4 февраля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

4 февраля

Народився Алессандро МАНЬЯСКО (4 лютого 1667, Генуя - 19 березня 1749, Генуя) - італійський художник, живописець, видатний представник бароко, майстер генуезької школи.

Навчався у батька, художника Стефано Маньяско, потім в Мілані, у Ф. Абб'яті. Твори Маньяско виконані енергійними ударами пензля, колорит - мерехтливий, з переважанням коричневих та оливкових тонів. Творчість його пройнята трагічно оголеним відчуттям нікчемності людини перед лицем сліпих сил і соціальної дійсності. Для Маньяско характерні прийоми гротеску, несподівані контрасти. Успішно працював у різних жанрах, але більш за все його приваблювали пейзажі та побутові сцени. Писав типові жанрові сцени з життя солдатів, ченців, циган. Найчастіше персонажі зображував на тлі архітектури, римських арок, писав романтичні види міст.

« Воскресіння Лазаря»


Родился Густав Леонард де ЙОНГЕ (4 февраля 1829, Кортрейк, Бельгия — 28 января 1893, Антверпен) — бельгийский живописец.

Сын пейзажиста Жана-Батиста де Йонге. В юности проявлял замечательные способности к игре на скрипке, но решился посвятить себя живописи. Учился у профессора Навеса в Брюсселе, пользуясь также советами и поддержкой знаменитого Луи Галле и стипендией от городского управления.

Он пробовал свои силы в портрете, в священной истории и историческом жанре, пока не посвятил себя исключительно воспроизведению сцен домашней жизни женщин и детей среднего сословия. Этот род живописи дал ему известность, особенно после его переселения в Париж. Картины де Йонге написаны с большим вкусом, грациозно, выразительно и свидетельствуют о редкой наблюдательности художника.

«Воскресное утро»


Народився Влади́слав ПОДКОВІНСЬКІЙ (4 лютого 1866, Варшава - 5 січня 1895, там само) - польський художник-імпресіоніст і символіст. Вивчав живопис спочатку у варшавській Академії витончених мистецтв, потім - в санкт-петербурзькій Імператорській Академії мистецтв. У 1889-1890 роках працював у Парижі. Після повернення на батьківщину 1890 року оселився у Варшаві, де жив до своєї смерті в 1895 році. Постійна матеріальна незабезпеченість і злиденне життя художника сприяли розвитку туберкульозу, який став причиною його ранньої смерті у віці 29 років. У Парижі молодий художник потрапив під вплив імпресіоністів, особливо Клода Моне. Повернувшись до Польщі, Подковіньскій став одним з найактивніших пропагандистів імпресіонізму, однак пізніше він звернувся до символізму. Остання зміна, мабуть, пов'язана з невиліковною хворобою Владислава Подковіньского. Художник писав свої картини олією, створював також акварелі. Віддавав перевагу фігуративному живопису, пейзажам, писав також портрети.

«Струмок між деревами»

Великий скандал викликала його остання робота «Екстаз» («Божевілля»). У 1894 році Подковінській виставив її в Варшавському Товаристві заохочення мистецтв. Експресивний, не позбавлений еротизму сюжет, і нечувана для тих часів сміливість у техніці відразу зробили гучне ім'я художнику. Одні критики називали його бунтарем і генієм, інші - бездарним позером. Особливо захоплено сприйняли "Божевілля" поети і художники, проголосивши картину Подковінського маніфестом, спрямованим проти консервативних канонів мистецтва. Наступного разу картина привернула до себе загальну увагу через місяць, коли сам автор з'явився на виставку і пошматував своє найвідоміше полотно ножем... Після смерті художника картину відновили.

Автопортрет. 1887 «Екстаз» («Божевілля»), 1894


Народився Жозеф Фернан Анрі ЛЕЖЕ (4 лютого 1881, Аржантан, Нормандія – 18 серпня 1955, Жіф-сюр-Іветт, Нормандія, Франція) - французький живописець і скульптор, майстер декоративного мистецтва, поборник т.зв. «естетики машинних форм» і «механічного мистецтва». Один з піонерів кубізму. Народився в сім'ї нормандського селянина; працював креслярем в архітектурній майстерні. Після служби в армії Фернан Леже оселився в Парижі у знаменитому будинку з майстернями "Ла Рюше" ("Вулик"), де зустрівся з такими майстрами, як О.Архипенко, А.Лоран, Ж.Ліпшиць, Р.Делоне, М.Шагал і Х.Сутін . У 1902—1903 рр. навчався в Школі декоративних мистецтв, потім в Школі красних мистецтв, але його відрахували. Свої роки навчання в офіційних навчальних закладах Леже пізніше зневажливо назвав «три порожні та марні роки». У віці 25 років звернувся до живопису. На молодого тоді митця справили враження імпресіоністи і він працював з використанням їх настанов. Пізніше він знищив свої ранні твори як недосконалі. У 1907 р. відвідав ретроспективну виставку творів Сезанна, і, сам прихильник прямокутних форм, звернувся до спрощених фігур у живопису.


У 1910 він познайомився з П.Пікассо та Ж.Браком. Після Першої світової війни зацікавився сучасними теоріями руху і механіки, в його картинах елементи людського тіла нагадують форми труб, моторів, стрижнів і шестерень. Фернан Леже здійснив великі декоративні проекти на Виставці декоративних мистецтв у Парижі (1925), на Брюссельській міжнародній виставці (1935) і в будівлі ООН в Нью-Йорку (1952). Фернана Леже цікавили різні галузі мистецтва: мозаїка, кольорове скло, книжкова ілюстрація, виготовлення картонів для килимів, театральна декорація, кіно. Скрізь він прагнув передати рух.

«Танець». 1929


Родился Горациу ДИМИТРИУ (4 февраля 1890, Тыргу-Жиу — 5 марта 1926, Бухарест) — румынский художник-постимпрессионист и график. Внук известного румынского живописца Теодора Амана.

Учился в военной школе, после окончания которой приезжает в Баварию, где поступает в мюнхенскую Академию изящных искусств, в класс Габриэля фон Хакля. Затем продолжает своё художественное образование в парижской Национальной школе изящных искусств. Не закончив последнюю, становится учеником Жан-Поля Лорана.

Димитриу вернулся в Румынию, где участвовал во многих художественных выставках. Сюжеты для своих работ художник заимствовал преимущественно из крестьянской жизни и быта своей родины. Последняя персональная прижизненная выставка художника состоялась в бухарестском Атенеуме. Скончался Г. Димитриу вследствие заболевания туберкулёзом в день своего вернисажа.

Автопортрет «Пастушок», 1925


Народилась Галина Никифорівна КАЛЬЧЕНКО (4 лютого 1926, м. Борзна Чернігівської обл. — 11 березня 1975, Київ) — український скульптор. заслужений діяч мистецтв УРСР (1964), народний художник УРСР (1967). Лауреат республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1970), державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1974).

Дочка Никифора Тимофійовича Кальченка – партійного і радянського діяча, голови Ради Міністрів УРСР (1954-1961). У 1953 році закінчила Київський художній інститут (навчалася в М. Г. Лисенка), а 1958 — аспірантуру цього закладу.

Створила цілу галерею скульптурних портретів письменників, музик і митців. Найбільш відомі твори Галини Кальченко: Меморіальний комплекс Пагорб Слави в Черкасах (1977, у співавт.); пам'ятники Ванді Василевській у Києві (1966); Василю Порику в Енен-Л'єтарі у Франції (1967, у співавт.); Семену Гулаку-Артемовському в м. Городище (1971); Марії Заньковецькій, Лесі Українці (обидва — 1973) та Івану Котляревському (1975) у Києві; Лесі Українці в Києві та Ялті; композитору Леонтовичу в Тульчині на Вінниччині; скульптурні тв. «Подруги» (1953), «Після допиту» (1957). Була автором великої кількості пам’ятних медалей до ювілеїв знаних співвітчизників.

Письменник Олесь Гончар високо оцінював її творчість, називаючи скульпторку найпоетичнішою та найталановитішою жінкою України.

Портрет Галини Кальченко. Автор – П.Басанець Пам’ятник Лесі Українці у Києві. Ск. – Г. Кальченко


Народився Фукуда Сіґео (4 лютого 1932, Токіо – 11 січня 2009) — японський скульптор, графік і дизайнер плакатів. Мінімаліст, жартівник і майстер оптичних ілюзій.

Був одним з найцікавіших дизайнерів XX століття. Закінчивши в 1956 році Токійський художній університет, Фукуда працював ілюстратором, створював постери для правозахисних і добродійних організацій і брав участь в безлічі виставок по всьому світу. Фукуда, якого називали спадкоємцем Моріса Ешера, був одним з небагатьох японських художників, визнаних на Заході, — на його книзі "Visual Illusion" виросло не одне покоління американських графічних дизайнерів. Більш того, він став єдиним японцем, чиє ім'я включили в Зал слави престижного нью-йоркського Клубу арт-директорів.



Народився Вадим Борисович ЦЕЛОУСОВ (4 лютого 1952, Первомайськ Миколаївської обл.) - живописець. Заслужений художник України (2013). Живе і працює в Одесі.

У 1973 році закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б. Грекова (викладач - Анатолій Черняєв). Член Національної спілки художників України з 1987 року. Заступник голови міжнародного творчого об'єднання "Незалежна європейська ініціатива художників" (UEKI, м Мюнхен, Німеччина). Учасник багатьох всеукраїнських, регіональних, зарубіжних, міжнародних та персональних виставок, а також творчих груп, пленерів, симпозіумів та фестивалів. Роботи Вадима Целоусова знаходяться в офіційних збірках України, Німеччини та Італії, а також у приватних колекціях в різних країнах.



Народився Анатолій Єгорович ЗОРКО (4 лютого 1956, с. Андроник Чернігівської обл..) – живописець і педагог. Заслужений художник України.

У 1990 році закінчив живописний факультет Київського Державного художнього інституту (майстерня професора О.М. Лопухова). З 1992 року є членом Національної спілки художників України. У 1995 році закінчив асистентуру-стажування Української академії мистецтв (професор Т.М. Голембієвська). З 1992 року викладає живопис у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. 2004 року став лауреатом мистецької премії „Київ” ім. С.Ф. Шишка.

Анатолій Зорко – живописець за покликанням, живопис для нього є способом бачити світ і цей світ відображати. Це – рідкісний дар. Художник може мати якісну „школу”, працювати багато і наполегливо, але лише з цим даром, що дається з народженням, він може бути органічним, відчувати і відтворювати високу гармонію світу, в якому сам існує.

Натюрморт «Сухі квіти», 2008


Народився Олександр Тимофійович ЧЕГОРКА (2 лютого 1957, м. Верхівцеве Верхньодніпровського району Дніпропетровської області) — український художник, архітектор.

Народився у родині вчителів української мови та літератури. 1980 року він закінчив архітектурний факультет Київського державного художнього інституту, хоча прагнув вступити на графічний. Вчився в аспірантурі, паралельно працюючи в одному з київських проектних інститутів. Але 1982 року він покинув навчання. У 1983 році Олександр Чегорка переїздить до Дніпродзержинська і влаштовується на роботу проектантом художньо-виробничого комбінату. Одночасно починає писати картини та брати участь у виставках. У 1992 році він став членом Національної спілки художників України. 2001 року він був призначений на посаду архітектора Дніпровського району та стає архітектором в управлінні головного архітектора м. Дніпродзержинська. Як архітектор Олександр Чегорка став співавтором низки пам'ятників в Дніпродзержинську.

Як художник Олександр Чегорка працює у жанрі модерну з фольклорною його стилізацією архетипових образів національної міфології, а також з використанням засобів жанрових засобів абстракціонізму та народного примітивізму. Свої твори він пише на папері або полотні гуашшю, тушшю, олією у жовто-червоній кольоровій гаммі. Сам Олександр Тимофійович розповідає: «Основою для моєї творчості стало поєднання християнського и язичницького, що є характерним і взагалі для всієї нашої культури. Українська нація володіє своєрідним світосприйняттям, своїм методом єднання з Космосом. Це відбивається і у моїй творчості на рівні пластики й у поєднанні кольорів».

Олександр Чегорка брав участь у багатьох регіональних та республіканських виставках, а його роботи протягом останнього десятиріччя були відзначені на художніх виставках у Львові і Бєлграді.

«Передчуття вічності»