5 июня -Музей українського живопису

5 июня

Народився Петро Карлович КЛОДТ (Клодт фон Юргенсбург) (5 червня 1805, Петербург — 20 листопада 1867, миза Халала, Фінляндія) — російський скульптор і майстер ливарної справи. Серед його творів — постать князя Володимира у Києві. Був у дружніх стосунках з Т. Г. Шевченком.

Сім'я майбутнього скульптора (небагата, але родовита) походила з балтійських німецьких аристократів, складалася з потомствених військових. Петро Клодт теж став офіцером-артилерістом, але в 1828 році пішов з військової служби і вирішив далі займатися виключно скульптурою.

Два роки Клодт вчився самостійно, копіював сучасні й античні твори мистецтва і працював з натури. З 1830 року він є вільним слухачем Академії мистецтв, його вчителями стали ректор Академії І. П. Мартос, а також майстри скульптури С. І. Гальберг і Б. І. Орловський.

З початку 1830-х років великим успіхом стали користуватися його статуетки, що зображують коней. Першим великим успіхом молодого скульптора стало оформлення 1833 року Нарвської брами у Петербурзі - на аттику арки була встановлена колісниця богині слави з шісткою коней.

Найбільш значущою і відомою з робіт скульптора стили коні на Анічковому мості в Петербурзі. Клодт витратив на цю роботу 20 років свого життя. Сама робота була визнана сучасниками однієї з вершин образотворчого мистецтва. У стислі терміни вона набула європейської популярності. «Коні Клодта» були встановлені в кількох містах Європи.

«Коні Клодта» перед Берлінським замком

У 1838 році Петро Клодт був призначений в академіки, став професором скульптури і очолив Ливарний двір Імператорської академії мистецтв. Серед інших відомих робіт митця - пам'ятники байкарю Івану Крилову, імператору Миколі I. Наприкінці 1840-х рр Клодту доручили зробити виливок пам'ятника князю Володимиру Святому в бронзі для Києва. Перед відливанням йому довелося відтворити маленьку фігурку, зроблену свого часу В.І. Демут-Малиновським у гігантському масштабі пам'ятника. При виконанні цієї роботи неминуче було внесення змін щодо моделі. Велику роботу Клодт виконав над обличчям скульптури, надавши йому вираз натхненності.

Пам'ятник І. А. Крилову (бронза, граніт, 1848-1855) в Літньому саду, Петербург


Народився Ю́дель (Юрій) Мойсейович ПЕН (5 червня 1854, Новоолександрівськ (нині - Зарасай), Литва - 1 березня 1937, Вітебськ) - білоруський художник, педагог, видатний діяч «єврейського ренесансу» початку XX століття. Відомий як учитель Марка Шагала.

З дитячих років заробляв на життя як підмайстер маляра в Двінську (Даугавпілс). У 1880 році вступив до Академії мистецтв, де навчався у П. П. Чистякова і М. А. Лаверецького. У 1891 році оселився в Вітебську і через рік відкрив там приватну Школу малювання і живопису - перше в Росії єврейське художнє училище, де займалися майбутні видатні майстри Лазар Лисицький (Ель Лисицький), Осип Цадкін, Марк Шагал та ін.

У своїх роботах Юдель Пен показав життя єврейської бідноти («Годинникар», «Старий кравець», «Старий солдат», «Єврейський рабин», «Остання субота»). У 1920-х роках створив картини «Швець-комсомолець» (1925), «Сват» (1926), «Швачка» (1927), «Пекар» (1928). У 1927 році з нагоди 30-річчя творчої діяльності Юдель Пену було присуджено звання Заслуженого єврейського художника.

Художник був убитий у себе вдома у Вітебську при невідомих обставинах. Після смерті Юделя Пена у Вітебську була створена його картинна галерея. Зараз роботи Пена зберігаються в Вітебському художньому музеї та Національному художньому музеї Республіки Білорусь.

«Автопортрет», 1922 «Портрет Марка Шагала», 1914
Національний художній музей Республики Білорусь


Народився Євзебій (Євсевій) Олександрович ЛІПЕЦЬКИЙ (5 червня 1889, с. Вербівці, нині Заставнівського району Чернівецької обл. — 18 червня 1970, у м. Байройт, ФРН) — український художник, талановитий живописець, графік, театральний художник, реставратор та педагог.

Від 1910 року навчався коштом Буковинського релігійного фонду в Баварській академії художніх мистецтв. Після цього продовжив студії у Віденській академії. Від 1918 жив у Чернівцях. Викладав малювання і каліграфію в місцевій українській гімназії. При Народному домі мав студію-майстерню, в якій вчилася малюванню і письменниця Ірина Вільде. 1940 року, з приходом радянських військ, виїхав до Німеччини.

Липецький малював портрети, пейзажі, декорації до вистав, реставрував стінописи (Почаївська лавра, Крехів, монастир «Хрещатик») і книжки, та чільне місце у творчості Ліпецького посідає портретний жанр. Він був автором численних портретів українських письменників, історичних осіб та сучасних йому діячів культури і мистецтва. У портретних творах Ліпецький творчо поєднував мистецькі засади академічної школи з імпресіоністичним підходом до створення образів, майстерно поєднував академізм, реалізм та сесецію. Великий вплив на Ліпецького здійснив Микола Івасюк, який був його безпосереднім вчителем. Частина оригіналів творів Ліпецького зберігається в Чернівецькому художньому музеї та Чернівецькому краєзнавчому музеї.

Автопортрет, 1915 Портрет Ольги Кобилянської, 1922


5 червня 1894 року у Львові на Загальній крайовій виставці у спеціально збудованому павільйоні була презентована РАЦЛАВИЦЬКА ПАНОРАМА, що зображує битву під Рацлавицями від 5 червня 1794 періоду повстання Костюшка. Це одна з найбільших панорам і одна з небагатьох, що була збережена і не порізана на фрагменти заради повернення коштів. Панорама була відкрита в соту річницю битви.

Павільйон панорами Рацлавицької битви. Львів.

Намальована польськими художниками Яном Стиком і Войцехом Коссаком. Розміри панорами становлять 150 м на 15 м. Для панорами привезли з Бельгії десять рулонів полотна для вітрил розміром 10 м на 15 м. Їх зшили разом на спеціальному металевому каркасі, виготовленому фірмою Gridl з Відня. На ґрунтування полотна використали 750 кг фарби.

Підготовча робота над панорамою тривала у 1892 і 1893 рр., її офіційно замовила міська рада Львова. Павільйон з внутрішнім діаметром 38 м був збудований за проектом архітектора Людвіка Балдвін-Рамулта. Її оглянув 8 вересня 1894 австрійський імператор Франц Йосиф I. Демонструвалась у Будапешті 1896. Була вивезена до ПНР у 1946. Від 14 червня 1985 експонується у спеціально збудованому приміщенні Вроцлава.

Фрагмент панорами (захоплення гармат)


Народився Еммануїл МАНЕ-КАЦ (ім'я при народженні Мань (Маня, Еммануїл) Лейзерович Кац) (5 червня 1894, Кременчук - 8 вересня 1962, Тель-Авів) – український, французький і єврейський художник.

Народився в сім'ї сінагоганального служки в Кременчуці. Деякий час відвідував художню школу у Вільні, навчався в Художньо-промисловій школі імені М. В. Гоголя в Миргороді, потім у Київській художній школі (1911-1913). Продовжив освіту в Парижі в Школі витончених мистецтв у Ф. Кормона і в Петрограді, де був учнем М. В. Добужинського і учасником виставки «Світ мистецтва» (1916). У 1916 брав участь у Виставці Єврейського товариства заохочення мистецтв.

З 1917 року Мане-Кац викладав спочатку в Кременчуці, а потім в Академії витончених мистецтв у Харкові (1918-1919). Входив до складу харківської авангардистської «Групи трьох» (спільно з Олександром Гладковим і Василем Єрміловим). У липні 1919 провів персональну виставку в Харкові.

У 1921 році виїхав до Берліна, від 1922 року жив в Парижі. У 1923 році пройшла перша виставка Мане-Каца в Парижі (галерея Персьє). У 1927 році отримав французьке громадянство. Учасник виставок в паризьких салонах. З художників Паризької школи найближче за духом для нього були Пікассо і Шагал. Широко відомий портрет Мане-Каца роботи Пікассо. В останні роки життя Мане-Кац регулярно відвідував Хайфу, де у нього була майстерня, а потім був створений всесвітньо відомий музей Мане-Каца, куди були передані картини самого художника і полотна інших майстрів з його колекції.

У творчості Мане-Каца переважають портрети, жанрові сцени, пейзажі, він також експериментував у скульптурі. Значна частина його творів пов'язана з єврейською тематикою: пейзажі Палестини, єврейські типи, сюжети, навіяні юдейською історією та релігією («У чудотворця-рабина» (1934), «Скрипаль» (1945), «Єврей, що молиться» (1947) та інші). Золота медаль на Всесвітній виставці в Парижі (1937) за картину «Біля Стіни Плачу».

Художник був близький з багатьма майстрами паризької школи першої половини ХХ століття. Працював у спірітуально-реалістичній манері. Твори Мане-Каца представлені у провідних музеях світу.

« Весілля »


Народився Віктор Іванович МАТЮШЕНКО (5 червня 1925, Катеринослав — 1984, Дніпропетровськ, нині – м.Дніпро) — український живописець, один з найбільш ліричних пейзажистів Придніпров'я.

У роки Другої світової Віктор Матюшенко шістнадцятирічним хлопчиком потрапив на фронт, пройшов всю війну снайпером-розвідником, а після перемоги вступив до військового училища, вирішивши присвятити своє життя армії. Але одного разу, коли курсантів повели в Третьяковську галерею, він побачив картину Ф. Богородського «Слава полеглим героям». Полотно справило на юнака настільки сильне враження, що він подав заяву про відрахування і вступив до Дніпропетровського художнього училища, яке закінчив у 1951 році. Його вчителями за фахом були М. Панін і М. Погрібняк.

Матюшенко жив і працював у Дніпропетровську (Дніпрі). Брав участь у виставках з 1951 р. Член Спілки художників з 1969 р. Нагороджений Грамотою секретаріату правління Спілки художників України за відмінну роботу, медаллю меморіалу ім. А. Куїнджі (1964). Персональні виставки: 1967, 1975, 1983 - в Дніпропетровську (Дніпрі), 1986 - у Києві (посмертно).

Велику роль у творчому розвитку художника зіграли майже щорічні подорожі по Україні, Карелії, Кавказу. З кожної поїздки художник привозив численні роботи і начерки.

Більшість пейзажів майстра присвячено щедрій природі України, яку живописець щиро любив. Ця любов породила національне забарвлення ліричних образів, багатий внутрішній світ його пейзажів. Думки про безсмертя і постійне оновлення природи, вічность життя закладені в основу багатьох його робіт. Найбільш яскраво вони відбилися в циклах «Україна весняна» і «Карелія». Твори Віктора Матюшенка зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м.Дніпро), приватних колекціях у багатьох країнах.

«Верба цвіте», 1970. Музей українського живопису


Народився Віктор Миколайович ЧАУС (5 червня 1940, с. Ямпіль Донецької області) - харківський живописець, педагог. Заслужений діяч мистецтв України (2000). Відомий майстер тематичної картини.

Закінчив Кримське художнє училище ім. М. Самокиша (1962-1966) і Харківський художньо-промисловий інститут (1966-1971), де навчався у Є. Єгорова, Б. Косарєва, Б. Колесника, Є. Бикова. Учасник виставок різного рівня від 1972. Професор кафедри живопису в Академії дизайну і живопису. Голова секції живопису Харківської організації Національної спілки художників України від 1998 року. Картини Віктора Чауса вражають непідробною щирістю, душевною теплотою, надзвичайною різноманітністю і складністю технічних прийомів.

«Святкова ніч», 1992