4 июня -Музей українського живопису

4 июня

Народився Михайло Микитович ПАНІН (4 червня 1877, с. Протасово, нині територія Калузької області - 20 листопада 1963, Москва) - один з основоположників дніпровської школи живопису, педагог.

Виріс у бідній селянській родині. Вже будучи дорослим, Михайло приїхав до Петербурга і в 1902 році вступив вільним слухачем у Вище художнє училище живопису, скульптури і архітектури при Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв. Михайло навчався в майстерні І. Ю. Рєпіна (з 1907 року її очолив баталіст Ф. О. Рубо). Велику роль у розвитку таланту молодого художника зіграв керівник його дипломної роботи професор Василь Савінський (учень П. П. Чистякова), відомий художник, майстер історичного жанру.

Восени 1911 року Панін з відзнакою закінчив Академію. Гроші, отримані за дипломну роботу (академія придбала полотно за 600 рублів), він витратив на поїздку за кордон. Маршрут був типовим для молодих художників того часу: Австрія, Італія, Франція.

Жовтнева революція і наступна за нею громадянська війна стали для Паніна, як і для більшості художників, важким випробуванням. Він жив у Петрограді, але був далекий від політики і не брав активної участі в революційних подіях.

З 1925 року почався новий період в житті художника. Він переїхав до Єкатеринослава (від 1926 до 2016 року – Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) і присвятив себе педагогічній діяльності. Після відкриття художньо-педагогічного технікуму (від 1935 року - Дніпропетровське державне художнє училище) Панін став його першим директором. Серед учнів майстра - художники, що стали згодом класиками українського живопису, в тому числі і корифеї дніпропетровської школи: П. І. Магро, М.О. Кокін, Г. Г. Чернявський.

Про життя М. Н. Паніна в роки війни і окупації Дніпропетровська нічого не відомо, але після звільнення міста він продовжив працювати у відновленому художньому училищі. Коли в Дніпропетровську було відкрито відділення Спілки художників України, Панін став одним з перших членів організації. У 1951 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. У наступні роки він наполегливо працює, поєднуючи педагогічну і громадську діяльність та знаходячи час для творчості. Помер Михайло Микитович Панін 20 грудня 1963 року в Москві, проживши 85 років. З його відходом закінчилася ціла епоха в історії живопису нашого міста, в становленні дніпровської школи живопису.

«Портрет художника П.П. Чистякова». 1947.
Дніпропетровський художній музей


Родилась Наталия Сергеевна ГОНЧАРОВА (4 июня 1881, Тульская губ. – 17 октября 1962, Париж) – всемирно известная русская художница-авангардистка. Правнучатая племянница жены Пушкина, Натальи Николаевны Гончаровой. Жена известного русского художника-авангардиста М. Ф. Ларионова.

Родилась в семье московского архитектора Сергея Михайловича Гончарова и его жены Екатерины Ильиничны (урожденной Беляевой), дочери профессора Московской духовной академии. Училась в Московском училище живописи, ваяния и зодчества, сначала на скульптурном, а затем на живописном факультетах. Испытала влияние кубизма и футуризма, была одним из создателей русского примитивизма («Мытье холста», 1910). Участвовала в выставках в Москве, Париже, Киеве, Лондоне, Риме, Берлине, в том числе в скандальных выставках объединений «Бубновый валет» (1910) и «Ослиный хвост» (1912).

«Бабы с граблями», 1907

Первая персональная выставка Гончаровой в 1910 году (22 картины) была закрыта на следующий день по обвинению в порнографии из-за картин с изображением натурщиц. Художнице через суд пришлось добиваться оправдания и возврата конфискованных работ. Российская публика не одобряла, когда женщина писала обнаженную натуру, и Гончарова перестала работать в жанре ню. В 1912 году Гончарова участвует в организованных Ларионовым футуристических прогулках с раскрашенными лицами по Москве, год спустя снимается в фильме «Драма в кабаре футуристов №13». Крупнейшие персональные выставки Гончаровой состоялись в Москве (осень 1913 года) и Петербурге (весна 1914 года), на них были представлены более 700 работ, созданных с 1900 по 1913 год.

С 1915 Наталья Гончарова и Михаил Ларионов жили в Париже (официально их брак был зарегистрирован только в 1955). Художница с большим успехом оформляла спектакли в антрепризе С. П. Дягилева. Гончарова известна и как художник-иллюстратор. Среди её работ – оформление книг поэтов-футуристов, а также «Слова о полку Игореве».

2 февраля 2010 года на вечерних торгах аукциона Christie’s в Лондоне картина Гончаровой «Испанка» (1916 год) была продана за 10 216 148 долларов США, установив новый исторический рекорд стоимости работ художников-женщин. Предыдущий рекорд 2007 года – около 10 млн долларов за картину «Сбор яблок» (1909 год) – принадлежал ей же.

«Испанка», 1916


Народився Володимир Олександрович БУДНІКОВ (4 червня 1947, Киів) – живописець, заслужений діяч мистецтв України (1992). Професор Української академії мистецтв.

У 1965 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка, а в 1971 році – Київський державний художній інститут (майстерня Тетяни Яблонської). Із 1975 року – член Національної спілки художників України. Від 1972 по наш час – профессор кафедри живопису та композиції НАОМА.

Фрагмент експозиції «Віддзеркалювання»

У 1998 році отримав звання "Художник року" та Премію "Золотий перетин" на III Міжнародному Арт-фестивалі в Києві. Роботи художника знаходяться в музеях Києва, Дніпра, Запоріжжя, Чернігова, Бердянська, Сум, а також у публічних та приватних колекціях Австрії, Німеччини, США, Японії, Франції, країн Балканського півострова. Живе та працює в Києві. Найбільші досягнення: Створення циклів робіт «Метафізика коду», «Оаза», «Біле в білому».

Із серії «Полювання», 2007, папір, мішана техніка