30 ноября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

30 ноября

Крещён Адриан ван де ВЕЛДЕ (30 ноября 1636, Амстердам — похоронен 21 января 1672, там же) — нидерландский художник и гравёр, сын художника Виллема ван де Вельде Старшего и брат Виллема ван де Вельде Младшего.

Происходит из известной семьи художников ван де Вельде. Адриан учился живописи у своего отца. По его протекции Адриан переехал в Харлем и учился у Яна Вийнантса и Паулюса Поттера. Помимо них на становление художника оказал влияние Филипс Воуверман. Адриан ван де Вельде работал совместно с другими художниками-пейзажистами, например, писал животных и людей на картинах Яна Хаккерта, Яна ван дер Хейдена, Яна Винанта, Якоба Рёйсдала и Мейндерта Хоббемы.

Адриан ван де Вельде умер в возрасте 35 лет. Несмотря на короткий творческий путь, Адриану удалось создать собственный неповторимый стиль. Сохранилось около 400 картин художника. Пейзажи Адриана ван де Вельде отличаются тщательным выполнением деталей, гармоничностью композиции и контрастными цветовыми решениями. Адриан ван де Вельде писал иногда картины религиозного содержания.

«Семейный портрет в пейзаже»



Народився Андреа дель ПОЦЦО (30 листопада 1642, Тренто — 31 серпня 1709, Відень) — чернець єзуїт, відомий італійський художник, декоратор і архітектор доби пізнього бароко.

Народився в побожній родині. Освіту тимав в школі єзуїтів. Батько, що помітив схильність сина до мистецтва, не заважав його художнй освіті. Побожність Андреа Поццо була такою, що 25 грудня 1665 року в Мілані Андреа Поццо став ченцем — єзуїтом. Розпочалася довга низка творів в церквах єзуїтського ордену. У 1681 році голова ордену Джан Паоло Олива викликав Андреа Поццо у Рим.

Римський період Андреа Поццо тривав понад двадцять років (1681–1702) В Римі його здібності вікористовували і як майстра релігійного живопису, і як театрального декоратора у релігійних виставах. Як уславлений чернець-художник він отримав виклик до Відня від австрійського імператора Леопольда І. Старий майстер, якому було за шістдесят, у 1703 році створив свій останній шедевр ілюзорного живопису — імітацію куполу на пласкій стелі церкви єзуїтів у Відні.

Автопортрет Плафон церкви Сант-Іньяціо, Рим


Родился Иохан Хендрик ВЕЙСЕБРУХ (30 ноября 1824, Гаага —14 марта 1903, Гаага) — нидерландский художник. Входил в число мастеров Гаагской школы.

Первым его учителем рисования был гаагский художник Й. Лёв. В 1843—1850 годах Вейсенбрух посещает местную Академию художеств, где одним из его учителей выступает Андреас Схелфхаут, чье влияние ощутимо в его ранний период. Художник рисует облачное, тёмное небо, горизонт на его картинах расположен низко — приблизительно на 1/4 высоты полотна. После 1870 года стиль художника смягчается. Многие художественные критики считают, что вершину своего мастерства Вейсенбрух демонстрирует на лишь полотнах своего последнего творческого 20-летия.

Следует отметить, что И. Х. Вейсенбрух, оценивавший с художественной точки зрения работы молодого ван Гога (по просьбе покровителя последнего, гаагского художника Антона Мауве), проявил принципиальность и дал высокую оценку таланту ван Гога.

Портрет Иохана Вайсенбруха
роботы Йосефа Исраэлса
«Пейзаж с мельницей у Схидама»


Народився Адольф Вільям БУГРО (30 листопада 1825, Ла-Рошель - 19 серпня 1905, там само) - французький живописець, найбільший представник салонного академізму.

Народився в сім'ї торговця вином і оливковою олією. Навчався в Школі витончених мистецтв Бордо. Згодом Адольф переїхав до Парижа, де крім занять у Школі витончених мистецтв також відвідував курси з історії костюма, археології та анатомії. Навички академічного живопису Бугро набув у студії Франсуа Піко. У 1850 році за картину «Зенобія, знайдена на березі Араксу» він був удостоєний Римської премії, завдяки якій зміг поїхати в Рим для ознайомлення з класичним мистецтвом і вдосконалення майстерності. Практично до самого кінця свого життя Бугро щорічно виставляв свої роботи в паризькому Салоні.

«Данте і Вергілій у пеклі», 1850. Музей Орсе, Париж

У 1875 році Бугро почав викладати в Академії Жюліана. У 1876 році художник був обраний довічним членом Академії витончених мистецтв, 1883 року - президентом асоціації барона Тейлора, що підтримувала нужденних художників і членів їх сімей. У 1885 році він став командором ордена Почесного легіону.

Бугро був плідний художник: ним створено безліч картин на алегоричні і міфологічні сюжети, а також на біблійні теми. Його роботи відрізняються ідеалізуванням краси людського тіла, сентиментальністю і прагненням до майже фотографічної точності.

Згідно з легендою, в 1900 році Едгар Дега і Клод Моне говорили, що в 2000 році Бугро назвуть найбільшим французьким художником XIX століття, однак, вже на початку XX століття популярність художника швидко пішла на спад. Сьогодні інтерес до творчості Бугро відродився. Його картини продають на аукціонах за мільйони доларів.

«Автопортрет», 1879 «Народження Венери», 1879


Народився Вільгельм Олександрович КОТАРБІНСЬКИЙ (30 листопада 1848, Неборув, Варшавська губернія, Російська імперія — 4 вересня 1921, Київ) — польський і український художник. Яскравий представник різних стилів - від академізму до модерну - у живопису.

Протягом 1867–1871 років навчався у Варшавському класі малюнка у Рафаїла Гадзієвича у школі Товариства заохочення красних мистецтв. У 1872 році вступив до римської Академії мистецтв святого Луки, яку, незважаючи на постійні злидні, закінчив з медаллю у 1875 році. Навчався під керівництвом Франческо Подесті. Свої перші картини Котарбінський виставив у Римі і у Львові. В Італії митець пропрацював багато років.

«Венеціанська серенада», 1881

У 1888 році художник повернувся на батьківщину і оселився у маєтку Кальськ в Слуцькому повіті Мінської губернії. Часто приїжджав до Києва. З 1889 до 1894 року працював над розписами Володимирського собору разом з В. М. Васнєцовим, М. В. Нестеровим, П. О. Свєдомським та іншими художниками. Вільгельм Котарбінський і Павло Свєдомський написали 18 картин і 84 окремі фігури. Також В. Котарбінський та П. Свєдомський по малюнкам В. Васнєцова і за його участі написали всі орнаменти центральної частини собору. За розписи Володимирського собору Котарбінський був нагороджений орденом Станіслава ІІ ступеня.

«Воскресіння сина вдови», 1879. Національний музей у Варшаві

У 1890 році став членом «Південноросійського союзу художників», брав активну участь у культурному житті Києва. Так, у 1893 році разом з іншими діячами культури заснував Товариство київських художників. Брав участь у численних виставках. У 1897 році увійшов до складу Київського товариства старожитностей і мистецтв. У Києві Котарбінський виконує ряд замовлень, зокрема для будинку українського мецената М. А. Терещенка (нині Музей Т. Шевченка на бульварі Тараса Шевченка), і створює 13 панно для будинку Ханенків (тепер Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенко). Автор ряду великих станкових полотен («Оргія», «Битва кентаврів з амазонками» та ін.). У 1905 році Петербурзька академія мистецтв оголосила, що «за популярність на художньому поприщі визнає і шанує В. А. Котарбінського своїм академіком».

«Римська оргія»

Під час першої світової війни Котарбінський видавав свої рисунки у листівках з зображеннями пропагандистського характеру, котрі закликали до надання допомоги сім'ям солдат. А його твір «Київ — Польщі» був агітаційним плакатом в дні окупації Польщі, котрий закликав до пожертвувань польському населенню. Останні роки життя провів у Києві.

«Моління про чашу»


Родился Константин Андреевич СОМОВ (30 ноября 1869, Санкт-Петербург — 6 мая 1939, Париж) — русский живописец и график, мастер портрета и пейзажа, иллюстратор, один из основателей общества «Мир искусства» и одноименного журнала.

Сын учёного-искусствоведа, хранителя Эрмитажа, А. И. Сомова. С сентября 1888 года по март 1897 года учился в петербургской Академии художеств (с октября 1894 — в мастерской И. Репина). В 1897 и 1898 годах занимался в Академии Коларосси в Париже. С 1899 года жил в Петербурге.

Сомов принимал самое деятельное участие в оформлении журнала «Мир искусства», а также периодического издания «Художественные сокровища России» (1901—1907), создал иллюстрации к «Графу Нулину» А. Пушкина (1899), повестям Н. Гоголя «Нос» и «Невский проспект» (1901), нарисовал обложки поэтических сборников К. Бальмонта «Жар-птица. Свирель славянина», В. Иванова «Cor Ardens», титульный лист книги А. Блока «Театр» и др. Первая персональная выставка картин, эскизов и рисунков (162 работы) состоялась в Петербурге в 1903 году; в Гамбурге и Берлине в этом же году были показаны 95 произведений. В 1905 году начал сотрудничать в журнале «Золотое руно». Наряду с пейзажной и портретной живописью и графикой Сомов работал в области мелкой пластики, создавая изысканные фарфоровые композиции «Граф Нулин» (1899), «Влюблённые» (1905) и др. Известен также как автор эротических рисунков к сборнику «Книга маркизы».

В январе 1914 года получил статус действительного члена Академии художеств. В 1918 году стал профессором Петроградских государственных свободных художественных учебных мастерских; работал в школе Е. Н. Званцевой. В 1923 году Сомов выехал из СССР в Америку в качестве уполномоченного «Русской выставки»; в январе 1924 года на выставке в Нью-Йорке Сомов был представлен 38 произведениями. В Россию он не вернулся. С 1925 года жил во Франции.

«Арлекин и дама», 1921


Народився сер Вінстон ЧЕРЧИЛЛЬ (30 листопада 1874, Бленхеймський палац, Вудсток, Великобританія — 24 січня 1965, Лондон) — державний діяч Великої Британії, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року, художник-аматор.

У сорок років, вперше взявши в руки пензлі та фарби, став художником-живописцем, який залишив після себе велику творчу спадщину. Ще будучи командиром батальйону шотландських стрільців у 1915 році Черчилль написав чотири мальовничих полотна з натури, практично на лінії фронту. Цей непохитний спокій справляв на його підлеглих солдат і офіцерів неймовірне враження. Черчилль з незворушним виглядом робив начерки, не реагуючи на ворожі обстріли.

Всі атрибути художника-живописця завжди були при ньому, у всіх його нескінченних поїздках по різних країнах. У всіх будинках, де жила чета Черчиллів, влаштовувалися художні студії. Вінстон малював скрізь і завжди міг виділити пару годин улюбленому захопленню. Своїй кузині якось він зізнавався: "Іноді я готовий кинути майже все заради малярства".

У 1921 році Черчілль відправив кілька своїх картин на Міжнародну виставку в Парижі, поставивши на них підпис вигаданого їм художника Чарльза Моріна. На його подив, журі схвалило шість картин і виставило на аукціон. А в 1925 році Черчілль-живописець мав ще більший успіх: на експозиції художніх робіт у лондонській галереї його полотно було удостоєно першого місця серед робіт художників-непрофесіоналів. Автори були представлені на суд журі анонімно.

Йому було присвоєно звання почесного члена Королівської академії мистецтв. У Канзас-Сіті (Міссурі) в 1958 році була організована перша персональна експозиція тридцяти п'яти робіт Вінстона Черчилля, які мали приголомшливий успіх. Далі картини вирушили в турне по містах США, де більш ніж півмільйона глядачів побачило роботи відставного британського прем'єра.

«Гори біля Локмора. Шотландія»


Народився Михайло Андрійович ШАРОНОВ (30 жовтня 1881, Бєлгород — 30 грудня 1957, Київ) — маляр і графік, педагог, професор (від 1937). Заслужений діяч мистецтв УРСР від 1943 р.

Вихованець Московської школи живопису, скульптури й архітектури та Петербурзької Академії (1911 — 1915). Під час навчання в Петербурзі, був у дружніх стосунках з Олександром Блоком і Максиміліаном Волошиним. Викладав у мистецьких школах Харкова й Києва (1922 — 1957). Ректор Київського художнього інституту (1944—1951).

Був старанним колекціонером. Зібрав чимало офортів іспанського художника Гойї, 60 аркушів якого подарував Музею Ханенків у Києві.

«Портрет балерини», 1935


Родился Клиффорд СТИЛЛ (30 ноября 1904, Грандин, Северная Дакота — 23 июня 1980, Нью-Йорк) — американский художник-абстракционист. Один из значительнейших представителей абстрактного экспрессионизма.

В возрасте 20 лет (1924) художник прибывает в Нью-Йорк, чтобы познакомиться с современной живописью. Посетив Метрополитен-музей и осмотрев собранные там произведения ведущих европейских мастеров, Стилл нашёл эти работы недостаточно глубокими. Будущему мастеру представлялось, что живопись имеет большие возможности выражения. Так как он уже решил посвятить себя изучению искусств, то записался на курс в Студенческую лигу искусств, однако покинул её через 45 минут после начала занятий, найдя, что и это «не его». Разочарованный в «коррумпированном» искусстве большого города (как он считал), Стилл покидает Нью-Йорк в том же 1924 году, не пробыв в нём и нескольких недель, и уезжает обратно на Запад.

В 1933 году, закончив в Спокане университет, Стилл по 1941 год преподаёт живопись, историю искусств и эстетику в университете штата Вашингтон в Пуллмане. К этому же периоду относятся и его первые абстрактные картины. С 1943 по 1945 год преподаёт в Ричмонде, штат Виргиния; затем, в 1945 же вновь приезжает в Нью-Йорк. где знакомится с Джексоном Поллоком и Марком Ротко. В том же году организуется первая персональная выставка художника в галерее Пегги Гуггенхайм, принёсшая мастеру известность и признание. В то же время Стилл старается держаться среди прочих художников-абстракционистов особняком, отказываясь в середине 50-х годов от участия в художественных выставках в Нью-Йорке. В 1961 году художник переезжает в сельскую местность в штате Мэриленд, где и остаётся до конца своих дней.

В 1946—1947 годах Клиффорд Стилл вслед за Барнеттом Ньюменом и Марком Ротко обратился к живописи цветового поля и, хотя рисовал «всё-за-исключением-композиции», в его работах ясно чувствуется широта ландшафтов Северной Дакоты, где художник родился и вырос, а также океанского побережья на Западе, где он жил и преподавал в 1940-х годах.



Народився Микола Миколайович НЕЧВОГЛОД (30 листопада 1934, Велика Писарівка, Сумська область) — український художник-графік. Заслужений художник України (2013).

Малювати почав з дитинства; батько дозволяв малювати до пізньої ночі. Після закінчення нацистсько-радянської війни повертається місцевий художник П. Обідець, Микола спостерігає за його роботою, з 16 років почав самостійно працювати художником-оздоблювачем. Виконував численні замовлення святкових оздоблень на культурно-мистецьких заходах Великої Писарівки. 1971 року закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова, факультет книжкової ілюстрації, педагогом з фаху був М. Іванов. З 1985 — член Національної спілки художників України.

Творчу спадщину митця можна поділити на серії картин, які складаються з пейзажів, портретів сучасників, ілюстрацій книг видатних українських письменників, натюрмортів. Олійний та акварельний живопис, сангіна, темпера, різноманітні графічні техніки перетворилися в його творчій уяві на яскраві, самобутні твори. Основні твори: „Зима під Києвом” (1985), серія „Кара-Даг”, „Ай-Петрі” (1987), „Прикордонними стежками” (1989), „Ворскла весною” (1997), „Осінь в Карпатах” (1998). Член НСХУ (1985).

«Мала Салтанівка весною»


Народився Анатолій Васильович КУЩ (30 листопада 1945, Київ) — український скульптор, член Національної спілки художників України, дійсний член (академік) Академії мистецтв України (з 2004 року). Заслужений художник України з 1979 року, народний художник України з 1996 року.

У 1972 році закінчив Київський державний художній інститут. 1973–1977 — навчався в аспірантурі Академії мистецтв СРСР. Від 1977 року на творчій роботі. Працює в жанрі станкової та монументальної скульптури.

У творчому доробку А. В. Куща — десятки пам'ятників і монументально-декоративних композицій: цикл пам'ятників «Шляхи Тараса» (Черкащина); «Полеглим козакам» (Пляшева); «Жертвам голодомору в Україні 1933 року» (Чикаго, США); Богдану Хмельницькому (Рокфорд, США); Тарасу Шевченку в Бурштині (Івано-Франківщина), м. Слуцьку (Білорусь), м. Варшаві (Польща); «Засновникам Київської Русі» (Київ); оформлення станції метро «Театральна» у Києві; Монумент Незалежності України (Київ); Архангел Михаїл на Майдані Незалежності (Київ); «Пилипу Орлику» (Київ) та ін.

Скульптурна композиція на честь легендарних засновників Києва


Народилася Світлана НАБУТОВСЬКА (МАРКІТАНОВА) (30 листопада 1985, Дніпропетровськ, нині – м. Дніпро) - український живописець.

Закінчила Дніпропетровський державний театрально-художній коледж у 2006 році (викладач Антонюк Л.О.) і Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури в 2012 (живопис, професор Гурин В.І.). Від 2012 - Член Національної спілки художників України (НСХУ). Живе і працює в Дніпрі. У 2015 стала переможцем обласного конкурсу молодих живописців «Germinal».

«Чорне сонце», 2015