6 сентября
Бенвенуто ТІЗІ, прізвисько ГАРОФАЛО (1481, Феррара - 6 вересня 1559, там само) - італійський художник. Своє прізвисько художник отримав по гвоздиці на своєму гербі: деякі картини Гарафало позначені замість підпису зображенням гвоздики (по-італійськи «гвоздика» - garofalо).
Від 1491 року Гарафало був у навчанні у Доменіко Панетті, а 1498 року відправився в мандри, які привели його до Кремони в майстерню Боккаччіо Боккаччіні. У січні 1499 року Гарофало таємно покинув свого вчителя і відправився в Рим, де працював разом з флорентійцем Джованні Балдіні. У 1501 році він перебрався до Болоньї, де два роки працював у майстерні Лоренцо Коста, потім повернувся в Феррару 1504 року і працював деякий час з братами Доссі.
1509 року відбувся його другий переїзд до Риму, де Гарофало працював з Рафаелем, намагаючись наблизити ломбардський стиль до стилю Рафаеля. У 1512 Бенвенуто Тізі повернувся в рідне місто, де виконував численні замовлення герцога Альфонса. У 1531 році Тізі осліп на одне око. Побоюючись повністю осліпнути, він дав обітницю безоплатно працювати, включаючи вихідні, над фресками і картинами для Феррарського монастиря бернардинок. Після чого пропрацював ще близько двадцяти років, поки остаточно не втратив зір в 1550 році. Фрески не збереглися.
 |
 |
| «Покладення в труну», Державний Ермітаж, Санкт-Петербург |
Народився Фрідріх Вільгельм фон ШАДОВ (6 вересня 1788, Берлін - 19 березня 1862, Дюссельдорф) - німецький художник. Разом з представником назарейців Петером фон Корнеліусом заснував Дюссельдорфську художню школу.
Фрідріх Вільгельм - син скульптора Йоганна Готфріда Шадова. Свої перші уроки в мистецтві він отримав від батька. У 20 років Фрідріх Вільгельм вступив до Берлінської академії мистецтв, після закінчення якої разом зі своїм братом скульптором Рудольфом Шадовим відправився в Італію. Там він познайомився з датським скульптором Бертелем Торвальдсеном, а через нього увійшов в коло художників, що оберталися навколо Кароліни фон Гумбольдт. Творчість назарейців - Петера фон Корнеліуса, Фрідріха Овербека, Філіппа Фейта і Карла Вільгельма Ваха - справила на Шадова велике враження, і 1813 року він вирішив приєднатися до цієї групи.
 |
| «Притча про мудрих і нерозумних дів» (фрагмент) |
Під час свого перебування в Римі Шадов писав переважно монументальні полотна на релігійну тематику в академічно-класицистському стилі. Влітку 1819 року Шадов повернувся в Берлін, де отримав звання доцента в Берлінській академії мистецтв. У 1822-1825 роках Шадов керував в Берліні великою майстернею, де завдяки заступництву короля навчалося багато учнів.
Наприкінці 1825 року Шадов закрив майстерню і був призначений директором Дюссельдорфської академії мистецтв, ставши наступником Петера фон Корнеліуса. Через кілька років в Дюссельдорф прибули найталановитіші його учні, серед яких були Едуард Бендеман, Теодор Гільдебрандт, Юліус Гюбнер, Франц Іттенбах, Карл Фрідріх Лессінг і Карл Фердинанд Зон, що сприяло становленню Дюссельдорфської художньої школи.
 |
 |
| «Святе сімейство» |
Народився Юліус Леблан СТЮАРТ (6 вересня 1855, Філадельфія, США - 5 січня 1919, Париж, Франція) - американський художник, який більшу частину життя прожив у Франції. У творчому середовищі того часу отримав прізвисько «Парижанин з Філадельфії».
Народився в родині американського мільйонера Вільяма Гуда Стюарта, який розбагатів на торгівлі цукром, а крім того, пристрастного колекціонера живопису і мецената. У 1865 році Вільям Гуд Стюарт переїхав разом з родиною в Париж, де продовжив колекціонування картин і став меценатом для багатьох художників Барбізонської школи.
Юліус Стюарт з 10 років почав навчатися у французького живописця Жана-Леона Жерома, потім його освітою займалися іспанські майстри Едуардо Замакоіс і Раймундо де Мадрасо. Завдяки своєму походженню з заможної родини художник був вхожим у кращі будинки паризьких аристократів і буржуа. Стюарт став досить популярним після виставки своїх робіт на Паризькому салоні в 1878 році. Першу популярність йому принесли жанрові малюнки представників своєї спільноти. У період творчого становлення митця його роботи представляли собою: портрети і групові портрети в побуті, на природі, сцени відпочинку, подорожей і т. п.
 |
| «На яхті "Namouna", Венеція», 1890 |
У 1892 році художник створив картину «Хрещення», на якій імовірно було зображено це таїнство в сімействі Вандербільтів. Картина демонструвалася на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго, потім отримала схвальні відгуки на Берлінській міжнародній виставці.
 |
| «Хрещення», 1892. Музей мистецтв округу Лос-Анджелес |
Юліус Леблан Стюарт брав участь у виставках Паризького салону аж до початку XX століття. Більш того, він активно сприяв створенню секції американських художників на виставці 1894 року. Крім картин присвячених побуту «багатих і знаменитих» або просто заможних європейців, їм було створено чимало чуттєвих полотен в стилі «ню», а також малюнків собак, так як Юліус все життя був пристрасним «собачником».
У 1905 році художник пережив духовно-релігійну кризу і переключив свою увагу в творчості на зображення пейзажів Венеції та створення картин на релігійну тематику. На цей час (кінець XIX - початок XX століття) інтерес до робіт Юліуса почав падати. Як про значного американського митця про Юліуса Стюарта художні критики стали говорити приблизно з середини XX століття.
 |
 |
| «Автопортрет», 1886 | «Дами сімейства Голдсміт в автомобілі «Пежо», 1897 |
Народився Емільяну Ді КАВАЛЬКАНТІ (6 вересня 1897, Ріо-де-Жанейро - 26 жовтня 1976, Ріо-де-Жанейро) - бразильський художник-модерніст. Один з трьох провідних бразильських художників, поряд із сучасниками - Кандіду Портінарі та Лазарем Сегалом.
В юності вивчав право, але віддав перевагу мистецтву. Ранні роботи Ді Кавальканті відбивали вплив символізму та експресіонізму. Від 1923 по 1925 рік жив у Парижі, відвідував заняття в Академії Рансона, де познайомився з Пабло Пікассо, Анрі Матіссом, Жоржем Браком і Фернаном Леже. У 1925 році Ді Кавальканті оселився в Ріо-де-Жанейро. Його живопис набув вираженого національного характеру. Ді Кавальканті двічі сидів у в'язниці за свої комуністичні переконання.
Роки з 1937 по 1940 Ді Кавальканті з дружиною, художницею Ноемієй Моурау, провели в Європі. Художник отримав золоту медаль в Парижі на виставці «Art Technique». Через загрозу фашистської окупації був змушений тікати до Бразилії, залишивши в Парижі 40 своїх робіт. Ці картини були виявлені через чверть століття в підвалі посольства Бразилії. Ді Кавальканті оселився в Сан-Паулу і працював виключно над латиноамериканською тематикою: мулатки, негри, карнавал і тропічні пейзажі.
 |
 |
| «Автопортрет» | «Мулатка з Rua Vermelha», 1960 |
Народився Феодосій Максимович ГУМЕНЮК (6 вересня 1941, с. Рибчинці Вінницької обл.) — український живописець, графік, лауреат Шевченківської премії (1993), народний художник України (з 2009), Заслужений діяч мистецтв України.
Навчався у Дніпропетровському художньому училищі, де був учнем Якова Калашника, випускника Латвійської академії мистецтв у Ризі. У 1965 році Феодосій поступає у Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І. Ю. Рєпіна, який тоді вважався найкращою живописною школою в СРСР. У 1971 році він закінчив інститут, потім навчався у майстерні Й.Серебрянського, написав для Переяслав-Хмельницького музею полотна на історичну тематику. Викладав у ленінградських навчальних мистецьких закладах, працював на художніх комбінатах Ленінграда. У 1973 році одружився з художницею Наталією Павленко.
У 1975 році на виставці нонконформістів були помічені його роботи з зображеннями козаків. Художника було звинувачено в націоналізмі і позбавлено ленінградської прописки, тому Феодосій з дружиною і дочкою переселився у Дніпропетровськ, де пробув шість років, працюючи над ескізами вітражів. Також підготував «Український календар» на 1977 і 1978 роки для одного з видавництв у Варшаві. В 1983 році Гуменюки знову опинилися в Ленінграді, де Феодосія тепло зустріли художники і відразу запросили взяти участь у виставці «Групи чотирнадцяти».
 |
| «Боротьба козака з янголом» |
Кілька років Гуменюк жив у Канаді. В 1988 році його виставку експонували в залах Національного архіву Канади в Оттаві, в Українському музеї в Нью-Йорку. Пізніше була участь у виставці робіт українських художників в Гранд-Пале, у Парижі; персональна виставка в Національному художньому музеї в Києві, де була представлена ціла галерея гетьманів, і присудження в 1993 році Національної премії імені Т. Шевченка в галузі образотворчого мистецтва.
У 1992 році повертається на Україну. З 1993 року працює у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, очолює навчально-творчу майстерню історичного живопису; з 2000 року — професор кафедри живопису і композиції.
 |
| «Седнів», 2008. Музей українського живопису, м.Дніпро |
Творчість Феодосія Гуменюка зорієнтована на прадавні духовні національні цінності. Твори майстра присвячені історичному минулому України, обрядам, віруванням українців. Через символи-метафори, образи-символи художник наближається до глибин української ментальності. Стилістично живописні і графічні твори майстра з їх лаконізмом, монументальністю, дуже своєрідною і виразною декоративністю, багатоплановістю і колористикою найчастіше нагадують традиційні українські килими, щедро орнаментовані рослинними мотивами. Художник підкреслено уникає чуттєвості, натуралізму, зосереджує увагу на співучості ліній, виразності ритму, кольору, фактури.
 |
 |
| «Закликання весни», 1990 |
Народився Анатолій Іванович МАЛЬЦЕВ (6 вересня 1941, Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) - український живописець, графік. Живе і працює в Дніпрі.
У 1962 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. Викладачі - В.Шпіганович, М.Боровський. Учасник художніх виставок з 1966 року. Мальцев А.І. - член Національної спілки художників України з 1975 року. Твори художника зберігаються в галереях і приватних колекціях України та за її межами.
 |
 |
| «Батьківська хата», 2002 |
Народився Степан Ілліч ТІТКО (6 вересня 1942, с. Стільсько Львівської обл. — 2008) — живописець, представник андеграунду в українському мистецтві.
У 1949 році сім'я художника була репресована і заслана в Хабаровський край. У 1959 році Степан Тітко закінчив школу і вступив на художньо-графічний факультет Хабаровського державного поліграфічного інституту, а в 1961 році - в Хабаровський художній інститут. У 1966 році разом з сім'єю художник повертається в Україну, оселяється в м.Новий Розділ Львівської області та працює викладачем малювання в школі. З 1969 по 1971 р. Тітко знаходиться в творчому відрядженні на японському острові Сакю.
У 1974 році брав участь у «бульдозерній виставці» в Москві. Був звинувачений у формалізмі і прозахідному ставленні до мистецтва. Його майстерня піддавалася обшукам. Щоб уникнути арешту був змушений спалити картини на християнську тематику і ню. Багато років не міг виставляти свої картини.
Стилістиці Тітко властиво своєрідне переосмислення живописного соцреалізму з використанням авангардного інструментарію. Майстер пейзажу, ню, жанрових сцен. У 1995 році відбулася його перша персональна виставка робіт у Львівській картинній галереї, а в 2007 році - виставка робіт у Музеї сучасного образотворчого мистецтва в м. Київ.
 |
 |
| «Скрипка», 1984 |
Народився Крістіан БОЛТАНСЬКИЙ (6 вересня 1944, Париж) - французький художник, скульптор, фотограф, кінорежисер.
Виходець із сім'ї єврейських іммігрантів з Одеси. У 12 років кинув школу, систематичної художньої освіти теж не отримав. Фігуративним малярством почав займатися самостійно в 1958; у 1967 порвав з цією формою, надаючи перевагу інсталяціям, театру маріонеток і тіней з активним використанням старих фотографій, одягу, «знайдених речей». Саме такі твори, разом з короткометражним фільмом «Неможливе життя Крістіана Болтанського», він представив на своїй першій персональній виставці в паризькому театрі Ранелаг в 1968 році. У 1969 з'явився його перший альбом «Дослідження і представлення всього, що залишилося від мого дитинства». У 1972 Болтанський вперше брав участь у Міжнародній виставці documenta в Касселі, секція «Індивідуальні міфології»; з тих пір він її постійний учасник, як і венеційської Бієнале. У 1984 році в Державному музеї сучасного мистецтва в Парижі відбулася велика ретроспективна експозиція Болтанського. Дружина - художниця Аннет Мессаже.
 |
У 2006 році Болтанський став лауреатом Імператорської премії Японії в номінації «скульптура». Творчості Болтанського присвячена виставка Monumenta 2010 у паризькому Grand Palais (січень-лютий 2010). Він представляв Францію на Венеційській бієнале 2011 року.
Головна тема Болтанського - знищення і втрата минулого, чи то індивідуального, біографічного, або колективного, історичного. Мистецтво при цьому виступає своєрідним ритуалом воскресіння або хоча б викликання відсутнього, і прообразом подібного знищення, що волає до загальної пам'яті, для Болтанського залишається Голокост.
 |
 |