6 сентября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

6 сентября

Бенвенуто ТІЗІ, прізвисько ГАРОФАЛО (1481, Феррара - 6 вересня 1559, там само) - італійський художник. Своє прізвисько художник отримав по гвоздиці на своєму гербі: деякі картини Гарафало позначені замість підпису зображенням гвоздики (по-італійськи «гвоздика» - garofalо).

Від 1491 року Гарафало був у навчанні у Доменіко Панетті, а 1498 року відправився в мандри, які привели його до Кремони в майстерню Боккаччіо Боккаччіні. У січні 1499 року Гарофало таємно покинув свого вчителя і відправився в Рим, де працював разом з флорентійцем Джованні Балдіні. У 1501 році він перебрався до Болоньї, де два роки працював у майстерні Лоренцо Коста, потім повернувся в Феррару 1504 року і працював деякий час з братами Доссі.

1509 року відбувся його другий переїзд до Риму, де Гарофало працював з Рафаелем, намагаючись наблизити ломбардський стиль до стилю Рафаеля. У 1512 Бенвенуто Тізі повернувся в рідне місто, де виконував численні замовлення герцога Альфонса. У 1531 році Тізі осліп на одне око. Побоюючись повністю осліпнути, він дав обітницю безоплатно працювати, включаючи вихідні, над фресками і картинами для Феррарського монастиря бернардинок. Після чого пропрацював ще близько двадцяти років, поки остаточно не втратив зір в 1550 році. Фрески не збереглися.

«Покладення в труну», Державний Ермітаж, Санкт-Петербург


Народився Фрідріх Вільгельм фон ШАДОВ (6 вересня 1788, Берлін - 19 березня 1862, Дюссельдорф) - німецький художник. Разом з представником назарейців Петером фон Корнеліусом заснував Дюссельдорфську художню школу.

Фрідріх Вільгельм - син скульптора Йоганна Готфріда Шадова. Свої перші уроки в мистецтві він отримав від батька. У 20 років Фрідріх Вільгельм вступив до Берлінської академії мистецтв, після закінчення якої разом зі своїм братом скульптором Рудольфом Шадовим відправився в Італію. Там він познайомився з датським скульптором Бертелем Торвальдсеном, а через нього увійшов в коло художників, що оберталися навколо Кароліни фон Гумбольдт. Творчість назарейців - Петера фон Корнеліуса, Фрідріха Овербека, Філіппа Фейта і Карла Вільгельма Ваха - справила на Шадова велике враження, і 1813 року він вирішив приєднатися до цієї групи.

«Притча про мудрих і нерозумних дів» (фрагмент)

Під час свого перебування в Римі Шадов писав переважно монументальні полотна на релігійну тематику в академічно-класицистському стилі. Влітку 1819 року Шадов повернувся в Берлін, де отримав звання доцента в Берлінській академії мистецтв. У 1822-1825 роках Шадов керував в Берліні великою майстернею, де завдяки заступництву короля навчалося багато учнів.

Наприкінці 1825 року Шадов закрив майстерню і був призначений директором Дюссельдорфської академії мистецтв, ставши наступником Петера фон Корнеліуса. Через кілька років в Дюссельдорф прибули найталановитіші його учні, серед яких були Едуард Бендеман, Теодор Гільдебрандт, Юліус Гюбнер, Франц Іттенбах, Карл Фрідріх Лессінг і Карл Фердинанд Зон, що сприяло становленню Дюссельдорфської художньої школи.

«Святе сімейство»


Народився Юліус Леблан СТЮАРТ (6 вересня 1855, Філадельфія, США - 5 січня 1919, Париж, Франція) - американський художник, який більшу частину життя прожив у Франції. У творчому середовищі того часу отримав прізвисько «Парижанин з Філадельфії».

Народився в родині американського мільйонера Вільяма Гуда Стюарта, який розбагатів на торгівлі цукром, а крім того, пристрастного колекціонера живопису і мецената. У 1865 році Вільям Гуд Стюарт переїхав разом з родиною в Париж, де продовжив колекціонування картин і став меценатом для багатьох художників Барбізонської школи.

Юліус Стюарт з 10 років почав навчатися у французького живописця Жана-Леона Жерома, потім його освітою займалися іспанські майстри Едуардо Замакоіс і Раймундо де Мадрасо. Завдяки своєму походженню з заможної родини художник був вхожим у кращі будинки паризьких аристократів і буржуа. Стюарт став досить популярним після виставки своїх робіт на Паризькому салоні в 1878 році. Першу популярність йому принесли жанрові малюнки представників своєї спільноти. У період творчого становлення митця його роботи представляли собою: портрети і групові портрети в побуті, на природі, сцени відпочинку, подорожей і т. п.

«На яхті "Namouna", Венеція», 1890

У 1892 році художник створив картину «Хрещення», на якій імовірно було зображено це таїнство в сімействі Вандербільтів. Картина демонструвалася на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго, потім отримала схвальні відгуки на Берлінській міжнародній виставці.

«Хрещення», 1892. Музей мистецтв округу Лос-Анджелес

Юліус Леблан Стюарт брав участь у виставках Паризького салону аж до початку XX століття. Більш того, він активно сприяв створенню секції американських художників на виставці 1894 року. Крім картин присвячених побуту «багатих і знаменитих» або просто заможних європейців, їм було створено чимало чуттєвих полотен в стилі «ню», а також малюнків собак, так як Юліус все життя був пристрасним «собачником».

У 1905 році художник пережив духовно-релігійну кризу і переключив свою увагу в творчості на зображення пейзажів Венеції та створення картин на релігійну тематику. На цей час (кінець XIX - початок XX століття) інтерес до робіт Юліуса почав падати. Як про значного американського митця про Юліуса Стюарта художні критики стали говорити приблизно з середини XX століття.

«Автопортрет», 1886 «Дами сімейства Голдсміт в автомобілі «Пежо», 1897


Народився Емільяну Ді КАВАЛЬКАНТІ (6 вересня 1897, Ріо-де-Жанейро - 26 жовтня 1976, Ріо-де-Жанейро) - бразильський художник-модерніст. Один з трьох провідних бразильських художників, поряд із сучасниками - Кандіду Портінарі та Лазарем Сегалом.

В юності вивчав право, але віддав перевагу мистецтву. Ранні роботи Ді Кавальканті відбивали вплив символізму та експресіонізму. Від 1923 по 1925 рік жив у Парижі, відвідував заняття в Академії Рансона, де познайомився з Пабло Пікассо, Анрі Матіссом, Жоржем Браком і Фернаном Леже. У 1925 році Ді Кавальканті оселився в Ріо-де-Жанейро. Його живопис набув вираженого національного характеру. Ді Кавальканті двічі сидів у в'язниці за свої комуністичні переконання.

Роки з 1937 по 1940 Ді Кавальканті з дружиною, художницею Ноемієй Моурау, провели в Європі. Художник отримав золоту медаль в Парижі на виставці «Art Technique». Через загрозу фашистської окупації був змушений тікати до Бразилії, залишивши в Парижі 40 своїх робіт. Ці картини були виявлені через чверть століття в підвалі посольства Бразилії. Ді Кавальканті оселився в Сан-Паулу і працював виключно над латиноамериканською тематикою: мулатки, негри, карнавал і тропічні пейзажі.

«Автопортрет» «Мулатка з Rua Vermelha», 1960


Народився Феодосій Максимович ГУМЕНЮК (6 вересня 1941, с. Рибчинці Вінницької обл.) — український живописець, графік, лауреат Шевченківської премії (1993), народний художник України (з 2009), Заслужений діяч мистецтв України.

Навчався у Дніпропетровському художньому училищі, де був учнем Якова Калашника, випускника Латвійської академії мистецтв у Ризі. У 1965 році Феодосій поступає у Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І. Ю. Рєпіна, який тоді вважався найкращою живописною школою в СРСР. У 1971 році він закінчив інститут, потім навчався у майстерні Й.Серебрянського, написав для Переяслав-Хмельницького музею полотна на історичну тематику. Викладав у ленінградських навчальних мистецьких закладах, працював на художніх комбінатах Ленінграда. У 1973 році одружився з художницею Наталією Павленко.

У 1975 році на виставці нонконформістів були помічені його роботи з зображеннями козаків. Художника було звинувачено в націоналізмі і позбавлено ленінградської прописки, тому Феодосій з дружиною і дочкою переселився у Дніпропетровськ, де пробув шість років, працюючи над ескізами вітражів. Також підготував «Український календар» на 1977 і 1978 роки для одного з видавництв у Варшаві. В 1983 році Гуменюки знову опинилися в Ленінграді, де Феодосія тепло зустріли художники і відразу запросили взяти участь у виставці «Групи чотирнадцяти».

«Боротьба козака з янголом»


Кілька років Гуменюк жив у Канаді. В 1988 році його виставку експонували в залах Національного архіву Канади в Оттаві, в Українському музеї в Нью-Йорку. Пізніше була участь у виставці робіт українських художників в Гранд-Пале, у Парижі; персональна виставка в Національному художньому музеї в Києві, де була представлена ціла галерея гетьманів, і присудження в 1993 році Національної премії імені Т. Шевченка в галузі образотворчого мистецтва.

У 1992 році повертається на Україну. З 1993 року працює у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, очолює навчально-творчу майстерню історичного живопису; з 2000 року — професор кафедри живопису і композиції.

«Седнів», 2008. Музей українського живопису, м.Дніпро

Творчість Феодосія Гуменюка зорієнтована на прадавні духовні національні цінності. Твори майстра присвячені історичному минулому України, обрядам, віруванням українців. Через символи-метафори, образи-символи художник наближається до глибин української ментальності. Стилістично живописні і графічні твори майстра з їх лаконізмом, монументальністю, дуже своєрідною і виразною декоративністю, багатоплановістю і колористикою найчастіше нагадують традиційні українські килими, щедро орнаментовані рослинними мотивами. Художник підкреслено уникає чуттєвості, натуралізму, зосереджує увагу на співучості ліній, виразності ритму, кольору, фактури.

«Закликання весни», 1990


Народився Анатолій Іванович МАЛЬЦЕВ (6 вересня 1941, Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) - український живописець, графік. Живе і працює в Дніпрі.

У 1962 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. Викладачі - В.Шпіганович, М.Боровський. Учасник художніх виставок з 1966 року. Мальцев А.І. - член Національної спілки художників України з 1975 року. Твори художника зберігаються в галереях і приватних колекціях України та за її межами.

«Батьківська хата», 2002


Народився Степан Ілліч ТІТКО (6 вересня 1942, с. Стільсько Львівської обл. — 2008) — живописець, представник андеграунду в українському мистецтві.

У 1949 році сім'я художника була репресована і заслана в Хабаровський край. У 1959 році Степан Тітко закінчив школу і вступив на художньо-графічний факультет Хабаровського державного поліграфічного інституту, а в 1961 році - в Хабаровський художній інститут. У 1966 році разом з сім'єю художник повертається в Україну, оселяється в м.Новий Розділ Львівської області та працює викладачем малювання в школі. З 1969 по 1971 р. Тітко знаходиться в творчому відрядженні на японському острові Сакю.

У 1974 році брав участь у «бульдозерній виставці» в Москві. Був звинувачений у формалізмі і прозахідному ставленні до мистецтва. Його майстерня піддавалася обшукам. Щоб уникнути арешту був змушений спалити картини на християнську тематику і ню. Багато років не міг виставляти свої картини.

Стилістиці Тітко властиво своєрідне переосмислення живописного соцреалізму з використанням авангардного інструментарію. Майстер пейзажу, ню, жанрових сцен. У 1995 році відбулася його перша персональна виставка робіт у Львівській картинній галереї, а в 2007 році - виставка робіт у Музеї сучасного образотворчого мистецтва в м. Київ.

«Скрипка», 1984


Народився Крістіан БОЛТАНСЬКИЙ (6 вересня 1944, Париж) - французький художник, скульптор, фотограф, кінорежисер.

Виходець із сім'ї єврейських іммігрантів з Одеси. У 12 років кинув школу, систематичної художньої освіти теж не отримав. Фігуративним малярством почав займатися самостійно в 1958; у 1967 порвав з цією формою, надаючи перевагу інсталяціям, театру маріонеток і тіней з активним використанням старих фотографій, одягу, «знайдених речей». Саме такі твори, разом з короткометражним фільмом «Неможливе життя Крістіана Болтанського», він представив на своїй першій персональній виставці в паризькому театрі Ранелаг в 1968 році. У 1969 з'явився його перший альбом «Дослідження і представлення всього, що залишилося від мого дитинства». У 1972 Болтанський вперше брав участь у Міжнародній виставці documenta в Касселі, секція «Індивідуальні міфології»; з тих пір він її постійний учасник, як і венеційської Бієнале. У 1984 році в Державному музеї сучасного мистецтва в Парижі відбулася велика ретроспективна експозиція Болтанського. Дружина - художниця Аннет Мессаже.


У 2006 році Болтанський став лауреатом Імператорської премії Японії в номінації «скульптура». Творчості Болтанського присвячена виставка Monumenta 2010 у паризькому Grand Palais (січень-лютий 2010). Він представляв Францію на Венеційській бієнале 2011 року.

Головна тема Болтанського - знищення і втрата минулого, чи то індивідуального, біографічного, або колективного, історичного. Мистецтво при цьому виступає своєрідним ритуалом воскресіння або хоча б викликання відсутнього, і прообразом подібного знищення, що волає до загальної пам'яті, для Болтанського залишається Голокост.