4 октября -Музей українського живопису

4 октября

Народився Лукас КРАНАХ Старший (4 жовтня 1472, м.Кронах, Верхня Франконія - 16 жовтня 1553, Веймар) - німецький живописець і графік епохи Ренесансу, майстер живописних і графічних портретів, жанрових і біблійних композицій, що синтезував у своїй творчості готичні традиції з художніми принципами Відродження. Кранах - один із засновників «дунайської школи»; виробив витончений стиль з гармонійним поєднанням фігур і пейзажу. Придворний живописець саксонських курфюрстів, глава великої майстерні, прихильник ідей Реформації і друг Лютера.

«Адам і Єва в райському саду». 1530. Відень


Народився в місті Кронах у родині художника. Дату його народження дослідники встановили приблизно. З народження носив прізвище Зюндер, згодом став називатися Лукасом і взяв як прізвище назву рідного містечка. Імовірно, образотворчому мистецтву Кранах спочатку навчався у свого батька. З ранньої юності Лукас, засвоївши основи ремесла, покинув рідну домівку і мандрував по Німеччині. 1493 року молода людина відправилася у Святу землю - Палестину. У 1501 році художник приїхав до Відня, де пробув до 1504. Саме до віденського періоду належать його перші відомі картини, підписані «Лукас Кранах». Потім він вступив на службу до саксонського курфюрста Фрідріха Мудрого. У 1508 Кранах набув дворянства і в тому ж році побував у Нідерландах. Він очолював художню майстерню, в якій було більше десяти помічників, видавав книги, поєднуючи ці заняття з книжковою торгівлею. Поступово художник став найбагатшим бюргером Віттенберга, неодноразово обирався бургомістром. Крім великої майстерні він був власником кількох будинків і земельних ділянок, аптеки, книгарні та друкарні. Одружився Кранах з дочкою багатого Віттенбергського пивовара, тим самим помноживши свої багатства.


«Меланхолія», 1532. Державний музей мистецтв, Копенгаген

«Портрет доктора Шейрінга». 1529.
Королівський музей витончених мистецтв, Брюссель

Ранні твори художника вражають новаторством задуму. Ставши придворним художником, досяг великої майстерності в жанрі портрета, зафіксувавши пензлем чимало своїх відомих сучасників. Створював вівтарні композиції, писав картини на біблійні та міфологічні сюжети, жанрові сцени, сцени полювання. Працював у гравюрі, одним з перших в Європі почав створювати кольорові відбитки. У пізній творчості Кранаха наростають риси, що передбачили європейський маньєризм. Лукас Кранах був прихильником Реформації. Він ілюстрував протестантські памфлети, неодноразово писав портрети свого друга Мартіна Лютера і фінансував видання Біблії, перекладеної останнім на німецьку мову.

«Автопортрет», 1550 г.,
Галерея Уффіці, Флоренція
«Мадонна з немовлям», бл. 1520. ДМОМ ім. О.С. Пушкіна, Москва


Беноццо ГОЦЦОЛІ (1420, Скандіччі — 4 жовтня 1497, Пістоя) — італійський художник, скульптор часів Відродження.

Народився у родині кравця Лезі ді Сандро. У 1427 році разом із родиною переїздить до Флоренції. Маючи природній хист до малювання йде учнем до художника Фра Анжеліко. З 1437 року працював самостійно, викрив власну майстерню. У 1447–1449 роках виконував роботи на замовлення пап римських Євгенія IV та Миколи V у Ватиканському палаці. В наступні роки працював у різних містах Італії, зокрема у Флоренції на замовлення родини Медичі, інших заможних громадян.

У Гоццолі помітно новий підхід у відображення природи, також любив передавати людські характери. Картині яскраві, живі у проявах людей та об'єктів. Його пейзажі переповнені птахами й тваринами, особливо собаками, вони різноманітніші, ніж у попередників. Кольори цього художника дуже яскраві і святкові. В живописі він використовував техніку темпери. Знався також на скульптурі. У 1445–1448 роках для дверей Флорентійського баптистерію виконав дві скульптурні композиції — «Візит цариці Савської до Соломона» та «Взяття Єрихону».


Автопортрет. 1459 р. Деталь фрески «Хід волхвів» капели палацу Медічи-Ріккарді у Флоренції. 1459. «Танок Саломеї», 1461-1462. Національна галерея, Вашингтон


Народився Франческо СОЛІМЕНА (4 жовтня, 1657, Канале де Серіно, Кампанья — 3 квітня, 1747, Барра неподалік Неаполя) — італійський художник доби бароко, представник неаполітанської художньої школи.

Його батько Анжело Солімена був художником. Він же став і першим вчителем майбутнього майстра. 1674 року молодий Франческо Солімена відбув у Неаполь, де почав працювати в майстерні художника Франческо ді Марія, а потім в майстерні Джакомо дель По. Талановитого і схильного до пишної манери італійського бароко митця помітив кардинал Вінченцо Орсіні (майбутній папа римський). Солімена роками працював у Неаполі, маючи численні церковні замовлення. Він опанував техніки фрескового живопису та живопису олійними фарбами, головними техніками декорування церков того часу.

Франческо Солімена виробив пишну художню манеру, але з яскравими, майже святковими кольорами. В численних біблійних композиціях майстер припускався до перебільшень, театралізації і перенасиченості композицій другорядними персонажами. Художник мав велику майстерню у Неаполі, котра мимоволі стала невеличкою художньою академією та художнім центром міста.

Автопортрет, бл.1715 «Юдиф показує відрубану голову загарбника Олоферна мешканцям міста», Музей історії мистецтв, Відень.


Народився Джованні Баттіста ПІРАНЕЗІ (4 жовтня 1720, Мольяно-Венето, поблизу Тревізо — 9 листопада 1778, Рим) — видатний італійський графік, архітектор, археолог.

Народився в великій і збіднілій родині будівничого Анжело з міста Пірано. В середині 1730-х років Піранезі працює в майстерні Фердинандо Бібієни, відомого театрального художника. Згодом юнаку пощастило потрапити до Риму, де він пробув майже три роки. Піранезі заводить знайомих серед художників Французької академії і меценатів Риму. Бажаючи стати архітектором Джованні зробив серію з 12 гравюр архітектурних пам’яток стародавнього Риму зі своїми реставраційними додатками за власною уявою. Це були художні образи на основі реальних поруйнованих споруд з романтичним оточенням, доданим Піранезі від себе. Офорти Піранезі викликали різку критику з боку серйозних науковців і знавців античної архітектури через невиправдані додатки і спроби прикрасити реальні пам'ятки. Відсутність грошей і відсутність успіху цієї графічної сюїти (її не купували) спонукали архітектора повернутися до Венеції.

Гравюри Піранезі бачив Джузеппе Вагнер, що мав друкарню і торгував гравюрами. Він і відправив Піранезі до Риму як свого торговельного агента. Той прибув у папську столицю 1745 року і відкрив майстерню на вулиці Корсо. У 1748 році вийшли з друку перші аркуші великої серії гравюр «Краєвиди Риму», з 93 аркушів 47 належали Піранезі, тобто це була колективна праця. Тема міцно зачепила гравера, і Піранезі працюватиме над нею майже все життя. Від зробить 137 гравюр, пов’язаних із папською столицею.

«Римські мости»

Як архітектор-практик Піранезі побудував на пагорбі Авентін церкву Санта Марія мальтійського приорату (1764–1765). Папа римський доручив йому побудову хору в церкві Сан-Джованні ін Латерано.

Одним з шедеврів Піранезі стала серія гравюр з 16 аркушів «Фантазії на теми в'язниць»де зобразив гігантські споруди, вежі, велетенські механізми і кайдани.

З серії «Фантазії на теми в’язниць» 1745 року

Наприкінці життя Піранезі відкрив для себе архітектурне надбання Стародавньої Греції. Митець забажав «розібратися, чому це весь художній світ вважає, що Італія завдячує своїм мистецтвом Стародавній Греції, а не навпаки». Він зробив подорож на південь півострова в Пестум, де були залишки стародавніх храмів. У 1778 р. Піранезі надрукував серію гравюр «Краєвиди з храмами Пестума». Ця серія стане останньою в творчості митця.

Портрет Джованні Піранезі
пензля Пьєтро Лабруцці, 1779
«Пестум, Давньогрецькі храми», 1778 р.


Родился Жан Франсуа МИЛЛЕ (4 октября 1814, Грюши, близ Шербура, Франция — 20 января 1875, Барбизон) — французский художник, один из основателей барбизонской школы.

Милле родился в семье зажиточного крестьянина. Родители дали ему денег и позволили учиться живописи. В 1837 году он приехал в Париж и два года занимался в мастерской живописца Поля Делароша. С 1840 года молодой художник начал выставлять свои работы в Салоне. В 1849 году Милле поселился в Барбизоне и прожил там до конца своих дней. Тема крестьянской жизни и природы стала главной для Милле. «Я крестьянин и ничего больше, как крестьянин», — говорил он о себе. Тяжесть труда крестьян, их нищета и смирение отразились в картине «Сборщицы колосьев» (1857 г.). Вся картина наполнена солнцем и воздухом. Работа вызвала разные оценки публики и критики, что заставило мастера временно обратиться к более поэтичным сторонам крестьянского быта.

В конце жизни художник под влиянием барбизонцев увлёкся пейзажем. Милле никогда не писал картин с натуры. Он любил ходить по лесу и делать маленькие зарисовки, а потом по памяти воспроизводил понравившийся мотив. Художник подбирал цвета для своих картин, стремясь не только достоверно воспроизвести пейзаж, но и достичь гармонии колорита.

Живописное мастерство, стремление без прикрас показать деревенскую жизнь, поставили Жана Франсуа Милле в один ряд с барбизонцами и художниками реалистического направления, работавшими во второй половине XIX в.

«Сборщицы колосьев», 1857. Музей Орсэ, Париж


Родился Вячеслав Григорьевич ШВАРЦ (4 октября 1838, Курск — 10 апреля 1869, Курск) — русский живописец, академик, почётный вольный общник Императорской Академии художеств, основоположник историко-бытового жанра в русской живописи.

Родился в семье военного. Окончил Императорский Александровский Лицей в Петербурге, поступил вольнослушателем в университет, где увлекся историческими лекциями профессора Костомарова. Параллельно начал заниматься в Академии Художеств и думал посвятить себя батальной живописи, но тяга к русской истории пересилила. Совершенствовал своё мастерство в Германии в 1861году и в Париже в 1864. В 1865 году за картину «Вербное Воскресение во времена Алексея Михайловича» Академия Художеств присуждает ему звание академика исторической живописи.

Автор исторических полотен «Иоанн Грозный у тела убитого им сына» (1864), «Игра в шахматы» и «Стрелец XVI веке», «Посольский приказ в Можайском уезде» (1867), «Патриарх Никон» (1867), «Вешний поезд царицы на богомолье при царе Алексее Михайловиче» (1868). На всемирной выставке в Париже международное жюри присуждает Шварцу золотую медаль за картину «Голштинские послы в посольском приказе».

Художник умер в возрасте 30 лет, успев оставить глубокий след в истории русского искусства. Шварц первым освободился от гнета рутины академического классицизма и правдиво воспроизвел повседневную жизнь допетровской Руси.

«Сцена из домашней жизни русских царей (Игра в шахматы)», 1865.
Государственный Русский музей, Петербург


Родился Сергей Васильевич МАЛЮТИН (4 октября 1859, Москва — 6 декабря 1937, Москва) — русский художник, архитектор, заслуженный деятель искусств РСФСР. Автор росписи первой русской матрёшки. Академик Академии художеств (1914).

Сын купца, родился, жил, работал в Москве. В 1883—1886 — учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества (МУЖВЗ), в мастерских у И. М. Прянишникова, В. Е. Маковского и других преподавателей. С 1891 преподавал в Елизаветинском институте, в 1903—1917 годах — в МУЖВЗ. В 1918—1923 — преподавал в ГСХМ-ВХУТЕМАСе. Член Московского товарищества художников (1896), художественного объединения «Мир искусства», «Союза русских художников» (1903), «Товарищества передвижников» (1913). В 1922 — один из организаторов «Ассоциации художников революционной России», 1927—1931 — член художественной группы «Объединение художников-реалистов».

Выставлял свои работы — пейзажи, интерьеры и портреты — на московских выставках, в том числе на выставках «Мира Искусства», «Выставка 36», «Союза русских художников». Также принимал участие в Париже на «Exposition de l’Art russe», устроенной С. П. Дягилевым при «Осеннем салоне». Много занимался иллюстрацией и книжной графикой в стиле русского модерна. Известны иллюстрации Малютина к «Сказкам» А.С. Пушкина. Проявил себя и как талантливый архитектор.

«Автопортрет», 1918 «Морской царь», 1899


Родился Фре́дерик Сэкрайдер РЕМИНГТОН (4 октября 1861, Кантон, Нью-Йорк — 26 декабря 1909, Риджфилд, Коннектикут) — американский художник, иллюстратор и скульптор, известный своими произведениями на тему Дикого Запада.

В детстве увлекался охотой и ездой на лошадях, однако довольно рано начал рисовать. Учился в школе искусств Йельского университета, однако в то время его гораздо больше интересовали футбол и бокс. Вскоре он отправился на запад и стал предпринимателем в городе Канзас-Сити. В 1884 году он начал обучение в Студенческой художественной лиге в Нью-Йорке. Вскоре после этого он стал выполнять иллюстрации, зарисовки и другие работы для книгоиздательств, публикующих книги и журналы на тему «Дикого Запада».

Несмотря на известность Ремингтона как художника, чьи работы посвящены «Дикому Западу», в этом регионе он провёл не более двух месяцев. Его удачей, однако, стало то, что он успел создать изображения региона и его коренных обитателей в незатронутом цивилизацией виде. Злоупотреблял алкогольными напитками, что стало одной из причин его избыточного веса. Умер во время операции по удалению аппендикса.

«О Прекрасная Мать Ночи, Белая Выдра - уже не мальчик»


Родился Анри ГОДЬЕ-БЖЕСКА (4 октября 1891, Сен-Жан де Брайе близ Орлеана — 5 июня 1915, Невиль-Синт-Вааст) — французский и английский скульптор.

В 1910 году А.Годье переезжает в Лондон и, несмотря на отсутствие художественного образования, позиционирует себя как «свободный художник». Познакомившись в Лондоне с польской писательницей Софией Бжеской, Годье берёт себе её фамилию, хотя молодые люди никогда не были женаты.

Благодаря знакомству и сотрудничеству с английским художником Перси У. Льюисом и американским поэтом Эзрой Паундом, Годье-Бжеска становится одним из основателей такого явления в британском искусстве, как вортицизм (английская ветвь модернизма). В начале своего творческого пути молодой скульптор находился под влиянием работ Огюста Родена, а также подражал примитивным скульптурам туземных народов, хранящимся в Британском музее. Разрабатывая свой собственный художественный стиль, Годье-Бжеска не сглаживает и не «затирает» следы работы своего резца, как это делали «мастера-классики» по примерам античных статуй. Произведения Годье-Бжеска имеют динамичную, рубленую форму.

В годы Первой мировой войны скульптор идёт добровольцем во французскую армию. Пал в бою во Фландрии, под Невиль-Синт-Вааст. Награждён французской медалью за храбрость. София Бжеска не смогла примириться со смертью своего возлюбленного. В 1925 году она скончалась в одной из лондонских психиатрических клиник.

Несмотря на то, что творческая жизнь А. Годье-Бжеска была очень короткой (около 4 лет), его художественное наследие оказало влияние на развитие французской и английской скульптуры ХХ столетия. Работы Годье-Бжеска хранятся в Государственном музее современного искусства (Париж) и Британской галерее Тейт.

«Автопортрет», 1909 «Танцовщица из красного камня»


Народився Віктор Григорович ПУЗИРКОВ (4 жовтня 1918, Катеринослав (нині Дніпро) - 30 жовтня 1999, Київ) - український живописець, представник соцреалізму. Педагог. Народний художник УРСР (1963). Народний художник СРСР (1979). Лауреат двох Державних (Сталінських) премій третього ступеня (1948 - за картину «Чорноморці»; 1950 - за картину «І. В. Сталін на крейсері "Молотов"»). Нагороджений срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1976). У 1976 році Пузиркову В.Г. була присуджена Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка за картини «Солдати» та «В землянці».

Навчався у Дніпропетровському художньому училищі (1936-1938). Учасник Другої світової війни. У 1946 році закінчив Київський державний художній інститут (викладачі за фахом: Ф.Кричевський, К.Єлева, О.Шовкуненко). Від 1948 року викладач, з 1957 року - професор КДХІ. Звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР присвоєно художнику в 1951 році. Неодноразово обирався в керівні органи Спілки художників України та Спілки Художників СРСР. У 1954—1962 очолював секцію живопису СХУ.

В. Г. Пузирков створював переважно картини на військово-морську тематику. Від 1947 року бере участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставках.

«Черноморці», 1947


Народилася Валентина Гаврилівна ВИРОДОВА-ГОТЬЄ (4 жовтня 1934, Київ) — український живописець, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Мистецької премії «Київ» імені Сергія Шишка та мистецьких конкурсів і виставок.

У 1959 закінчила Київський державний художній інститут за спеціальністю «живопис» (майстерня професора О.Шовкуненка). З того ж року розпочала викладацьку діяльність.

Знаний майстер портрета, тематичної картини та пейзажного живопису. Творам художниці притаманна розкутість композиційної фантазії, глибоке відчуття кольору. Головна тема творчості – образи сучасників. Картини «Дівчата-колгоспниці», «Жнива», «На бригаді», «Сінокіс», «Вишивальниці» присвячені праці людей. Значне місце у творчості художниці посідає портретний живопис, в якому вона досягла висот майстерності: портрети М. Рильського, С. Олійника, Л. Ревуцького, М. Приймаченко, П. Майбороди, Є. Мірошниченко, І. Дерюгіної, С. Шишка, К. Трохименка, Н. Матвієнко…

Тонка живописна культура, образність і поетична насиченість творів здобули їй широке визнання серед фахівців та шанувальників образотворчості як в Україні, так і за її межами. Твори художниці зберігаються в музеях України та зарубіжних зібраннях Австралії, Бельгії, Британії, Італії, Німеччини, Росії, США, Франції.

«Косовиця», 1972


Народилася Тетяна Михайлівна КУПЦОВА (4 жовтня 1945, м. Омськ, РФ) – українській живописець, графік. Заслужений художник України від 2016 року.

Закінчила Омський педагогічний інститут (РФ, 1968; викладачі - А. Ліберов, Р. Черепанов). Переїхала до Миколаєва. У 1974–87 роках голова Об’єднання молодих художників і мистецтвознавців Миколаївської організаціїції СХУ . Учасниця всеукраїнських, всесоюзних мистецьких виставок від 1971 р. Член Спілки художників України з 1976 року. Персональні виставки – у Миколаєві (1990, 1997, 2004–14), Одесі (1991), Южному (Одеська обл., 1995), Уренгої (РФ, 1996), Оттаві (1999), Аммані (Йорданія, 2000, 2003), Вознесенську (Миколаївська обл., 2006). Створює тематичні картини, пейзажі, натюрморти у реалістичному стилі.

«Шторм», 2000


Народився Василь Теодорович БАЖАЙ (4 жовтня 1950, с. Тартаків Львівської області) – один з найбільш виразних українських майстрів живописної пластики, класик у сфері інсталяції, перформансу та ready-made об’єктів.

Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1979). З 1991 року є членом Львівської спілки художників України, а з 1996 року – членом її правління. З 1998 року очолив секцію концептуального мистецтва Львівської спілки художників. Живе та працює у Львові.

Його полотна – це багатство і краса колориту, різноманітність та змістовність формальних рішень, що зачіпають та активізують людські органи сприйняття, змушують думати. Картини Василя Бажая знаходяться в музеях Львова, Києва, Хмельницького, а також у галереях та приватних колекціях України, Бельгії, США.

Роботи Василя Бажая у Львівському палаці мистецтв