7 июля -Музей українського живопису

7 июля

Ті́льман РІМЕНШНАЙДЕР (бл. 1460, Хайльбад-Хайліґенштадт — 7 липня 1531, Вюрцбург) — німецький скульптор і різьбяр. Один з найбільш плідних і багатогранних скульпторів перехідного періоду між пізньою готикою і Відродженням.

На початку 1470-х років Тільман Ріменшнайдер освоїв мистецтво скульптора і різьбяра по дереву. Про місце і час його навчання практично нічого не відомо. Припускають, що він навчався в Страсбурзі та Ульмі, а також, що він належав до кола Мартіна Шонгауера. У 1483 році він перебрався до Вюрцбурга, тогочасної резиденції єпископа. 7 грудня 1483 Тільман Ріменшнайдер був прийнятий як художник в Гільдію святого Луки, яка об'єднувала художників, скульпторів і майстрів скляних справ.

На роботи Ріменшнайдера був великий попит. До 1500 року він став заможним громадянином Вюрцбурга. Йому належали в місті кілька будинків, великі земельні володіння з власним виноградником. У майстерні на нього працювали багато учнів і підмайстрів. У листопада 1504 року він був обраний до міської ради Вюрцбурга, в якому прослужив 20 років, а з 1520 до 1524 був бюргермейстером.

Скульптури і різьблення по дереву Тільмана Ріменшнайдера виконані в пізньоготичному стилі, хоча його пізніші роботи належать до маньєризму. Майстерність вираження внутрішнього почуття відрізняють твори Ріменшнайдера від робіт його безпосередніх попередників. Багато скульптур не були розфарбовані й залишалися монохромними. Ріменшнайдер був першим великим скульптором, який відмовився розфарбовувати дерев'яні скульптури.

Імовірний автопортрет, вівтар Креґлінґена «Успіння»


7 июля 1765 года прошла инаугурация Императорский Академии художеств (высшее учебное заведение в области изобразительных искусств Российской империи, существовавшее в период с 1757 до его упразднения в 1918 году). В ИАХ учились многие украинские художники.

Ныне - Санкт-Петербургский государственный академический институт живописи, скульптуры и архитектуры имени И. Е. Репина.

Валерий Иванович Яко́би (Яко́бий). «Инаугурация Императорский Академии художеств 7 июля 1765 года», 1889.
Научно-исследовательский музей Российской Академии художеств.


ХАРУНОБУ СУДЗУКІ (справжнє ім'я: Дзіробей Ходзумі, 1725 ? — 7 липня 1770, Едо) — японський художник і графік. Один з перших графіків Японії, що звернувся до створення багатоколірних гравюр.

Жив і працював у Едо (Токіо), де й народився. Художню освіту отримав в школі Кано. Там само вивчав живопис і починав як творець картин. Приблизно в середній період творчості звернувся до створення кольорових гравюр. Він творець гравюр з дев'ятьма кольорами. До нього поширеним було використання трьох кольорів. Вважають, що найкращі твори митець створив в останні роки життя. Найбільш цінують твори шести останніх років творчості, коли були створені близько 800 гравюр та 20 книг, ілюстрації до яких створені в техніці укійо-е.

У графіці митця переважають побутові сцени — розмови жінок, рятування від дощу, читання. Обличчя персонажів мало індивідуалізовані, це не стільки живі люди, скільки узагальнені типи. Кольори — перехідні, ніжні, неяскраві.

«Водонос» «Юнак продає віяла»


Народився Фелісьєн РОПС (7 липня 1833, Намюр - 23 серпня 1898, Корбей-Есон) - бельгійський художник-символіст.

Закінчив Брюссельський університет, також відвідував «Майстерню Святого Луки» в Брюсселі. Від 1865 року жив у Франції. Спочатку Ропс був відомий як карикатурист, який працював в царині політичної та побутової карикатури, був також відомий як гравер. Автор ілюстрацій до творів Шарля де Костера, Шарля Бодлера, Андре-Робера Нерсья та інших літераторів.

Пейзажі, написані Ропсом, відрізнялися широтою, узагальненістю зображення природи, свіжістю насиченого колориту. Художник був тісно пов'язаний з модерністським і символістським рухами. У його картинах яскраво відбивається філософія символізму кінця XIX століття.

>
«Спокуса святого Антонія», 1878


Народився Хьюго Фредерік САЛМСОН (7 липня 1843, Стокгольм - 1 серпня 1894, Лунд) - шведський художник.

Навчався в Академії Фріа Констерна в Стокгольмі (1861-1867), потім у 1868 навчався в Копенгагені, пізніше - в Парижі. Був одним з перших шведських живописців, які навчалися в Парижі. Починав працювати в салонному стилі, потім під впливом Мілле, Бретона та інших став працювати в натуралістичній манері.

«Повернення з поля»


Народився Абрам Маркович ЧЕРКАСЬКИЙ (7 липня 1886, Біла Церква — 30 листопада 1968, Алма-Ата) – український художник, педагог. Народний художник Казахської РСР (1963).

Мистецьку освіту здобув у Київському художньому училищі в Олександра Мурашка та М. Пимоненка (1901–1909) і в Петербурзькій академії мистецтв (1909–1917). На виставках своїми творами почав брати участь від 1910 р. У 1915 отримав премію ім. Куїнджі за картину «Весна». У 1917–1923 жив і працював у Вінниці, викладав рисунок і живопис у місцевому училищі і організував власну студію, 1923–1927 — у Києві. Був членом АРМУ (Асоціаціїї революційного мистецтва України). У Київському художньому інституті викладав у 1926–1937, від 1935 — професор.

У грудні 1937 був заарештований як польський шпигун, в лютому 1938 засуджений на 10 років ВТТ і висланий в Карлаг під Карагандою. В результаті титанічних зусиль дружини - Єви Львівни Черкаській - потрапив під амністію і 1940 року повернувся до Києва. У 1941 р родина евакуювалася до Казахстану. У 1941-1960 рр. Черкаський - професор у Державному художньому училищі ім. М. В. Гоголя в Алма-Аті. Від 1956 - заслужений діяч мистецтв Казахської РСР, з 1963 - народний художник Казахської РСР.

Автор ліричних і епічних пейзажів, часто виконаних в енергійній, широкій манері, композиційних полотен, портретів. Працюючи у Києві, створив низку творів, що відображають образи українських селян, їхній побут. Після арешту стиль художника різко змінився. У творах казахського періоду з'являються нові образи і мотиви, пов'язані зі специфікою побуту і оточення азіатського краю. Картини Черкаського зберігаються в Казахстанської картинній галереї імені Т. Шевченка в Алма-Аті, Національному художньому музеї України в Києві.

«Обід у полі біля трактора», 1927.
Національний художній музей України, Київ


Родился Павел Дмитриевич КОРИН (7 июля 1892, Палех, ныне Ивановская область – 22 ноября 1967, Москва) – известный русский художник-живописец. Народный художник СССР (1962). Лауреат Ленинской (1963) и Сталинской премии второй степени (1952).

Родился в Палехе в семье потомственных иконописцев. С 11 лет начал учиться ремеслу и в 16 лет был принят в иконописную палату Донского монастыря в Москве. Помогал М. В. Нестерову расписывать церкви. По совету Михаила Васильевича поступил в Московское училище живописи, ваяния и зодчества, которое окончил в 1916 году.

В 1920-30 годы Корин создал галерею образов деятелей церкви и простых верующих для своего главного полотна «Реквием» («Русь уходящая»), идея которого пришла ему во время похорон патриарха Тихона. Эта работа так и осталась незаконченной. В то же время Корин пишет портрет А. М. Горького (1932), который стал покровителем художника и выхлопотал для него поездку в Италию для обучения.

«Реквием. Русь уходящая»

В 1939 году художник получает заказ на создание портретов деятелей культуры и науки. Среди портретируемых – М. В. Нестеров, А. Н. Толстой, актеры В. И. Качалов, Л. М. Леонидов, пианист К. Н. Игумнов; после войны к ним добавились портреты М. С. Сарьяна, С. Т. Конёнкова, Кукрыниксов, итальянского живописца Р. Гуттузо. Уже в этих работах видна свойственная Корину одухотворённость и волевая собранность образов, монументальная строгость композиции и рисунка. Его живопись, плотная, многослойная, характеризуется насыщенной цветовой гаммой с введением отдельных цветовых акцентов. Вершинами творчества Павла Корина стали триптих «Александр Невский», портрет Георгия Жукова, прекрасные пейзажи родного Палеха.

Портрет маршала Георгия Жукова, 1945

После войны Корин руководил реставрацией полотен Дрезденской галереи. Во Владимирском соборе Киева реставрировал фрески и восстанавливал росписи В. М. Васнецова и М. В. Нестерова. Кориным созданы мозаики и витражи нескольких станций Московского метрополитена. В 1966 году П. Корин подписал письмо 25 деятелей культуры и науки на имя генерального секретаря ЦК КПСС Л. И. Брежнева против реабилитации Сталина.

«Портрет Павла Корина». Художник С. С. Рубцов «Северная баллада». Левая часть триптиха «Александр Невский». 1943


Народився Михайло Ілліч (І́лькович) МОРОЗ (7 липня 1904, с. Пліхів, нині Бережанського району — 27 вересня 1992, Нью-Йорк, США) — український галицький художник, також в діаспорі. Академік Римської Академії св. Луки (1980 р.). Член Асоціації незалежних українських митців.

Після закінчення народної школи і короткочасної участі як доброволець у Визвольних змаганнях за Українську державність в 1919 році (тричі хворів тифом і був важко поранений), завершив середню освіту у Львові. У 1923 році вступив до Мистецької школи Олекси Новаківського. Як стипендіат митрополита Андрея Шептицького навчався в Парижі у відомій Академії Жюльєна та Академії прикладних мистецтв (1928―1930). Пройшов курс монументального живопису, завершенням якого з'явилася фреска «Гуцулка» (гуцулка з писанками), яку залишено в Академії, як зразок високої майстерності.

У Парижі перебував у товаристві молодих українських художників (Олексій Грищенко, Микола Глущенко, Василь Хмелюк, Святослав Гординський, В. Перебийніс), а також мав творчі контакти з відомими французькими майстрами, заприятелював з Анрі Матіссом, повчився в майстерні Антуана Бурделя. Матісс назвав Мороза поетом води і навіть придбав один його нормандський краєвид.

Тривалий період самостійної праці розпочався в 1931 році поїздкою разом з учителем Олексою Новаківським до Італії. З 1937 по 1939 рік Михайло Мороз проживав у Святоюрській палаті біля свого мецената митрополита Андрея Шептицького, на замовлення якого виконав чимало портретів духовенства. 1939—1949 роки були найважчим десятиліттям в житті художника. З приходом радянської влади він чудом уникнув розправи, а в часи німецької окупації врятувався лише завдяки втручанню добрих людей. В Космачі, де він проживав у тому часі, його майстерня була розграбована і знищена.


У 1945—1949 роках перебував з сім’єю в таборах для переміщених осіб у Баварії. На прожиття заробляв малярством і співом. В 1949 році родина Морозів емігрувала до США і оселилася в Нью-Йорку. Тут Михайло Мороз став членом Об'єднання Митців Українців Америки і активно поринув у творче життя. У його живописі чітко визначилися два жанри, яким він віддавав перевагу: портрет і краєвид. Мороз був єдиним художником з діаспори, якого запрошували на американські та європейські виставки та неодноразово відзначали У Римі виконав шість портретів патріарха Йосифа Сліпого, проекти оздоблення храмів, 45 краєвидів Риму та його околиць. У той час остаточно викристалізовується зрілий малярський почерк Мороза — посилилися експресіоністичні тенденції. Він залюбки малював мастихіном, моделюючи форми природи цілим каскадом відкритих, дзвінких, насичених у кольорі мазків.

За весь період творчості Михайло Мороз створив близько 3000 картин. Чимало його творів було знищено у 1952 році під час «зачистки» фондів Національного музею у Львові. Збереглися лише ті праці, що перебували в приватних колекціях. Значний мистецький спадок вдова передала Українському музею у Нью-Йорку.

Автопортрет «Осіння симфонія», 1968


Народився Іван-Валентин Феодосійович ЗАДОРОЖНИЙ (7 липня 1921, Ржищів Київської обл. — 21 жовтня 1988, Київ, похований у м. Ржищів) — український художник-монументаліст, живописець, графік. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960). Лауреат Шевченківської премії 1995 (посмертно за роботи 1964-1988 років).

Народився в селянській родині. Під час Голодомору, втративши сім'ю, підлітком виїхав до Києва. Перебивався випадковими заробітками, але, врешті-решт, талановитого юнака прийняли в Республіканську художню школу ім. Т.Шевченка. Іван-Валентин учасник війни, двічі був поранений. Закінчив у 1951 Київський художній інститут, де вчився у Костянтина Єлеви, Анатолія Петрицького, Сергія Григор'єва. Потім була аспірантура. Дисертаційна картина Задорожного називалася «Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському хану свого сина Тимоша» (1954, нині в Бахчисарайському художньому музеї).

«Поет і цариця (Григорій Сковорода)», 1983-88

Задорожний автор живописних полотен, монументальних розписів, плакатів, вітражів, різьблення по дереву, гобеленів, скульптур... Був близький до «шістдесятників»: картина «Мої земляки» (1964) викликала різке невдоволення влади. Дохристиянські традиції втілились у художника в різьблених скульптурах язичницьких богів. Роботи Задорожного використовувалися для оформлення київських готелів «Либідь» і «Пролісок» (панно «Мати-Скіфія»), Київського фунікулера і університету. Його пензлю належить серія парсун історичних персонажів - Аттіла, Аліпій, Ярослав Мудрий, Максим Березовський, Юрій Кондратюк та ін.

«Маруся Чурай», 1976-77


Родился Гелий Михайлович КОРЖЕВ (Коржев-Чувелёв; 7 июля 1925, Москва — 27 августа 2012, Москва) — советский и российский живописец, педагог, профессор, представитель «сурового стиля».

Первый секретарь Союза художников РСФСР в 1968—1975 гг. Академик АХ СССР (1970; член-корреспондент 1962). Народный художник СССР (1979). Лауреат Государственной премии СССР (1987) и Государственной премии РСФСР имени Репина (1966).

Учился в МГАХИ имени В. И. Сурикова (1944—1950) у С. В. Герасимова. Преподавал в МВХПУ имени С. Г. Строганова. В своих острых по композиции и сдержанных по колориту картинах с выделенными крупным планом, тщательно моделированными фигурами Г. М. Коржев обращается к большим общечеловеческим темам, показывая людей в драматических, героических и бытовых ситуациях. Произведения Коржева написаны в осязательно-предметной манере, проникнуты драматизмом нашей жизни и пафосом непреклонного мужества.

Символом политических интриг перестроечного периода стали сюрреалистические «Мутанты» (Тюрлики; 1984—1991). В 1990-е годы мастер не раз обращался к мотивам Дон Кихота и Евангелия.

«Автопортрет» «Живой заслон»


Народився Віктор Володимирович ЧУРСІН (7 липня 1951, с. Денежникове Луганської обл.) - харківський живописець. Заслужений художник України (2013).

Закінчив у 1975 році Луганське державне художнє училище (навчався у Р. Пагастюка) і Харківський художньо-промисловий інститут у 1980, відділення станкової графіки (1980), вчителі С. Ф. Бєсєдін, Й. І. Карась, О. В. Мартинець. Постійний учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних виставок від 1980 р. Учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних пленерів з 2000 р. Персональні виставки - 1996, 1998, 2001, 2006, 2009, 2011. Член Національної спілки художників України від 1994 р.

Творчу діяльність В. В. Чурсін тривалий час поєднує з педагогічною роботою: викладав у Харківському художньому училищі, зараз - старший викладач кафедри живопису Харківської державної академії дизайну і мистецтв.

«Жовтень. Блакитний день», 2011