5 октября -Музей українського живопису

5 октября

Йоахім ПАТІНІР (1475/1480, Дінан в провінції Намюр, Валлонія, Бельгія - 5 жовтня 1524, Антверпен, Бельгія) - фламандський живописець, один з основоположників європейського пейзажного живопису.

Про життя Патініра відомо замало. Ймовірно перші знання отримав у Брюгге в майстерні Герарда Давида. У 1511 році відвідав Італію (відомо про його перебування у Генуї).

Працював в Антверпені. Природу зробив головним компонентом зображення в композиціях на релігійні сюжети. Пейзажні фони його картин зображені з високої точки зору і умовно розділені на три плани за допомогою колірних зон. Водночас вони мають характер величних напівфантастичних панорам, що включають химерні скелі, ліси, річки і моря.

Працював спільно з Квентіном Массейсом. Імовірно, що багато робіт, приписуваних зараз Патініру або Массейсу, є насправді їх спільними роботами.

«Переправа до Пекла». 1515-1524. Музей Прадо. Мадрид


Родился Франческо ГВАРДИ (5 октября 1712, Венеция — 1 января 1793, там же) — итальянский художник-пейзажист, видный представитель венецианской школы ведутистов (жанр европейской живописи, особенно популярный в Венеции XVIII века; представляет собой картину, рисунок или гравюру с детальным изображением повседневного городского пейзажа).

Сын художника, художниками были его братья, художником стал и его сын Джакомо. Сестра Франческо, Мария Чечилия, была замужем за известным художником Джованни Баттистой Тьеполо. Гварди долго находился в тени знаменитых мастеров венецианской ведуты Антонио Каналя (Каналетто) и его племянника Бернардо Беллотто, также носившего это прозвище. Однако Гварди был художником, писавшим не только городские виды, но и фигурные станковые картины, где им было сделано немало ценного. Считается одним из последних представителей классической венецианской школы живописи. Лишь в эпоху импрессионизма творчество художника снова стало популярным.

Портрет Франческо Гварди
работы П. Лонги. 1764
«Палаццо дожей в Венеции». Лондонская национальная галерея


Народився Пауль ТУМАН (5 жовтня 1834, Грос-Шаксдорф-Зіммерсдорф - 19 лютого 1908, Берлін) - німецький художник.

Пауль Ту́ман народився в сім'ї сільського вчителя. У 1855-1856 роках він навчається в Прусській академії мистецтв в Берліні, а потім до 1860 року працює в майстерні живописця Юліуса Хюбнера в Дрездені. Після дворічного перебування в Лейпцигу художник продовжував навчання у веймарскій Саксонській великогерцогській школі мистецтв у професора Фердинанда Паувелса. У 1866 році П. Туман став професором цієї мистецької школи. У 1872 він на викладацькій роботі в Дрездені, у 1875-1887 роках - професор в берлінській Академії мистецтв.

Пауль Туман відомий в першу чергу як художник-портретист і книжковий ілюстратор. Його малюнки прикрашали видання творів Йоганна Вольфганга Гете, Альфреда Теннісона, Адальберта фон Шаміссо, Роберта Гамерлінга, Генріха Гейне. Ілюстрації художника відрізнялися витонченістю ліній, красою зображених людських і поетичних образів. Стилістично ці роботи близькі до популярного на рубежі XIX-XX століть модерну. Писав також картини на історичну, релігійну і міфологічну тематику.

«Три парки»


Родилась Эллен ТЕСЛЕФФ (5 октября 1869, Гельсингфорс Великое княжество Финляндское — 12 января 1954, Хельсинки) — известная финская художница и график, одна из первых экспрессионисток в Финляндии.

Родилась в семье художника и первым учителем живописи для неё был отец. С 1885 по 1891 годы училась живописи в Финляндии, а затем продолжила образование в Париже, в Академии Коларосси, в мастерской Гюстава Курто. С 1891 года художница стала известна, благодаря своим символическим картинам в темных тонах, в которых человек и природа резонирует в отражениях мечты и реальности.

В 1894 году Теслефф побывала во Флоренции, Риме и Неаполе, изучая искусство старых мастеров, в частности, Мазаччо и Фра Анджелико. В Италию она вернется еще не раз и страна постепенно стала для неё вторым домом: в 1898 году она продала свою виллу в Финляндии и по собственному проекту построила дом на пляже Каса Бьянка в Италии, который и стал её основной резиденцией. Лето художница проводила в Финляндии в Муролесси на второй семейной вилле.

В 1897 году во Флоренции художница познакомилась с известным английским театральным реформатором Гордоном Крэгом, который стал её другом на всю жизнь и вдохновил её заниматься переводом своих картин в гравюры на дереве, которые позже стали популярны в Финляндии. В 1951 году была награждена высшей государственной наградой Финляндии для деятелей искусств — медалью «Pro Finlandia».

Считается первой финской фовисткой, начиная работать в этом стиле в 1905—1906 годах параллельно с другими европейскими экспрессионистами, а на протяжении своего творческого пути совершила переход от реализма к символизму.

Автопортрет, 1935 г. «Девушки на лугу», 1906


Родился На́хум ГУТМАН (5 октября 1898, Теленешты Оргеевского уезда Бессарабской губернии — 28 ноября 1980, Тель-Авив, Израиль) — израильский художник-пейзажист, скульптор, иллюстратор и график, детский писатель, основоположник т.н. палестинского стиля в пейзажной живописи.

Нухем (впоследствии Нахум) Гутман родился в бессарабской еврейской земледельческой колонии Теленешты (теперь райцентр Теленештского района Молдовы). Отец будущего художника, начинающий литератор Олтер Гутман — впоследствии известный под литературным псевдонимом Симха Бен-Цион — в то время работал учителем. В 1903 году семья переехала в Одессу. В 1905 году семья вновь переехала, на этот раз в Палестину и поселилась в Яффе. В 1913 году Нахум самостоятельно уехал в Иерусалим и поступил в школу живописи и изобразительных искусств «Бецалель» к Борису Шацу и Абелю Пэну. В 1917 году вместе с прочими жителями он был изгнан из Иерусалима турками, в 1918 году добровольцем вступил в Еврейский легион британской армии. В 1920 году, сразу после демобилизации, уехал учиться живописи в Европу, до 1926 года жил в Вене, Париже, Берлине. В 1926 году вернулся в Тель-Авив и посвятил себя главным образом пейзажистике (работы Гутмана того времени впоследствии стали относить к новому, так называемому «палестинскому стилю»).


В 1932 году состоялась первая персональная выставка Гутмана. Иллюстрировал все свои детские книги, которые выпускал до самого конца жизни. В начале 1960-х годов впервые занялся мозаикой. С 1970 года занимался также керамикой. Творчество Нахума Гутмана весьма разнообразно (пейзажи маслом, акварель, гуашь, мозаика, гравюра, литография, керамическая скульптура) и тесно связано с Тель-Авивом, одними из первых поселенцев которого были его родители и он сам.

«Отдых в полдень»


Народився Йосип Ілліч КАРАСЬ (5 жовтня 1918 року, м Хорол Полтавської обл. - 24 серпня 2000, Харків) - український художник, майстер пейзажного живопису. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1979).

Учасник радянсько-нацистської війни. У 1948 році закінчив Харківський державний художній інститут (викладачі - А. Кокель і С. Прохоров). Протягом 1969-1989 років викладав у Харківському художньо-промисловому інституті. Член Спілки художників СРСР від 1952. Учасник республіканських, всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних виставок. Персональні виставки Й.І. Карася відбулися в 1978 році в Харкові і в 1979 році в Києві. Твори художника зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України, Алупкінському палаці-музеї, в офіційних установах, а також в приватних колекціях в Україні та за її межами.

«Українська пшениця», 1997

Родился А. Р. ПЕНК (5 октября 1939, Дрезден) — современный немецкий художник, график и скульптор.

Настоящее имя Ральф Винклер. В 1953-1954 годах изучал живопись, пытался поступить в Высшие художественные школы Берлина и Дрездена, но безуспешно. Некоторое время работает почтальоном, сторожем, рассыльным. В 1966 году Винклер становится кандидатом в члены Союза художников ГДР под псевдонимом А. Р. Пенк. Начиная с 1969 года художник преследуется на родине по политическим мотивам; ходатайство об его приёме в Союз художников отклонено. В 1977 году служба безопасности ГДР конфискует некоторые работы Пенка, который в то время подписывается Y.

В августе 1980 года Пенк перебирается в ФРГ. В 1981 году он получает премию Рембрандта (Базель). В 1980-е годы художник участвует в движении Новые дикие. В 1983 году он переезжает в Лондон; в 1985 году завоёвывает художественную премию Ахена. В 1988 году Пенку присваивается звание профессора в Академии искусств Дюссельдорфа.

«Мужчина, женщина, лев и другие звери у водопоя»

Народився Ігор Олександрович ЄРМОЛОВ (5 жовтня 1941 року, м. Рибінськ Ярославської області — 2007, Київ) — український живописець, пейзажист. Більшу частину життя працював у Дніпропетровську.

Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1957-1962). З 1967 року - учасник обласних, республіканських і всесоюзних художніх виставок. Член Національної спілки художників України (з 1989 р.). Персональні виставки художника проходили в Києві (1988, 1996, 1999, 2001), Дніпропетровську (1989, 1994, 1997, 2002), Одесі (2001), Празі (1998), Москві (2002), Магдебурзі (2000), Хунденсбурге (Німеччина , 2002), Пензі (2002) та ін.

Дніпровський мистецтвознавець Людмила Тверська так відгукнулася про творчість цього живописця: «Є художники, творчість яких, навіть при значних стильових змінах в їх мистецтві, завжди пізнаєш. Серед них і дніпропетровський автор Ігор Олександрович Єрмолов. Пейзаж - найулюбленіший жанр Ігоря Єрмолова, в якому найбільш повно розкривається оригінальність творчого самовизначення художника. Воно - в святковому калейдоскопі кольорових феєрій, у повній розкутості пластичної мови і в той же час - в суворій вивіреності композиційного рішення полотна. Художник органічно сприйняв лінію розвитку сучасного мистецтва, яку умовно можна назвати живописно-експресіоністичною. Образ народжується, швидше, з натхнення, з стихійності мислення автора».

Роботи художника знаходяться в Дніпропетровському художньому музеї, Бердянському художньому музеї ім. І. І. Бродського, Художньому музеї в м. Мюнхен, в колекціях Міністерства культури України, Національної спілки художників України, в галерейних і приватних зібраннях в Україні та за її межами.

«Седнів. Літо», 1999. Музей українського живопису, м.Дніпро


Народився Василь Леонтійович ГАНОЦЬКИЙ (5 жовтня 1951, с.Суворово Красноперекопського р-ну АР Крим) - харківський живописець і педагог. Народний художник України (2008). Професор (2001). Відомий майстра портрета, пейзажу, натюрморту.

Від 1974 по 1979 рік навчався в Харківському художньо-промисловому інституті у Б. Косарєва, О.В’яткіна, А.Константинопольского. Після закінчення виша Ганоцький В.Л. залишається в інституті і починає свою викладацьку діяльність, працюючи асистентом на кафедрі рисунка. У 1994 році художник стає доцентом кафедри.

ВідЗ 1980 року брав активну участь у всесоюзних, республіканських і обласних виставках. У 1998 році Василю Леонтійовичу присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України», а 10 років по тому звання «Народний художник України».

«Сходи»


Народився Сергій Миколайович ГНОЄВИЙ (5 жовтня 1954, с.Рибці під Полтавою) - живописець, заслужений художник України (2008).

Закінчив Полтавську дитячу художню школу. З 1975 по 1979 рік навчався в Ленінградському художньому училищі ім. В.О.Сєрова. Від 1984 року живе і працює в Полтаві. Картини С.М. Гноєвого написані в оригінальній манері і несуть глибокий філософський зміст, відрізняються поетичністю художніх образів. Пензлю художника належать притчеві і сакрально ритуальні композиції: «Дідусева груша» (1985), «Мадонна» (1990, 2003), «Чорнобильські ночі» (1991), «Ангели» (2004), «Шлях», «Прощайте», «Святе сімейство», «Поклоніння» (всі - 2005), «Віруюча», «Адам і Єва», «Святий вечір» (всі - 2006) та ін.

«Шлях до храму», 2011


5 жовтня 1957 відкрилася Угорська національна галерея (угор. Magyar Nemzeti Galéria) - один з провідних художніх музеїв Угорщини, що володіє великою колекцією угорського мистецтва від Середніх віків і до XX століття. В експозиції галереї зібрані роботи виключно угорських художників або створені на території Угорщини. Галерея розміщується в Королівському палаці у Будайській фортеці. Музей заснований 1957 року і увібрав в себе частину колекції Музею образотворчих мистецтв, а також міських музеїв і приватних зібрань. До 1975 року ця мистецька колекція демонструвалася в Палаці правосуддя на площі Лайоша Кошута, де в даний час розташувався Етнографічний музей.


Колекція Угорської національної галереї, яка налічує понад 100 тисяч творів мистецтва, займає три крила Королівського палацу і розташувалася на кількох поверхах палацу. На цокольному поверсі знаходиться виставка середньовічної та ренесансної скульптури, а також готичної дерев'яної скульптури і розписи по дереву XIV-XV століть. На першому поверсі демонструються готичні триптихи, в тому числі всесвітньо відоме «Благовіщення» (1506), а також роботи австрійських художників бароко XVII століття і угорських художників і скульпторів XIX століття, в тому числі художника бідермейера Міклоша Барабаша, художника історичного жанру Дьюли Бенцура, представника романтизму Віктора Мадараса, постімпресіоністів, в тому числі Міхая Мункачі. Другий поверх відведений під угорський живопис і скульптуру XX століття, і тут представлені роботи Пала Сінеї-Мерше, Йожефа Ріппль-Ронаї, Каро Ференці, Тівадара Костки Чонтварі та інших.

Угорська національна галерея Із зібрання галереї: Міклош Барабаш. «Флірт», 1841