7 марта -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

7 марта

Хрещений Бальдассаре ПЕРУЦЦІ (7 березня 1481, Сієна — 6 січня 1536, Рим) — італійський архітектор, живописець і декоратор.

Починав як художник під керівництвом Пінтуріккьо і Содоми, розписавши капелу Сан-Джованні в Сієнському соборі (1501). У 1503 році відправився в Рим, де розписував церкви, створював мозаїки, був запрошений для роботи у Ватикані. Згодом захопився архітектурою, став одним з найбільших зодчих свого часу. Зажив слави знавця античності. Як архітектор після смерті Рафаеля продовжив роботи над собором Святого Петра. Перуцці похований в римському Пантеоні поряд з могилою Рафаеля.

У творчості Перуцці принципи високого Відродження починають поєднуватися з першими ранньоманьєрістичнимиі віяннями.

«Танець Аполлона і муз»


Родилась Хенрика БЕЙЕР (урождённая Минтер) (7 марта 1782, Штеттин, Пруссия — 24 ноября 1855, Хшанув, Польша) — немецкая художница. Писала натюрморты с цветами, фруктами и посудой, в основном, акварели, тёплых тёмных тонов.

Хенрика Бейер брала уроки художественного мастерства в Штеттине у художника Петера Шмидта. В 1805 году переехала в Берлин, где продолжила обучение живописи у известного своими картинами с изображением цветов художника и директора Королевской фарфоровой мануфактуры Готфрида Вильгельма Волкера. В 1811 году переселилась на постоянное жительство в Варшаву, где училась у художника, педагога, крупнейшего представителя классицизма в польской живописи Антония Бродовского.

В 1813 году Хенрика Бейер вышла замуж за Яна Готлиба Вильгельма Байерa, перейдя при этом из лютеранства в кальвинизм. Родила трёх сыновей, из которых - в 1818 году — младшего Кароля Бейера, ставшего впоследствии «отцом польской фотографии», дагеротипистом, фотографом и нумизматом. Рано овдовев и имея на своем попечении троих малолетних детей, Хенрика Бейер в 1824 году открыла в Варшаве женскую школу живописи и рисунка. Школа просуществовала до 1833 года.

«Цветы в вазоне», 1823


Родился Мишель Мартен ДРОЛЛИНГ (Дрёллинг) (7 марта 1789, Париж — 9 января 1851, там же) — французский исторический и портретный живописец. Педагог. Профессор живописи. Представитель французского неоклассицизма.

Первые уроки живописи получил у отца Мартена Дроллинга, затем с 1806 в Парижской академии художеств — ученик Ж. Л. Давида. За написанную им картину «Гнев Ахилла» в 1810 был удостоен Римской премии Французской академии в Риме. Получил возможность отправиться в Италию и жить за счёт патрона премии. В течение нескольких лет совершенствовал мастерство в Риме, где изучал произведения старинных мастеров. После возвращения на родину выставлялся в Парижском Салоне, между прочих картин. В 1837 стал членом французской Академии изящных искусств при Институте Франции.

Автор неоклассических картин, преимущественно на сюжеты, заимствованные из античной истории, мифологии и Библии. Портретист. Произведения его отличаются грациозностью композиции, правильностью рисунка, благородством форм и верностью природе, хотя и производят несколько холодное впечатление. В его работах ощутимо влияние старых голландских мастеров живописи. Среди его произведений также несколько плафонов в Луврском и Версальских дворцах и стенная живопись в парижской церкви св. Сульпиции.

Автопортрет «Гнев Ахилла»


Народився Порфирій Денисович МАРТИНОВИЧ (7 березня 1856, с. Стрюківці — 15 грудня 1933, Красноград) — український живописець, графік, фольклорист і етнограф.

Батько художника, земський службовець, мав семеро дітей. Дитинство і більшу частину життя Порфирій Мартинович провів у м. Костянтинограді (тепер м. Красноград). Під час навчання у Першій харківській класичній гімназії (1867–1869 рр.) П.Мартинович бере уроки малярства у визначних харківських художників — Дометія Йосиповича Ланевського та Дмитра Івановича Безперчого.1869–1872 рр. — навчання у Харківській прогімназії (Третя харківська гімназія). П.Мартинович бере уроки малювання у художника Митрофана Феотистовича Плотнікова, який готує його до вступу в Петербурзьку Академію мистецтв.

1873 року Порфирій Мартинович на «відмінно» складає іспити і зараховується на перший курс Петербурзької Академії мистецтв. Навчається разом з українськими художниками С. Васильківським, М. Самокишем, О. Сластьоном. Користується опікою видатного російського живописця Івана Миколайовича Крамського, який допомагає молодому художнику у навчанні і побуті. Під час літніх вакацій (1874–1880 рр.) П.Мартинович мандрує селами і містечками Полтавщини, Харківщини та Чернігівщини, збирає унікальні етнографічні матеріали, невтомно замальовує типи традиційного українського побуту, творить високохудожні роботи — портрети, картини, ескізи. 1877 року за визначні успіхи в малярстві Порфирій Мартинович отримав велику срібну медаль Петербурзької академії мистецтв.

Навчаючись у Петербурзі, Порфирій Мартинович бере активну участь у житті української громади міста, як художник-оформлювач і бандурист підтримує культурні заходи, концерти, художні виставки земляків. Паралельно з мистецькою діяльністю Порфирій Мартинович поглиблено займається збором етнографічного та фольклорного матеріалу Лівобережної України, зокрема Харківщини і Полтавщини. Під час навчання Мартинович став прототипом одного з козаків на картині Иллі Репіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

«Селянин на призьбі» «Селянин палить люльку»

У 1870-х роках Порфирій Мартинович занедужав на тяжку нервову хворобу, яка змусила митця залишити навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, а згодом й повністю відійти від активної художньої практики. Проте перервана кар'єра художника не вплинула на діяльність Порфирія Мартиновича у галузі дослідження і збереження традиційної народної культури. У 1906 році виходить друком видання «Українські записи Порфирія Мартиновича». 1922 р. Порфирій Мартинович стає ініціатором і одним із організаторів Красноградського краєзнавчого музею, для якого передав свою народознавчу колекцію і частину своїх художніх робіт. У 1922–1933 рр. П. Мартинович працює науковим співробітником Красноградського краєзнавчого музею.

В 1930 році Харківський державний музей українського мистецтва (нині Харківський художній музей) організував виставку художніх робіт Порфирія Мартиновича. Ця виставка стала визначною культурною подією тодішнього культурного життя — адже на ній вперше експонувалося понад 150 робіт художника. Після закриття експозиції П. Д. Мартинович більшість своїх робіт подарував Харківському художньому музею.

15 грудня 1933 року Порфирія Мартиновича не стало. Він помер від голоду. Це один із небагатьох городян-інтелігентів, який розділив долю з селянством.

«Автопортрет» «У волосного писаря». Національний художній музей України, Київ


Народився Піт (Пітер Корнеліс) МОНДРІАН (7 березня 1872, Амерсфорт, Нідерланди - 1 лютого 1944, Нью-Йорк) - нідерландський художник, один з основоположників абстрактного живопису.

Навчався в Амстердамі, викладав малювання в початковій школі, ранні роботи - пейзажі Голландії в дусі імпресіонізму. Захопився авангардним малярством на виставці кубістів в Амстердамі в 1911 р. У 1912 переїхав до Парижа, де вирішив змінити не тільки стиль живопису, а й прізвище - «Мондріаан» на «Мондріан».

Разом з художником Тео ван Дусбургом заснував рух «Стиль» та однойменний художній журнал, навколо якого згрупувалися прихильники неопластицизма. Цей стиль абстрактного живопису, створений Мондріаном, втілювався в компонуванні великих прямокутних площин, забарвлених в основні кольори спектру.

Цей нефігуративний напрямок Мондріан скрупульозно і послідовно розвивав у Франції, а потім в Великобританії і США, куди переїхав у роки Другої світової війни.

«Композиція С (№3) з червоним, жовтим і синім», 1935


Родился Борис Михайлович КУСТОДИЕВ (7 марта 1878, Астрахань – 26 мая 1927, Ленинград) – русский художник.

Родился в семье преподавателя гимназии, очень рано остался без отца. Живописи начал учиться дома, в Астрахани, у выпускника ИАХ П. А. Власова. В 1896 году Кустодиев поступает в Петербургскую Академию художеств, где обучается сначала в мастерской В. Е. Савинского, со второго курса – у И. Е. Репина. В 1903 году заканчивает учебный курс с золотой медалью и правом на годовую пенсионерскую поездку за границу и по России. Посетил Германию, Италию, Испанию, работал и учился в Париже.

Ещё студентом Борис Кустодиев принимает участие в международных выставках в Петербурге и Мюнхене (большая золотая медаль Международной ассоциации). В 1904 году становится членом-учредителем «Нового общества художников». С 1907 года – членом Союза русских художников. В 1909 году по представлению Репина и других профессоров был избран членом Академии художеств. С 1910 года – член возобновившегося «Мира искусства».

Портрет Ф. И. Шаляпина. 1921

Молодой художник быстро снискал широкую известность как портретист. Он создал своеобразный жанр портрета, где модель тесно связана с окружающим миром и раскрывается посредством него. Но художника тянуло к жанровым работам. Он выехал на натуру в Костромскую губернию, где создал серии полотен, отмеченных чертами модерна, на темы ярко-праздничного крестьянского и провинциального мещанско-купеческого быта («Балаганы», «Масленицы»). Очень декоративные, глубоко национальные по духу, частично стилизованные работы создают образ почти сказочной провинциальной русской жизни. Со временем эта стилизация в творчестве художника становится всё более ироничной.

«Купчиха за чаем», 1918. Государственный Русский музей, С.-Петербург

В 1905–1907 Кустодиев работал в сатирических журналах «Жупел», «Адская почта» и «Искры». Занимался книжной графикой, работал в технике литографии и гравюры на линолеуме. Много лет работал как театральный художник.

В 1909 году у Кустодиева проявились первые признаки туберкулёза позвоночника. Последние 15 лет жизни художник был прикован к инвалидному креслу, был вынужден писать лежа. Однако именно в этот тяжёлый период созданы его самые яркие и жизнерадостные произведения.

«Автопортрет» , 1912. Галерея Уффици, Италия «Русская Венера». 1925-1926


Народився Ісаак ДОБРИНСЬКИЙ (7 березня 1891, Макарів Київської губернії - 5 січня 1973, Париж) - французький художник, пейзажист, портретист, який народився в Україні.

Отримав традиційне єврейське виховання. У сім років втратив батька. У 1905 відвідував приватну художню школу А. Сабатовського в Києві, одночасно працював на консервній фабриці.

У 1912 приїхав до Парижа і влаштувався в знаменитому гуртожитку художників «La Ruche» («Вулик»). Відвідував академії Гранд Шомьєр і Ф. Колароссі. Вивчав скульптуру під керівництвом польсько-французького художника і мистецтвознавця Марека Шварца, але згодом віддав перевагу живопису. Дружив з П. Кременем, А. Модільяні та іншими художниками Монпарнаса. У роки Першої світової війни в його майстерні жив Хаїм Сутін. У 1926 Ісаак Добринський одружився з Вірою Кремер, дочкою відомого єврейського діяча, засновника партії Бунд Аркадія Кремера. У 1934-1942 знімав майстерню на вулиці d'Odessa на Монпарнасі. У 1942-1944 переховувався від нацистів в сім'ї друзів у департаменті Дордонь.

Ісаак Добринський писав портрети, пейзажі, натюрморти. У 1914 дебютував у салоні Незалежних (де виставлявся і пізніше), а 1920 року - в Осінньому салоні. У 1930-і виставлявся в салоні Тюїльрі. Представлений в Музеї сучасного мистецтва в Труа, музеї Булонь-Бійанкура, музеях Нью-Йорка і Тель-Авіва.

«Оголена дівчина»


Народився Яків БАЛГЛЕЙ (7 березня 1891, Брест-Литовськ, Гродненська губернія - 14 червня 1934, Париж) - французький художник Паризької школи, гравер, виходець з Білорусі.

Яків Балглей народився в рабинській сім'ї, деякий час вивчав медицину в Санкт-Петербурзі, потім навчався на архітектурному відділенні Одеської рисувальної школи. Від 1911 року жив у Парижі, де навчався архітектурі і філософії. У 1920 році вступив до Школи декоративного мистецтва.

У 1924 року Балглей отримав французьке громадянство, в тому ж році мав персональну виставку в галереї Barbazanges. Художнику в цей час було 33 роки. Він вперше представив публіці близько 200 своїх робіт. Виставка експонувалася з великим успіхом, критики схвально відгукнулися про неї, кілька робіт були придбані приватними колекціонерами і державними музеями. У 1925 році Балглей виконав 21 офорт для альбому «Études inachevées» ( «Незакінчене навчання»). Помер від серцевого нападу, похований на кладовищі Пер-Лашез.

«Молода скрипалька», 1928


Народився Альберт Карел ВІЛЛІНК (7 березня 1900, Амстердам - 19 жовтня 1983, Амстердам) - нідерландський художник, найбільший (поряд з Пейке Кохом) представник магічного реалізму в нідерландському живопису.

Батько Карела був продавцем автомобілів, а також художником-аматором. У 1918-1919 роках Віллінк вивчав медицину, потім протягом року - архітектуру в Делфтській вищій технічній школі. Не задовольнившись жодним з цих курсів, він прийняв рішення стати вільним художником. Віллінк навчався кілька тижнів в Державній вищій школі в Берліні, потім три роки в Міжнародній Вільній академії Ханса Балушека. Але не отримав диплома про вищу освіту.

Під час навчання в академії Карел Віллінк експериментував з різними стилями. Після повернення до Нідерландів Віллінк писав в манері кубізму і увійшов в авангардну художню групу «De Driehoek» («Трикутник»), потім почав вводити в кубістичні роботи фігуративні елементи, в манері, що нагадує Фернана Леже. У 1926 році він відвідав Париж, де на нього глибоке враження справила творчість Пікассо. Після 1931 року відбувається поворот творчості Віллінка до реалізму. У 1931 році він подорожує по Італії, де знайомиться з архітектурою класичного періоду і Відродження, а також з творчістю Джорджо де Кіріко. Після повернення з Італії він негайно почав роботу над новими творами, які зображують античні руїни в уявному пейзажі.


Віллінк став одним з найуспішніших серед нідерландських художників свого покоління. Його твори складаються з реальних предметів, як правило, пейзажів або зображень тварин, але їх розташування і освітлення робить зображувані сцени нереальними. Сам Віллінк не любив термін «магічний реалізм», визначаючи свою творчість як «уявний реалізм». У 1980 році пройшла велика виставка робіт Віллінка в музеї Стеделейк в Амстердамі, приурочена до 80-річчя художника.

«Автопортрет» «Сходи»


Народився сер Едуардо Луїджі ПАОЛОЦЦІ (7 березня 1924, Едінбург - 22 квітня 2005, Лондон) - шотландський скульптор і графік, відомий представник британського поп-арту.

Едуардо Паолоцці народився в родині італійських емігрантів. У 1943 році навчається в едінбурзькому Коледжі мистецтв, в 1944-1947 вивчає живопис у лондонській Школі витончених мистецтв Слейда. У 1952 році художник бере участь в діяльності «Індепендент Гроуп» (IG), що об'єднував молодих художників, які працюють в стилі поп-арт. Художник живе поперемінно в Парижі і Лондоні. У 1955-1958 роках він вивчає скульптуру в лондонській Школі мистецтв Сент-Мартен. Крім скульптури, захоплюється також керамікою, мозаїчними роботами.

Е. Паолоцці займається також викладацькою діяльністю: в 1960-1962 роках він - професор в гамбурзькій Вищій школі мистецтв, в 1968 - у Каліфорнійському університеті в Берклі, потім в Королівському коледжі мистецтв у Лондоні, в 1977 році - очолює кафедру художньої кераміки у Вищій школі Кельна, з 1981 по 1989 рік - професор Академії витончених мистецтв Мюнхена.

Е. Л. Паолоцці був 1968 року нагороджений Орденом Британської імперії (коммандор), в 1989 році був королевою Єлизаветою ІІ зведений в сан лицаря-коммандора Ордена Британської імперії. Від 1979 року Паолоцці - член Королівської Академії мистецтв. У 1986 році йому присвоєно почесне звання Її Королівської величності Скульптора Шотландії.

Пам'ятник Ньютону роботи Е. Л. Паолоцці в Лондоні (1995)


Народився Тарас Федорович ДАНИЛИЧ (7 березня 1945, с.Тур'я Поляна Закарпатської обл.) – закарпатський живописець. Народний художник України (2016). Заслужений художник України (2005).

У 1964 році закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, працював художником-реставратором у Закарпатському краєзнавчому музеї. Учасник обласних художніх виставок з 1979 року, всеукраїнських та закордонних - з 1987 року. У своїй творчості розвиває традиції закарпатської школи живопису. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі (1996). Твори знаходяться в Закарпатському краєзнавчому музеї та фондах Міністерства культури і мистецтв України, а також у приватних колекціях.

Одна з основних ідей творів Данилича - пропаганда народних традицій етнічних груп Закарпатського регіону, оспівування краси рідного краю. Художник знайшов свій індивідуальний і неповторний стиль живопису, глибинно пов'язаний з народною творчістю.

«Ярмарок». 1992