4 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

4 февраля

Народився Алессандро МАНЬЯСКО (4 лютого 1667, Генуя - 19 березня 1749, Генуя) - італійський художник, живописець, видатний представник бароко, майстер генуезької школи.

Навчався у батька, художника Стефано Маньяско, потім в Мілані, у Ф. Абб'яті. Твори Маньяско виконані енергійними ударами пензля, колорит - мерехтливий, з переважанням коричневих та оливкових тонів. Творчість його пройнята трагічно оголеним відчуттям нікчемності людини перед лицем сліпих сил і соціальної дійсності. Для Маньяско характерні прийоми гротеску, несподівані контрасти. Успішно працював у різних жанрах, але більш за все його приваблювали пейзажі та побутові сцени. Писав типові жанрові сцени з життя солдатів, ченців, циган. Найчастіше персонажі зображував на тлі архітектури, римських арок, писав романтичні види міст.

«Воскресіння Лазаря»


Народився Густав Леонард де ЙОНГЕ (4 лютого 1829, Кортрейк, Бельгія - 28 грудня 1893, Антверпен) - бельгійський художник-живописець.

Син пейзажиста Жана-Батіста де Йонге. В юності виявляв чудові здібності до гри на скрипці, але вирішив присвятити себе живопису. Навчався у професора Навеса в Брюсселі, користуючись також порадами і підтримкою знаменитого Луї Галле і стипендією від міської управи.

Він пробував свої сили в портреті, в священній історії та історичному жанрі, поки не присвятив себе виключно відтворенню сцен сімейного життя жінок і дітей середнього класу. Цей рід живопису дав йому популярність, особливо після його переселення в Париж. Картини де Йонге написані з великим смаком, граціозно, виразно і свідчать про рідкісну спостережливість художника.

«Недільний ранок»


Народився Влади́слав ПОДКОВІНСЬКІЙ (4 лютого 1866, Варшава - 5 січня 1895, там само) - польський художник-імпресіоніст і символіст.

Вивчав живопис спочатку у варшавській Академії витончених мистецтв, потім - в санкт-петербурзькій Імператорській Академії мистецтв. У 1889-1890 роках працював у Парижі. Після повернення на батьківщину 1890 року оселився у Варшаві, де жив до своєї смерті в 1895 році. Постійна матеріальна незабезпеченість і злиденне життя художника сприяли розвитку туберкульозу, який став причиною його ранньої смерті у віці 29 років.

У Парижі молодий художник потрапив під вплив імпресіоністів, особливо Клода Моне. Повернувшись до Польщі, Подковіньскій став одним з найактивніших пропагандистів імпресіонізму, однак пізніше він звернувся до символізму. Остання зміна, мабуть, пов'язана з невиліковною хворобою Владислава Подковіньского.

Художник писав свої картини олією, створював також акварелі. Віддавав перевагу фігуративному живопису, пейзажам, писав також портрети.

«Струмок між деревами»

Великий скандал викликала його остання робота «Екстаз» («Божевілля»). У 1894 році Подковінській виставив її в Варшавському Товаристві заохочення мистецтв. Експресивний, не позбавлений еротизму сюжет, і нечувана для тих часів сміливість у техніці відразу зробили гучне ім'я художнику. Одні критики називали його бунтарем і генієм, інші - бездарним позером. Особливо захоплено сприйняли "Божевілля" поети і художники, проголосивши картину Подковінського маніфестом, спрямованим проти консервативних канонів мистецтва. Наступного разу картина привернула до себе загальну увагу через місяць, коли сам автор з'явився на виставку і пошматував своє найвідоміше полотно ножем... Після смерті художника картину відновили.

Автопортрет. 1887 «Екстаз» («Божевілля»), 1894


Народився Жозеф Фернан Анрі ЛЕЖЕ (4 лютого 1881, Аржантан, Нормандія – 18 серпня 1955, Жіф-сюр-Іветт, Нормандія, Франція) - французький живописець і скульптор, майстер декоративного мистецтва, поборник т.зв. «естетики машинних форм» і «механічного мистецтва». Один з піонерів кубізму.

Народився в сім'ї нормандського селянина; працював креслярем в архітектурній майстерні. Після служби в армії Фернан Леже оселився в Парижі у знаменитому будинку з майстернями "Ла Рюше" ("Вулик"), де зустрівся з такими майстрами, як О.Архипенко, А.Лоран, Ж.Ліпшиць, Р.Делоне, М.Шагал і Х.Сутін . У 1902—1903 рр. навчався в Школі декоративних мистецтв, потім в Школі красних мистецтв, але його відрахували. Свої роки навчання в офіційних навчальних закладах Леже пізніше зневажливо назвав «три порожні та марні роки».

У віці 25 років звернувся до живопису. На молодого тоді митця справили враження імпресіоністи і він працював з використанням їх настанов. Пізніше він знищив свої ранні твори як недосконалі. У 1907 р. відвідав ретроспективну виставку творів Сезанна, і, сам прихильник прямокутних форм, звернувся до спрощених фігур у живопису.


У 1910 він познайомився з П.Пікассо та Ж.Браком. Після Першої світової війни зацікавився сучасними теоріями руху і механіки, в його картинах елементи людського тіла нагадують форми труб, моторів, стрижнів і шестерень. Фернан Леже здійснив великі декоративні проекти на Виставці декоративних мистецтв у Парижі (1925), на Брюссельській міжнародній виставці (1935) і в будівлі ООН в Нью-Йорку (1952).

Фернана Леже цікавили різні галузі мистецтва: мозаїка, кольорове скло, книжкова ілюстрація, виготовлення картонів для килимів, театральна декорація, кіно. Скрізь він прагнув передати рух.

«Танець». 1929


Народився Гораціу ДІМІТРІУ (4 лютого 1890, Тиргу-Жиу - 5 березня 1926, Бухарест) - румунський художник-постімпресіоніст і графік. Онук відомого румунського живописця Теодора Амана.

Навчався у військовій школі, після закінчення якої приїжджає в Баварію, де вступає в мюнхенську Академію красних мистецтв, в клас Габріеля фон Гакля. Потім продовжує свою художню освіту в паризькій Національній школі образотворчих мистецтв. Не закінчивши останню, стає учнем Жан-Поля Лорана.

Дімітріу повернувся до Румунії, де брав участь у багатьох мистецьких виставках. Сюжети для своїх робіт художник запозичив переважно із селянського життя і побуту своєї батьківщини. Остання персональна прижиттєва виставка художника відбулася в бухарестському Атенеумі. Помер Г. Дімітріу внаслідок захворювання на туберкульоз в день свого вернісажу.

Автопортрет «Пастушок», 1925


Народилась Галина Никифорівна КАЛЬЧЕНКО (4 лютого 1926, м. Борзна Чернігівської обл. — 11 березня 1975, Київ) — український скульптор. заслужений діяч мистецтв УРСР (1964), народний художник УРСР (1967). Лауреат республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1970), державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1974).

Дочка Никифора Тимофійовича Кальченка – партійного і радянського діяча, голови Ради Міністрів УРСР (1954-1961). У 1953 році закінчила Київський художній інститут (навчалася в М. Г. Лисенка), а 1958 — аспірантуру цього закладу.

Створила цілу галерею скульптурних портретів письменників, музик і митців. Найбільш відомі твори Галини Кальченко: Меморіальний комплекс Пагорб Слави в Черкасах (1977, у співавт.); пам'ятники Ванді Василевській у Києві (1966); Василю Порику в Енен-Л'єтарі у Франції (1967, у співавт.); Семену Гулаку-Артемовському в м. Городище (1971); Марії Заньковецькій, Лесі Українці (обидва — 1973) та Івану Котляревському (1975) у Києві; Лесі Українці в Києві та Ялті; композитору Леонтовичу в Тульчині на Вінниччині; скульптурні тв. «Подруги» (1953), «Після допиту» (1957). Була автором великої кількості пам’ятних медалей до ювілеїв знаних співвітчизників.

Письменник Олесь Гончар високо оцінював її творчість, називаючи скульпторку найпоетичнішою та найталановитішою жінкою України.

Портрет Галини Кальченко. Автор – П.Басанець Пам’ятник Лесі Українці у Києві. Ск. – Г. Кальченко


Народився Фукуда Сіґео (4 лютого 1932, Токіо – 11 січня 2009) — японський скульптор, графік і дизайнер плакатів. Мінімаліст, жартівник і майстер оптичних ілюзій.

Був одним з найцікавіших дизайнерів XX століття. Закінчивши в 1956 році Токійський художній університет, Фукуда працював ілюстратором, створював постери для правозахисних і добродійних організацій і брав участь в безлічі виставок по всьому світу. Фукуда, якого називали спадкоємцем Моріса Ешера, був одним з небагатьох японських художників, визнаних на Заході, — на його книзі "Visual Illusion" виросло не одне покоління американських графічних дизайнерів. Більш того, він став єдиним японцем, чиє ім'я включили в Зал слави престижного нью-йоркського Клубу арт-директорів.



Народився Юлій Юлійович СКАКАНДІ (4 лютого 1945, м. Перечин Закарпатської області) – український графік, ілюстратор. Народний художник України (2018).

Наймолодший із трьох братів Скакандіїв. У 1964 році Юлій із відзнакою закінчує навчання в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі за спеціальністю художній розпис. Надалі закінчив Київський державний художній інститут у 1974 (педагог з фаху – В. Касіян). Член Національної спілки художників України від 1997 р. Заслужений художник України (2008). Лауреат трьох міжнародних бієнале в Італії (1993, 1995, 2017 рр.).

Кольорова гамма й манера зображення закарпатської школи живопису не притаманна творам найменшого зі Скакандіїв. Алегорія, символізм – улюблені живописні прийоми митця. Роботи мають експресіоністський характер. «Я шукав своє обличчя, а коли здобув успіх, став повертатися до традицій закарпатської школи живопису, акварелістики. Я хочу бути сучасним і різностороннім художником. Прагну показати, що закарпатські митці – не лише пейзажисти, як уже всі звикли думати. Не можна зупинятися на досягненнях фундаторів закарпатської школи – треба робити щось нове», – каже Юлій Юлійович.

Художник працює серіями по 4-5 робіт. Окрім акварелей та олійних робіт має й кольорові ліногравюри та офорти. Цікавими у доробку митця є серія кольорових гравюр, що відображають побут українських гуцулів, а також – кольорові офорти із історичної серії «Народні месники» – тут представлено постаті відомих Устима Кармалюка, Івана Гонти, Северина Наливайка та інших.

«Церква між горами», 1997


Народився Вадим Борисович ЦЕЛОУСОВ (4 лютого 1952, Первомайськ Миколаївської обл.) - живописець. Заслужений художник України (2013). Живе і працює в Одесі.

У 1973 році закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б. Грекова (викладач - Анатолій Черняєв). Член Національної спілки художників України з 1987 року. Заступник голови міжнародного творчого об'єднання "Незалежна європейська ініціатива художників" (UEKI, м Мюнхен, Німеччина). Учасник багатьох всеукраїнських, регіональних, зарубіжних, міжнародних та персональних виставок, а також творчих груп, пленерів, симпозіумів та фестивалів. Роботи Вадима Целоусова знаходяться в офіційних збірках України, Німеччини та Італії, а також у приватних колекціях в різних країнах.



Народився Анатолій Єгорович ЗОРКО (4 лютого 1956, с. Андроник Чернігівської обл..) – живописець і педагог. Заслужений художник України.

У 1990 році закінчив живописний факультет Київського Державного художнього інституту (майстерня професора О.М. Лопухова). З 1992 року є членом Національної спілки художників України. У 1995 році закінчив асистентуру-стажування Української академії мистецтв (професор Т.М. Голембієвська). З 1992 року викладає живопис у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. 2004 року став лауреатом мистецької премії „Київ” ім. С.Ф. Шишка.

Анатолій Зорко – живописець за покликанням, живопис для нього є способом бачити світ і цей світ відображати. Це – рідкісний дар. Художник може мати якісну „школу”, працювати багато і наполегливо, але лише з цим даром, що дається з народженням, він може бути органічним, відчувати і відтворювати високу гармонію світу, в якому сам існує.

Натюрморт «Сухі квіти», 2008


Народився Олександр Тимофійович ЧЕГОРКА (4 лютого 1957, м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області) — український художник, архітектор.

Народився у родині вчителів української мови та літератури. 1980 року він закінчив архітектурний факультет Київського державного художнього інституту, хоча прагнув вступити на графічний. Вчився в аспірантурі, паралельно працюючи в одному з київських проектних інститутів. Але 1982 року він покинув навчання. У 1983 році Олександр Чегорка переїздить до Дніпродзержинська і влаштовується на роботу проектантом художньо-виробничого комбінату. Одночасно починає писати картини та брати участь у виставках. У 1992 році він став членом Національної спілки художників України. 2001 року він був призначений на посаду архітектора Дніпровського району та стає архітектором в управлінні головного архітектора м. Дніпродзержинська. Як архітектор Олександр Чегорка став співавтором низки пам'ятників в Дніпродзержинську.

Як художник Олександр Чегорка працює у жанрі модерну з фольклорною його стилізацією архетипових образів національної міфології, а також з використанням засобів жанрових засобів абстракціонізму та народного примітивізму. Свої твори він пише на папері або полотні гуашшю, тушшю, олією у жовто-червоній кольоровій гаммі. Сам Олександр Тимофійович розповідає: «Основою для моєї творчості стало поєднання християнського и язичницького, що є характерним і взагалі для всієї нашої культури. Українська нація володіє своєрідним світосприйняттям, своїм методом єднання з Космосом. Це відбивається і у моїй творчості на рівні пластики й у поєднанні кольорів».

Олександр Чегорка брав участь у багатьох регіональних та республіканських виставках, а його роботи протягом останнього десятиріччя були відзначені на художніх виставках у Львові і Бєлграді.

«Передчуття вічності»