6 сентября -Музей українського живопису

6 сентября

Бенвенуто ТИЗИ, прозвище Гарофало (1481, Феррара — 6 сентября 1559, там же) — итальянский художник. Своё прозвище художник получил по гвоздике на своём гербе: некоторые картины Гарафало помечены вместо подписи изображением гвоздики (по-итальянски «гвоздика» — garofalо).

С 1491 года Гарафало был обучении у Доменико Панетти, а в 1498 г. отправился в странствия, которые привели его в Кремону в мастерскую Боккаччио Боккаччини. В январе 1499 г. он тайно покинул своего учителя и оправился в Рим, где работал вместе с флорентийцем Джованни Балдини. В 1501 г. он перебрался в Болонью, где два года работал в мастерской Лоренцо Коста, потом вернулся в Феррару в 1504 г. и работал некоторое время с братьями Досси.

В 1509 г. состоялся его второй переезд в Рим, где Бенвенуто Тизи работал с Рафаэлем, пытаясь приблизить ломбардский стиль к стилю Рафаэля. В 1512 г. Тизи вернулся в родной город, где выполнял многочисленные заказы герцога Альфонса. В 1531 году Тизи ослеп на один глаз. Опасаясь полностью ослепнуть, он дал обет безвозмездно трудиться, включая выходные, над фресками и картинами для Феррарского монастыря бернардинок. После чего проработал еще около двадцати лет, пока окончательно не потерял зрение в 1550 году. Фрески не сохранились.

«Положение во гроб», Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург


Родился Фридрих Вильгельм фон ШАДОВ (6 сентября 1788, Берлин — 19 марта 1862, Дюссельдорф) — немецкий художник. Вместе с представителем назарейцев Петером фон Корнелиусом основал Дюссельдорфскую художественную школу.

Фридрих Вильгельм Шадов — сын скульптора Иоганна Готфрида Шадова. Свои первые уроки в искусстве он получил от отца. В 20 лет Фридрих Вильгельм поступил в Берлинскую академию художеств, после кончания которой вместе со своим братом скульптором Рудольфом Шадовом отправился в Италию. Там он познакомился с датским скульптором Бертелем Торвальдсеном, а через него вошёл в круг художников, вращавшихся вокруг Каролины фон Гумбольдт. Творчество назарейцев Петера фон Корнелиуса, Фридриха Овербека, Филиппа Фейта и Карла Вильгельма Ваха произвело на Шадова большое впечатление, и он решил присоединиться к этой группе в 1813 году.

«Притча о мудрых и неразумных девах» (фрагмент)

Во время своего пребывания в Риме Шадов писал преимущественно монументальные полотна на религиозную тематику в академически-классицистском стиле. Летом 1819 года Шадов вернулся в Берлин, где получил звание доцента в Берлинской академии художеств. В 1822—1825 годах Шадов руководил в Берлине большой мастерской, где благодаря покровительству короля обучалось много учеников. В конце 1825 года Шадов закрыл мастерскую и был назначен директором Дюссельдорфской академии художеств, став преемником Петера фон Корнелиуса. Спустя несколько лет в Дюссельдорф прибыли самые талантливые его ученики, среди которых были Эдуард Бендеман, Теодор Гильдебрандт, Юлиус Гюбнер, Франц Иттенбах, Карл Фридрих Лессинг и Карл Фердинанд Зон, что способствовало становлению Дюссельдорфской художественной школы.

«Святое семейство»


Родился Юлиус Леблан СТЮАРТ (6 сентября 1855, Филадельфия, США — 5 января 1919, Париж, Франция) — американский художник, бо́льшую часть жизни проживший во Франции. В творческой среде того времени получил прозвище «Парижанин из Филадельфии».

Родился в семье американского миллионера Уильяма Худа Стюарта, разбогатевшего на торговле сахаром, а кроме того, увлечённого коллекционера живописи и мецената. В 1865 году Уильям Худ Стюарт переехал вместе с семьей в Париж, где продолжил коллекционирование картин и стал меценатом для многих художников Барбизонской школы.

Юлиус Стюарт с 10 лет начал обучаться у французского живописца Жана-Леона Жерома, затем его образованием занимались испанские мастера Эдуардо Замакоис и Раймундо де Мадрасо. Благодаря своему богатому происхождению художник оказался вхож в лучшие дома парижских аристократов и буржуа. Он стал достаточно широко популярен после выставки своих работ на Парижском салоне в 1878 году. Первую известность ему принесли жанровые рисунки представителей своего сословия. В период творческого становления художника его работы представляли собой: портреты и групповые портреты в быту, на природе, сцены отдыха, путешествий и т. п.

«На яхте "Namouna", Венеция», 1890

В 1892 году художник создал картину «Крещение», на которой предположительно было изображено это таинство в семействе Вандербильтов. Картина демонстрировалась на Всемирной выставке 1893 года в Чикаго. Картина получила благоприятные отзывы на Берлинской международной выставке.

«Крещение», 1892. Музей искусств округа Лос-Анджелес

Юлиус Леблан Стюарт участвовал в выставках Парижского салона вплоть до начала XX века. Более того, он активно содействовал созданию секции американских художников на выставке 1894 года. Помимо картин посвящённых бытописанию «богатых и знаменитых» или просто состоятельных европейцев, им было создано немало чувственных полотен в стиле «Ню», а также рисунков собак, так как Юлиус всю жизнь был страстным «собачником».

В 1905 году художник пережил духовно-религиозный кризис и заметно переключил своё внимание в творчестве на изображение пейзажей Венеции и создание картин на религиозную тематику. К этому времени (конец XIX — начало XX века), интерес к работам Юлиуса стал падать. Как о значимом американском творце о Юлиусе Стюарте художественные критики стали говорить примерно с середины XX века.

«Автопортрет», 1886 «Дамы семейства Голдсмит в автомобиле «Пежо», 1897


Народився Емільяну Ді КАВАЛЬКАНТІ (6 вересня 1897, Ріо-де-Жанейро - 26 жовтня 1976, Ріо-де-Жанейро) - бразильський художник-модерніст. Один з трьох провідних бразильських художників, поряд із сучасниками - Кандіду Портінарі та Лазарем Сегалом.

В юності вивчав право, але віддав перевагу мистецтву. Ранні роботи Ді Кавальканті відбивали вплив символізму та експресіонізму. Від 1923 по 1925 рік жив у Парижі, відвідував заняття в Академії Рансона, де познайомився з Пабло Пікассо, Анрі Матіссом, Жоржем Браком і Фернаном Леже. У 1925 році Ді Кавальканті оселився в Ріо-де-Жанейро. Його живопис набув вираженого національного характеру. Ді Кавальканті двічі сидів у в'язниці за свої комуністичні переконання.

Роки з 1937 по 1940 Ді Кавальканті з дружиною, художницею Ноемієй Моурау, провели в Європі. Художник отримав золоту медаль в Парижі на виставці «Art Technique». Через загрозу фашистської окупації був змушений тікати до Бразилії, залишивши в Парижі 40 своїх робіт. Ці картини були виявлені через чверть століття в підвалі посольства Бразилії. Ді Кавальканті оселився в Сан-Паулу і працював виключно над латиноамериканською тематикою: мулатки, негри, карнавал і тропічні пейзажі.

«Автопортрет» «Мулатка з Rua Vermelha», 1960


Народився Феодосій Максимович ГУМЕНЮК (6 вересня 1941, с. Рибчинці Вінницької обл.) — український живописець, графік, лауреат Шевченківської премії (1993), народний художник України (з 2009), Заслужений діяч мистецтв України.

Навчався у Дніпропетровському художньому училищі, де був учнем Якова Калашника, випускника Латвійської академії мистецтв у Ризі. У 1965 році Феодосій поступає у Ленінградський інститут живопису, скульптури і архітектури ім. І. Ю. Рєпіна, який тоді вважався найкращою живописною школою в СРСР. У 1971 році він закінчив інститут, потім навчався у майстерні Й.Серебрянського, написав для Переяслав-Хмельницького музею полотна на історичну тематику. Викладав у ленінградських навчальних мистецьких закладах, працював на художніх комбінатах Ленінграда. У 1973 році одружився з художницею Наталією Павленко.

У 1975 році на виставці нонконформістів були помічені його роботи з зображеннями козаків. Художника було звинувачено в націоналізмі і позбавлено ленінградської прописки, тому Феодосій з дружиною і дочкою переселився у Дніпропетровськ, де пробув шість років, працюючи над ескізами вітражів. Також підготував «Український календар» на 1977 і 1978 роки для одного з видавництв у Варшаві. В 1983 році Гуменюки знову опинилися в Ленінграді, де Феодосія тепло зустріли художники і відразу запросили взяти участь у виставці «Групи чотирнадцяти».

«Боротьба козака з янголом»


Кілька років Гуменюк жив у Канаді. В 1988 році його виставку експонували в залах Національного архіву Канади в Оттаві, в Українському музеї в Нью-Йорку. Пізніше була участь у виставці робіт українських художників в Гранд-Пале, у Парижі; персональна виставка в Національному художньому музеї в Києві, де була представлена ціла галерея гетьманів, і присудження в 1993 році Національної премії імені Т. Шевченка в галузі образотворчого мистецтва.

У 1992 році повертається на Україну. З 1993 року працює у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, очолює навчально-творчу майстерню історичного живопису; з 2000 року — професор кафедри живопису і композиції.

«Седнів», 2008. Музей українського живопису, м.Дніпро

Творчість Феодосія Гуменюка зорієнтована на прадавні духовні національні цінності. Твори майстра присвячені історичному минулому України, обрядам, віруванням українців. Через символи-метафори, образи-символи художник наближається до глибин української ментальності. Стилістично живописні і графічні твори майстра з їх лаконізмом, монументальністю, дуже своєрідною і виразною декоративністю, багатоплановістю і колористикою найчастіше нагадують традиційні українські килими, щедро орнаментовані рослинними мотивами. Художник підкреслено уникає чуттєвості, натуралізму, зосереджує увагу на співучості ліній, виразності ритму, кольору, фактури.

«Закликання весни», 1990


Народився Анатолій Іванович МАЛЬЦЕВ (6 вересня 1941, Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) - український живописець, графік. Живе і працює в Дніпрі.

У 1962 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище. Викладачі - В.Шпіганович, М.Боровський. Учасник художніх виставок з 1966 року. Мальцев А.І. - член Національної спілки художників України з 1975 року. Твори художника зберігаються в галереях і приватних колекціях України та за її межами.

«Батьківська хата», 2002


Народився Степан Ілліч ТІТКО (6 вересня 1942, с. Стільсько Львівської обл. — 2008) — живописець, представник андеграунду в українському мистецтві.

У 1949 році сім'я художника була репресована і заслана в Хабаровський край. У 1959 році Степан Тітко закінчив школу і вступив на художньо-графічний факультет Хабаровського державного поліграфічного інституту, а в 1961 році - в Хабаровський художній інститут. У 1966 році разом з сім'єю художник повертається в Україну, оселяється в м.Новий Розділ Львівської області та працює викладачем малювання в школі. З 1969 по 1971 р. Тітко знаходиться в творчому відрядженні на японському острові Сакю.

У 1974 році брав участь у «бульдозерній виставці» в Москві. Був звинувачений у формалізмі і прозахідному ставленні до мистецтва. Його майстерня піддавалася обшукам. Щоб уникнути арешту був змушений спалити картини на християнську тематику і ню. Багато років не міг виставляти свої картини.

Стилістиці Тітко властиво своєрідне переосмислення живописного соцреалізму з використанням авангардного інструментарію. Майстер пейзажу, ню, жанрових сцен. У 1995 році відбулася його перша персональна виставка робіт у Львівській картинній галереї, а в 2007 році - виставка робіт у Музеї сучасного образотворчого мистецтва в м. Київ.

«Скрипка», 1984