5 марта -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

5 марта

Лоренцо КОСТА (1460, Феррара - 5 березня 1535, Мантуя) - італійський живописець епохи Відродження.

Народився у Феррарі, але у віці близько двадцяти років переїхав до Болоньї і мав більший вплив на Болонську школу живопису. Однак, оскільки багато художників в той час працювали в обох цих містах, його іноді вважають представником Феррарської школи. Існують припущення, що він навчався у Козімо Тура.

У 1483 році написав відомий «Вівтар Бентівольйо» та інші фрески у капелі Бентівольйо в церкві Сан Джакомо Маджоре, Болонья. Був другом Франческо Франча, на якого здійснив значний вплив. У 1509 році переїхав до Мантуї, де був придворним художником маркіза Франческо Гонзаги і Ізабелли д'Есте. Для кабінету останньої у Палаццо Дукале в Мантуї він виконав «Алегорію двору Ізабелли д'Есте» (нині в Луврі) і «Міф про Камуса» — дві міфологічні картини, засновані на малюнках Мантеньї.

«Кардинал», близько 1519. Інститут мистецтв в Міннеаполісі, США


Антонио да КОРРЕДЖО (около 1489, Корреджо, Эмилия — около 5 марта 1534, там же) — итальянский живописец периода Высокого Возрождения.

Настоящее имя — Антонио Аллегри. Работал в Парме и Корреджо (от которого получил свое прозвище), пользовался покровительством графини Корреджо поэтессы Вероники Гамбары, рекомендовавшей его мантуанскому герцогу.

Испытал воздействие Андреа Мантеньи, Леонардо да Винчи, Рафаэля, Микеланджело, Доссо Досси. Исполненные мягкой грации и интимного очарования произведения Корреджо отражают постепенную утрату героических ренессансных идеалов, сложение новых художественных форм и принципов. В монументальной живописи Корреджо игривая лёгкость и декоративное изящество сменяются поисками динамической экспрессии: сложные ракурсы и устремленная вверх вихреобразная композиция предвосхищают пространственные эффекты эпохи барокко. Станковые композиции Корреджо, проникнутые праздничным светским духом, отличаются интимной мягкостью образов, эффектностью грациозных поз и движений, динамической асимметрией композиции, светлым, нарядным, прихотливо-изменчивым колоритом. Произведения Корреджо на мифологические темы отмечены утончённым гедонизмом и эротикой, гибкостью композиционных решений.

«Обручение святой Екатерины». Музей Лувр, Париж


Джуліо КАМПІ (1502, Кремона - 5 березня 1572, Кремона) - італійський художник.

Джуліо був старшим сином художника Галеаццо Кампі. У 1522 році він вступає в майстерню Джуліо Романо в Мантуї, де, крім живопису, вивчає також скульптуру і архітектурну майстерність. Крім релігійного, Джуліо Кампі займався також портретним живописом.

«Гра в шахи» (бл. 1535)


Народився Джованні Баттіста ТЬЄПОЛО (5 березня 1696, Венеція - 27 березня 1770, Мадрид) – останній великий представник венеційської школи, майстер фресок і гравюр.

Дитинство майбутнього художника, який рано втратив батька, було повно поневірянь. Живопису Тьєполо навчався у венеційського художника Грегоріо Ладзаріні, але особливий вплив на його ранню творчість надав Джованні Баттіста Пьяцетта з його характерною темною колірною гамою і різкими контрастами світла і тіні. Юнак був дуже обдарований і вже в 19 років отримав своє перше замовлення на картину «Принесення Ісаака в жертву».

У 1717 році молодий художник залишив майстерню Ладзаріні і вступив у гільдію живописців Фралья. Незабаром він одружився з сестрою відомих художників Гварді. Від шлюбу з Марією у Тьєполо народилося дев'ятеро дітей. Вже до 30 років Тьєполо став відомим живописцем, розписував фресками церкви і палаци у Венеції, Мілані, Бергамо... Його роботи динамічні, повні життя і повітря, і в той же час величні і декоративно-пишні. Їх малюнок стає все більш вільним, колорит світлішає і збагачується тонкими нюансами, фрескові композиції вражають глядачів несподіванкою точок зору і ракурсів.

«Видіння святого Климента», 1730-1735.
Лондонська національна галерея

Слава художника вийшла за межі Венеції та Італії. У 1750 році він разом зі своїми синами розписав тронний зал і плафон над сходами архієпископського палацу в Вюрцбурзі (Баварія). Ці фрески стали однією з вершин творчості Тьєполо.

Незабаром Тьєполо був обраний першим президентом венеціанської Академії мистецтв. У 1762 році іспанський король Карл III запросив художника в Мадрид, де він, знову разом з синами, розписував плафони нового королівського палацу. У Мадриді художник залишався до кінця свого життя.

Тьєполо був також чудовим графіком: найбільшу популярність здобули дві серії його офортів: "Варі Капріччіо" («Різноманітні примхи») і "Скерцо ді фантазія" («Жарти фантазії»). Станкові твори Тьєполо порівняно нечисленні. Творчість Тьєполо завершує розвиток італійського монументально-декоративного живопису 16-18 ст.

«Венера і Вулкан», 1762-66 рр. Мадрид, Королівський палац


Народився Юзеф Каспар ПОХВАЛЬСЬКИЙ (5 березня 1816, Станенткі, нині гміна Неполоміце у Величському повіті Малопольського воєводства Польщі - 2 липня 1875, Краків) - польський художник, реставратор і консерватор творів мистецтва.

Один з представників родини потомствених краківських художників Похвальських. Син Каспера Аполінарія Похвальського. Батько художників Казимира Похвальського і Владислава Похвальського. Навчався в Краківській Інженерній школі (1836-1837), де опановував малювання у Яна Непомука Бізаньського. Жив і творив у Кракові. Член краківського цеху художників. За участь в Краківському повстанні 1846 року митця було заарештовано і деякий час він перебував у в'язниці. За час ув'язнення вирізав дерев'яні ложки, прикрашені патріотичними символами, які і понині зберігаються в бенедиктинському жіночому монастирі в Станентках.

Основні роботи художника належать до станкового живопису. Займався також реставрацією і розписом костелів.

Автопортрет (близько 1850 р.) Портрет князя Ю. Понятовського. 1865 р.


Народився Авгу́ст Фрідріх ЗІГЕРТ (5 березня 1820, Нойвід — 13 жовтня 1883, Дюссельдорф) — німецький живописець.

З 1835 по 1846 навчався в Дюссельдорфській академії мистецтв, після чого працював у Голландії і Франції. З 1851 жив у Дюссельдорфі. Розпочав свою кар’єру історичними полотнами («Лютер на Вормському соборі», «Імператор Максиміліан допомагає Альбрехту Дюреру», «Давид і Авесса в шатрі Саула» та ін.), Зігерт незабаром перейшов до жанрового живопису, який і приніс йому популярність. Багато його картин, повних життя, дотепності та веселощів, привабливих стільки ж за змістом, скільки й завдяки майстерному виконанню, набули великої популярності. Вони широко розповсюджувалися в гравюрах і фотографіях. З них кращими можна визнати наступні: «Ласкаво просимо» (1851), «Діти трубача», «Святковий день» (1852), «Сімейство бідняка, що пригощається в багатому домі», «Солдати, що грають в кості», «Діти в майстерні художника», «Монастирські двері», «Любовна послуга» (1871), «У хаті лісничого» та деякі інші.



Народився Жан-Жак ЕННЕР (5 березня 1829, Бернвіллер - 23 червня 1905, Париж) - французький художник, представник академізму.

Навчався в Страсбурзі, пізніше в паризькій Національній вищій школі образотворчих мистецтв, учень Мішеля Мартена Дроллінга. У 1858 був удостоєний Римської премії Французької академії в Римі, що дозволило йому провести кілька років у Італії (1859-1865), де на нього вплинула творчість Корреджо і Джорджоне.

Писав витончену оголену натуру і дещо ідеалізовані портрети молодих жінок, автор ряду картин на релігійну тему. У Парижі на вул. de Villiers,43 зараз працює національний музей Жана-Жака ЕННЕРА, де експонуються твори майстра.

Автопортрет, 1877 «Цнотлива Сусанна»


Родился Вацлав БРОЖИК (5 марта 1851, Железни-Гамр, Тршемошна — 15 апреля 1901, Париж) — один из крупнейших чешских художников XIX столетия.

В 1868 году поступил в пражскую Академию изящных искусств, в класс Эмиля Лауфера. В 1871 году Брожик продолжил своё обучение в Академии живописи в Дрездене, а с 1873 года — в мюнхенской Академии. По окончании учёбы Брожик жил попеременно в Париже и в Праге, где он, начиная с 1893 года, преподавал в Академии художеств. В 1896 года он стал членом парижской Академии изящных искусств. Умер в результате острой сердечной недостаточности. Похоронен в Париже, на Монмартрском кладбище.

Художественное мастерство В. Брожика получило признание уже при его жизни. Мастер придерживался академического стиля в живописи. Особенным интересом пользовались многочисленные полотна художника, посвящённые историческим событиям, в первую очередь из прошлого Чехии.

«Поликсена из Лобковиц»


Народився Говард ПАЙЛ (5 березня 1853, Вільямінгтон, Делавер — 9 листопада 1911, Флоренція, Італія) — американський письменник та ілюстратор, найбільш відомий своїми творами для дітей.

Протягом трьох років Пайл брав уроки живопису у бельгійського художника Ван дер Вейлена, а з 19 років почав давати подібні приватні уроки вже сам. У 1876 році Пайл опублікував свою першу проілюстровану поему в журналі «Scribner's Monthly». Протягом наступних тридцяти п'яти років Пайл створив безліч ілюстрацій до історичних і пригодницьких романів і дитячих книг, а також для провідних видань того часу. Крім того, Пайл сам написав кілька книг (дія яких часто розгортається в середньовічній Європі) і проілюстрував їх.

В 1894 році він почав викладання ілюстрації в Дрекселівському інституті мистецтв, науки та промисловості (зараз Дрекселівський університет), та після 1900 року заснував власну школу мистецтв та ілюстрації – Школу ілюстрації Говарда Пайла.

«Пірати б'ються за скарб»


Народився Дін КОРНУЕЛЛ (5 березня 1892, Луїсвілл, Кентуккі - 4 грудня 1960, Нью-Йорк) - американський художник і викладач першої половини 20 століття, монументаліст і ілюстратор.

Народився в сім'ї інженера-будівельника, з дитинства цікавився технікою. Як художник Дін Корнуелл починав карикатуристом в місцевій газеті. Згодом закінчив Чиказький інститут мистецтв. Працював у газеті Chicago Tribune. У 1915 році прибув до Нью-Йорка, де Ліга студентів-художників стала другим місцем його художнього навчання. Здійснив подорож в Лондон, де під керівництвом художника Френка Бренгвіна вивчав технології створення монументального живопису.

Працював як ілюстратор в редакціях журналів, був президентом Товариства ілюстраторів у період від 1922 по 1926 рр. До кінця 1920-х років художник працював практично у всіх популярних виданнях того періоду. Підраховано, що з 1914 по 1959 рік Корнуелл створив понад 1000 ілюстрацій для віршів, оповідань і романів.

«Паризька сцена, 1928

Корнуелл багато працював і як монументаліст. Створив розписи для двадцяти громадських центрів. Автор військових плакатів і рекламних проспектів. У 1934 році він був обраний до Національної академії дизайну як асоційований академік, ставши повноправним академіком в 1940 році. У ці ж роки Корнуелл викладав рисунок у Лізі студентів-художників в Нью-Йорку, читав лекції в музеях і художніх товариствах на всій території Сполучених Штатів. Продуманість, академічна грунтовність, переконливість і достовірність - складові стилю майстра. "Декан ілюстраторів", - так називали сучасники Діна Корнуелла.

«На ціль»


Народився Федір Якович ПАВЛЕНКО (5 березня 1936 - 6 лютого 2008, Дніпропетровськ) - один з найбільш нестандартних представників дніпровської школи живопису.

Вищої мистецької освіти не отримав, в Спілці художників не перебував. Але завдяки наполегливій праці і постійній самоосвіти пройшов шлях від графіки до кераміки, потім до живопису і знайшов своєрідну, притаманну лише йому одному, художню пластику. На початку 1990-х, несподівано для багатьох, буквально увірвався на виставкову арену Дніпропетровська, а через 10 років говорили вже про цілком сформовану творчу індивідуальність художника.

«Міжсезоння», 2002. Музей українського живопису (м.Дніпро)

Павленко створив серію пейзажів-настроїв. Писав портрети, неоднозначні по сприйняттю й оцінці. Його автопортрети стали своєрідною живописною автобіографією художника. В останні роки життя він все далі відходить від образотворчості до живописно-пластичної знаковості, особливу увагу приділяючи при цьому фактурі самої живописної поверхні полотна. Його твори оцінювалися неоднозначно, але не можна було заперечувати, що саме індивідуальні особливості роблять живописне обличчя Павленка неповторним.

«Натура для мене, - говорив Павленко, - основа роботи, але безпосередньо з натури я не пишу. Багато що в моїй творчості визначено інтуїцією і підсвідомістю. Спостереження життя природи пов'язане з виникненням майже «реальних» по відчуттю образів-бачень, які я намагаюся висловити живописними засобами».

Автопортрет. Музей українського живопису (м.Дніпро) «Сусіди», 2004. Музей українського живопису (м.Дніпро)