5 августа -Музей українського живопису

5 августа

Народився Ілля Юхимович РЄПІН (5 серпня 1844, м. Чугуїв, Харківська губ. — 29 вересня 1930, Куоккала, Фінляндія) — відомий український та російський художник-реаліст, майстер портрету, історичних та побутових сцен. Академік Імператорської Академії мистецтв (1893). Професор і ректор Петербурзької АМ. Один з найбільших художників-реалістів у світовому малярстві.

Народився в сім'ї військового поселенця в Чугуєві, поруч з Харковом. Перші художні навички Ілля отримав у місцевій школі військових топографів (1854-1857), а потім у чугуївського іконописця І.М. Бунакова. З 15 років Ілля виконував церковні розписи та ікони. У 19 років поїхав до Петербурга, навчався в художній школі Товариства заохочення мистецтв і в Академії мистецтв (1864-1871). У наступні роки жив в Італії і Франції як пенсіонер АМ (1873-1876). У 1876 році Рєпін на рік повернувся в Чугуїв, потім жив у Москві та в Петербурзі, а з 1900 - у Куоккалі, в своєму маєтку «Пенати». Ілля Юхимович знав українську мову і все життя був тісно пов'язаний з Україною, неодноразово приїжджав на свою батьківщину. Був близьким другом видатного українського історика Дмитра Яворницького. У Чугуєві діє Музей І. Ю. Рєпіна.

«Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1880-1891


Уже перші академічні картини Рєпіна «Іов і його друзі» (1869, мала золота медаль), «Воскресіння доньки Іаіра» (1871, велика золота медаль) показали, що в російському живопису з'явився великий талант.

«Воскресіння доньки Іаіра», 1871


У ті ж роки Рєпін задумав картину про бурлак, яких він зустрів на Неві під час етюдів. Коли молодий художник, який не хотів здавати іспити із загальноосвітніх предметів, написав заяву про відрахування з Академії, яка не була задоволена, йому натомість пообіцяли закордонне відрядження і оплатили проїзд по Волзі. Написана ним незабаром картина «Бурлаки на Волзі» стала сенсацією. Але крім захоплених відгуків були і різко негативні, академіст Федір Бруні назвав картину «найбільшою профанацією мистецтва».

«Бурлаки на Волзі», 1872-1873. Державний Російський музей, Санкт-Петербург


У 1874 році Рєпін вступив в Товариство пересувних художніх виставок. У 1879 році на пересувній виставці з'являється його картина «Царівна Софія Олексіївна в монастирі», у 1883 році - «Хресна хода в Курській губернії», в 1884 році - картина «Не чекали» і в 1885 році - «Іван Грозний і його син Іван ». У 1887 році Рєпін залишив Товариство з причини незгоди з його замкнутою політикою.

«Не чекали», 1884-1888


Художник захоплено пише як полотна демократичного спрямування («Відмова від сповіді», 1879-1885; «Арешт пропагандиста», 1880-1892, «Хресна хода в Курській губернії», 1883), так і провладні картини («Прийом волосних старшин Олександром III у дворі Петровського палацу в Москві», 1885; «Урочисте засідання Державної Ради», 1901-1903). У своїй багатогранній творчості Рєпін часто звертається і до історичних сюжетів («Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1878-1891; «Іван Грозний і син його Іван», 1885).

«Хресна хода в Курській губернії», 1883


Ілля Юхимович створив безліч прекрасних портретів своїх сучасників: гострохарактерні народні типажі, галерею діячів науки і культури, граціозні світські портрети, лірично-задушевні образи членів своєї сім'ї.

«Портрет композитора М. П. Мусоргського». 1881


Рєпін проявив себе і як видатний педагог: був професором-керівником майстерні (1894-1907) і ректором (1898-1899) Академії мистецтв, одночасно викладав у школі-майстерні Тенишевой. Серед його учнів - Б. М. Кустодієв, І. Е. Грабар, О.О. Мурашко, І. С. Куликов, Ф. А. Малявін, А. П. Остроумова-Лебедєва, І. І. Бродський, В.О. Сєров і багато інших.

Після 1917 року Рєпін залишається жити в своєму маєтку «Пенати» у Фінляндії, і, незважаючи на запрошення на найвищому рівні, він так і не повернувся на батьківщину. Художник різко негативно ставився до Миколи II, але й радянську владу він категорично не прийняв. У 1922-1925 роках Рєпін напише одну з кращих своїх релігійних картин - трагічну «Голгофу» (Художній музей, Прінстон, США). Незважаючи на це з 1930-х років в СРСР почався справжній культ Рєпіна, як зразка для творчості художників соціалістичного реалізму.

Ілля Юхимович був похований в парку своїх улюблених «Пенатів» (Куоккала, Фінляндія, нині Рєпіно, Росія), неподалік від будинку і «Чугуєвої гірки» — так художник називав пагорб, що височів на його ділянці. Художник залишив книгу спогадів «Далеке близьке».

«Автопортрет», 1878 «Кінець чорноморської вольниці», 1900-і


Родился Роберт Полхилл БЕВАН (5 августа 1865, Хов, Восточный Суссекс — 8 июля 1925, Лондон) — английский художник.

В 1888 году Беван поступает в вестминстерскую Школу искусств, затем учится в Париже, в Академии Жюлиана, одновременно с Полем Серюзье, Пьером Боннаром, Жаном-Эдуаром Вюйаром и Морисом Дени. В 1890 году Беван, вместе с художником Эриком Форбс-Робертсоном, едет в Бретань, в Понт-Авен, где находилась колония художников. Вторично посещает Бретань он перед своим путешествием в Марокко через Мадрид (в последнем Беван собирался «по первоисточникам» изучать живопись Веласкеса и Гойи). В 1893 году художник вновь приезжает в Понт-Авен. Здесь у него завязываются дружеские отношения с Гогеном; художник находится под влиянием живописи Ван Гога, Ренуара и зародившегося здесь синтетизма и входит в состав художников школы Понт-Авена.

«Маунт Стефен», 1924

В 1894 году Роберт Беван возвращается а Англию и селится в Эксмуре, где занимается живописью и охотой. В 1897 году он знакомится с польской художницей Станиславой Карловской, и в конце того же года в Варшаве вступает с ней в брак. Под влиянием Гогена Роберт Беван в 1904 подключается к движению фовистов. Первая персональная выставка художника состоялась в 1905 году; в 1908 — вторая, в Суссексе. На ней были представлены первые полотна Бевана, написанные в стилях дивизионизма и пуантилизма. В том же году Беван экспонирует 5 своих картин на выставке прогрессивных художников, близких к французскому Салону Независимых, в лондонском Альберт-Холле. Последние годы своей жизни художник провёл в сельской местности Девоншира. Роберт Беван писал свои картины как правило летом; в первую очередь это пейзажи, портреты, изображения животных (лошадей). Многие годы он занимался также литографией.

«Автопортрет», 1914 «Кобыла с жеребёнком», 1917


Родился Наум ГАБО, настоящее имя Наум Борисович [Неемия Беркович] Певзнер (5 августа 1890, Брянск — 23 августа 1977, Уотербери, Коннектикут) — российский и американский художник, скульптор и архитектор, теоретик искусства, один из лидеров мирового художественного авангарда.

Принадлежал к конструктивизму, стал одним из пионеров кинетического искусства. Брат художника и скульптора Антуана Певзнера.

Учился в Томске, Курске. С 1914 жил и работал за рубежом (Франция, Норвегия, Германия). С 1915 выступал под псевдонимом, чтобы отличить себя от брата-художника. В 1915-1916 годах Наум занимается созданием первых конструктивистских скульптур. В 1917 вернулся в Россию, преподавал во ВХУТЕМАСе, был близок к Татлину, Малевичу, Родченко. Выставлялся в Москве с А. Певзнером и Г. Клуцисом. Выступил с резким «Реалистическим манифестом» против кубизма и футуризма, отстаивая идею «глубины» как единства пространства и времени, движения и массы, но отвергая линию, объем и цвет как чисто внешние, «живописные» элементы.

В 1922 году переехал в Германию, работал как оформитель с балетной труппой Сергея Дягилева, преподавал в Баухаусе. В 1932 переехал во Францию, был близок к Мондриану. С 1935 — в Великобритании, оказал сильное влияние на британский художественный авангард. С 1946 — в США, с 1952 — американский гражданин. Преподавал в Гарварде. Почетный доктор Королевского колледжа искусств в Лондоне, кавалер Ордена Британской империи, обладатель Логановской медали за вклад в искусство (США).

В своем творчестве мастер отстаивал принципы свободной игры форм. Применяя широкий спектр приемов и материалов (алюминий, сталь, бронза, зеркала, проволока, нейлоновая нить...), Наум Габо часто предпочитал не закрытые и «глухие», а прозрачные и «легкие» формы, поэтику проемов и пустот, активно взаимодействующих с окружающей средой.

«Линейная конструкция в пространстве № 2»


Родился Василий Яковлевич ЧЕБАНИК (5 августа 1933, с. Клишковцы Хотинского района Черновицкой обл.) — каллиграф, художник-график, член Национального союза художников Украины (1970). Заслуженный деятель искусств Украины (1979), профессор (1980), заведующий кафедрой графического дизайна Киевского государственного института декоративно-прикладного искусства и дизайна им. Михаила Бойчука, член-корреспондент Национальной академии искусств Украины (2013).

В 1963 окончил Киевский художественный институт (мастерская книжной графики В. Касияна). Учился у И. Плещицкого, Г. Якутовича. 1963-2000 — ассистент, преподаватель, доцент, профессор кафедры графики КГХИ. В 1972–1975 гг. занимал должность декана живописного, графического и скульптурного факультетов.

Оригинальный интерпретатор образов литературной классики, осуществленных способами гравюры на пластике и офорте. Оформлял книги М.Рыльского, В. Сосюры, П. Тычины, М.Бажана, Леси Украинки, В.Гюго и др. Создал образцы шрифтов, которые кроме информационнойї функции выполняют и эстетически-образную.

В. Чебаник. 
Шрифт «Рутения»


5 августа 2007 года в Ницце из Музея изобразительных искусств имени Жюля Шере были похищены картины «Скалы близ Дьеппа» Клода Моне (1897) и «Тополиная аллея в Море-сюр-Луэн» Альфреда Сислея (1890), а также две работы Яна Брейгеля Старшего и Хендрика ван Балена Старшего: «Аллегория земли» и «Аллегория воды» (обе 1611 года). Страховая стоимость украденного составила 1,2 миллиона евро. Грабители под угрозой оружия вырезали полотна из рам. Вероятно, что преступники выполняли коллекционерский заказ, т.к. продать эти картины невозможно.

Музей изящных искусств был открыт к посещению в 1928 году, сменив небольшую галерею, основанную на этом месте еще в 1860 году. Расположенный в Ницце на авеню Боммет в роскошном особняке 17 столетия, музей представляет более 6000 произведений искусства, начиная с полотен 17 столетия до работ постимпрессионистов 40-х годов 20 столетия. Один из залов музея знакомит исключительно с творчеством Жюля Шере, создателя плаката как независимого жанра живописного искусства. Есть в музее зал, в котором можно увидеть обширное собрание творческого наследия Рауля Дюфи. Творчество другого, близкого к фовистскому стилю, художника Кееса Ван Донгена также представлено здесь. Наиболее яркой его работой искусствоведы считают картину «Танго архангела», написанную в 1935 году.

Здание музея 
Из собрания музея: Кеес ван Донген
«Танго архангела», 1935