5 декабря -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
+38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок - вівторок – ВИХІДНІ ДНІ

5 декабря

5 грудня 1656 року в Амстердамі в Заїжджому дворі імператорської корони почався розпродаж майна Рембрандта Гарменсзона ван Рейна (1606-1669) на виконання рішення суду. На аукціон виставлялося зібрання картин і вироби прикладного мистецтва. Розпродаж йшов за мінімальною вартістю і був перерваний за два тижні через вкрай низькі ціни. Колекція Рембрандта була оцінена, за одними даними, в 17 тисяч гульденів, а за іншими - ще дорожче. На аукціоні вона була продана всього за 5 тисяч. На другому аукціоні продавали колекцію графіки, в тому числі рисунки та гравюри самого Рембрандта; на третьому - будинок і меблі. Будинок, який знаходився неподалік від центру міста, був оцінений в два рази дешевше від його початкової вартості.

Розпродаж, який тривав близько двох років, задовольнив далеко не всіх кредиторів, і Рембрандта зобов'язали віддавати в рахунок боргів його майбутні полотна. Всюди шукали сліди його багатства, яке немов зникло. Бухгалтери вибивалися з сил. Зняли свідчення навіть з людей, які позували для «Нічного дозору». У 1658 співмешканка художника Гендрік'є і син Тітус заснували компанію (офіційно зареєстровану в 1660) з продажу творів мистецтва, в якій Рембрандт був найманим працівником. Тим самим вони не дали можливості кредиторам стягувати з художника написані ним картини в рахунок боргів.

У період, коли проходив розпродаж майна на аукціоні, Рембрандт створює «Портрет Гендрік'є Стоффелс». Особливо примітна така деталь: до шнурка, що висить на шиї Гендрік'є, прикріплена обручка, що символізує її фактичний шлюб з Рембрандтом.

Тим часом художник переїздить в єврейський ремісничий квартал Амстердама, де ледь зводить кінці з кінцями. Але саме в останні 13 років життя, затьмарених негараздами, Рембрандт створив чимало прекрасних робіт, серед яких і такі шедеври, як «Повернення блудного сина» і «Синдики». Після смерті Рембрандта в 1669 р був складений опис його власності: "Три старих камзола, вісім носових хусток, десять беретів і головних ковпаків, одна Біблія і приналежності для малювання картин".

Тем временем художник переезжает в еврейский ремесленный квартал Амстердама, где едва сводит концы с концами. Но именно в последние 13 лет жизни, омраченных невзгодами, Рембрандт создал немало прекрасных работ, среди которых и такие шедевры, как «Возвращение блудного сына» и «Синдіки». После смерти Рембрандта в 1669 г. была составлена опись его собственности: "Три старых камзола, восемь носовых платков, десять беретов и головных колпаков, одна Библия и принадлежности для рисования картин".

Рембрандт. «Автопортрет», 1656. Музей історії мистецтв, Відень Рембрандт. «Портрет Гендрік'є Стоффелс», 1656-1657


Аукціонний будинок «Крістіз» (Christie's) був заснований 5 грудня 1766 року в Лондоні антикваром Джеймсом Крісті. Від 1823 року головний офіс аукціону розташований на Кінг-стріт поблизу Сент-Джеймського палацу.

У теперішній час «Крістіз» є найбільшим аукціонним будинком у світі. Разом із аукціонним будинком Сотбі (Sotheby's) він обіймає майже 90 % світового ринку аукціонних продажів антикваріату й предметів мистецтва. Його щорічний оборот становить 1,5-2 млрд доларів. Представництва розташовані в 33 державах: Європі (17), Азії (9), Америці (7), Австралії (1).


Christie's щороку влаштовує більше 350 торгів в 80 категоріях: пропонує численним клієнтам роботи найвідоміших майстрів мистецтва, рідкісні книжки, автомобілі, сигари, колекційні вина тощо. «Крістіс» — це елітний аукціонний будинок, тому він дуже серйозно слідкує за своєю репутацією. Усі лоти забезпечуються оцінками експертів, тому й кількість скандалів, пов'язаних із цим домом, мінімальна.

15 листопада 2017 року картина Леонардо да Вінчі «Спаситель світу» продана на аукціоні Christie's в Нью-Йорку за $ 400 млн. + комісія аукціону $ 50 312 500, разом $ 450. 312 500 $, рекордну суму в світовій історії, заплачену коли-небудь за твір мистецтва.

Аукціон Крісті, 1808 рік


Народився Костянтин Олексійович КОРОВІН (5 грудня 1861, Москва - 11 вересня 1939, Париж) - видатний російський живописець, театральний художник, педагог і письменник. Брат художника Сергія Коровіна.

Народився в заможній старообрядницькій купецькій сім'ї. У чотирнадцять років вступив на архітектурне відділення Московського училища живопису, скульптури та архітектури, через рік перейшов на відділення живопису. Навчався у О. К. Саврасова і В. Д. Полєнова. Потім вступає до Академії мистецтв, але за три місяці йде звідти, розчарувавшись в архаїчних методах викладання. 1894 року Коровін разом з другом, художником В. Сєровим, здійснює подорож на Північ. Художник відвідує в Париж в 1887, 1892 і 1893, де знайомиться з імпресіонізмом. Йому майстерно вдалося передати життя французької столиці в години ранкового пробудження, але більш за все ввечері, в оздобленні вогнів на вулицях і бульварах. У 1900-х К.Коровін активно працює в театрі, створюючи ескізи костюмів та декорації.

«Паризький бульвар», 1939

Протягом десятиліть Костянтин Коровін брав участь у виставках художників різних напрямків і об'єднань - передвижників, «Світу мистецтва», «Союзу 36», Союзу російських художників. У ранній творчості майстра проступають риси символізму та модерну. З роками в його мистецтві взяли гору барвисті імпровізації, динамічно-рухлива, емоційна гра мазків, однаково характерна для пейзажів (північні, паризькі, російські, кримські мотиви), натюрмортів і портретів.

«Гурзуф», 1914

Від 1901 року К. О. Коровін разом з В. О. Сєровим, викладав у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. У 1921 і 1922 роках в Москві відбулися перші персональні виставки Коровіна. 1923 року Костянтин Олексійович залишив Росію, отримавши, як писали газети, запрошення від дирекції паризької Grand Opera зайняти місце художника-декоратора. Сам Коровін вважав, що це тимчасово. Останні шістнадцять років життя художника були пов'язані з Францією. Їм було влаштовано кілька персональних експозицій, він брав участь в групових виставках російських художників, проте в атмосфері зміни напрямків в мистецтві інтерес до творів старіючого майстра поступово втрачався.

«За чайним столом»


Народився Микола Степанович ПОГРЕБНЯК (5 грудня 1885, с. Козацьке Черкаської обл. - 30 травня 1965, Дніпропетровськ) - український живописець і графік.

У 1903-1908 рр. навчався в Миргородській школі мистецтв і ремесел у О. Сластіона. У 1908 - 1914 роках працював там же викладачем графічних мистецтв. З 1907 ілюстрував і оформляв книги для народного читання. У 1915 переїхав до Катеринослава (нині м. Дніпро), де став одним з організаторів відкриття художнього музею. Викладав у Дніпропетровському художньому училищі. Автор пейзажів і жанрових сцен, побудованих на українському матеріалі. Художник однаково добре володів пастеллю, аквареллю, олійними фарбами. Зібрав багато зразків українського орнаменту.

«Біля хати», 1930-і


Родился Дэвид БОМБЕРГ (5 декабря 1890, Бирмингем — 19 августа 1957, Лондон) — один из крупнейших английских художников XX века.

Был седьмым ребёнком в семье евреев-эмигрантов из Польши. В 15-летнем возрасте поступает в обучение на литографа. В 1908—1910 годах он изучает историю искусств в вестминстерской Школе искусств. Одновременно работает ассистентом в мастерской художника Джона Сингера Сарджента, который советует Бомбергу продолжить своё образование в привилегированной Школе изящных искусств Слейд. Получив стипендию от еврейского агентства помощи, молодой художник учится в школе Слейд с 1911 по 1913 год. В этот период он знакомится с такими художниками, как Пол Нэш, Стэнли Спенсер, Айзек Розенберг и Марк Гертлер. Бомберг был одним из основателей такого художественного течения, как вортицизм.

В 1913 году Бомберг, вместе с Джейкобом Эпстайном, едет во Францию, где знакомится с такими мастерами кисти, как Андре Дерен, Амедео Модильяни и Пабло Пикассо, оказавшими влияние на позднее творчество художника. Участник боевых действий на Западном фронте в 1915—1918 годах. После окончания Первой мировой войны Бомберг живёт некоторое время в Палестине (с 1923 по 1927 год), затем совершает поездки в Марокко и Грецию (в 1930 году), в СССР (в 1933 году), в Испанию (в 1934—1935 годах). В 1945—1953 художник преподаёт в лондонском университете Саут Бэнк. Бомберг писал преимущественно пейзажи и портреты. Его работы создавались как в абстрактном стиле (приблизительно до 1920 года), так и в экспрессионистском.

Автопортрет «Вечер в Лондоне»


Родился Николай Степанович БАРСАМОВ (5 декабря 1892,Тифлис — 10 марта 1976, Феодосия) — художник, искусствовед, педагог, музейный работник. Заслуженный деятель искусств УССР (1969).

Родился в семье банковского служащего. В 1913 году окончил Ростовскую рисовальную школу. Учился в частной школе–студии И. И. Машкова в Москве. В 1913–1917 годах продолжил обучение в Московском училище живописи, ваяния и зодчества у А. Е. Архипова, Н. А. Касаткина, К. А. Коровина. В конце 1910–х — начале 1920–х работал преподавателем рисования в городе Изюм Харьковской губернии, где выступил организатором картинной галереи. В 1923 году переезжает в Феодосию. Член–учредитель Севастопольской ассоциации художников (1923–1931).

Директор Феодосийского историко-археологического музея (1923–1936), Феодосийской картинной галереи (1923–1962); научный консультант Феодосийской картинной галереи им. И. К. Айвазовского (1962–1976). Был удостоен звания Почётный гражданин Феодосии (1962) – вторым после И.Айвазовского. Его монография об И. К. Айвазовском до сих пор является самым полным исследованием жизни и творчества живописца.

В 1925–1962 годах Николай Степанович преподавал в феодосийской художественной студии, а затем в детской художественной школе. Учениками Н. С. Барсамова были Пётр Столяренко, Степан Мамчич, Владимир Соколов, Ни­колай Шорин и др.

Как художник Н.С. Барсамов создавал портреты, пейзажи, тематические картины, интерьеры. Но главным его жанром был натюрморт, именно с ним связаны самые выдающиеся его произведения. К этому жанру художник обращался с первых шагов в живописи и до последних дней жизни. Обладая прекрасным композиционным даром, мог писать один и тот же сюжет множество раз, привнося в каждую из работ иные оттенки чувств и создавая новые образы.

«Виноград и айва», 1970


Народився Михайло Гордійович ДЕРЕГУС (5 грудня 1904, с. Веселе, Харківська губ. - 31 липня 1997, Київ) - видатний український графік і живописець, педагог і культурний діяч. Народний художник СРСР (1963). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1969).

З 1923 року по 1930 рік навчався в Харківському художньому інституті у М. Шаронова, С. Прохорова, О. Кокеля. У 1932 – 1941 р.р. і в 1944 - 1950 р.р. викладав у Харківському художньому інституті. З 1958 року стає членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР. Пізніше - академік АМ України, професор. З 1955 по 1962 рік Михайло Гордійович Дерегус був головою правління Національної спілки художників України.

М.Г. Дерегус увійшов в історію мистецтва як ілюстратор класичної української літератури, радянського історичного роману. Талановитий художник, він створив у своїх полотнах складні багатофігурні композиції, працював у портретному, пейзажному і побутовому жанрах. Поетично зобразив історію, природу, побут, народних героїв України. Автор циклів ілюстрацій до творів І.Котляревського, Л.Толстого, Т.Шевченка, Марко Вовчок, Лесі Українки, повістей М.В.Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала», «Майська ніч», «Тарас Бульба». Автор цікавих ілюстрацій до історичного роману Натана Рибака «Переяслівська рада».

«Страта козака», 1952


Родился Сергей Иванович ГРОШ (5 декабря 1911, с. Браженци Хмельницькой обл. — 1990) — украинский художник, живописец и педагог. Заслуженный деятель искусств УССР (1978), заслуженный деятель культуры Польши.

После окончания семилетки уехал на Донбасс, в Макеевку, работать на шахте. Там поступил на рабфак Киевского института пролетарского искусства. С 1934 учился на факультете живописи Киевского художественного института. Участвовал в Великой Отечественной войне. Вернувшись в институт, стал учеником А. Петрицкого, с 1947 – его ассистентом и преподавателем КХИ. Профессор с 1972 года.

Работал в жанре станковой и монументальной живописи. Первые картины С.Гроша связаны с Донбассом и выполнены в традиционной реалистической манере. Член НСХУ с 1947 г. Основные работы: «Олекса Довбуш» (1960), «Навстречу свободе» (1964), «Море в полдень» (1977), «Сельская школа» (1980), «Золотые ворота» (1982), «Зима» (1986), «Утро на реке Снов» (1988), «Цветочное дерево» (1990).

«Днепр зимой», 1976


Народився Анатолій Михайлович ЖЕЖЕР (5 грудня 1937, м. Дніпродзержинськ (нині - Кам'янське) Дніпропетровської обл.) – відомий живописець, майстер пейзажу і натюрморту. Заслужений художник України (від 2014 року). Живе і працює у м. Кам'янському.

Малювати почав у студії образотворчого мистецтва Палацу культури металургів. У 1961 році закінчив Дніпропетровське художнє училище (педагоги: народний художник України Г.Г. Чернявський, заслужені художники України М.І. Родзін та М.С. Боровський). По закінченню училища Анатолій вступив у ленінградський Інститут живопису, скульптури та архітектури, але через сімейні обставини був змушений припинити навчання. Працював художником-оформлювачем, дизайнером, монументалістом, викладав у дитячій художній школі в Рівному. Участнк виставок з 1961 року, член Національної спілки художників України з 1978. Персональні виставки пройшли в 1980, 2007, 2014, 2015 роках.

Художник працює в різних жанрах, але перевагу віддає пейзажному живопису. Його полотна наповнені простором, повітрям, світлом, любов'ю до рідної землі. Іноді його пейзажі непомітно трансформуються в цікаві жанрові роботи. Любить Анатолій Михайлович і натюрморт: особливі емоції у нього викликають прості польові та лісові квіти.

«Рідна хата»


5 грудня 2012 року на аукціоні Сотбіс був проданий малюнок Рафаеля «Голова молодого апостола» (1519-1520) за рекордну для графічних робіт суму - майже за 48 мільйонів доларів, у два рази перевищивши очікування експертів.

Ескіз, зроблений чорною крейдою, це начерк до останньої картини Рафаеля - «Преображення», яка знаходиться у музеї Ватикану. Це полотно вважається одним з найбільш значущих творів епохи Ренесансу. Останні 300 років малюнком володіла родина герцогів Девонширських. Новий господар шедевра вважав за краще залишитися невідомим.