станкової графіки і живопису. Віддавав перевагу літографії, офорту, рисунку. Починаючи від 1957 року твори Миколи Попова регулярно експонувалися на республіканських, всесоюзних, міжнародних виставках.

«Сина виглядає». Із серії "Боротьба і становлення". 1977


Народився Тогрул Фарман огли НАРІМАНБЕКОВ (7 серпня 1930, Баку - 2 червня 2013, Париж) - азербайджанський художник XX століття. Народний художник Азербайджану (1967) і народний художник СРСР (1989).

Дід Тогрула по батькові Амірбек Наріманбеков був губернатором Баку. Його сина Фармана уряд Азербайджанської Демократичної Республіки направив на навчання до Європи у складі 40 фахівців. Батько Тогрула вступив на енергетичний факультет університету Тулузи. У Тулузі Фарман одружився на француженці - кравчині Ірмі ля Руде. У 1929 році Фарман Наріманбеков вирішив повернутися в Баку. Незабаром після народження Тогрула його батька, як і багатьох з тих, хто отримав освіту в Європі, репресували і заслали до Сибіру, а мати Ірму в 1941 році - в Самарканд.

Тогрул Наріманбеков навчався спочатку в Азербайджанському художньому училищі імені Азіма Азімзаде, потім, від 1950 по 1955 рік - в Литовському художньому інституті у Вільнюсі. Від 1955 року - член Спілки художників СРСР.

Твори Наріманбекова - декоративно-святкові, побудовані на напруженому колірному ритмі, що бере початок у національних традиціях азербайджанського мистецтва. Вони відрізняються енергійністю мазка, напруженістю форм, звучністю колориту, а часом –рисами примітивізму. Наріманбеков вважав за необхідне для мистецтва (зокрема, живопису) повернення до витоків національної культури. Свою творчість описував як поєднання абстрактного і фігуративного мистецтва.

«Мугам (Музиканти)». 1966


7 августа 2001 года в Мадриде произошло сенсационное ограбление. Из крупнейшей частной коллекции страны были украдены картины, общая стоимость которых исчисляется десятками миллионов долларов. Связав охранника, бандиты вынесли 19 картин великих мастеров кисти, включая два холста Гойи – «Качели» и «Падение с осла».

Владелица коллекции, Эстер Копловиц, маркиза де Каса Пеньяльвер и де Карденас де Монте Эрмосо является одной из богатейших женщин мира, чье состояние превышает миллиарды долларов.

Камиль Писсарро. «Пейзаж в Эраньи»

Уже в августе 10 из 19 похищенных шедевров живописи были обнаружены испанской полицией при содействии коллег из ФБР. Среди найденных полицией шедевров – полотно Франсиско Гойи «Качели», Питера Брейгеля-старшего «Искушение святого Антония», «Пейзаж в Эраньи» Камиля Писсарро, «Купание в Валенсии» Хоакина Сорольи.

Остальные девять, в числе которых «Падение с осла» Гойи и «Гитара на стуле» Хуана Гриса, не были найдены. Все картины являются национальным достоянием Испании, хотя они находились в частной коллекции, в которую и вернутся. Полотна не пострадали и находятся в хорошем состоянии.

Найденные картины Франсиско Гойя. «Качели»