5 сентября -Музей українського живопису

5 сентября

Родился Морис Кантен де ЛАТУР (5 сентября 1704, Сен-Кантен —17 февраля 1788, Сен-Кантен) — французский портретист, работавший преимущественно пастелью.

Учился в Париже. Достиг в пастельном роде живописи такого мастерства, равным которому не обладал никто из предшествовавших ему и, может быть, из следовавших за ним пастелистов. Известность его росла все более и более, чему способствовала также и мода на пастель, распространившаяся в тогдашнем французском обществе.

Первые два произведения Латура (портреты его самого и жены живописца Буше), выставленные в парижском салоне 1737 г., доставили ему звание сопричисленного к академии художеств; в 1746 году он был избран в ее действительные члены, а в 1750 г. получил титул королевского живописца, который и сохранял в течение 23 лет. По свидетельству современников, он, как редко кто-либо другой, схватывал сходство; с этим качеством соединялись сила, гармония и приятность красок. В 1780 г. Латур удалился на покой в свой родной город.

«Автопортрет», около 1751 Портрет кисти де Латура


Народився Давид Фрідріх КАСПАР (5 вересня 1774, Грайфсвальд — 7 травня 1840, Дрезден) — німецький художник, яскравий представник романтизму.

Батько майбутнього художника був ремісником-миловаром. Ймовірно, на формування сумного складу характера майбутнього митця вплинули трагічні події дитинства: 1781 року померла його мати, а потім дві його сестри та брат. Художню освіту почав опановувати в 1790 р. із архітектором і викладачем малювання в ґрайфсвальдському університеті Кесторпом, а у 1794–1798 вдосконалював майстерність у Копенгагені, Данія. По поверненні до Німеччини Каспар оселився в Дрездені. Він не був пов'язаний офіційною посадою ні з академією мистецтв, ні з якимось могутнім меценатом, а став прикладом вільного художника, що працював на ринок.

«Хрест у горах», 1808

Твори художника виникали на основі реалістичних замальовок, які дороблялись у майстерні і набували настроїв суму, самозаглибленості, самоти персонажів, уповільненого плину часу і безнадії. Меланхолійні пошуки обумовили появу в його творчості філософсько-символічних натяків та настроїв. Навіть радісні мотиви зазвичай мають стриманий, ліричний стиль, що робить художника дуже впізнаваним. Найбільше символічне навантаження відбилося в пейзажах з поодинокими деревами, старовинними могилами… Сила фарб, досить звучних, приборкується туманами та вечірнім або світанковим серпанком.

«Чоловік і жінка, що споглядають місяць», бл. 1824


У своєму програмному творі «Етапи життя» Каспар Давид Фрідріх зобразив людські фігури трьох вікових груп на пустельному арктичному березі і таку ж кількість судів, що підходять до берега, але знаходяться на різній відстані. Тим самим майстер зумів переконливо представити на полотні невблаганний хід часу. А сама сцена на тлі заходу сонця викликає гостре відчуття меланхолійної ностальгії.

Меланхолійний художник мав успіх, бо 19 століття широко навернулося до пейзажу як жанру, як засобу розкрити велич природи і волі Творця, як засобу через краєвид відтворити різні настрої людини і її місце в ній. 1824 року Каспара було обрано професором Дрезденської академії. Але період успіху був недовгим. Художник госто відчув відчуженість публіки і відповів на її охолодження спротивом усамітнення. Він ставав відлюдником. В останні роки хворів, з ним стався інсульт. Останні п'ять років життя працювати не міг. У ХХстолітті творчість Каспара Давида Фрідріха нарешті посіла належне їй місце в історії мистецтва.

«Автопортрет за столом» «Етапи життя», Музей образотворчих мистецтв, Лейпциг


Народився Міхаель РІЗЕР (5 вересня 1828, Шліттерс, Тіроль - 9 листопада 1905, Відень) - австрійський художник.

Міхаель Різер навчався в Данцигській школі мистецтв, потім в Мюнхені у Християна Рубена. У 1861-1864 роках жив і працював в столиці Італії, потім у Відні. Від 1868 по 1888 рік був професором віденської Художньо-промислової школи, де найбільш відомим його учнем був Густав Клімт.

Крім портретного, пейзажного і жанрового живопису Різер створював вівтарні образи - зокрема, йому належить мозаїка головного вівтаря в віденському Шотландському монастирі (1880).

«Напередодні Різдва Христового», 1869 Портрет Франца Йосифа I (1855)


Народився Дмитро Миколайович КАРДОВСЬКИЙ (5 вересня 1866, село Осурово, нині в складі міста Переславль-Залєський Ярославської області Росії — 9 лютого 1943, Переславль-Залєський) — російський художник, педагог. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1929). Дружина — Ольга Дела-вос-Кардовська, яка походила з України, теж була художницею.

Походив з дворянської родини. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Водночас відвідував Класи красних мистецтв Анатолія Гунста у період 1886-1891 рр. Після навчання у Москві вступив у Імператорську академію мистецтв в Петербурзі, де навчався у класі Іллі Рєпіна та П.Чистякова. Статки і стан дворянина дозволили йому виїхати за кордон і продовжити художню освіту у майстерні Ашбе у місті Мюнхен. Художнє становлення Кардовського розтяглося і ще 1901 року він знову став учнем у майстерні Рєпіна. Лише у віці 35 років він таки отримав звання художника.

«Бал у петербурзькому дворянському зібранні»

Офіційно з 1903 року він рахувався викладачем у Петербурзькій академії і помічником Іллі Рєпіна в його майстерні. 1907 року він отримав посаду професора. Кардовський був серед засновників «Нового товариства художників», що проіснувало до 1917 року. 1920 року перебрався у Москву, став викладачем у ВХУТЕМАСі — ВХУТЕИНі, де працював до 1930 року. Два роки (1933-1934) був викладачем у Всеросійській (Ленінградській) академії мистецтв. Два останні роки життя мешкав у власному будинку у місті Переяслав-Залеський.

Худ. І.Ю. Рєпин.
«Портрет Дмитра Кардовського», 1897
«Вуличне кафе»


Фахроніса ЗЕЙД або Фахр ель-Нісса (1901, Стамбул - 5 вересня 1991, Амман, Йорданія) - турецька художниця, в роботах якої абстракціонізм та інші західні впливи поєднувалися з елементами ісламського і візантійського мистецтва.

Найдорожчий художник Близького Сходу. Вона використовувала такі різні техніки, як олійний живопис, акварель і гуаш, виготовляла літографії, гравюри, колажі та вітражі. Фархроніса вийшла заміж за представника Хашимітської королівської династії Іраку і стала матір'ю принца Раада, претендента на іракський престол.

Фахроніса народилася в іменитій османській сім'ї. Зейд була однією з перших жінок, які закінчили стамбульську Академії витончених мистецтв, де вона вчилася у відомого турецького художника Намика Ісмаїла. В середині 1920-х років Фахроніса відвідала Італію, Іспанію і Францію, де навчалася в Академії Рансона. У 1930-х роках вона багато подорожувала по Європі, подовгу живучи в великих європейських столицях - Берліні, Лондоні, Парижі.

У 1942 році Фахроніса Зейд приєдналася до «Групи Д» - об'єднання художників, які прагнули поєднувати елементи національного турецького мистецтва з сучасними західними впливами, і стала брати участь в їх виставках. Творчість Фахроніси Зейд набула широкої міжнародної популярності після виставки, що пройшла у 1950 році в нью-йоркській галереї «Х'юго». Всього відбулося близько 50 виставок Зейд в США, Європі і на Близькому Сході.

«Танець», 1980

У 1970 році помер чоловік Фахроніси – принц Зейд бін Хусейн, а в 1975 вона переїхала в Амман, де жив її син принц Раад. Там вона викладала в Королівському художньому інституті і заснувала Академію красних мистецтв імені Фахроніси Зейд.

У ранній творчості Зейд, особливо в портретах і сценах інтер'єру, помітно вплив французького мистецтва. З 1940-х років її роботи стають все більш абстрактними, в них з'являється вплив фовізму, експресіонізму і Паризької школи.

У жовтні 2013 року картина Зейд «Розпад атома і рослинне життя» була продана на аукціоні Christie's в Дубаї за 2,741 мільйона доларів США, що встановило рекорд ціни на твір близькосхідного художника. Таким чином, Фахроніса стала найбільш дорогою художницею Близького Сходу.

Автопортрет, 1944 Triton Octopus, 1953


Родился Эрик Владимирович БУЛАТОВ (5 сентября 1933, Свердловске, ныне Екатеринбург) — русский художник, один из основателей соц-арта. С 1992 года живёт и работает, в основном, в Париже.

В 1958 году окончил Художественный институт имени В. И. Сурикова. С 1959 года работал в детском издательстве «Детгиз» вместе с Кабаковым и Васильевым. Выставочную деятельность в Москве начал с 1957, а с 1973 года — уже за границей.

Характерным и узнаваемым творческим методом Булатова является столкновение плакатного текста, выхваченного из контекста советской действительности, с фигуративной (чаще всего пейзажной, заимствованной из массовой печати) составляющей. В результате художнику удаётся предельно доступным образом проиллюстрировать абсурдность действительности, перенасыщенной символикой советской пропаганды. Хитрый замысел художника, воплощенный, казалось бы, в патриотичном формате, был настолько очевиден, что даже власти прочитали "культурный код" и запретили картины Булатова.

«Лувр. Джоконда»

Принадлежность Булатова к какому-то течению диагностируется с трудом: в 60-е художник занимался абстракцией, его знаковые работы относят к соц-арту, некоторые картины сродни американскому реализму в духе Эдварда Хоппера. Визитная карточка художника — лаконичные надписи, бегущие по большинству самых известных его работ.

Работы Булатова постоянно выставляются на аукционные торги современного искусства. Так, на аукционе «Филипс» работа «Советский космос» ушла примерно за 1,6 млн долларов, ещё два полотна на советскую тематику, в том числе «Революция — перестройка», были проданы по миллиону долларов за каждое, что сделало Булатова одним из самых дорогих современных русских художников.

«Русский XX век. I»


Народилася Оксана Миколаївна МАСЬ (5 вересня 1969, Чорноморськ, Одеська область) — українська художниця.

Закінчила художню школу в Чорноморську у 1986, потім Одеське державне художнє училище імені Грекова (1992). 2003 року здобула ступінь бакалавра філософії в Одеському університеті. Мешкає та працює в Одесі, Стокгольмі, Барселоні, Москві.

Експериментує з матеріалами та техніками виконання, знаходить власні прийоми та сполучення. Створює унікальні об'єкти зі шкіри, пластику, старих двигунів. Співпрацює з 20 галереями різних країн, її роботи представляє Opera Gallery, найбільша мережа галерей у світі.

У 2011 році представляла Україну на Венеціанському бієнале. Венеціанський проект Мась — своєрідна копія Гентського вівтаря братів Губерта та Яна ван Ейків, шедевру епохи раннього Відродження. Букові яйця, з яких створено вівтар, виготовлені в Івано-Франківську, їх розписували у 50 країнах світу – бізнесмени, політики, дипломати, діячі культури, від ув'язнених до ченців, від дітей до пенсіонерів.


Частина проекту, експонована у Венеції, складається з 12 800 розписаних яєць. У Венеції було представлено декілька фрагментів проекту, у завершеному вигляді вівтар (92 метри заввишки та 134 завширшки) буде готовим через кілька років, для цього знадобиться 3 мільйони «писанок». На думку художника, кожного, хто захоче і спробує зрозуміти цей твір, чекає трансформація душі та світогляду.