4 июня -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

4 июня

Франсуа ЛЕМУАН, також Франсуа Ле-Мойн (1688, Париж - 4 червня 1737, Париж) - французький художник епохи рококо.

Син кучера при французькому королівському дворі. Незабаром після смерті батька його мати знову вийшла заміж - за Роберта ле Врак, що став першим учителем малювання для Франсуа. У 1701, в 13-річному віці, вступив до Королівської академії мистецтв і став учнем живописця Луї Галлоша. В Академії Ф. Лемуан залишався до 1713 року. У 1711 році йому була присуджена Римська премія, проте через брак коштів вона так і не була виплачена.

У 1722 Лемуан познайомився з Франсуа Берже, який мав сильний вплив на його творчість. У 1723-1724 обидва молодих художника здійснили тривалу навчальну подорож по Італії, відвідавши Рим, Болонью, Неаполь і Венецію. Велике враження на них справили полотна Корреджо.

Повернувшись в Париж, Франсуа Лемуа відкрив свою майстерню і вів життя вільного художника. У 1718 став членом Королівської академії мистецтв, а з 1733 - її професором. У 1733-1736 створив ряд творів стельового живопису для Версальського палацу (так званий Салон Геркулеса). За цю роботу йому було присвоєно звання Першого придворного художника, проте скористатися ним Ф. Лемуан не зміг. Страждаючи важкою формою шизофренії, він покінчив життя самогубством, заколовши себе.

«Нарцис», 1728


Народився Михайло Микитович ПАНІН (4 червня 1877, с. Протасово, нині територія Калузької області - 20 листопада 1963, Москва) - один з основоположників дніпровської школи живопису, педагог.

Виріс у бідній селянській родині. Вже будучи дорослим, Михайло приїхав до Петербурга і в 1902 році вступив вільним слухачем у Вище художнє училище живопису, скульптури і архітектури при Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв. Михайло навчався в майстерні І. Ю. Рєпіна (з 1907 року її очолив баталіст Ф. О. Рубо). Велику роль у розвитку таланту молодого художника зіграв керівник його дипломної роботи професор Василь Савінський (учень П. П. Чистякова), відомий художник, майстер історичного жанру.

Восени 1911 року Панін з відзнакою закінчив Академію. Гроші, отримані за дипломну роботу (академія придбала полотно за 600 рублів), він витратив на поїздку за кордон. Маршрут був типовим для молодих художників того часу: Австрія, Італія, Франція.

Жовтнева революція і наступна за нею громадянська війна стали для Паніна, як і для більшості художників, важким випробуванням. Він жив у Петрограді, але був далекий від політики і не брав активної участі в революційних подіях.

З 1925 року почався новий період в житті художника. Він переїхав до Єкатеринослава (від 1926 до 2016 року – Дніпропетровськ, зараз – м.Дніпро) і присвятив себе педагогічній діяльності. Після відкриття художньо-педагогічного технікуму (від 1935 року - Дніпропетровське державне художнє училище) Панін став його першим директором. Серед учнів майстра - художники, що стали згодом класиками українського живопису, в тому числі і корифеї дніпропетровської школи: П. І. Магро, М.О. Кокін, Г. Г. Чернявський.

Про життя М. Н. Паніна в роки війни і окупації Дніпропетровська нічого не відомо, але після звільнення міста він продовжив працювати у відновленому художньому училищі. Коли в Дніпропетровську було відкрито відділення Спілки художників України, Панін став одним з перших членів організації. У 1951 році йому було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. У наступні роки він наполегливо працює, поєднуючи педагогічну і громадську діяльність та знаходячи час для творчості. Помер Михайло Микитович Панін 20 грудня 1963 року в Москві, проживши 85 років. З його відходом закінчилася ціла епоха в історії живопису нашого міста, в становленні дніпровської школи живопису.

«Портрет художника П.П. Чистякова». 1947.
Дніпропетровський художній музей


Народилася Наталія Сергіївна ГОНЧАРОВА (4 червня 1881, Тульська губ. - 17 жовтня 1962, Париж) - відома російська художниця-авангардистка. Правнучата племінниця дружини Пушкіна, Наталі Миколаївни Гончарової. Дружина відомого російського художника-авангардиста М. Ф. Ларіонова.

Народилася в сім'ї московського архітектора Сергія Михайловича Гончарова і його дружини Катерини Іллівни (уродж. Бєляєвої), дочки професора Московської духовної академії. Навчалася в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури - спочатку на скульптурному, а потім на живописному факультетах. Зазнала впливу кубізму і футуризму, була одним з творців російського примітивізму ( «Миття полотна», 1910). Брала участь у виставках в Москві, Парижі, Києві, Лондоні, Римі, Берліні, в тому числі в скандальних виставках об'єднань "Бубновий валет" (1910) і "Віслючий хвіст" (1912).

«Баби з граблями», 1907

Перша персональна виставка Гончарової в 1910 році (22 картини) була закрита на наступний день по звинуваченню в порнографії через картини із зображенням оголених натурниць. Художниці через суд довелося добиватися виправдання і повернення конфіскованих робіт. Російська публіка не схвалювала, коли жінка пише оголену натуру, і Гончарова перестала працювати в жанрі ню. У 1912 Гончарова році бере участь в організованих Ларіоновим футуристичних прогулянках з розфарбованими обличчями по Москві, рік по тому знімається у фільмі «Драма в кабаре футуристів №13». Найбільші персональні виставки Гончарової відбулися в Москві (осінь 1913 року) і Петербурзі (весна 1914 року), на них були представлені понад 700 робіт створені від 1900 по 1913 рік.

Від 1915 року Наталія Гончарова та Михайло Ларіонов жили в Парижі (офіційно їхній шлюб був зареєстрований лише в 1955). З великим успіхом оформляла спектаклі в антрепризі С. П. Дягілєва. Гончарова відома і як художник книги. Серед її робіт ілюстрації та оформлення книг поетів-футуристів, а також «Слова о полку Ігоревім».

2 лютого 2010 року на вечірніх торгах аукціону Christie's в Лондоні картина Гончарової «Іспанка» (1916 рік) була продана за 10 млн. 216 тисяч 148 доларів США, встановивши новий історичний рекорд вартості робіт художників-жінок. Попередній рекорд 2007 року - близько 10 млн.доларів за картину «Збір яблук» (1909 рік) - належав їй же.

«Іспанка», 1916


Народився Володимир Олександрович БУДНІКОВ (4 червня 1947, Киів) – живописець, заслужений діяч мистецтв України (1992). Професор Української академії мистецтв.

У 1965 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка, а в 1971 році – Київський державний художній інститут (майстерня Тетяни Яблонської). Із 1975 року – член Національної спілки художників України. Від 1972 по наш час – профессор кафедри живопису та композиції НАОМА.

Фрагмент експозиції «Віддзеркалювання»

У 1998 році отримав звання "Художник року" та Премію "Золотий перетин" на III Міжнародному Арт-фестивалі в Києві. Роботи художника знаходяться в музеях Києва, Дніпра, Запоріжжя, Чернігова, Бердянська, Сум, а також у публічних та приватних колекціях Австрії, Німеччини, США, Японії, Франції, країн Балканського півострова. Живе та працює в Києві. Найбільші досягнення: Створення циклів робіт «Метафізика коду», «Оаза», «Біле в білому».

Із серії «Полювання», 2007, папір, мішана техніка


Народився МАРКО ГЕЙКО (Марко Степанович Гейко, 4 червня 1956, с. Станіславчик Київської обл. - 7 грудня 2009, Київ) - відомий український художник-авангардист, живописець, графік і скульптор.

Закінчив Київський художній інститут у 1985 (вчився у народного художника УРСР Олександра Лопухова). Ще під час навчання отримував зауваження за авангардизм. Після захисту диплома Марко Гейко отримав розподіл на Полтавський художній комбінат. Саме в Полтаві Гейко познайомився з художником Левом Маркосяном, який мав на Гейко істотний вплив. Згодом Маркосян і Гейко були визнані творцями нової полтавської живописної школи.

В кінці 80-х років Марко Гейко почав малювати досить абстрактні урбаністичні пейзажі, багато часу присвячував сільському натюрморту, зрідка звертався навіть до релігійної тематики. Отримав премію ім.М. Башкирцевої у 1988. Член Національної спілки художників України від 1989. Входив до мистецького угруповання «Живописний заповідник». Жив і працював у Києві і Полтаві. Автор портретів, натюрмортів, абстрактних композицій. Твори художника зберігаються в музеях України, галереях і приватних колекціях України, Росії, Білорусії, Угорщини, Польщі, Франції...

«Чотири стани гори»

Мистецтвознавець Ольга Лагутенко: «…сам Марко був певен, що він плоть від плоті української землі. І нескінченність білого, і соковитість чорноземів, і ритмічність народних килимів відчутні у його роботах. У композиції «Чотири стани гори» (1998) земля, вільно розгортаючися широкою горизонталлю від краю до краю, набирає енергію і перетворюється на гору, щоб тримати небо і симетрію світобудови. Велична і спокійна гармонія споглядання наповнює цей живопис. … Він писав нервами і, усвідомлюючи, наскільки це трагічно, наполегливо вибудовував ідеальний світ у своїх картинах».

«Натюрморт з лампою», 2005