4 июля -Музей українського живопису

4 июля

Родился Павел Андреевич ФЕДОТОВ (4 июля 1815, Москва – 26 ноября 1852, Санкт-Петербург) – русский живописец и график, родоначальник критического реализма в русской живописи.

Родился в большой семье бедного чиновника, отставного военного. Будущий художник в 11 лет был определён в Первый Московский кадетский корпус, где окончил курс с отличием. Его любимыми предметами были математика и химия, но в свободное от учёбы время он любил рисовать. Успешная военная карьера продолжалась у Федотова и в дальнейшем – в лейб-гвардии Финляндском полку в Санкт-Петербурге. В то же время молодой офицер начал посещать вечерние уроки рисования в Академии художеств. Самодеятельный художник изображал самые яркие картины военной службы – «Встреча великого князя», «Освящение знамён в Зимнем Дворце, обновлённом после пожара». Последнюю работу случайно увидел Николай I и предложил художнику-любителю уйти в отставку с военной службы, чтобы заняться живописью профессионально. Федотову было предложено содержание – 100 рублей ассигнациями в месяц.

Расставшись в 1844 году с эполетами, Павел Андреевич нанял небольшую квартирку и поступил в Академию художеств. Под руководством профессора Зауервейда он изучал батальную живопись, но без особых успехов. Дома же Федотов рисовал для души комические бытовые картинки, которые, опять-таки случайно, увидел Иван Андреевич Крылов. Великий баснописец поборол свою лень и написал художнику письмо, в котором предлагал оставить «солдатиков и лошадок» и заняться жанровыми картинами. Федотов попробовал – и первые же его работы «Свежий кавалер» (1846) и «Разборчивая невеста» (1847) показали, что в русской живописи взошла новая яркая звезда. Когда же на академической выставке в Петербурге в 1849 году вместе с двумя первыми работами была показана еще и третья картина Федотова «Сватовство майора», публика покатывалась со смеху и была в полном восторге, открыв для себя новый мир купечества. В журналах появились хвалебные рецензии. Художнику по рекомендации всесильного Карла Брюллова было присвоено звание академика и положено денежное пособие. Павел Андреевич был счастлив. Он пишет лирические портреты («Портрет Надежды Петровны Жданович за клавесином»), создает новые социально значимые картины «Завтрак аристократа», «Вдовушка», «Игроки».

«Сватовство майора», 1848
«Завтрак аристократа», 1849-1850

Но напряженная работа и неудачная влюбленность подорвали силы художника: у него ухудшилось зрение, начались головные боли. Характер Павла Андреевича – весёлый и общительный – заметно изменился, появились признаки острого психического расстройства. В 1852 году Федотова поместили в одну из частных петербургских лечебниц для душевнобольных, а государь пожаловал на его содержание в этом заведении 500 руб. Но болезнь прогрессировала и в осенью того же года художник скончался.

«Свежий кавалер», или «Утро чиновника, получившего первый крестик», 1846


Народився Ежен ГІЙОМ (4 липня 1822, Монбар — 1 березня 1905, Рим ) — знаний французький скульптор 19 століття, представник стилю академізм.

Первісну художню освіту отримав в місті Діжон. Продовжив навчання в Школі красних мистецтв, куди влаштувався 1841 року. Керівники молодого студента — художник Жан-Франсуа Мілле, скульптори академічного напрямку П'єр-Жуль Кавельє та Луї-Ернест Барья. Працював в майстерні Джеймса Прадьє. 1845 року виборов Римську премію, що надала право на удосконалення майстерності в Римі. Темою конкурсної скульптури була «Тезей знайшов меч батька на скелі».

Ежен Гійом, попри скульптури, зробив непогану адміністративну кар'єру. В період з 1864 по 1878 роки — він директор Школи красних мистецтв в Парижі. Був професором малювання в Політехнічній школі, з 1882 року — професор в Колеж де Франс. Йому доручили керівництво Французької Академії в Римі, де він керував справами у 1891—1904 роках.

Алегорія «Інструментальна музика», Опера Гарньє, Париж


Народився КАРОЛЮС-ДЮРАН, справжнє і'мя Шарль Эміль Огюст Дюран (4 липня, 1837, Лілль — 17 лютого, 1917, Париж ) — французький художник і викладач 19 ст.

Шарль Эміль вивчав малюнок в художній школі в місті Лілль. Він отримав стипендію від муніципалітета міста і відбув у Париж 1853 року. В Парижі удосконалював майстерність в академії Сюісса, копіював картини в музеї Лувр. У 1861-1866 рр. Каролюс-Дюран перебував в Італії.

В Парижі працювала низка непогано обдарованих і майстерних портретистів, але навіть на їх тлі виділявся талант Каролюс-Дюрана. В чоловічих портретах він дотримувався тверезого реалізму і тонко відтворених настроїв. В жіночих портретах він реалістичний, але більш декоративний, серед них є зразки парадного портрета. В жіночих портретах Каролюс-Дюран використовує помітно багатшу колористичну гаму і при нагоді підкреслює елегантність і привабливість моделей, зазвичай буржуазних жінок з багатих родин. Найменш розробленим в портретах митця залишалось тло, що надало можливість відкинути несуттєві деталі і подробиці. Виразність його портретів, позбавлених несуттєвих деталей, від цього тільки виграла.

Кількість учнів його майстерні дорівнювала приблизно 20-25 осіб, чоловіків і жінок-художниць, серед котрих було до шістдесяти відсотків британців чи прибулих зі Сполучених Штатів. Іноземці мали помітно менший доступ для навчання в Паризькій школі красних мистецтв, осідали в майстерні Каролюс-Дюрана завдяки авторитету відомого паризького портретиста.

Портрет Каролюса-Дюрана пензля Джона Сарджента «Кінний портрет мадмуазель Круазе», 1873


Народився Пал СІНЬЄЇ-МЕРШЕ (4 липня 1845, Сінзеуйфалу - 2 лютого 1920, Єрньє) - угорський художник, основоположник імпресіонізму в угорському живопису.

Народився в дворянській родині на території сьогоднішньої Словаччини. З 1864 року навчався живопису в Мюнхенської академії. У 1867-1869 був учнем художника академічного напрямку Карла Пілоті. Сіньєі-Мерше жив у Мюнхені до 1873 року. Під враженням від робіт французьких імпресіоністів повністю відійшов від класичного стилю, ставши першим художником-імпресіоністом в центральній Європі. Основну увагу в своїх роботах приділяв кольору і освітленню, нехтуючи строгістю композиції. Найбільш відомою його роботою мюнхенського періоду є «Пікнік в травні» (1873).

Новаторський стиль художника не був оцінений критикою. У 1873 році Пал Сіньєі-Мерше одружився і переїхав у свій родовий маєток в Єрньє, повністю залишивши малярство. Через десять років він знову взявся за пензлі і відправив свої роботи на виставку до Відня, але й тепер не знайшов розуміння своєї творчості.

Лише в кінці століття угорська публіка «дозріла», щоб прийняти манеру Сіньєі-Мерше, яка, до того ж, стала більш стриманою. Після 1894 він працював без перерв, регулярно виставлявся, а в 1905 році був призначений директором Училища Декоративного мистецтва (пізніше Академії Мистецтв). Сіньєі-Мерше став однією з найвпливовішою фігур угорського живопису, хоча і втратив свіжість і новизну своїх ранніх робіт.

Портрет П. Сіньєї-Мерше роботы
Й. Ріппль-Ронаї. 1911
«Пікник у травні», 1873.
Угорська національна галерея, Будапешт


Народився Влахо БУКОВАЦ (4 липня 1855, Цавтат поблизу Дубровника, тепер Хорватія — 23 квітня 1922, Прага, тепер Чехія) — провідний хорватський художник кінця XIX — початку XX століття, що працював у стилях імпресіонізму та постімпресіонізму.

Його справжнє ім'я — Б'яджо Фаджоні, він походить зі смішаної хорвато-італійської сім'ї. Художню освіту Буковац здобував у Парижі (з 1877 року) коштом хорватського політика і письменника Медо Пучича. Навчався у Школі красних мистецтв у Александра Кабанеля. Виставлявся у Паризькому Салоні, де мав успіх у критиків. Під час навчання, а також пізніше Влахо Буковац багато мандрував.

Хоча Буковац отримав художню освіту в дусі академічної традиції, митець був також добре обізнаний з імпресіонізмом, і у власній творчості прийшов до техніки пуантилізма. З 1893 до 1897 року Буковац жив у Загребі, працюючи здебільшого над пейзажами. Одночасно він став центральною фігурою у мистецькому житті міста, заснував художню школу і брав участь в організації Художнього павільйону, однієї з найбільших хорватських галерей і виставкових зал. У 1893 році він організував першу виставку хорватського мистецтва у Палаці Академії.

«Гусляр»

Через конфлікти був змушений повернутися до Цавтата, де жив у 1898–1902 роках. Потім Влахо Буковац переїхав до Праги, де в 1903 році був призначений професором Академії витончених мистецтв. Празькому періоду творчості Буковаця притаманні переважно портрети. У Празі художник працював до своєї смерті в 1922 році. У рідному місті художника Цавтаті в будинку, в якому він народився, відкрито Меморіальний музей.

«Автопортрет», 1914


Народився Юліан Якович ПАНЬКЕВИЧ (псевдонім Простен Добромисл) (4 липня 1863, Устя-Зелене, нині Монастириського району Тернопільської області — літо 1933, Харків) — український художник, літератор, громадський діяч.

Народився у родині церковного маляра. 1884 р. закінчив Бережанську гімназію. Малярства навчався у Школі Мистецтв у Кракові, коли її директором був Ян Матейко. Далі продовжував навчання у Відні (1885-1887, Австрія). Відомо, що Ю. Панькевич організовував у селах хори, керував ними, безкоштовно навчав сільських дітей малюванню, історії мистецтва, виготовляв декорації та проектував костюми для аматорських вистав, організовував гуртки самоосвіти. А ще добре грав на скрипці, самовіддано диригував хорами.

Юліан Панькевич багато займався релігійним малярством, вносячи у нього народний колорит, різноманітні орнаменти, побутові деталі. Високу оцінку мали свого часу його картини «Ісус Христос», «Богородиця», «Сільська Мадонна». У 1890-х рр. він намалював іконостас до церкви св. пророка Іллі у с. Боршів поблизу Перемишлян.

Від 1898 — у місті Львів. Співзасновник і секретар «Товариства для розвою руської штуки» (1898), співорганізатор його виставок (1898, 1900, 1903). Сприяв у навчанні М. Бойчуку. Портрет Т. Шевченка 1904 р. — один із найкращих творів Ю. Панькевича. Тоді ж він намалював перший із своїх портретів Івана Франка. Це єдиний портрет Каменяра, зроблений з натури.

Богородиця. Намісна ікона іконостасу храму св. пророка Іллі с. Боршів Перемишлянського району


4 июля 1876 года открылся для публики Музей изящных искусств в Бостоне (англ. The Museum of Fine Arts, Boston, сокращенно MFA) – один из крупнейших художественных музеев США.

Собрание музея по величине является вторым в Северной и Южной Америке, уступая лишь музею Метрополитен в Нью-Йорке. Имеет филиал в Нагое, Япония.

Музей был учреждён в 1870 году на базе Бостонского атенеума. В современном здании на Хантингтон-авеню, построенном архитектором Гаем Лоуэллом в стиле неоклассицизма, располагается с 1909 года. В конце 1970-х, когда число экспонатов перевалило за 450 тысяч, было принято решение о строительстве западного крыла (архитектор Бэй Юймин). В 2000-е гг. под американское искусство была выделена новая гигантская пристройка (арх. Foster and Partners).

Коллекция музея состоит из собрания искусства Древнего Востока (особенно египетского); лучшей за пределами Японии коллекции японской керамики; одного из лучших в мире собраний живописи американских реалистов и импрессионистов (Джон Копли, Уинслоу Хомер и Джон Сарджент); собрания работ французских импрессионистов и постимпрессионистов (одна из крупнейших коллекций полотен Клода Моне, а также работы Эдуарда Мане, Ренуара, Дега, Ван Гога, Сезанна, Гогена).

Из собрания музея: Пьер Огюст Ренуар.
«Танец в Буживале», 1883


Народився Альбін Станіславович ҐАВДЗІНСЬКИЙ (4 липня 1923, с. Бобрик, Одеська обл. - 12 травня 2014 року, Одеса) - український художник: пейзажист, майстер жанрового живопису і портрета. Народний художник України (2007).

Народився в польській родині. Займатися живописом почав у міському палаці піонерів, одночасно брав уроки в Будинку народної творчості, де викладав Ю. Р. Бершадський. У 1938 році - він один з лауреатів конкурсу журналу «Юний художник». У 1940 році Альбін Гавдзинський вступив до Одеського художнього училища. У 1941 році був призваний в армію, у 1946 повернувся в училище, яке закінчив з відзнакою в 1950 році (викладачі - М. Павлюк, М. Муцельмахер, Д. Крайнєв).

«Кавуни і море», 1998

З 1951 по 1960 рік працював на будівництві Каховської ГЕС. Написав за ці роки понад 200 полотен, які подарував місту. Вони стали основою для створення міської картинної галереї (від 2003 року - імені Альбіна Ґавдзінського). Почесний громадянин Нової Каховки (1961).

У 1976 Альбіну Станіславовичу присвоєно звання «Заслужений художник Української РСР». Жив і працював в Одесі. Протягом 20 років був членом правління Одеського відділення СХУ.

«Яхтклуб», 1997


Народився Анатолій Никифорович ФОМІН (4 липня 1925, Актюбінська обл., Казахстан) - запорізький художник, майстер пейзажу і жанрових робіт.

У ранньому дитинстві переїхав з сім'єю до Запоріжжя. У роки війни побував у фашистських катівнях, потім служив в Радянській Армії. У 1954 році Анатолій Фомін став учнем і послідовником відомого запорізького живописця Георгія Колосовського. Навчався в Харківському художньому інституті до 1960.

У 1970 році А.Н. Фомін вступає до Спілки художників СРСР, бере участь в республіканських і всесоюзних виставках. Його роботи закуповувалися Художнім фондом і музеями колишнього Радянського Союзу. У 1988-1990 рр. Анатолій Фомін виставляється на аукціонах у Франції («Arkol» та ін.), від 1990-х співпрацює з галереями Великобританії, Німеччини, Голландії. Його картини знаходяться в приватних збірках багатьох країн світу.

«Космач», 1990-е


Народився Віктор Васильович ПОНОМАРЬОВ (4 липня 1936, с. Охтома Архангельської обл.) - живописець, графік, монументаліст. Заслужений художник України (1990). Народний художник України (2016).

Закінчив Кримське художнє училище (1956-1961) і Київський художній інститут (1961-1967). Педагоги: П. Скорубський, В. Чеканюк, Н. Карнаух, І. Штільман, К. Трохименко. Ще студентом їздив у 1964 році в творче відрядження на Таймир і в Красноярськ. Від 1967 живе в Маріуполі. Член Спілки художників від 1971.

Віктор Пономарьов - представник класичної школи художників-монументалістів, художник широкого творчого діапазону - працює в техніці фрески, мозаїки, енкаустики, живопису та графіки. Багаторазово брав участь у всесоюзних, республіканських, міжнародних виставках. Кілька персональних виставок художника відбулися в Маріуполі і Донецьку. Його картини демонструвалися в Лівані, Єгипті, Франції, Італії. Нагороджений почесною медаллю Міністерства культури України "За внесок в розвиток культури та мистецтва" і медаллю імені Тетяни Яблонської Національної спілки художників України.



Народився Віктор Олексійович СУХЕНКО (4 липня 1950, м. Мінеральні Води Ставропольського краю, Росія) – український живописець. Професор кафедри рисунка НАОМА. Заслужений діяч мистецтв України.

Закінчив Київський державний художній інститут в майстерні станкового живопису проф. Лопухова О. М. (1980). Від 1980 року учасник всесоюзних, республіканських, всеукраїнських та групових художніх виставок. Член Національної спілки художників України від 1990.

Працює в різних техніках станкового і монументального малярства: розписи Свято-Михайлівського Златоверхого собору в м. Києві - 2000 р., реставрація декоративного розпису інтер’єра глядацького залу Національного театру ім. І. Франка - 2000 р. Реставрував та відтворював настінний живопис в Сампсонівський церкві м. Полтави - 1996 р., створів декілька живописних робіт для Преображенського собору Мгарського монастиря м. Лубни - 1997 р.. Твори знаходяться у музеях та приватних колекціях України, Росії, Німеччини, Голландії, Китаю, США.

«Осінній настрій»,1993