30 октября -Музей українського живопису

30 октября

Родилась Ангелика КАУФМАН (30 октября 1741, Кур, Швейцария — 5 ноября 1807, Рим) — немецкая художница эпохи классицизма.

Дочь художника. Самостоятельно выучила несколько языков, много читала, увлекалась музыкой (соревнование поэзии, музыки и живописи — частый сюжет картин Кауфман). С 12 лет работала как профессиональный живописец. С 1764 жила в Италии (Рим, Венеция).

В 1766 уехала в Лондон, где прожила 15 лет. Была среди основателей Королевской Академии художеств, участвовала в росписи собора Св. Павла. В 1781 году вернулась в Рим. Подружилась там с Гёте, написала его портрет. Её последняя выставка состоялась в Риме в 1797 году.

Живопись Кауфман (портреты, библейские, исторические, литературные и античные мифологические сюжеты) развивалась в рамках классицизма. Она очень рано приобрела широкую европейскую известность. В 1762 стала членом флорентийской Академии художеств, с 1765 — член Академии Св. Луки в Риме, с 1768 — Французской и Британской Королевской академии. В 1810 году её биографию написал известный итальянский историк Джованни Баттиста де Росси, с тех пор её жизнь не раз становилась сюжетом романов.

«Автопортрет» «Ринальдо и Армида», 1771


Народився Дмитро Іванович БЕЗПЕРЧИЙ (30 жовтня 1825, слобода Борисовка Курської губ. - 30 вересня 1913, Харків) - український художник академічного напрямку, відомий педагог, майстер жанрового живопису.

Вивчав живопис у Санкт-Петербурзі, в Імператорській Академії мистецтв від 1841 по 1846 рік, учень Карла Брюллова (працював в його майстерні з 1843 року). Після закінчення Академії - «вільний художник». Відомий своїми акварелями, писав також маслом (жанрові полотна «З поля» (1859-60), «Бандурист» (1860-ті роки), а також «Автопортрет», «Сватання на Гончарівці» та ін.). Автор ряду графічних серій - «Гайдамаки» (1848, збереглися ескізи), ілюстрації до «Мертвих душ» М. В. Гоголя та ін. Найбільш плідними для художника були 1850-ті роки. У 1860-і - 1890-і роки Д. І. Безперчий займається також релігійним живописом, розписує церкви на Слобідській Україні і в Криму.

Як викладач малювання працював у Ніжинському ліцеї, в харківських Другій міській гімназії та в Реальному училищі. Виховав плеяду видатних художників Слобожанщини - Г. І. Семирадського, С. І. Васильківського, М. С. Ткаченка, П. А. Левченка, скульптора В. А. Беклемішева і багатьох інших.

Все мистецьку спадщину Безперчого його дружина передала до Харківського музею образотворчого мистецтва. При пожежі у будівлі музею під час Другої світової війни в окупованому Харкові велика кількість його акварелей загинула.

Роботи Д. І. Берперчого в даний час знаходяться в Харківському художньому музеї, в Національному художньому музеї України в Києві і в Сумському художньому музеї.

«Автопортрет», 1846 «Бандурист», 1960


Родился Альфред СИСЛЕЙ (30 октября 1839, Париж — 29 января 1899, Море-сюр-Луэн) — французский живописец-пейзажист английского происхождения, один из основоположников импрессионизма, мастер пейзажа.

Его отцом был британский коммерсант Уильям Сислей (Сисли). Альфред занимался в мастерской Шарля Глейра, где сблизился с Клодом Моне, Камилем Писсаро, Огюстом Ренуаром и Фредериком Базилем, вместе с которыми он вскоре образовал товарищество импрессионистов. Наибольшее влияние на Сислея как на художника оказали британские мастера Уильям Тёрнер, Джон Констебл и Ричард Паркс Бонингтон, а также французы Камиль Коро, Гюстав Курбе и Эжен Буден.

Ранний период творчества Сислея характеризуется гармоничными и воздушными пейзажами, характерными для импрессионистов. Писал непритязательные по мотивам виды окрестностей Парижа, отмеченные тонким лиризмом и выдержанные в свежей и сдержанной световой гамме. С середины 1880-х г. в манере Сислея стали усиливаться элементы красочного декоративизма. Альфред Сислей умер в 60 лет — в нищете и безвестности от ревматизма и рака горла.

«Мост в Аржантее», 1872


Родилась Луиза АББЕМА (30 октября 1853, Этамп — 10 июля 1927, Париж) — французская художница, скульптор и дизайнер Прекрасной эпохи.

Начала заниматься живописью будучи подростком. Училась у известных мастеров того времени: Шарля Джошуа Шаплена, Жан-Жака Эннера, Каролюс-Дюрана. Была открытой лесбиянкой: портрет актрисы Сары Бернар, её подруги, и, как многие считали, любовницы, принёс известность молодой художнице.

Аббема работала маслом и акварелью. Написала множество портретов знаменитых людей. Работала над оформлением Парижской ратуши, Парижского Оперного театра, других театров, в том числе «Театра Сары Бернар», губернаторского дворца в Дакаре. Постоянный участник Парижского салона (премия Салона 1881 года). Одна из женщин-художниц, чьи работы были выставлены в 1893 году на Всемирной выставке в Чикаго. Получила бронзовую медаль на Всемирной выставке в Париже (1900). Считалась «Официальным художником Третьей республики». Её статьи регулярно публиковались в журналах Gazette des Beaux-Arts и L’Art. Кавалер Ордена Почётного легиона (1906). В её произведениях заметно влияние японских и китайских художников, а также импрессионистов, особенно Эдуарда Мане.

Автопортрет (около 1895) «Апрельское утро, Площадь Согласия, Париж» , 1894


Родился Эмиль-Антуан БУРДЕЛЬ (30 октября 1861, Монтобан, Франция —1 октября 1929, Ле-Везине, Франция) — знаменитый французский скульптор, ученик Родена.

Учился в Школах изящных искусств в Тулузе (1876-1884) и Париже (1884-1886). Работал в мастерских Ж. Фальгьера и Ж. Далу, стал учеником и помощником Огюста Родена. Его первая работа - Памятник павшим в Монтобане (1893-1902). Наделенный огромной творческой энергией, Бурдель иногда в своих работах прибегал к казавшимся уже устаревшими формам и идеям (статуя «Эльзасской Мадонны», 1922, выполнена им в псевдоготическом стиле) или к нарочитому искажению пропорций с целью усиления образного эффекта, как в «Умирающем кентавре» (1914). Образы древнегреческой пластики вдохновили его на создание таких произведений, как «Геракл, стреляющий из лука» (1909), «Пенелопа» (1909-1912), «Сафо» (1924-1925). Бурделю принадлежат памятники К. Альвеару в Буэнос-Айресе (1915-1923) и А. Мицкевичу в Париже (1909-1929). Бурдель является также автором портретов О. Родена (1909), О. Пере (1910-е годы), А. Франса (1919).

«Автопортрет» «Геракл с луком», 1909. Бронза. Музей Орсе, Париж.


Родился Михаил Андреевич ШАРОНОВ (30 октября 1881, Белгород — 30 декабря 1957, Киев) — художник, педагог, профессор (с 1937). Ректор Киевского художественного института (1944—1951). Заслуженный деятель искусств УССР (с 1943 г).

В 1910 году закончил Московское училище живописи, ваяния и зодчества, затем в 1915 году — Императорскую Академию художеств. Во время учёбы в Петербурге, был в дружеских отношениях с Александром Блоком и Максимилианом Волошиным.

В 1925-1935 гг. преподавал в Харьковском художественном институте; в 1935—1957 гг. преподавал в Киевском художественном институте. Был коллекционером произведений искусств. Собрал немало офортов испанского художника Гойи, 60 листов из которых в 1941 году подарил Музею Ханенко в Киеве. Похоронен на Лукьяновском кладбище Киева.

«Портрет балерины», 1935


Народився Михайло Львович БОЙЧУК (30 жовтня 1882, с.Романівка, нині Тернопільська обл. - 13 липня 1937, Київ, в'язниця НКВС) - український художник-монументаліст і живописець, педагог. Один з основоположників монументального мистецтва України XX століття. Представник «Розстріляного Відродження».

У 1898 році Михайло Бойчук приїхав до Львова, де почав вчитися живопису в студії Ю. Панькевича - займався іконописом і книжкової мініатюрою. У 1899 році молодий художник, фінансово підтриманий Науковим товариством ім. Тараса Шевченка (в подальшому - і митрополитом Андреєм Шептицьким), починає навчання в Академії образотворчих мистецтв у Відні, а потім у Леона Вичулковського в Краківській академії мистецтв, яку закінчив зі срібною медаллю. У 1906-1907 роках - вдосконалюється в Мюнхенській академії мистецтв. З 1908 року - працює в Парижі, де знайомиться з Пабло Пікассо і Дієго Ріверою. Навколо нього утворюється група однодумців, ядро майбутньої школи «бойчукістів». Там же в Парижі одружується з художницею Софією Налепинською. 1910 року Бойчук брав участь у виставці «Салону Незалежних» на чолі групи Школа Відродження візантійського мистецтва. Аполлінер відзначав, що дану групу відрізняє бажання зберегти в цілісності релігійне мистецтво Малої Русі.

«Пророк Ілля», 1911-12 рр.

У 1910 році Бойчук повертається до Львова, де працює в Національному музеї, займаючись реставрацією ікон, а також виконуючи замовлення з розпису різних церков. У роки 1-ї світової війни як підданий Австро-Угорщини був засланий в Арзамас. У 1917 році - працює над фресками в Софійському соборі в Києві, є одним із засновників Української академії мистецтв. У 1924 році Михайло Львович став професором у Київському художньому інституті. Художник орієнтувався на освоєння традицій національного фольклору, високо цінував українську ікону. Його метою було створення національного художнього стилю. У 1920-1930-і роки разом з учнями створив ряд монументальних фрескових розписів для громадських будівель.

У 1926-1927 роках Михайло Бойчук разом зі своєю дружиною Софією, а також учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром, побували в Німеччині, Франції та Італії. Ця подорож згодом стала офіційною причиною арешту художника, нібито за підозрою в участі в контрреволюційній організації. Київський художній інститут був названий «Бастилією українського націоналізму». Михайло Бойчук був також звинувачений в «буржуазному націоналізмі» і розстріляний разом з низкою учнів. Лише після 1991 року нечисленні вцілілі роботи Михайла Львовича Бойчука були вийняті з музейних запасників і почали виставлятися.

«Молочниця», 1921-1922


Родился Семён Афанасьевич ЧУЙКОВ (30 октября 1902, Бишкек, Киргизия — 18 мая 1980, Москва) — советский живописец, основоположник современного киргизского изобразительного искусства. Действительный член АХ СССР (1958). Народный художник СССР (1963).

Родился в Пишпеке (ныне Бишкек) в семье военного писаря. Детство провёл в Алма-Ате, где брал уроки живописи у видного местного художника и педагога Н.Г.Хлудова. В 1924 — 1930 годах учился во Вхутемасе (мастерская Р.Р. Фалька). Много работал как педагог – в том числе в Институте пролетарских изобразительных искусств (бывший Высший художественно-технический институт, Вхутеин) в Ленинграде (1930–1932). Был одним из создателей и председателем правления Союза художников Киргизской ССР (1933–1937, 1941–1943). В 1934 по его инициативе во Фрунзе (бывший Пишпек) была открыта первая в республике картинная галерея (ныне Киргизский музей изобразительных искусств). Вскоре Чуйков организовал при ней и школу-студию, в 1939 получившую статус Художественного училища, для здешних мест – тоже первого. Жил в основном во Фрунзе, часто наезжая в Москву. В 1966 году Семён Чуйков подписал письмо 25-ти деятелей культуры и науки генеральному секретарю ЦК КПСС Л. И. Брежневу против реабилитации И.В. Сталина.

Автор многочисленных жанровых картин и пейзажей, посвящённых людям и природе Киргизии, Индии (триптих «О простых людях Индии», 1957—1960), привлекавших ярким местным колоритом. Лауреат двух Сталинских премий: 1949 — за серию картин «Киргизская колхозная сюита»; 1951 — за картины «На мирных полях моей Родины», «У подножья Тянь-Шаня», «Утро в совхозе».

«Автопортрет», 1945 «Дочь советской Киргизии», 1948. Государственная Третьяковская галерея, Москва.


Народилася Тетяна Анатоліївна ГАРЬКАВА (30 жовтня 1963, смт Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області) — український художник, педагог, Заслужений майстер народної творчості України, Народний майстер петриківського розпису, віце-президент громадської організації «Асоціація майстрів народного мистецтва України». Член Національної спілки художників України з 1990.

У 1974-1978 роках вчилася у Петриківській дитячій художній школі ім. Т. Я. Пати (вчителі — Ф. С. Панко, Латун О. І.); 1978-1982 — навчання у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Є. В. Вучетича; 1982 — учениця петриківського розпису Заслуженого майстра народної творчості України Ф. С. Панка; 2007-2010 — навчання в Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара, факультет «Українська філологія та мистецтвознавство».

1983-2000 — майстер петриківського розпису в експериментальному цеху Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду (с. Петриківка); 1983-1990 — викладач Петриківської дитячої художньої школи; 2000 — майстер Петриківського розпису в центрі народного мистецтва «Петриківка». З 2004 — викладач спецдисциплін (образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва) в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, доцент кафедри образотворчого мистецтва та дизайну Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.