6 мая -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

6 мая

6 травня 1432 року фламандський художник Ян ван Ейк закінчив роботу над вівтарем церкви Св. Іоанна в Генті - одним з найзнаменитіших творів світового живопису.

Вважається, що роботу над Гентським вівтарем почав його старший брат Губерт ван Ейк, потім вони працювали разом, а Ян закінчив вівтар після смерті брата. Гентський вівтар являє собою великий дерев'яний складень висотою близько 3,5 метрів і шириною в розкритому вигляді близько 5 метрів. Всередині і зовні знаходиться по 12 картин, на яких зображено 258 людських фігур.

Темою вівтаря є поклоніння Агнцеві, який символізує Христа (Одкровення Іоанна Богослова). Центральна частина полиптиха зображує, як до жертовного вівтаря, на якому стоїть Агнець, сходяться пророки, праотці, апостоли, мученики і святі. У цій роботі Ван Ейк добився разючого ефекту сяйва поверхні зображення і правдивої точності відтворення персонажів.

Гентський вівтар


Дірк БАУТС (близько 1415, Гарлем - 6 травня 1475, Левен) - нідерландський живописець.

Народився в Гарлемі, жив і працював у Левені, де він був міським живописцем від 1468 року. На Баутса вплинули Ян ван Ейк і Рогір ван дер Вейден. Вплив Рогіра ван дер Вейдена в творчості Дірка Баутса простежується особливо чітко, з чого деякі дослідники припускають, що Дірк був його учнем. У 1447 році він одружився з дівчиною із заможної сім'ї Катариною Ван де Брюге з Левена і переїхав туди. Сини художника, Дірк Молодший і Альберт, теж стали художниками і співпрацювали в майстерні батька. Як свідчать документи того часу, Баутс був дуже заможним жителем Левена і отримав звання міського художника в 1468 році.

«Дорога в рай»


Отто ван ВЕЕН (бл. 1556, Лейден — 6 травня 1629, Брюссель) — південнонідерландський художник і малювальник зламу 16-17 століть. Представник маньєризму. Відомий також як вчитель Пітера Пауля Рубенса.

Батько майбутнього художника був бургомістром і родина була не бідною. Вважають, що малий Отто почав опановувати художню майстерність у лейденського майстра Ісаака ван Сваненбурга. Відомо, що у жовтні 1572 року католицька за віросповіданням родина ван Веен перебралась на житло у Антверпен, а потім у місто Льєж. Два інші вчителі художника-початківця — Жан Ремі та Домінік Лампсоніус.

З 1576 року ван Веен у папському Римі. Відомостей про цей період небагато, за припущеннями він вивчав твори італійських (і римських) маньєристів, стилістику котрих матимуть його твори до кінця століття. З перебування у Італії художник виніс зацікавленість у історичному живописі, характерному для італійців. Так, свідоцтвом тому стала серія декоративних картин про повстання батавів проти давньоримських колонізаторів-загарбників. Батавів нідерландці вважали своїми попередниками в античності.

У 1585 стає придворним художником герцога Пармского Алессандро Фарнезе і оселився в Брюсселі. Після смерті А. Фарнезе в 1592 р Отто ван Веен переїхав в Антверпен, де в наступному році став майстром гільдії Святого Луки. У 1594-1600 він бере в учні, а потім помічники Рубенса. Рубенс відчув сильний вплив О. ван Веена.

У 1602 Отто ван Веен стає деканом гільдії гільдії Святого Луки. Через десять років він переїжджає до Брюсселя, де отримує посаду керівника (зберігача) монетного двору, а 1620 р вступає в гільдію живописців-католиків.

Як представник маньєризму Отто ван Веен був непоганий портретист. Відомий як автор алегоричних книжкових ілюстрацій і гравер.

Автопортрет художника у колі родичів, 1584. Лувр, Париж


Франс ФРАНКЕН Молодший (1581, Антверпен - 6 травня 1642, Антверпен) - фламандський художник епохи бароко, один з найбільш відомих майстрів родини художників Франкен.

Він був третім сином живописця Франса Франкена Старшого (1542-1616), в зв'язку з чим аж до 1616 року підписував свої полотна «Молодший». У 1605 році вступає в антверпенську художню гільдію святого Луки і згодом стає її головою. Він створив велику кількість малоформатних кабінетних полотен на історичні, алегоричні, міфологічні та біблійні сюжети. Був також популяризатором деяких нових тем і сюжетів у фламандському живописі: вводив у свої жанрові полотна деяких «нових» для сучасників тварин - наприклад, мавп. Однією з кращих робіт Ф. Франкена Молодшого вважається його «Розп'яття» (1606), що зберігається в віденському палаці Бельведер.

Антоніс ван Дейк. Портрет Франса Франкена Молодшего «Смерть, яка грає на скрипці» (бл. 1625)


Родился Ян Антоний БЛАНК (6 мая 1785, Ольштын — 20 февраля 1844, Варшава) — польский художник — классицист.

Родился в семье ремесленников. В возрасте 15 лет начал обучаться в Варшаве живописи и наукам у художника Юзефа Косиньского. Жил в польской столице до 1809 года, затем уехал в Дрезден, где учился у австрийского живописца Йозефа Грассига. Вернулся в Варшаву в 1815 году, работал на отливке гипсовых форм и преподавал рисунок на отделении изящных искусств в Варшавском университете.

С 1819 года — профессор Варшавского университета. Был учителем таких художников, как Рафал Хадзевич, Ян Феликс Пиварский, Антония и Тадеуша Бродовских, Януария Суходольского. После закрытия в 1831 году Варшавского университета художник читает лекции приватным образом и снова занимается гипсовыми фигурами.

Антоний Бланк, обычно подчёркивавший своё полное имя — Ян Антоний Бланк-Бялецкий, писал картины по исторической тематике, портреты (в том числе и миниатюры) представителей различных слоёв общества — аристократов, мещан, крестьян. Создавал также полотна на мифологические и религиозные сюжеты, последние — по заказам церкви. Организатор художественных выставок в Варшаве и во дворце Неборова. В его работах чувствуется влияние немецкого стиля бидермайер.

Автопортрет с семьёй (1825) Портрет Наполеона


Родился Алексей Степанович СТЕПАНОВ (6 мая 1858, Симферополь – 5 октября 1923, Москва) – русский живописец и график, академик Императорской Академии художеств, член Товарищества передвижных художественных выставок, один из учредителей «Союза русских художников».

После ранней смерти родителей жил в Москве, по настоянию опекуна получил диплом землемера. С 1880 учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества (класс И. М. Прянишникова), с 1889 начал преподавать в училище анималистическую живопись, впоследствии получил звание профессора и возглавлял класс до 1918 года. Активно сотрудничал с журналом «Природа и охота».

С 1888 года Степанов – экспонент Товарищества передвижных художественных выставок (ТПХВ). После успеха на XIX выставке Товарищества в 1891 году картины «Журавли летят» Степанова приняли в полноправные члены ТПХВ. В 1905 году за картину «Утренний привет» он был удостоен звания академика Императорской Академии художеств. Внутренний кризис передвижников привел в 1903 году к выходу А. Степанова вместе с группой художников из Товарищества и созданию «Союза русских художников».

В своем творчестве Алексей Степанович Степанов продолжал традиции русской пленэрной живописи, сочетал пейзаж и жанровые сцены с анималистической тематикой. Наряду с Левитаном считается одним из создателей «пейзажа настроения». Художник П. Д. Корин говорил о своем учителе: «Словно я Пушкина стихи прочитал. Вот так же просто, просто, а высоко... Что о нем сказать? Художник он был. Вот все тут и сказано. И было в нем все просто, без эффектов. Душа в нем была, и это – самое главное. Но притом артистизм высокий, мастерство несравненное. Сверкающий он при великой своей простоте».

«Журавли летят», 1891. Государственная Третьяковская галерея, Москва.


Родился Эрнст Людвиг КИРХНЕР (6 мая 1880, Ашаффенбург – 15 июня 1938, Фрауенкирх-Вильдбоден возле Давоса) – немецкий художник-экспрессионист. Дипломированный архитектор, Эрнст Кирхнер одновременно изучал живопись. Был одним из основателей группы «Мост» (1905), с которой начался немецкий экспрессионизм. Автор программы группы (1906). В 1910–1911 годах состоял в группе художников «Новый сецессион».

В 1917 из-за болезни лёгких переехал на жительство и лечение в Швейцарию, где писал в основном альпийские пейзажи. Там проходили и выставки работ Кирхнера – в Базеле (1923), Берне (1933)… В фашистской Германии художник был причислен к представителям «дегенеративного искусства», 639 его работ были удалены из немецких музеев. Тяжелая болезнь и пристрастие к наркотикам привели художника к самоубийству.

Кирхнер воспринимал свои картины как самостоятельные существа из линий и красок, призванные не столько отобразить окружающий мир, сколько передать смятение самого художника перед агрессивностью этого мира. Резкие, диссонирующие цвета, лихорадочные мазки придают тревожность его работам и передают суматошность большого города… На протяжении 1920-х годов творчество Кирхнера развивалось в направлении абстракционизма.

«Уличная сценка в Берлине». 1914


Родилась Любовь Сергеевна ПОПОВА (6 мая 1889, село Ивановское, Московская губерния — 25 мая 1924, Москва, СССР) — русский и советский живописец, художник-авангардист (супрематизм, кубизм, кубофутуризм, конструктивизм), график, дизайнер, театральный художник.

Родилась в семье богатого предпринимателя. Первые уроки рисования Л. Попова брала у художника К. М. Орлова, который был другом её семьи. В 1906 году она переехала в Москву, где брала частные уроки в художественной школе Константина Юона. Продолжила образование в Италии. В 1912 году посетила Париж, занималась живописью у Ле Фоконье и Ж. Метценже.

Попова увлеклась супрематизмом, стала членом группы Казимира Малевича Супремус, вместе с другими художниками-супрематистами работала в селе Вербовке и Скопцы. В 1918 году Любовь Попова вышла замуж за историка искусства Бориса Николаевича фон Эдинга. 23 мая 1924 года умер от скарлатины её сын. Любовь Сергеевна Попова умерла также от скарлатины через день - 25 мая.

«Портрет философа», 1915


Родился Арпад СЕНЕШ (6 мая 1897, Будапешт — 16 января 1985, Париж) — венгерский и французский художник-абстракционист Парижской школы.

Родился в еврейской семье. Начал серьёзно заниматься живописью ещё в юности. В 1918 году поступил в Свободную академию в Будапеште, где придерживались либерально-прогрессивных взглядов на современное искусство. В 1922 году состоялась первая персональная выставка А. Сенеша в будапештском музее Эрнст.

После длительного путешествия по Европе в 1924 году, с посещением Берлина, Мюнхена и итальянских городов, в 1925 поселился в Париже. Здесь он обучался в Академии Гранд Шомьер. В 1929 познакомился с португальской художницей Марией Виейрой да Силва, в 1930 году они вступили в брак. С 1931 начал работу над графикой в парижском Ателье 17. В этот период он ознакомился с сюрреалистическим искусством и находился под его влиянием. После начала Второй мировой войны вместе с женой уехал сначала в Лиссабон, а потом в Бразилию (в 1940), где жил и работал до 1947 года, затем вернулся во Францию. В 1940-х годах являлся одним из крупнейших представителей парижской школы живописи.



Народився Франсіско БОРЕС (6 травня 1898, Мадрид - 10 травня 1972, Париж) - фундаментальний представник другої хвилі іспанських художників, які приїхали в Париж в 1920, в Іспанії він не був визнаний аж до початку 1970-х років, не вписуючись в домінуючий інформалізм і соціальний реалізм. Був однією з важливих фігур в європейському мистецтві ХХ століття.

Стиль Бореса був вироблений після його тісних контактів з найбільшими живописцями - такими як Пабло Пікассо і Анрі Матісс. Борес гармонізує обидва ці впливи в своїй творчості і виходить за їх межі.

Автопортрет


Народився Володимир Павлович НЕБОЖЕНКО (6 травня 1941, с. Богданівка, Васильківського району Дніпропетровської обл.) — скульптор, народний художник України. Почесний громадянин м.Дніпро. Працює у галузі станкової та монументальної скульптури.

1959 року закінчив ТУ-4 за фахом тесляр-столяр. Художню освіту одержав у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Є. В. Вучетича, скульптурне відділення (1959–1966). Викладачі: Костянтин Чеканьов, Олександр Ситник, Надія Скалецька. У 1966–1972 навчався в Київському державному художньому інституті, скульптурний факультет. Майстерня професора, народного художника СРСР Василя Бородая.

Повернувся до Дніпропетровська після закінчення інституту. Його перша знакова робота - пам'ятник легендарному лікареві-фтизіатру Миколі Семашку. Переміг у Всеукраїнському конкурсі на створення пам'ятника Валерію Чкалову. З 1968 року учасник всесоюзних, республіканських, обласних художніх виставок. У 1973 році — персональна виставка творів у м. Дніпропетровську. З 1974 року — член Спілки художників. 1975 рік — Лауреат обласної премії ім. Г. І. Петровського. 1989 рік — звання «Заслужений художник України» — за пам'ятник воїнам 152-ї стрілецької дивізії, м. Дніпро. 2000 року — звання «Народний художник України» за пам'ятник молодому Тарасу Шевченку, встановлений в Дніпрі навпроти театру, що носить ім'я Шевченка. 2002 рік — пам'ятна медаль «За заслуги перед містом».

Автор пам'ятників: першовідкривачу криворізьких залізних руд Олександру Полю, першому губернатору Катеринославщини Івану Максимовичу Синельникову. Руками Володимира Павловича Небоженка створені Маленький Принц в парку ім. Лазаря Глоби, пам'ятник загиблим від вибуху газу на вулиці Мандриківській, скульптура Дмитра Яворницького ... А ще - меморіальні дошки письменникам Івану Манжурі, Валер'яну Підмогильному, губернатору Олександру Фабру і багато інших.

Пам'ятник молодому Тарасу Шевченку в Дніпрі (1992 рік)