6 декабря -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

6 декабря

Джорджо СК’ЯВОНЕ (1433/1436, Скрадін, поблизу Шибеника, Далмація, Венеціанська республіка - 6 грудня 1504, Шибеник, Далмація) - італійський художник епохи Відродження хорватського походження.

Справжнє ім'я - Юрай Чулинович. «Schiavone» - прізвисько, «слов'янин», або точніше виходець з слов'янської Далмації, з Адріатичного узбережжя Балканського півострова. Почав вчитися живопису на батьківщині, в Далмації, потім переїхав до Венеції. Працював підмайстром і проходив навчання в Падуї у живописця Франческо Скварчоне. Ск’явоне згодом повернувся в Далмацію, проживав в Задарі в 1461-1462 роках і Шибенику від 1463 року. У цьому ж році він одружився з Оленою, дочкою скульптора Джорджіо ді Маттео.

Творчість Ск’явоне характеризується підкресленою театральністю жесту і перебільшенням міміки, що часто переходить у потворну гримасу, використанням декоративних елементів, відомих з мистецтва Стародавнього Риму (гірлянди з фруктами і квітами, натюрморт на передньому плані...). Підписано п'ять його робіт, ще ряд картин приписують його пензлю.

«Мадонна з немовлям». Картинна галерея, Берлін «Святий Бернардин Сієнський». Музей Poldo Pezzoli.


Народився Нікола Луї КАБА (6 грудня 1812, Париж - 13 березня 1893, Париж) - французький художник-пейзажист.

Мистецьку освіту Каба отримав під керівництвом Каміля Флера і спочатку зображував свої рідні краєвиди, причому прагнув вірно передати не тільки деталі, але і загальний настрій природи. Рисунок його відрізнявся впевненістю, а колорит, особливо в зображенні повітря і свіжої зелені лісів, глибиною і соковитістю; зате рух в його картинах часто бував вимученим. Відправившись наприкінці 1830-х рр. в Італію, Каба перейшов до зображення ідеальних сцен, часто малюючи при цьому на біблійні сюжети. Ідеалістичний напрям не завжди давався Каба, і він, нарешті, в 1860-х роках повернувся до своїх початкових тем. У 1879-1884 роках очолював Французьку академію в Римі.

Каба, разом зі своїми соратниками Жюлем Дюпре і Констаном Труайоном, належав до засновників у Франції так званого «інтимного пейзажу».

«Пейзаж»


Народився Емманюель ФРЕМ’Є (6 грудня 1824, Париж - 10 вересня 1910, Париж) - знаний французький скульптор-анімаліст XIX століття; працював в традиціях натуралізму і неокласицизму.

Двоюрідна сестра Е. Фрем’є, Софі, була одружена з відомим скульптором Франсуа Рюдом. У 13 років Емманюель вступає в паризьку Школу декоративного мистецтва. Потім був учнем у свого дядька Ф. Рюда.

У 1845 році Е.Фрем’є виставляє свою першу роботу, скульптуру газелі, на Паризькому Салоні. Згодом створює численні невеликі бронзові статуетки тварин, за які отримує різні премії і нагороди. У 1849 році майстер отримує перше офіційне (державне) замовлення; в подальшому неодноразово виконував такі роботи: особливо численні його статуї, що прикрашають вулиці і площі Парижа. З 1855 по 1859 Е.Фрем’є працює над замовленням імператора Наполеона III - серією статуй вершників на конях. Надалі очолює відділення скульптури в Луврі, займається викладацькою діяльністю, виконує кілька замовлень для Музею природознавства в Парижі. Від 1892 року Емманюель Фрем’є - член Академії витончених мистецтв і професор живопису при Національному музеї природної історії в Парижі. Фрем’є є одним з найвідоміших скульпторів, що зображали тварин. В даний час бронзові мініатюри роботи Фрем’є високо цінуються фахівцями і колекціонерами.

«Пан з ведмежатами». Музей Орсе, Париж


Народився Фредерік БАЗИЛЬ (6 грудня 1841, Монпельє — 28 листопада 1870, Бон-ла-Роланд) — французький художник, один із засновників імпресіонізму у живопису.

Народився в буржуазній протестантській сім'ї. Захопився живописом під впливом картин Ежена Делакруа. У 1859 році почав вивчати медицину. У 1862 році переїхав до Парижа, щоб продовжити навчання. У столиці познайомився з Ренуаром і всерйоз почав займатися образотворчим мистецтвом.

Всупереч бажанню батьків, Базиль вступив в художню студію Шарля Глейра, де познайомився з Клодом Моне і Альфредом Сіслеєм. Молоді люди організували групу однодумців. Їх кумирами були Гюстав Курбе і Едуар Мане. За прикладом художників барбізонської школи, Базиль і його друзі пробували свої сили у пленері. Його улюблена тема — людина і природа.

«Пейзаж на березі Лез», 1870

Картини художника насичені сонцем, світлими і яскравим фарбами, що додають особливу натхненність образам. Починаючи з 1886 року, художник брав кілька разів участь в офіційних Салонах. Востаннє він брав участь у виставці 1870 року, і цього ж року пішов добровольцем на франко-прусську війну. Художник був убитий 28 листопада 1870 року в бою під Бон-ла-Роланд.

За спогадами друзів Базиль був талановитим, про що можна судити з його нечисленних робіт. Хоча Жан Фредерік Базиль не дожив до першої виставки імпресіоністів, він був тісно з ними пов'язаний, так як його картини новаторські за своєю специфікою, передають враження художника від повсякденного життя.

«Автопортрет» «Рожева сукня (Вид Кастельно-лє-Лез Еро)», 1864


Народився Микола Корнилійович БОДАРЕВСЬКИЙ (6 грудня 1850, Одеса - 1921, Одеса) - живописець, академік Імператорської Академії мистецтв (1908), член Товариства пересувних художніх виставок.

Народився в дворянській сім'ї. Закінчив рисувальну школу Одеського товариства заохочення витончених мистецтв. Від 1869 по 1873 рік навчався в Імператорській Академії мистецтв у класі історичного живопису П. М. Шамшина, Т. А. Неффа, В. П. Верещагіна. Під час навчання отримав чотири срібні медалі: дві малі і дві великі медалі Академії «За успіх у рисуванні», в 1873 - дві малі золоті за картину «Давид грає на гуслях перед Саулом». Від 1880 року до 1918 року експонент Товариства пересувних художніх виставок. З 1884 року член Товариства. Сестра - Бодаревська Катерина Корниліївна - теж була художницею.

«Малороссія. Дівчинка з гусями», 1892

В молодості Бодаревський подавав великі надії як живописець і був відзначений Крамським, обраний членом Товариства передвижників. Але, на думку колег, художник направив свою майстерність на заробіток. Його портрети подобалися суспільству, головним чином дамам. Він до ілюзії точно виписував модні сукні, прикрашав і молодив обличчя, догоджаючи смакам замовників. Передвижники не виносили його, але за статутом не могли виключити зі свого середовища: «Зображав Бодаревський з себе художника-пана якоїсь вищої марки. Надзвичайно пихатий і салонний тон, французька мова з дамами, цілування їх ручок, обхажування грошовитих осіб і, незважаючи на досить значний заробіток, постійна заборгованість. Затії безглузді: будував собі будинок-віллу під Одесою якогось дивацього стилю, вважаючи його за арабський, пробивав тунель в скелі до моря. У всьому був сумбур і художня вульгарність».

За ескізами художника створені 16 мозаїк для Храму Воскресіння Христового (Спаса на Крові). До 1901 року Микола Бодаревський написав чотирнадцять портретів видатних композиторів, для прикраси Великого концертного залу Великого залу Московської консерваторії.

«Сонячна ванна»


Народився Леон КРОЛЛ (6 грудня 1884, Нью-Йорк - 25 жовтня 1974, Глостер, Массачусетс, США) - американський художник, літограф, арт-критик і педагог. Один з найпопулярніших і відомих в Америці художників-реалістів.

Народився в Нью-Йорку в музичній сім'ї (батько Кролла був скрипалем). На початку 1900-х Леон почав брати уроки в Національній академії дизайну, де він виборював студентські призи і мав у 1906 свою першу виставку. У 1908 він виграв стипендію, щоб вивчити мистецтво в Парижі в Академії Жюліана. Потоваришував з Марком Шагалом, Робертом і Сонею Делоне. У 1913 Кролл брав участь у знаменитій виставці Armory Show в Нью-Йорку. Викладав у Студентській лізі, в 1927 став академіком Національної академії дизайну. У 1930 він був обраний в американську Академію Мистецтв.

Відомий насамперед як класичний фігуративний художник, який намалював багато оголеної натури. Також Кролл був ще й чудовим пейзажистом.

«Літо. Нью-Йорк»


Народився Оле БЕРТЛІНГ (6 грудня 1911, Гальмстад - 2 травня 1981, Стокгольм) - шведський скульптор і художник-абстракціоніст.

Оле Бертлінг отримав художню освіту в Парижі, навчаючись 1948 року у Фернана Леже і Андре Лота. У 1950 році він знайомиться з Огюстом Ербеном і вступає в асоціацію абстракціоністів «Салон "Нова реальність"». У цей період його приваблює взаємодія і взаємовплив мистецтва і архітектури, тому в 1952 році художник стає одним із засновників групи Espace, а пізніше вступає в об'єднання художників, що примикали до паризької галереї Дені Рене.

На виставці робіт Оле Берлінга

Починаючи від 1950 року Оле Бертлінг створює і розвиває свій оригінальний геометрично-нефігуративний стиль і з 1954 року пише полотна так званих «відкритих форм» - повнокольорові геометричні абстракції, в яких часто на яскравому тлі зустрічаються усічені трикутники чорного або контрастного кольорів. Оле Бертлінг є також автором численних абстрактних скульптур. Він багато працював спільно з архітектором Давидом Гелденом.

Значна кількість картин Оле Бертлінга зберігається в стокгольмському Музеї сучасного мистецтва.

Скульптура О. Берлінга в Гальмстаді


Народився Данило Деметерович КОШТУ́РА (6 грудня 1942, с. Кайданове, нині Мукачівського р-ну Закарпатської обл.) – львівський живописець, художник монументально-декоративного мистецтва, графік. Заслужений художник України (2015).

Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1969; викладачі - Л. Медвідь, І. Скобало, А. Соболєв). Відтоді працював на Львівському художньо-виробничому комбінаті. Від 2001 – на творчій роботі. Основні напрямки творчості – станковий живопис (карпатські краєвиди, міські пейзажі, натюрморти, портрети) і графіка (кольорові монотипії), монументально-декоративне мистецтво (мозаїки) у реалістичному стилі. Учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставок від 1976.

Вибрані твори: «Квітуча Рахівщина», «Кольська затока», «Життя прожите» (усі – 1972), «Верховина» (1979), «Розп’яття» (1988), «Село в Карпатах» (1991), «Соняшники» (1993), «Зимовий настрій», «Ваза із соняшниками» (обидва – 2001), «Мамине дитинство» (2002); серії – «Карпатські краєвиди» (1980–2003), «Львів – місто Лева» (1985–2003), «Натюрморти» (1990–2002), «Легенди Карпатського краю» (2007–13), «Портрети» (2012–13).

«Мамине дитинство», 2002