31 мая -Музей українського живопису

31 мая

Народився Алессандро АЛЛОРІ (31 травня 1535, Флоренція — 22 вересня 1607) — італійський художник Флорентійської школи, представник маньєризму.

Його батько, зброяр Крістофано ді Лоренцо, помер, коли Аллорі було тільки п'ять років. Друг сім'ї живописець Аньоло Бронзіно став опікуном хлопчика та його вчителем. У 1554 році відправився разом із братом Себастьяном до Риму. Тут познайомився з фресками і картинами Мікеланджело, Рафаеля, Андреа дель Сарто, Бартоломео, Леонардо да Вінчі, Понтормо. У 1560 році художник повернувся на батьківщину у Флоренцію, де незабаром Аллорі став одним з основних живописців для правлячої родини Медічі.

У 1563 році став членом Академії мистецтв. Коли Мікеланджело Буонарроті помер у 1564 році, Алессандро Аллорі готував художнє оформлення до його похорону. З 1574 року стає офіційним художником великого герцога Франческо I. Протягом творчого життя у Аллорі було багато співробітників та учнів, зокрема його син Крістофано. Майстерня родини Аллорі була досить шанованою. У середині 1570-х років Аллорі був призначений директором флорентійської фабрики гобелена. Художник крім своїх картин на міфологічні та релігійні теми, був чудовим портретистом. В Оксфордському музеї знаходиться низка портретів пензля Алессандро.

«Викрадення Персефони», 1570

До найкращих робіт живописця відносять картини: «Чудо святого Петра, що йде по воді» (1596 рік, Галерея Уффіці, Флоренція), «Зняття з хреста» (1590-ті роки, Музей Прадо, Мадрид), «Два янгола у тіла Христа» (бл. 1600 року, Музей образотворчих мистецтв, Будапешт), «Алегорія Людської життя» (1570–1590 роки, Галерея Уффіці, Флоренція), «Сусанна і старці» (Музей Магнін, Діжон); «Венера і Купідон» (1570-ті роки, Музей Фабра, Монпельє). Живопис художника, на картинах якого зображені оголені міфологічні герої в різних складних і неймовірних позах, типовий для флорентійського маньєризму останньої чверті XVI століття, впливав на художній стиль Тоскани протягом майже 50 років після смерті живописця. Аллорі став одним з останніх відомих живописців маньєризму, період якого закінчився разом з його смертю.

«Автопортрет» «Христос з Марією і Марфою»


Скончался Я́копо Робу́сти, более известный как ТИНТОРЕТТО (1518/1519, Венеция — 31 мая 1594, Венеция) — живописец венецианской школы позднего Ренессанса.

Точная дата рождения художника неизвестна. Своё прозвище Тинторетто («маленький красильщик») он получил по профессии отца, бывшего красильщиком (tintore). Очень рано обнаружив необыкновенную способность к живописи, Якопо поступил в ученики к Тициану и под его руководством делал столь быстрые успехи, что этот мастер, как гласит предание, не захотел держать его дольше у себя, предугадывая в нём опасного себе соперника.

Якопо выработал новый, индивидуальный стиль, отличительные качества которого — живая драматичность композиции, смелость мастерского рисунка, своеобразная живописность в распределении света и теней, теплота и сила красок, широкий приём письма. Сочиняя и исполняя свои произведения с удивительной лёгкостью, занимаясь ими день и ночь, Тинторетто не замедлил приобрести громкую известность наравне с Тицианом и Паоло Веронезе.

«Чудо святого Марка», 1548. Галерея Академии, Венеция

Ярко выражают искусство Тинторетто его фрески. Из сохранившихся фресок особенно великолепны стенные картины и плафоны в здании Школы Св.Роха («Распятие», «Избиение младенцев», «Мария Магдалина в пустыне», «Медный змий») и во дворце дожей в Венеции (колоссальное «Воскресение праведников», «Венеция, богиня морей», «Завоевание Цары»).

«Тайная вечеря», 1594

Однако, не все его работы хороши в одинаковой степени, что объясняется поспешностью, с какой они иногда исполнялись. В первое время он занимался ими не торопясь, более внимательно, а потому почти все они выходили удачными; впоследствии же, будучи осаждаем заказами, он нередко писал наскоро, небрежно, и тогда из-под его кисти порой появлялись вещи, недостойные его имени.

Занимаясь преимущественно исторической живописью, Тинторетто охотно писал также и портреты, из которых многие поражают превосходной постановкой фигур, выразительностью, силой красок и широким приёмом исполнения. Свое мастерство художник передал своим детям – его сын и дочь стали портретистами.

«Автопортрет», около 1547 «Венера, Вулкан и Марс», 1551. Старая Пинакотека, Мюнхен


Народився Андреа АППІАНІ (31 травня 1754, Мілан — 8 січня 1817, Мілан) — італійський художник часів класицизму.

Походив з родини середнього статку. Художню освіту отримав у приватній академії живописця Карло Марії Джудіче, а також - в класі живописця фрески Антоніо де Джорджі, в Академії «ді Бель Арте» у Брера, де прослухав курси живопису Джуліано Трабалезі, який навчив Аппіані майстерності техніки фрески. У 1779–1782 роках вивчав сценографію, з 1783 до 1784-го відвідував школу Доменіко Челлі у Флоренції. У 1785 році стає масоном, входить до міланської ложі «Злагода», в подальшому обіймав високі посади у масонських ложах Італії. У студії художника Мартіна Ноллера Аппіані поглибив свої знання в техніці малювання картини маслом. Спільно зі скульптором Гаетано Монті вивчав анатомію людського тіла у Шпиталі Маджоре в Мілані.

З 1801 року вчителює в Академії Брера. У 1802 році займався відновленням «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі. Згодом стає членом Національного інституту Італійської Республіки. У 1804 році був учасником коронації Наполеона як імператора французів, а у 1805 році — як короля Італії. 7 червня 1805 року був призначений придворним художником королівства Італія. У 1811 році стає членом римської Академії Святого Луки.

Андреа Аппіані написав портрети майже усієї імператорської сім'ї Бонапарт, багатьох французьких генералів, міністрів і діячів італійської культури, виконаних у стилі ампір або помірного романтизму. Андреа Аппіані є автором фресок у церквах і палацах Мілана.

Портрет Наполеона I


Родился Карл Фре́дрик ХИЛЛ (31 мая 1849, Лунд — 22 февраля 1911, там же) — шведский живописец и график. Признан крупнейшим пейзажным живописцем Швеции.

Сын университетского профессора математики, стал заниматься пейзажной живописью против воли авторитарного отца. Учился в Лундском университете, в Стокгольмской академии художеств, затем отправился в Париж. Был близок к барбизонцам, видел образец в Коро. Работал в Барбизоне, Шампани, Нормандии. Его живопись, отличавшаяся необыкновенной энергией, не попадала на парижские Салоны, хотя ее высоко ценили Макс Либерман, Михай Мункачи и др. В 28 лет пережил психический срыв, у него была квалифицирована паранойя и галлюцинаторные состояния.

В начале пути работал по преимуществу как живописец, во второй период — как график (занятия живописью были ему запрещены докторами). Многие его работы утрачены, но около 3,5 тысяч рисунков сохранились (около двух тысяч, вместе с 23 картинами, находятся в музее Мальмё). В его работах видят теперь предвосхищение французского авангарда 1920-х — 1930-х годов, творчества Матисса, Пикассо, Анри Мишо, ар брют. В 1949 большая выставка работ Хилла была показана в Лондоне, Люцерне, Базеле, Женеве и Гамбурге, имела большой успех.

«Фруктовое дерево в цвету», 1877


Родился Уилл Хайкок ЛОУ ( 31 мая 1853, Олбани, штат Нью-Йорк - 27 ноября 1933) - американский художник-монументалист и писатель.

Первые уроки живописи юный Лоу брал у скульптора Эрастуса Доу Палмера, который являлся отцом его школьного друга. Уже в 1870 году, в возрасте семнадцати лет, Уилл переехал в Нью-Йорк и стал работать иллюстратором в нескольких периодических изданиях. В 1873 году Уилл отправился в Европу и поступил в мастерскую известного живописца, яркого представителя академизма Жана-Леона Жерома в Школе изящных искусств в Париже. Позже юноша перешел в класс еще одного представителя академической школы Каролюс-Дюрана. Живя во Франции, Лоу в 1876 году выставлялся на Парижском Салоне.

Вернувшись в конце 1877 года в Нью-Йорк, Уилл открыл в городе собственную студию, а в 1878 году стал членом Общества американских художников, выступив в качестве одного из его основателей. В 1890 году Лоу стал членом Национальной академии дизайна. Художнику принесли известность его пейзажи и городские виды Новой Англии, а также иллюстрации к двухтомнику стихов Джона Китса, созданные в 1885-1887 годах.

Уилл Лоу плодотворно работал и в жанре декоративно-прикладного искусства и росписи, правда, получил он свой первый крупный заказ только в 1892 году. Художник выполнил панели для отеля Уолдорф-Астория в Нью-Йорке и был сразу же причислен к ведущим художникам-монументалистам Америки. Его имя помнят в Америке, в основном, как имя автора классических картин с аллегорическими и мифологическими сюжетами, а также фресок.

«Автопортрет», 1876 «Аллегория весны», 1898


Родился Уолтер Ричард СИКЕРТ (31 мая 1860, Мюнхен — 22 января 1942, Бат) — английский художник переходного периода между импрессионизмом и модернизмом. Отличался эксцентричным характером. Некоторыми исследователями имя Сикерта связывается с преступлениями так называемого Джека-Потрошителя.

Уолтер Сикерт родился в семье художника. После школы поступает в художественную мастерскую Уистлера; после этого изучает живопись в Париже у Эдгара Дега. В художественных кругах У. Сикерт после выставки его полотен, прошедшей в 1884 году, считался учеником Уистлера.

Сикерт предпочитал на своих картинах изображать простых людей в их обычном жизненном окружении. Писал также часто сцены из концертного и театрального быта, театральную публику. В 1911 году он, вместе с художником Гарольдом Гилманом, создаёт художественную группу Кэмден Таун. В заключительный период своего творчества Сикерт, под влиянием Дега, использовал как основу для своих картин фотографические снимки или мотивы старых, викторианских полотен. С 1924 года — член Королевской Академии художеств. В 1941 году в лондонской Национальной галерее была устроена большая ретроспектива художественного творчества У. Сикерта.

«Спальня Джека-потрошителя». 1908


Родился Михаил Васильевич НЕСТЕРОВ (31 мая 1862, Уфа – 18 октября 1942, Москва) – русский живописец, участник росписи Владимирского собора в Киеве.

Родился в религиозной купеческой семье. В 1876-1880 годах учился в Московском училище живописи, ваяния и зодчества. Среди преподавателей училища были знаменитые передвижники Павел Сорокин, Илларион Прянишников и Василий Перов. И ранние работы Нестерова были написаны в традициях русского передвижничества («В снежки», «В ожидании поезда», «Жертва приятелей» и др.). В 1881 поступил в Академию художеств к П. Чистякову, но спустя два года вернулся в МУЖВЗ в класс В. Маковского. Создал в те годы ряд исторических полотен («Избрание Михаила Федоровича на царство», «До государя челобитчики», «Прием послов», «Смерть Лжедмитрия» и др.).

«Первая встреча царя Алексея Михайловича с боярышнею Марией Ильиничной Милославской
(Выбор царской невесты)». 1887

Расхождения с передвижниками начались у Нестерова, когда он представил свои новые работы: «Пустынник» (XVII передвижная выставка, 1889) и, особенно, «Видение отроку Варфоломею» (XVIII передвижная выставка, 1890). Обе картины приобрел для своей коллекции Павел Третьяков. До конца жизни Нестеров считал «Видение отроку Варфоломею» лучшей своей картиной. Идеологи же передвижничества – критик В.В. Стасов, художник Г.Г. Мясоедов, писатель Д.В. Григорович и издатель А.С. Суворин «судили картину страшным судом, – вспоминал Нестеров. – Они все четверо согласно признали ее вредной, даже опасной в том смысле, что она подрывает те "рационалистические" устои, которые с таким трудом укреплялись правоверными передвижниками много лет, что зло нужно вырвать с корнем и сделать это теперь же, пока не поздно».

М. Нестеров продолжил работу как православный живописец – расписывал храмы, создал картины «Юность преподобного Сергия», «Святая Русь», «Вечерний звон», «Схимник», «Молитва»… В 1903 стал членом-учредителем Союза русских художников. В 1913-1914 годах Нестеров написал шесть великих образов для иконостаса Свято-Троицкого собора в Сумах. В 1917 году художником была написана картина «Философы» - двойной портрет Павла Флоренского и Сергея Булгакова.

«Философы (Флоренский и Булгаков)», 1917

После 1917 года Нестеров остался в России, но революцию не принял, писал преимущественно пейзажи и проявил себя как мастер психологического портрета (портреты хирурга С.С. Юдина, архитектора А.В. Щусева, скульптора В.И. Мухиной, физиолога И.П. Павлова и др.).

Творчество Михаила Нестерова оказалось востребованным в начале 1940-х, когда художник в последний год жизни стал лауреатом Сталинской премии (1941), Заслуженным деятелем искусств РСФСР (1942), был награжден орденом Трудового Красного Знамени (1942).

«Автопортрет», 1928 «Видение отроку Варфоломею», 1889


31 мая 1905 года открылась Художественная галерея Олбрайт-Нокс — художественный музей в городе Буффало в штате Нью-Йорк, в котором представлена обширная коллекция произведения импрессионистов, постимпрессионистов и представителей современного искусства.

Галерея была учреждена по инициативе Академии искусств Буффало, основанной в 1862 году. Данная академия – одно из старейших художественных заведений США. Галерея была создана по инициативе предпринимателя и филантропа Джона Дж.Облрайта. Благодаря многочисленным пожертвованиям меценатов галерея существенно расширилась. Особенно большой вклад внёс в 1962 году Сеймур Дж.Нокс-младший. Тогда же собрание получило название Художественная галерея Олбрайт-Нокс.

Экспозиция музея предлагает обзор мирового искусства с древних времён до наших дней. Особенно широко представлена скульптура Месопотамии (третье тысячеление до н.э.), живопись и скульптура эпохи Ренессанса, американское и европейское искусство. Собрание современного искусства (особенно импрессионистов и постимпрессионистов) галереи Олбрайта-Нокса считается одним из лучших в мире.

Из собрания галереи: Анри Матисс. «Очертания Нотр-Дам ночью», 1902


Народився Валентин Володимирович ФІЛІПЕНКО (31 травня 1935, Одеса) - одеський художник, педагог, заслужений художник України (1995).

У 1952-1957 роках навчався в Одеському художньому училищі. Продовжив навчання на живописному факультеті Ленінградського інституту живопису, скульптури, архітектури ім. І. Рєпіна (1957-1962, викладачі: Орєшніков В.М., Угаров Б.С., Веселкін І.П.). У 1963-1965 рр. навчався в Творчих майстернях при Академії Мистецтв (майстерня Орєшнікова В.М.).

Від 1966 року почав виставкову діяльність і викладання в ОДХУ ім. М.Б. Грекова, з 1973 - на художньо-графічному факультеті Одеського державного педагогічного інституту ім. К.Д.Ушинського (доцент, професор). У 1994-2003 роках Валентин Філіпенко працював у Китаї (викладач малюнка, живопису і композиції в Шандунському інституті мистецтв і Педагогічному університеті м. Цинань).

У своїй творчості Валентин Філіпенко поєднав реалістичний образ світу з новаторським підходом до живопису. У 1986 році в Одеському художньому музеї відбулася його перша персональна виставка. Крім України художник експонував свої роботи в Росії, Угорщині, Італії, Фінляндії, Румунії, Болгарії, США.

«Храм», 1994


Народився Олександр Миколайович БЕЛЯНСЬКИЙ (31 травня 1950, Луганськ) - живописець, заслужений діяч мистецтв України (1992), професор.

Закінчив Київський державний художній інститут (педагоги: Т. Яблонська, О. Лопухов, В. Гурін, Л. Вітковський). Працює в галузі станкового живопису - сюжетні полотна, портрети, натюрморти. Учасник всеукраїнських та міжнародних виставок. Персональні виставки художника пройшли в 1992, 1997 і 2005 рр. В останні роки багато працює у сакральному живопису.

Професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. За десятиліття педагогічної діяльності підготував понад 300 художників, серед яких такі відомі майстри як Т. Джус, Н. Лопухова, І. Мельничук...

«Ніч на Івана Купала»


Народився Анатолій Ісаакович ТАРТАКОВСЬКИЙ (31 травня 1954, Київ) - заслужений художник України (2009). Найвідоміший художник в Києві завдяки «Метро-музею Анатолія Тартаковського»: на ескалаторах столичного метро розміщені лайт-бокси з картинами художника.

Народився в родині народного художника України Ісаака Тартаковського. Навчався в Республіканській художній школі і в Київському художньому інституті (викладачі: В. Шаталін, В. Забашта). Учасник творчих груп у Седневі, Гурзуфі, Сенежі, Паланзі. Учасник багатьох всесоюзних, республіканських і київських виставок.

Анатолій Тартаковський називає свій стиль живопису «неоімпресіонізмом», але вважає, що на відміну від французьких попередників «пішов іншим шляхом»: «Мене не цікавили ці крапочки і мазочки. Те, що імпресіоністи малюють виключно крапочками або мазочками - теж все нісенітниця. Я пішов по шляху виключно емоційному. Якщо мені здалося, що небо жовте, не ставилося питання - а жовте воно? Ось так я його сприйняв, таким воно здалося, і це важливо».

«Афінський некрополь», 2001


Народився Олег Миколайович ГОЛОСІ́Й (31 травня 1965, Дніпропетровськ – 18 січня 1994, Київ) – живописець. Представник сучасного авангардного напряму української культури.

Закінчив Дніпропетровське художнє училище в 1984 та Київський художній інститут у 1990. Жив і працював у Києві та Москві. Від 1988 брав участь у всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставках. У творчості Голосія поєднано елементи соц-арту, реалізму, неоромантизму, експресіонізму. Був одним з лідерів «південно-руської хвилі», учасником арт-об’єднання «Паризька коммуна». Трагічно загинув.

«Психоделічна атака блакитних кроликів», 1990

Відомі твори: «Автопортрет» (1984), «Страта» (1988), «Жовта кімната» (1989), «Так», «Адажіо», «Біля озера», «Психоделічна атака блакитних кроликів» (усі – 1990), «Прогулянка», «Захід сонця», «Із собакою в полі», «Пам’ятник мені», «Канатна дорога в Сочі», «За столиком» (усі – 1991), «Катер, що летить», «Троє в човні з ліхтарем», «Фантастика», «Космос. Супутник» (усі – 1992), «Очі» (1994).

«Автопортрет», 1984 «За столиком», 1991