31 июля -Музей українського живопису

31 июля

Народився Алессандро АЛЬГАРДІ (31 липня 1598, Болонья — 10 червня 1654, Рим) — італійський скульптор, один з найталановитіших представників бароко в італійській скульптурі 17 ст.

Альґарді народився у сім'ї торговця шовком в місті Болонья. Художню освіту отримав в академії Лодовіко Карраччі в рідному місті. Починав як ювелір, але згодом звернувся до ремесла скульптора. 1608 року його беруть на службу до герцога Мантуї Фердінандо Гонзага. Працює ювеліром, зробив декілька моделей для прикрас з срібла. Отримав стипендію для подальшого вдосконалення майстерності і у 1623 перебирається у Венецію, а 1625 року — відвідав Рим.

Про талановитого скульптора вже знали в папській столиці і Альґарді отримав нового покровителя в особі кардинала Лодовіко Людовізі, племінника тодішнього папи римського Григорія XV. При дворі кардинала скульптор працює реставратором і антикваром. У 1640 році Альґарді отримав посаду голови римської Академії Св. Луки. Працював у церкві Сан Сільвестро аль Квіріналє, Санта Марія дель Пополо, соборі Святого Петра, Палаццо деї Консерваторі.

Папа Інокентій Х у 1644 році називає Альґарді наступником Берніні при папському дворі, що надало шанс скульпторові довести, що він не гірший талантом. Він також займався широкомасштабною розбудовою на Капітолії (Палаццо деї Консерваторі). У той же час Альґарді отримує ряд пропозицій роботи при дворі французького короля.

Альґарді був близький до Доменікіно, дружив з Франсуа Дюкенуа, Андреа Саккі, Нікола Пуссеном, поділяв їх орієнтацію на класичну норму в рамках барокової стилістики. Працював також як реставратор. У 1650 р. познайомився з Веласкесом, переїхав в Іспанію. Працював в Аранхуесі і Саламанці.

Надгробок папи Лева XI роботи Алессандро Альґарді, собор Св. Петра, Рим


Виллем КАЛЬФ (1619, Роттердам — 31 июля 1693, Амстердам) — один из самых известных голландских мастеров натюрморта.

Виллем был шестым ребёнком в семье состоятельного роттердамского торговца сукном и члена городского совета Роттердама. Не сохранилось данных о том, у кого из художников учился Кальф. В1638 году Виллем покинул родной город и переехал в Гаагу, а затем поселился в Париже. В 1646 г. Виллем Кальф на некоторое время вернулся в Роттердам, потом переехал в Амстердам и Хоорн, где в 1651 г. женился на Корнелии Плувье, дочери протестантского священника. Корнелия была известным каллиграфом и поэтессой. С 1663 г. Кальф писал меньше, он занялся торговлей предметами искусства и стал востребованным экспертом по искусству.

Еще в Париже получил известность своими деревенскими интерьерами, на которых человеческие фигуры находились скорее на заднем плане, а всё внимание зрителя концентрировалось на хорошо освещённых, красочных и искусно выложенных фруктах, овощах и разных предметах домашнего обихода. Кальф создал новую форму искусно сгруппированного натюрморта с дорогими, богато украшенными предметами (большей частью бутылями, тарелками, бокалами) из отражающих свет материалов — золота, серебра, олова или стекла. Это мастерство художника достигло своей вершины в амстердамский период его творчества в завораживающих «роскошных натюрмортах». Тогда же он стал включать в свои натюрморты экзотические предметы: китайские вазы, раковины и до этого времени не виданные тропические фрукты — полуочищенные апельсины и лимоны. Всю свою жизнь художник испытывал живой интерес к игре света и световым эффектам на различных материалах.

«Натюрморт с китайской супницей». 1660.
Картинная галерея. Берлин


Народився Жак ВІЙОН (справжнє ім'я Гастон Еміль Дюшан, 31 липня 1875, Дамвіль, Ер - 9 червня 1963, Пюто біля Парижа) - французький живописець і графік, яскравий представник кубістського напрямку в мистецтві.

Ж.Війон народився в багатодітній родині нотаріуса. Він був старшим братом відомих художників Раймона Дюшана-Війона, Марселя Дюшана і Сюзанни Дюшан. Після закінчення школи Ж.Війон вивчає в Руані право і потім деякий час працює нотаріусом. У 1894 році він залишає Нормандію і приїжджає в Париж, де вступає до Вищої школи образотворчих мистецтв. У тому ж році він змінює ім'я на псевдонім, взятий на честь улюблених ним авторів - А. Доде і Ф. Війона. У 1894-1906 роках художник як карикатурист співпрацює з різними паризькими газетами і журналами. Крім цього, він створює ряд плакатів у стилі Тулуз-Лотрека - за період від 1899 до 1909 він випускає 60 кольорових плакатів.

У 1910 році Ж.Війон переїжджає до невеличкого містечка Пюто неподалік Парижа, де живе вже до кінця свого життя. Тут він створює близько 700 полотен. У 1913 році художник бере участь у знаменитій нью-йоркській виставці сучасного мистецтва - Ерморі-шоу. У 1910 він стає одним з творців групи художників-кубістів Пюто. Після закінчення Першої світової війни Ж.Війон захоплюється графічним мистецтвом, однак не залишає і живопис. У 1919 році з'являються його перші абстрактні роботи. У 1940-1960-і роки художник багато займається книжковим ілюструванням. У 1954 році Жаку Війону було присвоєно звання Командора ордена Почесного легіону.

Автопортрет, 1923 «Обідній стіл», 1912. Музей Метрополітен, Нью-Йорк



Родился Эрих ХЕККЕЛЬ (31 июля 1883, Дёбельн, Саксония — 27 января 1970, Хемменхофен близ Радольфцелля) — выдающийся немецкий художник-экспрессионист.

Родился в семье инженера-железнодорожника. Еще в средней школе подружился с Карлом Шмидт-Ротлуфом. Среди их любимых авторов были Ницше и Достоевский. Посещал Высшую техническую школу в Дрездене (1904–1905), где занимался архитектурой. Как живописец и график был в значительной мере самоучкой.

В 1905 стал одним из основателей группы «Мост». Как и большинство других экспрессионистов, испытал большое влияние Вильяма ван Гога и Поля Гогена. С 1911 жил в основном в Берлине. Работая крупными, контрастными цветами и угловатыми формами – с эффектами динамичных внутренних надломов и сдвигов – писал пейзажи, жанры, обнаженную натуру. Плодотворно занимался гравюрой на дереве и скульптурой, проявляя глубокий интерес к традиционному африканскому искусству. В начале 1930-е приблизился к стилю «новой вещественности». Причисленный нацистами к представителям «дегенеративного искусства», «искусства вырождения», ушел во внутреннюю эмиграцию, уединившись в своей берлинской мастерской. 729 его работ удалены из немецких музеев. В 1949–1956 преподавал в Академии искусств в Карлсруэ.

«Купальщицы в камышах», 1909. Музей искусств, Дюссельрф


Родился Констант ПЕРМЕКЕ (31 июля 1886, Антверпен — 4 января 1952, Остенде) — один из крупнейших бельгийских художников, экспрессионист. Известен также как скульптор.

Сын художника-пейзажиста Анри Луи Пермеке. С 1892 года семья жила в Остенде, где отец в 1897 году стал хранителем городского музея изящных искусств. Констант Пермеке посещал художественную академию в Брюгге, затем в Генте. В результате контакта с повседневной жизнью рыбаков живопись Пермеке эволюционировала от богатства цветов, которое характерно для его ранних работ под влиянием Эмиля Клауса, к композициям в тёмных коричневых и чёрных тонах, которые характерны для всего творчества зрелого Пермеке.

«Наш насущный хлеб»

Реальный успех к Константу Пермеке пришёл в 1921 году, когда в двух галереях, в Брюсселе и в Париже, прошли его выставки, что было замечено критикой. В 1930 году он купил дом «De Vier Winden» («Четыре ветра») в Яббеке, где жил до своей смерти. В этом доме сейчас находится музей художника. Дом находится вдали от берега моря, и это привело к смене сюжетов в произведениях художника: на место рыбаков и моря пришли крестьяне. 1930-е годы были наиболее продуктивным периодом в творчестве Пермеке, в эти же годы он создал лучшие свои произведения. В 1934 году к художнику пришло международное призвание, когда он принял участие в венецианском биеннале. В 1937 году он впервые попробовал свои силы как скульптор.

«Ниобе», Брюгге

В году немецкой оккупации (1900—1944) искусство Пермеке было сочтено «дегенеративным». После войны, в декабре 1945 года, он был назначен директором Королевской академии художеств в Антверпене, но через год ушёл в отставку. В 1947—1948 годах прошла большая ретроспективная выставка Пермеке в Париже.

«Ферма во Фландрии»


Родился Франс МАЗЕРЕЛЬ (31 июля 1889, Бланкенберг, Западная Фландрия — 3 января 1972, Авиньон) — бельгийский художник, представитель левого экспрессионизма, мастер больших графических циклов-«романов».

Учился в гентской Академии художеств (1907—1908). С 1909 жил в Англии, Германии, Швейцарии, но преимущественно во Франции. Трижды (в 1935—1937 и 1958) посетил СССР. В годы Первой мировой войны сблизился в Женеве с Роменом Ролланом, присоединившись к группе писателей-антимилитаристов. Помещал свои рисунки в их журнале «Лист» («La Feuille») и других периодических изданиях левого толка, выработав свой графический язык, основанный на сильных черно-белых контрастах и столь же броской и риторичной «черно-белой» символике социального добра и зла.


Основной эстампной техникой, которую использовал художник, довольно рано стала ксилография. Ф. Мазерель прославился большими ксилографскими сериями, чаще всего, составлявшими объединенные одной темой «романы в картинках». Выступал и как художник-иллюстратор романов Барбюса, Цвейга и др.; известнейшая его работа в этой области — эпико-лирические иллюстрации к «Жану-Кристофу» Ромена Роллана (1925—1927).

Мастер широкого профиля, активно работал как станковист (живопись маслом, акварели, штучные гравюры), художник театра и кино, живописец-монументалист, создавал эскизы для керамики.




Родился Жан ДЮБЮФФЕ (31 июля 1901, Гавр — 12 мая 1985, Париж) — французский художник и скульптор.

Сын виноторговца. В семнадцатилетнем возрасте Жан приехал в Париж, где сблизился с Максом Жакобом, Жаном Поланом. Прочитал монографию Ганса Принцхорна «Живопись душевнобольных», которая произвела на него глубокое впечатление. Разочаровался в своих предыдущих работах, в 1925 вернулся в Гавр, где занялся семейным бизнесом — продажей вина.

К живописи вернулся только в 1942. В 1944 состоялась его первая персональная выставка в парижской галерее Р.Друэна. Сблизился с сюрреалистами. Стал основоположником течения Ар брют — «грубого» или «сырого» искусства, принципиально близкого к любительской живописи детей, самоучек, душевнобольных, не признающего общепринятых эстетических норм и использующего любые подручные материалы. В 1975 основал в Париже Фонд Дюбюффе.

Жан ДЮБЮФФЕ. Эмалевый сад, 1974.
Музей Крёллер-Мюллер, Нидерланды

В общей сложности художник создал около 10 000 работ, которые чаще всего образуют серии: «Женские тела» (1950), «Маленькие картинки из крыльев бабочек» (1953), «Маленькие изваяния ненадежной жизни» (1954), «Феномены» (1958), «Урлуп» (1967) и др. Работы Дюбюффе представлены в крупнейших музеях мира.



Народився Василь АЛЬБІЧУК (31 липня 1909, с. Домбровиця Мала Люблінського воєводства, Польща — 22 липня 1995, там само) — український народний митець — художник і поет. Жив у Польщі.

Майже все своє життя провів самітно в рідному селі, де закінчив 4 класи початкової школи (1920-1924). Малювати вчився самотужки, працюючи на колгоспній пасіці в Україні, куди закинула його доля під час 2-ї світової війни. Майже рік навчався у Київському художньо-промисловому училищі, а повернувшись у рідне село, працював на відновленні костелів (1951-1959). Реставраційні роботи не вдовольняли його, тому зосередився на творчості «за своїм задумом».


Малював пейзажі рідного Підляшшя. У 1965 створив свою першу картину з циклу «Сад», яка привернула увагу критиків. Його картини почали експонувалися на виставках у Польщі і за кордоном, художника відзначили кількома преміями. При своїй садибі Альбічук створив «диво-город», де росли найрізноманітніші квіти, що служили йому «моделями» до малювання.

Нині роботи Альбічука зберігаються в багатьох музеях, найбільша колекція у Музеї Південного Підляшшя в Білій Підляській. Свої враження і переживання висловлював також у поетичній формі. Вірші, писані переважно українською мовою, залишилися в рукописах.




Народився Олег Васильович ВОЛОШИНОВ (31 липня 1936, Миколаїв) - одеський живописець. Заслужений художник України від 2013.

Народився в сім'ї художника. У 1959 закінчив Одеське художнє училище (викладач М. Павлюк), а у 1965 - Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна Академії мистецтв СРСР (викладачі: В. Мильников, П. Рейхет, Б. Угаров, В.Орешніков). Наприкінці 1960-х Волошинов приєднався до одеського нонконформістського руху. У 1971 році був прийнятий до Спілки художників УРСР. Працював викладачем Одеського художнього училища (1966–70) та педагогічного інституту (1970– 75).

У своїй творчості художник прагне мінімізувати художні засоби, що використовуються для створення образу, позбутися сюжетності. Чистий колір і чисті площини, мінімальна кількість фігуративної інформації характерні для полотен Олега Волошинова останніх років. Сам художник про це говорить так: «Мені здається, що в основі ідеї картини, площини, лежить колір. Ось який ти колір заклав ... Людина стоїть перед цим кольором, і цей колір на неї вже психологічно впливає. Він сам якось ще не зрозумів, а вже відчуває. Там немає ніякого зображення. Ми звикли, коли висить картина, людина починає відразу носом шукати, де ж там якийсь там предмет, сюжет або ще щось там. А мені просто так: виключити це - і нехай людина дивиться на цей колір, в нього проникає. Ну, той, хто дає цей колір, це передавач, а хто сприймає, - приймач, ну, у нього теж повинні там якісь кульки працювати, душа якась ... ».

«Маяк», 1992



Народився Михайло Іванович ПАРХОМЕНКО (31 липня 1950, Краматорськ Донецької обл.) - художник-графік, заслужений художник України.

Його перший і головний учитель - батько, художник Іван Пархоменко (1916-1997), який був головним художником Краматорська і заснував там художній музей. Михайло закінчив в 1977 році Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (педагоги з фаху - А. Попов, В. Бунів). Член Національної спілки художників України з 1977.

Михайло Пархоменко відомий в Одесі ще й як мандрівник, громадський діяч. Він координатор творчих програм Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури (Київ, 2002); засновник Союзу мариністів Одеси; художній керівник міжнародного творчого об'єднання «Спокуса» (2006). Співпрацює в проведенні культурних і благодійних акцій, художніх виставок з прикордонниками, воїнами України: льотчиками і моряками. Організатор всеукраїнських та регіональних творчих проектів: «Обличчя кордону», «Чарівний світ Дністра», «Крила Вітчизни», «З`єднуємо береги», «Завжди пам`ятаємо».

За роки творчої діяльності відбулося біля 70 персональних виставок художника, з них за кордоном - 50: в Бреме, Севільї, Оулу, Саванні, Гавані, Ріо-де-Жанейро, Сіднеї, Таїті, Венеції, Бергені, Кілі, Генуї, Роттердамі, Йокогамі, Лісабоні, Буенос-Айресі та інших містах світу. Під час багаторічної роботи на пасажирських суднах Чорноморського морського пароплавства зробив 2 навколосвітніх плавання, десятки раз обігнув Європу. Від 1993 до 2009 р.р. - Михайло Пархоменко організував і провів роботу 25 творчих пленерів та симпозіумів українських художників в Седневі, Печьорі, на острові Зміїному, в Ясках, Ізмаїлі, Вилковому, Санжейці, Королино-Бугазі, в Криму, Карпатах, на Кінбурзькій косі, в Туреччині та Грузії. Основні твори художника виконані в техніках кольорової літографії, офорту, монотипії, акварелі.

«Викрадена Європа»


Народився Іван ШИШМАН (31 липня 1963, Ізмаїл, Одеська область) — український болгарський художник, заслужений художник України від 2015.

Навчався в Ізмаїльській дитячій художній школі. У 1985 році закінчив художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту. Брав участь у виставках болгарських художників з України та інших колективних і персональних виставках в Україні та за її межами. Від 1993 року — член Національної спілки художників України.

Іван Шишман працює викладачем в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, доцент кафедри образотворчого мистецтва. Виконав чимало робіт у сфері церковного живопису в Україні і Болгарії. Його роботи знаходяться в приватних колекціях і музеях України, Болгарії, Росії, Білорусі, Франції, Німеччини, Швеції, Фінляндії. Разом з цим Іван Іванович багато років є активним прихильником болгарського національно-культурного руху.