6 марта -Музей українського живопису

6 марта

Народився Мікела́нджело БУОНАРРОТІ (6 березня 1475, Капрезе, Тоскана — 18 лютого 1564, Рим) — видатний італійський скульптор, художник, архітектор, поет, мислитель.

Повне ім’я - Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні. Народився в багатодітній сім’ї збіднілого флорентійського дворянина, міського радника. Малюка віддали у село годувальниці, дружині каменяра, там він навчився ліпити з глини та володіти різцем. У 13 років батько відправляє юнака учнем до майстерні художника Доменіко Гірландайо. Рік по тому Мікеланджело переходить до школи скульптора Бертольдо ді Джованні, учня Донателло, яку підтримував Лоренцо де Медичі, фактичний господар Флоренції. Приблизно з 1490 року до смерті Медичі у 1492 році Мікеланджело знаходиться при дворі Медичі.

У наступні роки Мікеланджело живе і працює в Болоньї, Флоренції, а потім у Римі, де створює один із своїх шедеврів – знамениту «П'єту» («Оплакування Христа», 1499).

«Оплакування Христа», або «П'єта», 1499

Митець знову повертається до Флоренції. Тут з під різця великого скульптора народжується «Давид», який став на багато віків еталоном зображення людського тіла. У 1505 році Мікеланджело отримує від римського папи Юлія II замовлення на гробницю, над якою від працює в 1505—1545 роках (з перервами), ним створюються скульптури «Мойсей», «Зв'язаний раб», «Вмираючий раб», «Лія».

У 1508-1512 – розпис фресок стелі у Сикстинській капелі, на яких представлена біблійна історія від створення світу до потопу із зображенням понад 300 фігур.

«Створення Адама», біля 1511. Сикстинська капела, Ватикан

У 1520-1534 Мікеланджело працює над архітектурним і скульптурним комплексом Капели Медичі у Флоренції, а також проектує і будує Бібліотеку Лауренціана. У 1534-1541 роках у тій самій Сикстинській капелі для папи Павла III Мікеланджело виконав на вівтарній стіні грандіозну фреску «Страшний суд». Робота майстра викликала бурхливе захоплення і ще більш жорстку критику й звинувачення у безсоромності – нагота персонажів «Страшного суду» була закрита через 24 роки за рішенням церковного собору.

У 1546 році художнику були довірені найбільш значні в його житті архітектурні замовлення. Для папи Павла III він закінчив Палаццо Фарнезе та спроектував реконструкцію Капітолія. Вершиною довіри до Мікеланджело як зодчому стало призначення його головним архітектором собору Святого Петра, де він погодився працювати без винагороди, виключно із любові до Бога. Всі ці відповідальні замовлення завадили Мікеланджело повернутися до рідної Флоренції, помер він у Римі.

Портрет роботи Марчелло Венусті, 1535 «Страшний суд», 1537-1541. Сикстинська капела, Ватикан


Родился Жан-Батист-Мари ПЬЕР (6 марта 1714, Париж — 15 мая 1789 год, там же) — французский исторический и жанровый живописец, гравёр, директор академии живописи; первый королевский художник.

Ученик Натуара, Пьер в 1734 получил Римскую премию и в 1735 отправился в Рим, где в течение пяти лет изучал итальянскую живопись. За картину «Диомед, убитый Геркулесом и поедамый конями», написанную в 1741, художник был в следующем году принят в Академию. Он сделал быструю карьеру исторического живописца, в 1770 стал ректором Королевской Академии, а после смерти Буше в том же году - первым живописцем короля. Он был всесильным мэтром и придал исключительную официальную роль исторической живописи.

«Итальянская деревня»


Родился Василий Васильевич МАТЭ (6 марта 1856, близ Эйдкунена, ныне Вирбалис, Литва — 22 апреля 1917, Петроград) — русский художник, рисовальщик, гравёр.

Учился в Рисовальной школе общества поощрения художеств (1870—1875; с 1872 года — у Л. А. Серякова) и в Академии художеств (1875—1880) в Петербурге (у Ф. И. Иордана). Получив серебряную медаль за политипажную гравюру с этюда головы Иоанна Крестителя, сделанного А. А. Ивановым для картины «Явление Христа народу». В 1880 году Матэ отправлен в Париж, где изучал офортное искусство под руководством Гальяра.

Матэ был одним из основных граверов в России в конце XIX века. Он автор многочисленных офортов и ксилографий (гравюр на дереве) — портретов деятелей русской истории и культуры. Воспроизводя картины и рисунки крупнейших русских художников 2-й половины XIX века: В. М. Васнецова, И. Е. Репина, В. И. Сурикова, И. П. Трутнева и многих других, он тем самым способствовал популяризации русского искусства. Также В.В. Матэ воспроизводил работы Мурильо, Рембрандта и др.

Портрет работы Бориса Кустодиева, 1902 В. В. Матэ. Портрет П. М. Третьякова
(офорт с портрета И. Е. Репина)


Родился Франтишек БИЛЕК (6 ноября 1872, Хейнов (ныне Хинов) близ Табора — 14 октября 1941, Хинов) — чешский скульптор и график, один из крупнейших представителей модернизма и символизма в чешском искусстве.

Первоначально хотел стать художником и с 1887 года учился в классе Максимилиана Пирнера в Пражской академии изобразительного искусства. Во время этого образования выявилось, что Ф.Билек не различает некоторые цвета. В 1888 году он переходит на отделение скульптуры профессора Йозефа Маудера. Позднее получил стипендию и продолжил обучение в парижской академии Коларосси. После окончания образования мастер возвращается в родной город и открывает там художественное ателье. Позднее приобретает дом в пражских Градчанах и живёт попеременно в Праге и Хинове. В 1897 году Ф.Билек присоединяется к движению Королевский модерн (Karolická moderna), в 1909 он вступает в союз художников Беседа умельцев (Umělecká Beseda).

Скульптуры работы Ф.Билека полны поэзии и в то же время представляют собой детальное, натуралистическое изображение объекта. Часто создавал образы из Библии (в основном из Нового Завета). Свои первые статуи Билек изваял ещё во время учёбы в Париже. Часть его художественного наследия была уничтожена немцами во время оккупации Чехословакии. Проявил себя также как талантливый архитектор. Одним из величайших почитателей таланта Ф.Билека был Ф.Кафка.

«Моисей» (1905), Прага


Народився Порфирій Дмитрович ЖАЛКО́-ТИТАРЕ́НКО (6 березня 1881, с. Мерефа, нині місто Харківської обл. – 10 грудня 1949, Київ) – живописець і графік.

У 1905 році закінчив Пензенське художнє училище. У 1905-1906 рр. навчався в майстерні І. Ю. Рєпіна при Вищому художньому училищі живопису, скульптури і архітектури Академії мистецтв. З 1912 брав участь у виставках в Петербурзі та Києві. У 1906 - 1914 викладав у Варшавській художній школі та політехнічному інституті. 1915–19 – професор Вищих жіночіх курсів (Москва). Потім жив у Києві, викладав у вищих навчальних закладах (1924 - 1949). В 1920-ті був членом АХЧУ.

Автор пейзажів, портретів і символічних композицій на античну тематику, кіноплакатів, оформлення книг і театральних вистав. Працював в імпресіоністичному стилі. Виконував кіноплакати, оформляв книги. Картини Жалко-Титаренко знаходяться в Національних музеях у Варшаві та Кракові, Музеї АМ у С.-Петербурзі та багатьох музеях України.

«Садиба художника на Чорній горі в Києві». 1930-і


6 березня 1939 року у Києві з нагоди 125-річчя з дня народження було відкрито пам'ятник видатному українському поету і художнику Тарасові Шевченку. Є одним із символів сучасного Києва.

Монумент встановлено, навпроти Червоного корпусу Київського університету у парку, якийзцієї нагодитеж отримав ім'я Шевченка. Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проектом архітектора Євгена Левінсона. На п'єдесталі міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814—1861», а під ним викарбувано слова поета із «Заповіту».

Перші споби встановити в Києві пам'ятник Кобзарю почалися ще у 1904 році. Створювалися комітети, збиралися кошти, проводилися конкурси. Так у 1906 році було створено «Комітет по збудуванню пам'ятника Т. Г. Шевченкові у Києві». До складу Комітету увійшло чимало відомих діячів української культури та меценатів, зокрема Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Борис Грінченко, Ілля Рєпін, Євген Чикаленко, Олександр Терещенко. Кампанія за встановлення пам'ятника відразу набула загальнонаціонального характеру — кошти збирала вся Україна. Але із початком Світової війни роботи були зупинені на чверть століття.

Відкриття пам'ятника 6 березня 1939 року Пам'ятник Т.Г.Шевченку, 1939, Київ. Ск. – М.Манізер, арх. – Є.Левінсон.


Народився Віктор Іванович КОФАНОВ (6 березня 1941, Маріуполь) — український художник, графік з Маріуполя. Заслужений художник України (2016).

Віктор Іванович - корінний маріуполець. Первісне художнє навчання отримав у гуртку при Палаці культури у місцевого художника і викладача Миколи Юхимовича Ктиторова. Але починав працювати не як художник, а на місцевому заводі важкого машинобудування слюсарем. Професфйне художнє навчання отримав у Саратовському художньому училищі ім А.П. Боголюбова (1964–1968 рр.).

У 1972 році Кофанов вперше брав участь у Всесоюзній виставці молодих художників, був помічений і високо оцінений організаторами виставки. В цей же час Кофанов опановує технікою монохромного і кольорового офорта - рідкісних і складних способів гравіювання. Провів декілька творчих подорожей по республікам СРСР: був у Прибалтиці, Узбекістані, на півночі європейської Росії. На порчатковому етапі більше працював художником-графіком. Останні роки працює переважно як живописець. Улюблені жанри: пейзаж і натюрморт. Своєрідною колірної метафорою досягає мальовничій декоративності своїх полотен.

«Автопортрет у капелюсі» Натюрморт