6 июля -Музей українського живопису

6 июля

Народився Джон ФЛАКСМАН (6 липня 1755, Йорк - 7 грудня 1826, Лондон) - англійський художник, гравер і скульптор.

Дж. Флаксман народився в сім'ї скульптора. Від 1770 він вчиться в Лондонській Королівській академії. Після 1775 року створює для фаянсової фабрики Веджвуд свої перші зразки розпису для тонкого посуду і рельєфів. При поїздці в Рим створює серію ілюстрацій для класичних театральних постановок (наприклад, «Іліади» Гомера), яка приносить йому міжнародну популярність.

Мистецтво розпису посуду у Флаксмана відрізняється від класичного грецького розпису чітким контуром фігур і предметів, і в той же час його твори відрізняються великою життєвою силою, вони як би «дихають». Через особливу елегантність фаянсових розписів Дж. Флаксмана в XIX столітті його роботи часто копіювалися.

«Поклоніння волхвів», дизайн для барельєфа


Народилася Августа Йосипівна КОХАНОВСЬКА (6 липня 1866, Кимполунг, Герцогство Буковина, нині Румунія — 7 грудня 1927, Торунь, Польща) — перша буковинська художниця, етнограф.

Досі точно невідомо, де саме вона народилася, – в місті Кимполунг (нині Румунія) чи в Чернівцях; рік її народження 1863, 1866 чи 1868; була вона німкенею чи полькою, що виросла в атмосфері поваги до українства і в дорослому житті перейнялася дослідженнями українського образотворчого мистецтва.

У 1885 р. Й. Кохановський отримав посаду радника крайової управи і разом із родиною переїхав жити до Чернівців. Августа почала брати перші уроки малювання у відомого художника Тадеуша Суліми фон Попєла, який свого часу навчався у Краківській академії мистецтв. У 1895–1900 Августа навчалася у Відні. Після повернення до Чернівців під впливом українського

оточення Кохановська захопилася дослідженням життя та народного мистецтва гуцулів. Художниця багато подорожувала Буковиною. Щоб якомога детальніше розгледіти побут буковинських селян, вона піднімалася до найвищих гірських поселень. Цікавилася навіть найменшими подробицями обстановки, одягу, ремесел, записуючи, а здебільшого замальовуючи свої спостереження. Всі здобуті матеріали та враження Кохановська перенесла на свої картини: «По¬вернення гуцулів з ярмарку» (1906), «Старий гуцул» (1910), «Гуцул із сапою» та «Гуцули в дорозі» (обидві кін. ХІХ – поч. ХХ ст.).


Художниця працювала в академічній манері, у таких жанрах, як портрет, пейзаж, сюжетна композиція ілюстрації; у техніках: олії, акварелі, пастелі, гуаші, вугілля, олівця. Виконала ілюстрації до оповідань Івана Франка — «Петрії і Довбущуки» (1913) та Ольги Кобилянської, яка була її найближчою подругою. Брала участь у виставках у Чернівцях, а на інтернаціональній виставці мисливства у Відні (1910) її твори були відзначені дипломом і нагородою короля Франца-Йозефа — золотою брошкою.

«Автопортрет», 1896 «Крайова управа у Чернівцях», 1890


Народився Марк ШАГАЛ (6 липня 1887, Вітебськ - 28 березень 1985, Сен-Поль-де-Ванс, Прованс, Франція) - білоруський і французький художник єврейського походження. Один з найвідоміших представників художнього авангарду XX століття.

Марк Захарович (Хацкелевіч) Шагал народився на околиці Вітебська в єврейській родині прикажчика. Отримав традиційну єврейську освіту вдома. Живопису почав навчатися в художній школі вітебського живописця Юдаля Пена. Отримавши від батька 27 рублів і запевнення, що більше ніякої допомоги не буде, юнак поїхав до Петербурга. Протягом двох сезонів Шагал займався у Художній школі Товариства заохочення мистецтв, яку очолював М. К. Реріх, потім - у Л. С. Бакста в приватній художній школі Є. М. Званцевої. Також він відвідував клас художника-новатора Мстислава Добужинського. У 1909 році Марк познайомився з Белою Розенфельд, риси якої будуть впізнавані в особах багатьох зображених ним жінок. Вони одружаться в 1915, коли Шагал «застрягне» у Вітебську через Першу світову війну.

«Над Вітебськом», 1915

А в 1910 році, отримавши стипендію від мецената Максима Вінавера, Шагал поїхав в Париж. Тут він із захопленням вивчає мистецтво великих майстрів сучасності, вбирає нові віяння в живопису - фовізм, кубізм, футуризм, орфізм; занурюється в світ паризької богеми, оселившись у знаменитому «Вулику». У Парижі Шагал остаточно складається як самобутній художник. Навесні 1914 року він везе кілька десятків полотен і близько ста п'ятдесяти акварелей на виставки в Берлін, які проходить з великим успіхом у публіки.

«Наїзниця»

Після Жовтневої революції Шагала призначають уповноваженим комісаром у справах мистецтв Вітебської губернії, він відкриває Вітебське художнє училище. У 1920 році Шагал їде до Москви, де працює в Московському Єврейському камерному театрі і в підмосковній єврейській трудовій школі-колонії «III Інтернаціонал» для безпритульних.

1922 року художник разом з родиною їде спочатку в Литву (в Каунасі проходить його виставка), а потім до Німеччини. З 1923 він остаточно оселяється в Парижі (у 1941-1947 Шагал живе в США, рятуючись від фашистів).

«Париж через вікно », 1913

З 1960-х років Шагал в основному переходить на монументальні види мистецтва - мозаїки, вітражі, шпалери, а також захоплюється скульптурою і керамікою. Він отримує безліч замовлень на оформлення католицьких, лютеранських храмів і синагог по всій Європі, Америці і в Ізраїлі. Його роботи радикально оновили мову сучасного монументального мистецтва.

У 1973 році на запрошення Міністерства культури СРСР Шагал відвідує Ленінград і Москву. У Третьяковській галереї проходить його виставка. Художник дарує Третьяковці і Музею образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна свої роботи.

«Прогулянка», 1917

1977 року Марк Шагал був удостоєний вищої нагороди Франції - Великого хреста Почесного легіону, а до 90-річчя художника була влаштована виставка його робіт у Луврі. Крім художньої творчості, Шагал протягом усього життя публікував вірші, публіцистичні есе та мемуари на ідиші.

Творчість Марка Шагала суто національна і одночасно сюрреально-експресіоністична. Художні прийоми Шагала засновані на візуалізації приказок на ідиш і втіленні образів єврейського фольклору. Для нього характерні мотиви «містечкового» пейзажу і побуту укупі з символікою іудаїзму. Шагал вносить елементи єврейської інтерпретації навіть у зображення християнських сюжетів.

«Автопортрет», 1914
 «Я і село», 1911. Музей сучасного мистецтва, Нью-Йорк


Родилась Фрида Ка́ло де Ривера (Магдалена Кармен Фрида Кало Кальдерон; 6 июля 1907, Койоакан близ Мехико, Мексика – 13 июля 1954, там же) – мексиканская художница, представительница наивного искусства или фолк-арта. Известна своими автопортретами.

Родилась в семье фотографа, немца еврейского происхождения, и мексиканки с индейскими корнями. Полиомиелит, которым она тяжело заболела в шесть лет, сделал ее инвалидом, но Фрида занималась различными видами спорта и поступила в престижную школу с целью изучать медицину. Её поведение всю жизнь называли эпатажным. В 18 лет Фрида попала в тяжелейшую аварию, получив ужасные повреждения (в том числе тройной перелом позвоночника). Целый год она была прикована к постели. Проблемы со здоровьем на всю оставшуюся жизнь и многочисленные перенесенные операции не сломили девушку. Фрида попросила кисти и краски, для неё сделали специальный подрамник, позволявший писать лёжа. Смотрясь в зеркало, Фрида начала писать автопортреты: «Я пишу себя, потому что много времени провожу в одиночестве и потому что являюсь той темой, которую знаю лучше всего».

Автопортрет Фриды Кало с терновым венцом и колибри, 1940

Художница стала коммунисткой и в 1929 году вышла замуж за знаменитого мексиканского художника-коммуниста Диего Риверу. Их бурная совместная жизнь стала легендой. «В моей жизни было две аварии: одна – когда автобус врезался в трамвай, другая – это Диего», – говорила Фрида спустя много лет. В 1937 году у художницы завязался роман с советским революционным деятелем Львом Троцким, который некоторое время жил в их доме.

«Моисей (Ядро Создания)»

Фрида глубоко знала и любила народную мексиканскую культуру, коллекционировала старинные произведения прикладного искусства, носила национальные костюмы. Глубоко национальным было и ее художественное творчество. В 1940-е годы ее работы приобрели известность, в 1953 состоялась ее первая персональная выставка. Но здоровье художницы быстро ухудшалось, она уже не могла вставать с постели и на открытие выставки её принесли на больничной койке.

Чтобы заглушить боль, ей приходилось принимать наркотики, что отразилось в её Дневнике, ставшем культовым среди поклонников Фриды. У художницы началась гангрена, последовала ампутация ноги и смерть от воспаления лёгких. В последний путь Фриду Кало провожали президент Мексики и многие деятели искусств.

С 1955 года «Голубой дом» Фриды Кало стал музеем её памяти. В 2002 году был снят фильм «Фрида», посвящённый художнице. Роль Фриды Кало сыграла Сальма Хайек. Выставку художницы в лондонской галерее «Tate» посетили около 370 тысяч человек. В 2006 году автопортрет Фриды «Корни» («Raices») был продан за 5,6 миллионов долларов США, что стало рекордом для латиноамериканских художников. Портрет художницы и ее картина изображены на мексиканской банкноте достоинством 500 песо (на другой стороне банкноты – портрет ее мужа Диего Риверы).

«Дружеские объятия вселенной, Я и Синьйор Холотл», 1949


Народився Давид Зельманович ШОСТАК (6 липня 1923, Київ - 4 травня 2010, Київ) - український живописець. Заслужений художник України (1977).

Закінчив Київський художній інститут в 1952. Викладачі: К.Єлева, О.Шовкуненко, В.Костецький, Г.Меліхов. Член НСХУ від 1956. Працював в галузі тематичної картини. Здійснював творчі поїздки по СРСР. Учасник численних виставок (від 1951). Жив і працював у Києві.

«Спортсменка», 1961


Народився Володимир Вікторович ЛОБОДА (6 липня 1943 року, Дніпропетровськ, нині - м.Дніпро) - український художник - живописець, графік, скульптор і поет. Один з яскравих представників вітчизняного андеграунду кінця 1960 - початку 1990-х років.

Народився в сім'ї художника-самоучки Віктора Лободи. У 1965-1968 роках навчався на факультеті живопису Київського художнього інституту. У 1973 році закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут, отримавши спеціальність архітектора. У 1971 році брав участь у «Дискусійній виставці» (Дніпропетровськ), з тих пір перебував під постійним наглядом влади. З кінця 1970-х років брав участь в спільних мистецьких виставках.

У 1981 р з сім'єю переїхав до Львова. Наприкінці 1980-х рр. у Дніпрі створив товариство художників «Степ». У 1990 році відбулася персональна виставка у Львівській картинній галереї (куратор - Борис Возницький). У 1992 р на хуторі в с. Турово на Дніпровщині разом з дружиною заснував музей і літню майстерню. З тих пір більшу частину року проводить на хуторі, де створює мальовничі, скульптурні, графічні цикли, пише вірші, новели, есе.

Ранній період творчості Володимира Лободи відзначений інтенсивними пошуками форми і пластичної мови, де чітко видно захоплення українським народним мистецтвом, старими культурами, модерними віяннями в світовому мистецтві. У Дніпрі створив ряд монументальних об'єктів (вітражі, скульптури, розписи), які були знищені в 1980-1990-і роки.

«Автопортрет» «Рибалка у човні на Пслі», 1971


Народився Богдан Миколайович МАЗУР (6 липня 1969, Хмельницький) — український скульптор. Лауреат малої Державної премії України імені Тараса Шевченка (1999). Народний художник України (2009). Магістр скульптури, доцент Національної академії мистецтв.

Син скульптора Миколи Мазура та художника і монументаліста Людмили Мазур, брат художника і мистецтвознавця Оксани Мазур. Закінчив Одеське художнє училище (1992) і Київський художній інститут (1997, майстерня Володимира Чепелика).

Серед монументальних скульптур: пам'ятник Сергію Параджанову на території Національній кіностудії імені Олександра Довженка (1997), пам'ятник В'ячеславу Чорноволу в Києві (2009), скульптурна композиція «Молитва за Україну» в Батурині (2009), "Віра Надія Любов" в місті Хмельницький, пам'ятник коту Пантелеймону у Золотоворітському сквері (1998).

4 березня 1999 року Богдану Мазуру присуджено Малу Державну премію України імені Тараса Шевченка за пам'ятники Сергієві Параджанову в Києві та «Ангел» у Хмельницькому.

«Гетьмани. Молитва за Україну», м. Батурин