4 августа -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

4 августа

Народився Володимир Лукич БОРОВИКОВСЬКИЙ (4 серпня 1757, м. Миргород, нині Полтавська обл. — 6 квітня 1825 Санкт-Петербург) — знаменитий художник українського походження, майстер портрета і церковного живопису.

Батько майбутнього художника – Лука Боровик – належав до козацької старшини, і всі його сини за сімейною традицією пішли на військову службу. Батько також писав ікони для місцевих церков і навчив цьому мистецтву дітей. Володимир з 1774 року служив у Миргородському козацькому полку, вийшов у відставку в чині поручика і присвятив себе заняттям живописом. Він пише ікони і аматорські портрети і, можливо, так і залишився б невідомим провінційним художником, якби... Ось як описуються події в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона: «У подорожі імператриці Катерини II на південь Росії, зробленому нею в 1787 році, шлях її лежав через Миргород (Полтавська губ.), де передбачалося зробити зупинку. Миргородське дворянство замовило з цієї нагоди молодому Боровику кілька картин, які й були розвішані в кімнатах будинку, призначеного для прийому государині. У числі цих картин дві звернули на себе особливу увагу імператриці: одна з них алегорично зображала Катерину II, яка пояснює свій Наказ грецьким мудрецям, інша - Петра I як орача і Катерину II як Сіяльницю. Імператриця побажала бачити автора картин, говорила з ним і радила йому їхати до Петербурга, в Академію мистецтв...».

В Академії тридцятирічний Володимир, який змінив прізвище на Боровиковський, займався у знаменитого в той час портретиста Лампі, користувався порадами іншого українця — Дмитра Левицького, академіка, колишнього керівника портретного класу в АМ, який став його наставником.

«Портрет Катерини II на прогулянці в Царськосільському парку
(з Чесменською колоною на фоні)», 1794.
Державна Третьяковська галерея, Москва

У 1795 році В. Л. Боровиковський за клопотанням Лампі був удостоєний звання академіка живопису за «Портрет Катерини II на прогулянці». Від своїх вчителів Боровиковський перейняв блискучу техніку, легкість письма, композиційну майстерність і вміння полестити портретируємому. У той же час художник тонко передає внутрішній світ зображуваних їм людей. Боровиковський був майстром як камерного, так і парадного портрета, а також портретної мініатюри. У модного портретиста не було відбою від замовників, включаючи членів імператорської родини. Але гроші і слава не змінили скромного способу життя художника. Володимир Лукич сумував за батьківщиною, в його будинку знаходили притулок і допомогу численні земляки.

За десятиліття розквіту своєї творчості Боровиковський створив знамениті портрети Катерини II і Павла I, статссекретаря Д.П.Трощинського - «людини з низів», екзотичний портрет Муртази Кулі-xана, пишний портрет князя О.Б.Куракіна, зобразив знаменитого поета Гавриїла Державіна і безліч інших робіт. Дуже поетичні жіночі портрети пензля Боровиковського. Художник цурався світського життя, не викладав в Академії мистецтв і не відкрив свою школу, але серед його учнів був Олексій Венеціанов.

Останні роки життя художника були сумними — його творчість вийшла з моди, він став відлюдкуватим, захопився містицизмом, став масоном. Його сум скрашували українські пісні, які любив наспівувати Василь Лукич. Помер Боровиковський раптово, від розриву серця. Своє майно він заповів роздати нужденним.

Портрет роботи І. С. Бугаєвського-Благодатного, 1825 «Портрет М. І. Лопухіної»


Народився Джон Генрі ТУОКТМЕН (4 серпня 1853, Огайо, США - 8 серпня 1902, Массачусетс) - американський художник, імпресіоніст.

Перші уроки малювання він брав в студії Френка Давенека, вчився в Цинциннаті в Школі рисунка. У 1875 році Туоктмен переїжджає в Мюнхен, щоб продовжити освіту. Його викладачем став Людвіг фон Лофтца. У 1878 році Туоктмен знову повертається в Америку. Це період визнання художньої цінності робіт Туоктмена. Їх він представив у Товаристві американських художників, членом якого незабаром став.

Свою майстерність художник буде відточувати під час навчання в Парижі з 1883 по 1885 роки. Він удосконалює своє вміння працювати з кольором, використовувати всі його відтінки. В цей же період Туоктмен навчається в Академії Жюліана. Повернувшись до рідної країни, художник живе на фермі в штаті Коннектикут. Це місце стало дуже дорогим для нього. Город, сад і будинок, розташовані на цій фермі, згодом були відображені на багатьох картинах Туоктмена. По цих роботах можна простежити, який вплив на художника мали ідеї імпресіонізму. Сама ферма «Голі Гаус» стала місцем, де збиралися американські майстри імпресіонізму.

«Капустяне поле», 1890-93


Народився Фелікс ЙЕНЕВАЙН (4 серпня 1857, Кутна-Гора, Богемія (нині - Чехія) - 2 січня 1905, Брно, Австро-Угорщина) - чеський художник та ілюстратор.

Навчався в Празькій академії мистецтв, потім у Віденській академії мистецтв, учень Яна Свертса і Йозефа Матіаса Тренквальда. Після закінчення навчання більшу частину свого життя працював у Празі як ілюстратор, пізніше викладав у Технічному університеті Брно, де і помер. Автор яскравих історичних творів. Сьогодні в Музеї алхімії м. Кутна-Гора знаходиться галерея Фелікса Йеневайна з колекцією творів сучасного мистецтва.

«Мор», 1901


Народилася Марія Іполитівна ВОДЗІЦЬКА (4 серпня 1878, м Обезьож-Познань, нині Польща — 17 березня 1966 Львів) — українсько-польська художниця, живописець.

У 1910 - 1913 навчалася в Паризькій Академії мистецтв, мистецькій школі О. Новаківського у Львові (1913–1917), а пізніше — в Дрездені та Відні. Член Союзу польських художниць (1917). Жила і працювала у Львові, учасниця художніх виставок від 1913. В 1922 і 1966 відбулися її персональні виставки. Подорожувала європейськими країнами.

Творчість Водзіцької позначена впливами імпресіонізму, неокласицизму, постімпресіонізму. Автор портретів, натюрмортів, пейзажів і жанрових сцен. Учасниця республіканських і всесоюзних виставок. Найвідоміші твори: «Гуцулка», «Вид Мукачева», «Вид Кременця», «Гуцульський натюрморт» та ін. Роботи зберігаються у Національному музеї у Львові, Львівській картинній галереї.


«Концерт», 1933


Народився Франко ДЖЕНТІЛІНІ (4 серпня 1909, Фаенца - 5 квітня 1981, Рим) - італійський художник.

Франко Джентіліні вивчав живопис в Академії витончених мистецтв Болоньї, проте, вважав себе художником-самоуком. У його ранній творчості можна побачити численні впливи, в першу чергу, таких майстрів, як Карра і Моранді.

З моменту появи в Римі Джентіліні одним з перших привніс в сучасний йому живопис мотив з таємничою архітектурною складовою італійського історичного пейзажу. Також його живопису властиве зображення древнього заклику кохання, який він бачив у всьому, що оточує людину.


На тлі цих успішних поетичних інновацій Джентіліні розставляв у просторі предмети і фігури. Поступово відмовляючись від футуризму, метафізики і химери архаїзму, художник знаходив нові засоби, щоб зробити дизайн елементів найбільш підходящим для абстрактного і образного, що привносило риси реальності в його казкові картини.

Створені у 40-і роки ХХ століття в експресіоністській манері полотна, що наповнені напівреальними, фантастичними сценами міського життя, створюють у спостерігача скоріше іронічно-меланхолійний настрій. У роботах від 1950-х років частіше зустрічаються зображення оголеної натури і лірична тематика (напр. «Собор у свято, 1957, Нью-Йорк»). При створенні серій своїх натюрмортів Франко Джентіліні користувався різними художніми техніками, в тому числі гуашшю і колажем.

«Автопортрет», 1945 «Собор і тромбоніст», 1955


Народився Ігор Віталійович САВИЦЬКИЙ (4 серпня 1915, Київ - 27 липня 1984, Москва) - радянський художник, реставратор, етнограф, мистецтвознавець, засл. діяч мистецтв Узбекистану, народний художник Каракалпакстану, творець і перший директор Музею мистецтв в Нукусі («середньоазіатський Третьяков»).

Ігор Савицький народився в Києві в родині юриста. Його дід по матері - Тимофій Дмитрович Флоринський був відомим славістом, професором Київського університету, членом-кореспондентом Російської Академії Наук, автором багатьох досліджень, який створив свою наукову школу. У дитинстві Ігор Савицький отримав гарну освіту, вільно говорив по-французьки.

З 1934 року Ігор Савицький став вчитися на графічному відділенні Московського Поліграфічного інституту, а потім продовжив навчання в Московському художньому училищі пам'яті 1905 року. У 1938-1941 році він навчався в Інституті підвищення кваліфікації художників у майстерні Льва Крамаренка, з яким здійснював поїздки на етюди в Крим і на Кавказ. У 1941 році він поступив на навчання в Московський державний художній інститут ім. Сурикова. Через хворобу він не був мобілізований до армії і знаходився в евакуації разом зі своїм інститутом у Самарканді. Тут він вперше познайомився зі своєрідною і цікавою культурою народів Середньої Азії, а також зустрівся з такими видатними художниками як Роберт Фальк і Костянтин Істомін, брав уроки живопису у Миколи Ульянова.

І.В. Савицький. «Парк біля Ради Міністрів у Нукусі».

У 1950 році Ігор Віталійович остаточно переїхав на проживання в Каракалпакію, присвятивши себе археологічним дослідженням та етнографії каракалпаків, а пізніше захопився і колекціонуванням творів сучасного мистецтва. Його колекція згодом стала основою художнього музею, створеного ним в Нукусі. Він починає вивозити з Москви та інших міст Союзу сотні, тисячі робіт забутих, засуджених за формалізм художників-ізгоїв у далекий Нукус. Савицький розшукував оголошених поза законом художників або їх спадкоємців, набуваючи відкинуті режимом твори. Авторитет Савицького виріс настільки, що з ним рахуються і в Москві. Міністерство культури СРСР починає надавати йому підтримку, оплачуючи його придбання.


Державний музей мистецтв імені І. В. Савицького - один з найбільших музеїв в Узбекистані. Колекцію музею вважають другою в світі за значимістю та обсягом серед колекцій творів російського авангарду, а також найкращою художньою колекцією в Азіатському регіоні. «Один з кращих музеїв світу» - казали про нього Ф. Міттеран і А.Гор. У 2002 році Указом Президента Республіки Узбекистан Карімова І. В. Савицький був посмертно нагороджений однією з вищих нагород країни - орденом «За великі заслуги».

Державний музей мистецтв імені І. В. Савицького, Узбекістан


Народився Петро Олександрович ЗИКУНОВ (4 серпня 1947, с. Заремля, Житомирська обл.) - український живописець. Заслужений художник України (2006).

У 1971 закінчив Київський художній інститут, де вчився у О. Сиротенка, К. Трохименка, А. Пламеницького і В. Виродовой-Готьє. Працює в галузі пейзажу і жанрового живопису. Професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Петро Зикунов - лауреат премії «Київ» імені С. Шишка в галузі образотворчого мистецтва за серію робіт «Храми України», «Кримські види», «Житомирщина» (2007). Заступник голови Національної спілки художників України. Живе і працює в Києві. Найбільш відомі картини «Вчителька», «Сімнадцята весна», «Спортивне свято», «Повернувся сержант додому», «Церква в селі Пархомівка».

«Зима», 1989