6 марта -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

6 марта

Народився Мікела́нджело БУОНАРРОТІ (6 березня 1475, Капрезе, Тоскана — 18 лютого 1564, Рим) — видатний італійський скульптор, художник, архітектор, поет, мислитель.

Повне ім’я - Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні. Народився в багатодітній сім’ї збіднілого флорентійського дворянина, міського радника. Малюка віддали у село годувальниці, дружині каменяра, там він навчився ліпити з глини та володіти різцем. У 13 років батько відправляє юнака учнем до майстерні художника Доменіко Гірландайо. Рік по тому Мікеланджело переходить до школи скульптора Бертольдо ді Джованні, учня Донателло, яку підтримував Лоренцо де Медичі, фактичний господар Флоренції. Приблизно з 1490 року до смерті Медичі у 1492 році Мікеланджело знаходиться при дворі Медичі.

У наступні роки Мікеланджело живе і працює в Болоньї, Флоренції, а потім у Римі, де створює один із своїх шедеврів – знамениту «П'єту» («Оплакування Христа», 1499).

«Оплакування Христа», або «П'єта», 1499

Митець знову повертається до Флоренції. Тут з під різця великого скульптора народжується «Давид», який став на багато віків еталоном зображення людського тіла. У 1505 році Мікеланджело отримує від римського папи Юлія II замовлення на гробницю, над якою від працює в 1505—1545 роках (з перервами), ним створюються скульптури «Мойсей», «Зв'язаний раб», «Вмираючий раб», «Лія».

У 1508-1512 – розпис фресок стелі у Сікстинській капелі, на яких представлена біблійна історія від створення світу до потопу із зображенням понад 300 фігур.

«Створення Адама», біля 1511. Сікстинська капела, Ватикан

У 1520-1534 Мікеланджело працює над архітектурним і скульптурним комплексом Капели Медичі у Флоренції, а також проектує і будує Бібліотеку Лауренціана. У 1534-1541 роках у тій самій Сікстинській капелі для папи Павла III Мікеланджело виконав на вівтарній стіні грандіозну фреску «Страшний суд». Робота майстра викликала бурхливе захоплення і ще більш жорстку критику й звинувачення у безсоромності – нагота персонажів «Страшного суду» була закрита через 24 роки за рішенням церковного собору.

У 1546 році художнику були довірені найбільш значні в його житті архітектурні замовлення. Для папи Павла III він закінчив Палаццо Фарнезе та спроектував реконструкцію Капітолія. Вершиною довіри до Мікеланджело як зодчому стало призначення його головним архітектором собору Святого Петра, де він погодився працювати без винагороди, виключно із любові до Бога. Всі ці відповідальні замовлення завадили Мікеланджело повернутися до рідної Флоренції, помер він у Римі.

Портрет роботи Марчелло Венусті, 1535 «Страшний суд», 1537-1541. Сікстинська капела, Ватикан


Народився Жан-Батист-Марі П'ЄР (6 березня 1714, Париж - 15 травня 1789, там само) - французький історичний і жанровий живописець, гравер, директор Академії живопису; перший королівський художник.

Учень Натуара, П'єр у 1734 році отримав Римську премію і в 1735 поїхав до Риму, де протягом п'яти років вивчав італійський живопис. 1742 року художник був прийнятий в Академію. Він зробив швидку кар'єру історичного живописця, в 1770 став ректором Королівської Академії, а після смерті Буше в тому ж році - першим живописцем короля. Він був всесильним метром і надав виняткову офіційну роль історичному живопису.

«Італійське село»


Родился Василий Васильевич МАТЭ (6 марта 1856, близ Эйдкунена, ныне Вирбалис, Литва — 22 апреля 1917, Петроград) — русский художник, рисовальщик, гравёр.

Учился в Рисовальной школе общества поощрения художеств (1870—1875; с 1872 года — у Л. А. Серякова) и в Академии художеств (1875—1880) в Петербурге (у Ф. И. Иордана). Получив серебряную медаль за политипажную гравюру с этюда головы Иоанна Крестителя, сделанного А. А. Ивановым для картины «Явление Христа народу». В 1880 году Матэ отправлен в Париж, где изучал офортное искусство под руководством Гальяра.

Матэ был одним из основных граверов в России в конце XIX века. Он автор многочисленных офортов и ксилографий (гравюр на дереве) — портретов деятелей русской истории и культуры. Воспроизводя картины и рисунки крупнейших русских художников 2-й половины XIX века: В. М. Васнецова, И. Е. Репина, В. И. Сурикова, И. П. Трутнева и многих других, он тем самым способствовал популяризации русского искусства. Также В.В. Матэ воспроизводил работы Мурильо, Рембрандта и др.

Портрет работы Бориса Кустодиева, 1902 В. В. Матэ. Портрет П. М. Третьякова
(офорт с портрета И. Е. Репина)


Народився Франтішек БІЛЕК (6 листопада 1872, Хейн (нині Хінів) поблизу Табора - 14 жовтня 1941, Хінів) - чеський скульптор і графік, один з найбільших представників модернізму і символізму в чеському мистецтві.

Спочатку хотів стати художником і з 1887 року навчався в класі Максиміліана Пірнера в Празькій академії образотворчого мистецтва. Під час цього навчання виявилося, що Ф.Білек не розрізняє деякі кольори. У 1888 році він переходить на відділення скульптури професора Йозефа Маудера. Пізніше отримав стипендію і продовжив навчання в паризькій академії Колароссі. Після закінчення освіти майстер повертається в рідне місто і відкриває там художнє ательє. Пізніше набуває будинок в празьких Градчанах і живе поперемінно в Празі і Хініві. У 1897 році Ф.Білек приєднується до руху Королівський модерн (Karolická moderna), в 1909 році він вступає в спілку художників «Бесіда умільців» (Umělecká Beseda).

Скульптури роботи Франтішека Білека сповнені поезії і в той же час є детальним, натуралістичним зображенням об'єкта. Часто створював образи з Біблії (в основному, з Нового Завіту). Свої перші статуї Білек виліпив ще під час навчання в Парижі. Частина його мистецької спадщини була знищена німцями під час окупації Чехословаччини. Проявив себе також як талановитий архітектор. Одним з найбільших шанувальників таланту Ф.Білека був письменник Франц Кафка.

«Мойсей» (1905), Прага


Народився Порфирій Дмитрович ЖАЛКО́-ТИТАРЕ́НКО (6 березня 1881, с. Мерефа, нині місто Харківської обл. – 10 грудня 1949, Київ) – живописець і графік.

У 1905 році закінчив Пензенське художнє училище. У 1905-1906 рр. навчався в майстерні І. Ю. Рєпіна при Вищому художньому училищі живопису, скульптури і архітектури Академії мистецтв. З 1912 брав участь у виставках в Петербурзі та Києві. У 1906 - 1914 викладав у Варшавській художній школі та політехнічному інституті. 1915–19 – професор Вищих жіночих курсів (Москва). Потім жив у Києві, викладав у вищих навчальних закладах (1924 - 1949). В 1920-ті був членом АХЧУ.

Автор пейзажів, портретів і символічних композицій на античну тематику, кіноплакатів, оформлення книг і театральних вистав. Працював в імпресіоністичному стилі. Виконував кіноплакати, оформляв книги. Картини Жалко-Титаренко знаходяться в Національних музеях у Варшаві та Кракові, Музеї АМ у С.-Петербурзі та багатьох музеях України.

«Садиба художника на Чорній горі в Києві». 1930-і


Народилася Марія БЛАНШАР (6 березня 1881, Сантандер, Іспанія - 5 квітня 1932, Париж) - іспанська та французька художниця паризької школи.

Походила з багатодітної забезпеченої семи ліберальних журналістів, любителів мистецтва. Народилася покаліченою (кіфосколіоз). У 1899 році приїхала в Мадрид вчитися живопису, брала уроки у Еміліо Сали. Отримавши стипендію, в 1909 році приїхала в Париж. Брала уроки у Кеєса ван Донгена. Познайомилася з Дієго Ріверою, Жаком Ліпшицем, Хуаном Грісом, Андре Лотом. У 1917 році остаточно оселилася в Парижі. Брала участь у виставках кубістів. Жила в бідності, утримувала сестру і її дітей. У 1927 році пережила глибокий релігійний переворот, зблизилася з католицтвом, хотіла піти в монастир. Останні роки художниці пройшли у важкій хворобі. Померла від туберкульозу.

«Дитяче морозиво», 1924


6 березня 1939 року у Києві з нагоди 125-річчя з дня народження було відкрито пам'ятник видатному українському поету і художнику Тарасові Шевченку. Є одним із символів сучасного Києва.

Монумент встановлено, навпроти Червоного корпусу Київського університету у парку, який з цієї нагоди теж отримав ім'я Шевченка. Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проектом архітектора Євгена Левінсона. На п'єдесталі міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814—1861», а під ним викарбувано слова поета із «Заповіту».

Перші спроби встановити в Києві пам'ятник Кобзарю почалися ще у 1904 році. Створювалися комітети, збиралися кошти, проводилися конкурси. Так у 1906 році було створено «Комітет по збудуванню пам'ятника Т. Г. Шевченкові у Києві». До складу Комітету увійшло чимало відомих діячів української культури та меценатів, зокрема Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Борис Грінченко, Ілля Рєпін, Євген Чикаленко, Олександр Терещенко. Кампанія за встановлення пам'ятника відразу набула загальнонаціонального характеру — кошти збирала вся Україна. Але із початком Світової війни роботи були зупинені на чверть століття.

Відкриття пам'ятника 6 березня 1939 року Пам'ятник Т.Г.Шевченку, 1939, Київ. Ск. – М.Манізер, арх. – Є.Левінсон.


Народився Віктор Іванович КОФАНОВ (6 березня 1941, Маріуполь) — український художник, графік з Маріуполя. Заслужений художник України (2016).

Віктор Іванович - корінний маріуполець. Первісне художнє навчання отримав у гуртку при Палаці культури у місцевого художника і викладача Миколи Юхимовича Ктиторова. Але починав працювати не як художник, а на місцевому заводі важкого машинобудування слюсарем. Професійне художнє навчання отримав у Саратовському художньому училищі ім. А.П. Боголюбова (1964–1968 рр.).

У 1972 році Кофанов вперше брав участь у Всесоюзній виставці молодих художників, був помічений і високо оцінений організаторами виставки. В цей же час Кофанов опановує техніку монохромного і кольорового офорта - рідкісних і складних способів гравіювання. Провів декілька творчих подорожей по республікам СРСР: був у Прибалтиці, Узбекистані, на півночі європейської Росії. На початковому етапі більше працював художником-графіком. Останні роки працює переважно як живописець. Улюблені жанри: пейзаж і натюрморт. Своєрідною колірної метафорою досягає мальовничої декоративності своїх полотен.

«Автопортрет у капелюсі» Натюрморт «Кріп пахучий, вино і сушена риба», 2003 р.