5 июля -Музей українського живопису

5 июля

Народився Паріс БОРДОНЕ (5 липня 1500, Тревізо — 19 січня 1570, Венеція) — венеціанський художник 16 століття. Малював релігійні і міфологічні картини, вівтарі, побутові композиції, портрети.

Є відомості, що художню освіту здобув у майстерні Тиціана. Про це свідчить і художня манера митця. Він добре засвоїв і довго експлуатував знахідки і риси ранньої манери Тиціана. Окрім олійного живопису, Бордоне брався за створення фресок в самій Венеції, Тревізо і Віченці, але вони не збережені через вологий клімат і руйнації у війнах на території Італії. Деякий час працював у багатих ремісничіх містах південної Німеччини (Аугсбург, Мюнхен).

Фігурам на картинах Паріса Бордоне притаманні несбалансовані пропорції і неприродні рухи і жести. Тло картин займають штучно створені архітектурні споруди, мета яких продемонструвати власну майстерність і знання перспективи. Найвдалішими були архітектурні фрагменти у вівтарях, але Паріс Бордоне тільки вдало використовував давній іконографічний зразок, давно вироблений його попередниками в Венеції.

«Благовіщення»


Народився Луї-Леопольд БОЙЛЛІ (5 липня 1761, Ла Бассе, Франція - 4 січня 1845, Париж) - французький живописець і літограф, відомий жанровими сценками паризького життя часів Революції та Імперії.

Син різьбяра по дереву, заробляв на життя малюванням портретів. Від 1785 жив в Парижі, де став популярним завдяки гумористичним картинкам з міського життя. З 1791 став виставлятися в Салоні. На замовлення революційного лідера Жан-Поля Марата в 1794 написав картину «Тріумф Марата».

Загалом Бойллі намалював безліч робіт про повсякденне паризьке життя - приблизно 500 жанрових картин, найчастіше досить багатолюдних. Серед найбільш відомих робіт слід назвати «Більярд» (1801), «Відправлення диліжанса» (1803), «Читання бюлетеня Великої армії » (1807), «Виступ паризьких конскріптів у 1807 році». Також їм створено близько 5000 портретів. Займався літографією, створивши гумористичну серію «Гримаси». У 1833 році Бойллі був нагороджений орденом Почесного Легіону.

«Автопортрет» «Політики з парку Тюїльрі», 1832


Родился Павел Петрович ЧИСТЯКОВ (5 июля 1832, Тверская губ. – 11 ноября 1919, Детское Село, Санкт-Петербург) – русский художник и педагог, мастер исторической, жанровой и портретной живописи.

Павел Петрович Чистяков воспитал множество художников, ставших гордостью не только российской, но и мировой живописи. Достаточно назвать хотя бы некоторые имена его учеников: Васнецов, Врубель, Поленов, Репин, Самокиш, Серов, Суриков, Борисов-Мусатов, Пэн, Хетагуров…

Родился Павел Петрович в селе Пруды Тверской губернии в простой семье. В 1849 году поступил в Императорскую Академию Художеств, где его наставником был профессор П. В. Басин. Учился очень успешно: за свои рисунки и этюды с натуры получил две малые и две большие серебряные медали академии, а в 1860 – малую золотую медаль за картину «Патриарх Гермоген в темнице». Курс академии Чистяков окончил с большой золотой медалью, полученной за картину «Великая княгиня Софья Витовтовна на свадьбе великого князя Василия Темного», что давало право на бесплатную пенсионерскую поездку за границу. Художник посетил Германию, работал в Париже и Риме. Вернувшись в Петербург в 1870 году, Чистяков получил звание академика за свои картины, написанные за границей.

В дальнейшем Павел Петрович редко выставлял свои новые произведения, сосредоточившись на преподавательской деятельности. В 1892 году стал членом академического совета, профессором высшего художественного училища и заведующим мозаичной мастерской Академии.

Портрет П. П. Чистякова,
художник В. Серов. 1881
«Патриарх Гермоген в темнице отказывает полякам подписать грамоту», 1860


Народився Тівадар ЧОНТВАРІ Костка (5 липня 1853, Кішсебен, Угорське королівство, зараз Сабинів, Словаччина — 20 червня 1919, Будапешт) — угорський художник-самоук словацько-русинського походження.

У 1865 році сім’я Чонтварі переїжджає до села Середнє, сьогодні Закарпаття, а юного Тівадара віддали на навчання у комерційну школу в місті Ужгород. Служив аптекарем. У 1881 році пережив осяяння, яке провіщало йому долю великого живописця, «більш значного, ніж сам Рафаель». У 1883 році в Парижі зустрівся з Міхаєм Мункачі, який вважався найбільшим угорським живописцем.. Подорожував по Далмації, Босніі, Італії, Греції, Північній Африці та Близькому Сходу. У 1900 році змінив своє прізвище Костка на псевдонім Чонтварі.

«Паломництво до кедра ліванського», 1907

Чонтварі почав займатися живописом у середині 1890-х років. Йому належать понад сто картин. Велика частина з них, за стилістикою близька до експресіонізму, була створена в 1903—1909 рр. Полотна Чонтварі виставлялися в Парижі (1907, 1910) та інших країнах Європи, але не отримали визнання на батьківщині. В Угорщині художник мав репутацію божевільного через дивну поведінку, аскетичний спосіб життя і схильність при спілкуванні впадати в пророчий тон. В останні роки він писав книги - памфлет «Енергія і мистецтво, помилки цивілізованої людини» і дослідження «Геній. Хто може, і хто не може бути генієм». Основні роботи художника зібрані в музеї міста Печа.

«На вході до Стіни Плачу в Єрусалимі», 1904

Один із співробітників музею, розглядаючи картину «Старий рибалка» (1902), виявив, що якщо розділити полотно вертикальним дзеркалом навпіл, вийде два різних зображення! Виявляється, на картині зображений не просто старий рибалка, а сам Господь в образі білобородого старого, за спиною якого височіє гора і спокійне море, і одночасно Сатана-диявол на тлі штормових хвиль. Це відкриття викликало у світи великий інтерес до творчості Тівадора Чонтварі.

«Автопортрет» «Старий рибалка», 1902


Народився Сергій Олексійович ГРИГОР'ЄВ (5 липня 1910, Луганськ - 9 квітня 1988, Київ) - український живописець, майстер жанрового живопису («побутової соцреалізм»), портрета, пейзажу. Народний художник УРСР (1951). Народний художник СРСР (1974). Дійсний член Академії Мистецтв СРСР (1958). Лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР (1950, 1951). Професор (1947), від 1951 р - ректор Київського художнього інституту (по 1955 р).

Народився в багатодітній сім'ї залізничного службовця Олексія Григораша, був дванадцятою дитиною. Переїхавши з родиною до Запоріжжя, Сергій Григор'єв навчався в Запорізькій художньо-професійній школі (викладачі: М. Кузнецов, В. Невський - обидва вихованці АМ, а також С.З. Кочергіна). Після того як вільний слухач рік займався в Москві у ВХУТЕМАСі в майстерні В.А. Фаворського. Після невдалої спроби вступити в Ленінграді в академію, Григор'єв у 1928-1932 роках навчається в Київському художньому інституті на графічному факультеті у Ф.С. Красицького. Живопис йому викладав Ф.Г. Кричевський. У студентські роки захоплювався авангардними течіями.

Уже в 24 роки Сергій Григор'єв призначається доцентом кафедри рисунку Київського художнього інституту. У 1940 відбулася його персональна виставка в Києві. В якості офіцера-політпрацівника Григор'єв брав участь у радянсько-німецькій війні. У 1947 призначений професором, завідувачем кафедри рисунку КХІ; написав картини «На зборах», «Портрет маршала І.С. Конєва». У 1948 йому присвоєно звання Заслужений діяч мистецтв УРСР; створення картин «У рідній сім'ї», «Юні натуралісти».

Наступні роботи Сергія Григор'єва - «Воротар» (1949), «Прийом у комсомол» (1949), «Обговорення двійки» (1950), «Повернувся» (1954) - принесли художнику величезну популярність у радянському суспільстві, а також численні премії та високі звання. З середини 1960-х Сергій Олексійович жив і працював у своїй майстерні в письменницькому селищі Конча-Озерна під Києвом, де писав переважно портрети та пейзажі. В 1958 році очолив творчі майстерні Академії мистецтв УРСР, якими керував до кінця життя.

«Повернувся», 1954
«Портрет письменника М.Бажана»
«Ранок на озері», 1974

Понад сто творів С.О. Григор'єва зберігаються в Національному художньому музеї України в Києві, а також в Третьяковській галереї в Москві, інших музеях України та Росії, Болгарії та Японії. Художник залишив мемуари - «Книга спогадів».

Дружина Сергія Олексійовича - Любов Гнатівна Григор'єва (Стелецька) (1910 - 1991) була графіком і живописцем. Також художниками стали їх дочки-близнюки Майя (1933 - 2004), дружина опального художника Віктора Зарецького, і Галина (1933 р.н.), онук Іван Мар'янович Григор'єв (1969 р.н.), внучка Ольга Генріхівна Гуцу (1959 р.н.).

Портрет С.О. Григор'єва роботи Петра Басанця «Прийом до комсомолу», 1949. НХМУ, Київ


Родился Конрад МАРКА-РЕЛЛИ, урожд. Коррадо Маркарелли (5 июля 1913, Бостон, США — 29 августа 2000, Парма, Италия) — американский художник-абстракционист, представитель раннего течения в абстрактном экспрессионизме.

Родился в семье итальянских эмигрантов. Детство провёл в Европе. В 1926 году возвращается в США и селится в Нью-Йорке. Начиная с 1930 года изучает искусство в нью-йоркском Институте Купер-Юнион. В 30-е годы XX столетия знакомится с такими художниками, как Виллем де Кунинг, Франц Клайн и Джон Грэхэм.

Во время Второй мировой войны К. Марка-Релли служит в американской армии. После возвращения на родину, в 1948 году — первая персональная выставка в Нью-Йорке. В 1949 году художник становится одним из основателей нью-йоркского «Художественного клуба». В 1954 году ряд работ Марка-Релли появляются на организованной Музеем современного искусства художественной выставке «Новейшие работы молодых американцев». В 1954-55 годах К. Марка-Релли — доцент в Йельском университете.

В 1957 году художник едет в Италию, следуют персональные выставки в Риме и Милане. В 50-е годы XX века мастер добивается международной известности: он — участник 28-го биеннале в Венеции (1956), выставки современного искусства документа 2 в Касселе (1959). В 1958 году Марка-Релли возвращается в США, в 1959-60 годах — доцент в Калифорнийском университете, Беркли. Затем живёт в Нью-Йорке. В 1967 году в нью-йоркском Музее Уитни была организована большая ретроспектива работ художника.

Без названия, 1974


Народився Іван Іванович ЛОБОДА (5 липня 1926, с. Ма¬¬лі Кринки Кременчуцького повіту Полтавської губ.) - прикарпатський художник, майстер портрета і пейзажу. Заслужений художник України (1976).

Учасник 2-ї світової вій¬ни. У 1957 році закінчив Київський художній інститут, де вчився у М.Іванова, В. Пузиркова і О. Шовкуненка. Член НСХУ від 1962 року. Живе і працює в Івано-Франківську. Учасник численних республіканських і всесоюзних художніх виставок. Персональні – в Івано-Франківську (1976, 1986, 1996, 2001, 2006, 2011–13). У серпні 2008 року в Художньому музеї Івано-Франківська, де зберігається багато творів художника, пройшла персональна виставка, присвячена 50-річчю творчої діяльності І.І. Лободи. У творчості Івана Лободи відображено народні звичаї і побут мешканців Карпатського краю.

«Весільний похід». 1992

Твори: «Космацькі килимарниці» (1960), «Вівчарі» (1963), «Гора Близниця» (1968), «Гуцульське весілля» (1970), «О. Дов¬буш» (1972), «Трудівники полонин» (1975), «Космонавт А. Ніколаєв» (1984), «Космонавт Г. Береговий» (1985), «Кос¬¬монавт П. Климук» (1986), «Шевченко над Дніпром» (1987), «Гуцульські килимарниці» (1993), «Весільний похід», триптих «Б. Хмельницький» (усі – 1995), «О. Довбуш з опришками», «Т. Шевченко» (обидва – 1996); цикли – «Зірки Прикарпаття» (1982–85), «Гуцульське весілля» (1985–93).

«Автопортрет» «Гуцули»


Родился Евгений Григорьевич МИХНОВ-ВОЙТЕНКО (5 июля 1932, Херсон — 2 октября 1988, Ленинград) — российский художник, принадлежал к «неофициальному» искусству.

В 1954, оставив обучение в институте иностранных языков, поступил на постановочный факультет Театрального института, учился на курсе Н. П. Акимова. После окончания Театрального института Михнов-Войтенко поступает на работу в Ленинградский комбинат живописно-оформительского искусства в качестве художника-оформителя. Михнов сближается с некоторыми поэтами, принадлежавшими к неофициальной культуре Ленинграда — Олегом Григорьевым, Юрием Галецким, Глебом Горбовским, Леонидом Аронзоном.

Первые сохранившиеся работы Е. Михнова-Войтенко датированы 1954-1955 гг. Именно к раннему периоду относятся все известные фигуративные картины художника - портреты, натюрморты, пейзажи. С середины 1960-х годов он полностью сосредотачивается на беспредметном стиле.

В 1956-59-х гг. Михнов-Войтенко создает серию картин в технике, аналогов которой ранее не было. Сам он называл её «тюбик», делая акцент на чистой краске как источнике творчества. Художник покрывает белые грунтованные холсты геометрическими фигурами, сочетая их с различными знаками, такими как зигзаги, точки, стрелки, запятые, стилизованные под архаику фигурки людей и животных, абстрактные схемы лабиринтов и ракет в сочетании со словами и числами. За кажущимся хаосом - концептуальный мир со множеством смыслов. В дальнейшем именно эта особенность: смыслы под оболочкой хаоса станет одной из отличительных черт всего творчества Михнова-Войтенко.

Из серии «Тюбик», 1958-1962

В 1960-80-х гг. Евгений Михнов-Войтенко работает в разных стилях искусства, при этом, в отличие от других авангардистов, не замыкается ни на одном из открытых им приёмов. Достигая виртуозности в избранном направлении, он оставляет используемый ранее абстрактный язык ради изобретения нового. Наряду с живописью, он создает ряд декоративно-прикладных произведений – броши, бусы, браслеты, цепи, светильники, используя разработанные им в рамках выполнения официальных заказов технологии термической обработки пенопласта и сочетания пенопласта с другими материалами.

Абстракция


Родился Чак КЛОУЗ (5 июля 1940, Монро, штат Вашингтон) — современный американский художник, один из крупнейших представителей фотореализма.

По профессии учитель, Чак Клоуз большую часть своей жизни посвятил живописи. Начиная с 1960-х годов, при помощи фотографии, он создаёт свои крупноформатные полотна — на холсте акриловыми красками. Первые работы были выполнены в черно-белом представлении, затем Клоуз добавил в них цвет. В 1970 году состоялась первая персональная выставка художника. В 1973 году его полотна впервые выставлены в нью-йоркском Музее современного искусства.

В 1988 году, в результате повреждения позвоночника, художник оказался парализованным. Специальный механизм, поддерживающий его немного подвижную руку, инвалидная коляска, а также другие приспособления позволили Чаку снова рисовать.

Его творческий процесс трудоемкий, занимающий много времени. На создание одной картины может уйти несколько месяцев. Все начинается с того, что художник переносит полароидный снимок на холст, расчерчивает его на квадратики, намечая границы тональных переходов, и с помощью кисти и акриловых красок заполняет поверхность окружностями разных сочных цветов. Вблизи его картины похожи на яркую абстрактную мозаику, но стоит отойти на пару метров назад, и из квадратиков возникают лица.

В 2000 году Чаку Клоузу присуждается Национальная медаль США в области искусств.

«Автопортрет»