4 февраля -Музей українського живопису

4 февраля

Народився Алессандро МАНЬЯСКО (4 лютого 1667, Генуя - 19 березня 1749, Генуя) - італійський художник, живописець, видатний представник бароко, майстер генуезької школи.

Навчався у батька, художника Стефано Маньяско, потім в Мілані, у Ф. Абб'яті. Твори Маньяско виконані енергійними ударами пензля, колорит - мерехтливий, з переважанням коричневих та оливкових тонів. Творчість його пройнята трагічно оголеним відчуттям нікчемності людини перед лицем сліпих сил і соціальної дійсності. Для Маньяско характерні прийоми гротеску, несподівані контрасти. Успішно працював у різних жанрах, але більш за все його приваблювали пейзажі та побутові сцени. Писав типові жанрові сцени з життя солдатів, ченців, циган. Найчастіше персонажі зображував на тлі архітектури, римських арок, писав романтичні види міст.

« Воскресіння Лазаря»


Родился Густав Леонард де ЙОНГЕ (4 февраля 1829, Кортрейк, Бельгия — 28 января 1893, Антверпен) — бельгийский живописец.

Сын пейзажиста Жана-Батиста де Йонге. В юности проявлял замечательные способности к игре на скрипке, но решился посвятить себя живописи. Учился у профессора Навеса в Брюсселе, пользуясь также советами и поддержкой знаменитого Луи Галле и стипендией от городского управления.

Он пробовал свои силы в портрете, в священной истории и историческом жанре, пока не посвятил себя исключительно воспроизведению сцен домашней жизни женщин и детей среднего сословия. Этот род живописи дал ему известность, особенно после его переселения в Париж. Картины де Йонге написаны с большим вкусом, грациозно, выразительно и свидетельствуют о редкой наблюдательности художника.

«Воскресное утро»


Родился Влади́слав ПОДКОВИНСЬКИЙ (4 февраля 1866, Варшава — 5 января 1895, там же) — польский художник-импрессионист и символист.

Изучал живопись сначала в варшавской Академии изящных искусств, затем — в санкт-петербургской Императорской Академии художеств. В 1889—1890 годах, работал в Париже. После возвращения на родину в 1890 году поселился в Варшаве, где жил до своей кончины в 1895 году. Постоянная материальная необеспеченность, бедность мастера способствовали развитию туберкулёза, ставшего причиной его ранней смерти в возрасте 29 лет.

В Париже молодой художник подпал под влияние импрессионистов, в особенности Клода Моне. Вернувшись в Польшу, Подковиньский стал одним из активнейших пропагандистов импрессионизма, однако позже он обратился к символизму. Последняя перемена, по-видимому, связана с неизлечимой болезнью Владислава Подковиньского. Художник писал свои картины маслом, создавал также акварели. Отдавал предпочтение фигуративной живописи, пейзажам, писал также портреты.

«Ручей между деревьями»

Большой скандал вызвала его последняя работа «Экстаз» («Безумие»). В 1894 году Подковинский выставил её в Варшавском Обществе поощрения художеств. Экспрессивный, не лишённый эротизма сюжет, и для тех времён неслыханная смелость в технике сразу сделали громкое имя художнику. Одни критики называли его бунтарём и гением, другие - бездарным позёром. Особо восторженно приняли "Безумие" поэты и художники, провозгласив творение Подковинского манифестом, направленным против консервативных канонов искусства. Второй раз картина привлекла к себе внимание месяц спустя, когда сам автор явился на выставку и исполосовал своё самое знаменитое полотно ножом... После смерти художника картину восстановили.

Автопортрет. 1887 «Экстаз (Безумие)», 1894


Родился Жозеф Фернан Анри ЛЕЖЕ (4 февраля 1881, Нормандия – 1955, Жиф-сюр-Иветт, Франция) – французский живописец и скульптор, мастер декоративного искусства, поборник т. н. эстетики машинных форм и механического искусства.

Родился в семье нормандского крестьянина, работал чертежником в архитектурной мастерской. После службы в армии Фернан Леже поселился в знаменитом доме с мастерскими «Ла Рюш» («Улей»), где встретился с такими мастерами, как А. Архипенко, А. Лоран, Ж. Липшиц, Делоне, М. Шагал и Х. Сутин. В 1910 он познакомился с П. Пикассо и Ж. Браком.


Свои первые полотна Леже писал под влиянием живописи П. Сезанна. После Первой мировой войны заинтересовался современными теориями движения и механики, в его картинах элементы человеческого тела напоминают по форме трубы, моторы, стержни и шестеренки. Леже осуществил крупные декоративные проекты на Выставке декоративных искусств в Париже (1925), на Брюссельской международной выставке (1935) и в здании ООН в Нью-Йорке (1952).

Фернана Леже интересовали разные области искусства: мозаика, цветное стекло, книжная иллюстрация, изготовление картонов для ковров, театральная декорация, кино. И везде он стремился передать движение.

«Танец». 1929


Родился Горациу ДИМИТРИУ (4 февраля 1890, Тыргу-Жиу — 5 марта 1926, Бухарест) — румынский художник-постимпрессионист и график. Внук известного румынского живописца Теодора Амана.

Учился в военной школе, после окончания которой приезжает в Баварию, где поступает в мюнхенскую Академию изящных искусств, в класс Габриэля фон Хакля. Затем продолжает своё художественное образование в парижской Национальной школе изящных искусств. Не закончив последнюю, становится учеником Жан-Поля Лорана.

Димитриу вернулся в Румынию, где участвовал во многих художественных выставках. Сюжеты для своих работ художник заимствовал преимущественно из крестьянской жизни и быта своей родины. Последняя персональная прижизненная выставка художника состоялась в бухарестском Атенеуме. Скончался Г. Димитриу вследствие заболевания туберкулёзом в день своего вернисажа.

Автопортрет «Пастушок», 1925


Народилась Галина Никифорівна КАЛЬЧЕНКО (4 лютого 1926, м. Борзна Чернігівської обл. — 11 березня 1975, Київ) — український скульптор. заслужений діяч мистецтв УРСР (1964), народний художник УРСР (1967). Лауреат республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1970), державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1974).

Дочка Никифора Тимофійовича Кальченка – партійного і радянського діяча, голови Ради Міністрів УРСР (1954-1961). У 1953 році закінчила Київський художній інститут (навчалася в М. Г. Лисенка), а 1958 — аспірантуру цього закладу.

Створила цілу галерею скульптурних портретів письменників, музик і митців. Найбільш відомі твори Галини Кальченко: Меморіальний комплекс Пагорб Слави в Черкасах (1977, у співавт.); пам'ятники Ванді Василевській у Києві (1966); Василю Порику в Енен-Л'єтарі у Франції (1967, у співавт.); Семену Гулаку-Артемовському в м. Городище (1971); Марії Заньковецькій, Лесі Українці (обидва — 1973) та Івану Котляревському (1975) у Києві; Лесі Українці в Києві та Ялті; композитору Леонтовичу в Тульчині на Вінниччині; скульптурні тв. «Подруги» (1953), «Після допиту» (1957). Була автором великої кількості пам’ятних медалей до ювілеїв знаних співвітчизників.

Письменник Олесь Гончар високо оцінював її творчість, називаючи скульпторку найпоетичнішою та найталановитішою жінкою України.

Портрет Галини Кальченко. Автор – П.Басанець Пам’ятник Лесі Українці у Києві. Ск. – Г. Кальченко


Народився Фукуда Сіґео (4 лютого 1932, Токіо – 11 січня 2009) — японський скульптор, графік і дизайнер плакатів. Мінімаліст, жартівник і майстер оптичних ілюзій.

Був одним з найцікавіших дизайнерів XX століття. Закінчивши в 1956 році Токійський художній університет, Фукуда працював ілюстратором, створював постери для правозахисних і добродійних організацій і брав участь в безлічі виставок по всьому світу. Фукуда, якого називали спадкоємцем Моріса Ешера, був одним з небагатьох японських художників, визнаних на Заході, — на його книзі "Visual Illusion" виросло не одне покоління американських графічних дизайнерів. Більш того, він став єдиним японцем, чиє ім'я включили в Зал слави престижного нью-йоркського Клубу арт-директорів.



Народився Вадим Борисович ЦЕЛОУСОВ (4 лютого 1952, Первомайськ Миколаївської обл.) - живописець. Заслужений художник України (2013). Живе і працює в Одесі.

У 1973 році закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б. Грекова (викладач - Анатолій Черняєв). Член Національної спілки художників України з 1987 року. Заступник голови міжнародного творчого об'єднання "Незалежна європейська ініціатива художників" (UEKI, м Мюнхен, Німеччина). Учасник багатьох всеукраїнських, регіональних, зарубіжних, міжнародних та персональних виставок, а також творчих груп, пленерів, симпозіумів та фестивалів. Роботи Вадима Целоусова знаходяться в офіційних збірках України, Німеччини та Італії, а також у приватних колекціях в різних країнах.



Народився Анатолій Єгорович ЗОРКО (4 лютого 1956, с. Андроник Чернігівської обл..) – живописець і педагог. Заслужений художник України.

У 1990 році закінчив живописний факультет Київського Державного художнього інституту (майстерня професора О.М. Лопухова). З 1992 року є членом Національної спілки художників України. У 1995 році закінчив асистентуру-стажування Української академії мистецтв (професор Т.М. Голембієвська). З 1992 року викладає живопис у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. 2004 року став лауреатом мистецької премії „Київ” ім. С.Ф. Шишка.

Анатолій Зорко – живописець за покликанням, живопис для нього є способом бачити світ і цей світ відображати. Це – рідкісний дар. Художник може мати якісну „школу”, працювати багато і наполегливо, але лише з цим даром, що дається з народженням, він може бути органічним, відчувати і відтворювати високу гармонію світу, в якому сам існує.

Натюрморт «Сухі квіти», 2008


Народився Олександр Тимофійович ЧЕГОРКА (2 лютого 1957, м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області) — український художник, архітектор.

Народився у родині вчителів української мови та літератури. 1980 року він закінчив архітектурний факультет Київського державного художнього інституту, хоча прагнув вступити на графічний. Вчився в аспірантурі, паралельно працюючи в одному з київських проектних інститутів. Але 1982 року він покинув навчання. У 1983 році Олександр Чегорка переїздить до Дніпродзержинська і влаштовується на роботу проектантом художньо-виробничого комбінату. Одночасно починає писати картини та брати участь у виставках. У 1992 році він став членом Національної спілки художників України. 2001 року він був призначений на посаду архітектора Дніпровського району та стає архітектором в управлінні головного архітектора м. Дніпродзержинська. Як архітектор Олександр Чегорка став співавтором низки пам'ятників в Дніпродзержинську.

Як художник Олександр Чегорка працює у жанрі модерну з фольклорною його стилізацією архетипових образів національної міфології, а також з використанням засобів жанрових засобів абстракціонізму та народного примітивізму. Свої твори він пише на папері або полотні гуашшю, тушшю, олією у жовто-червоній кольоровій гаммі. Сам Олександр Тимофійович розповідає: «Основою для моєї творчості стало поєднання християнського и язичницького, що є характерним і взагалі для всієї нашої культури. Українська нація володіє своєрідним світосприйняттям, своїм методом єднання з Космосом. Це відбивається і у моїй творчості на рівні пластики й у поєднанні кольорів».

Олександр Чегорка брав участь у багатьох регіональних та республіканських виставках, а його роботи протягом останнього десятиріччя були відзначені на художніх виставках у Львові і Бєлграді.

«Передчуття вічності»