30 октября -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68
Музей працює: середа – неділя з 11.00 – 19.00
Понеділок -вівторок – ВИХІДНИЙ

30 октября

Народилася Ангеліка КАУФМАН (30 жовтня 1741, Кур, Швейцарія - 5 листопада 1807, Рим) - німецька художниця епохи класицизму.

Дочка художника. Самостійно вивчила кілька мов, багато читала, захоплювалася музикою (змагання поезії, музики і живопису - частий сюжет картин Кауфман). З 12 років працювала як талановитий художник. Від 1764 жила в Італії (Рим, Венеція).

У 1766 виїхала до Лондона, де прожила 15 років. Була серед засновників Королівської Академії мистецтв, брала участь у розписі собору Св. Павла. У 1781 році повернулася в Рим. Подружилася там з Гете, написала його портрет. Її остання виставка відбулася в Римі 1797 року.

Живопис Кауфман (портрети, біблійні, історичні, літературні та античні міфологічні сюжети) розвивався в рамках класицизму. Вона дуже рано набула широкої європейської слави. У 1762 стала членом флорентійської Академії мистецтв, з 1765 - член Академії Св. Луки в Римі, від 1768 - Французької та Британської Королівської академії. У 1810 році її біографію написав відомий італійський історик Джованні Баттіста де Россі, з тих пір її життя не раз ставало сюжетом романів.

«Автопортрет» «Рінальдо і Арміда», 1771


Народився Дмитро Іванович БЕЗПЕРЧИЙ (30 жовтня 1825, слобода Борисовка Курської губ. - 30 вересня 1913, Харків) - український художник академічного напрямку, відомий педагог, майстер жанрового живопису.

Вивчав живопис у Санкт-Петербурзі, в Імператорській Академії мистецтв від 1841 по 1846 рік, учень Карла Брюллова (працював в його майстерні з 1843 року). Після закінчення Академії - «вільний художник». Відомий своїми акварелями, писав також олією (жанрові полотна «З поля» (1859-60), «Бандурист» (1860-ті роки), а також «Автопортрет», «Сватання на Гончарівці» та ін.). Автор ряду графічних серій - «Гайдамаки» (1848, збереглися ескізи), ілюстрації до «Мертвих душ» М. В. Гоголя та ін. Найбільш плідними для художника були 1850-ті роки. У 1860-і - 1890-і роки Д. І. Безперчий займається також релігійним живописом, розписує церкви на Слобідській Україні і в Криму.

Як викладач малювання працював у Ніжинському ліцеї, в харківських Другій міській гімназії та в Реальному училищі. Виховав плеяду видатних художників Слобожанщини - Г. І. Семирадського, С. І. Васильківського, М. С. Ткаченка, П. А. Левченка, скульптора В. А. Беклемішева і багатьох інших.

Все мистецьку спадщину Безперчого його дружина передала до Харківського музею образотворчого мистецтва. При пожежі у будівлі музею під час Другої світової війни в окупованому Харкові велика кількість його акварелей загинула.

Роботи Д. І. Берперчого в даний час знаходяться в Харківському художньому музеї, в Національному художньому музеї України в Києві і в Сумському художньому музеї.

«Автопортрет», 1846 «Бандурист», 1860


Народився Ципріан ГОДЕБСЬКИЙ (30 жовтня 1835, Мері-сюр-Шер, Франція — 25 листопада 1909, Париж) — польський скульптор, автор пам'ятника Адаму Міцкевичу у Варшаві.

Народився в родині польського емігранта, історика Франциска Ксаверія Годебського. Закінчив польську школу в Батіньолі поблизу Парижа. Від 1853 протягом 5 років навчався в майстерні Франсуа Жуффруа. Як практикант брав участь у реставрації скульптур Лувру. Викладав рисунок у міських школах, зокрема у батіньольській. 1857 року дебютував у Паризькому салоні.

1858 року прибув до Львова, де отримав державне замовлення на оздоблення монументального Дому військових інвалідів. Там же поблизу Дому інвалідів влаштував свою майстерню. У Львові також працював портретистом.

За симпатії до Січневого повстання потрапив до львівської в'язниці, де перебував протягом березня-травня 1863. Після звільнення виїхав до Відня. Звідти до Парижа, де у 1864 та 1866 роках взяв участь у Салоні. Потім проживав у Брюсселі та Галле. Згодом перебрався до Санкт-Петерурга, де став членом і професором академії мистецтв.

1875 переїхав до Варшави. Того ж року організував у магістраті Варшави персональну виставку 16 скульптур. Приїздив до Львова у 1888, 1894, 1900, 1901, 1905 роках, де виконував різноманітні замовлення. 1899 року став офіцером Почесного легіону. Помер у Парижі.

Пам'ятник Адаму Міцкевичу у Варшаві.


Народився Альфред СІСЛЕЙ (30 жовтня 1839, Париж - 29 грудня 1899, Море-сюр-Луен) - французький живописець-пейзажист англійського походження, один з основоположників імпресіонізму, майстер пейзажу.

Його батьком був британський комерсант Вільям Сіслей (Сіслі). Альфред займався в Парижі в майстерні Шарля Глейра, де зблизився з Клодом Моне, Камілем Піссарро, Огюстом Ренуаром і Фредеріком Базилем, разом з якими він незабаром утворив товариство імпресіоністів. Найбільший вплив на Сіслея як на художника мали британські майстри Вільям Тернер, Джон Констебл і Річард Паркс Бонінгтон, а також французи Каміль Коро, Гюстав Курбе і Ежен Буден.

Ранній період творчості Сіслея характеризується гармонійними і повітряними пейзажами, характерними для імпресіоністів. Писав невибагливі за мотивами види околиць Парижа, відмічені тонким ліризмом і витримані у свіжій і стриманій світловий гамі. З середини 1880-х р в манері Сіслея стали посилюватися елементи барвистого декоративізма.

Альфред Сіслей помер в 60 років - у злиднях і безвісності від ревматизму і раку горла.

«Міст в Аржантеї», 1872


Родилась Луиза АББЕМА (30 октября 1853, Этамп — 10 июля 1927, Париж) — французская художница, скульптор и дизайнер Прекрасной эпохи.

Начала заниматься живописью будучи подростком. Училась у известных мастеров того времени: Шарля Джошуа Шаплена, Жан-Жака Эннера, Каролюс-Дюрана. Была открытой лесбиянкой: портрет актрисы Сары Бернар, её подруги, и, как многие считали, любовницы, принёс известность молодой художнице.

Аббема работала маслом и акварелью. Написала множество портретов знаменитых людей. Работала над оформлением Парижской ратуши, Парижского Оперного театра, других театров, в том числе «Театра Сары Бернар», губернаторского дворца в Дакаре. Постоянный участник Парижского салона (премия Салона 1881 года). Одна из женщин-художниц, чьи работы были выставлены в 1893 году на Всемирной выставке в Чикаго. Получила бронзовую медаль на Всемирной выставке в Париже (1900). Считалась «Официальным художником Третьей республики». Её статьи регулярно публиковались в журналах Gazette des Beaux-Arts и L’Art. Кавалер Ордена Почётного легиона (1906). В её произведениях заметно влияние японских и китайских художников, а также импрессионистов, особенно Эдуарда Мане.

Автопортрет (около 1895) «Апрельское утро, Площадь Согласия, Париж» , 1894


Родился Эмиль-Антуан БУРДЕЛЬ (30 октября 1861, Монтобан, Франция —1 октября 1929, Ле-Везине, Франция) — знаменитый французский скульптор, ученик Родена.

Учился в Школах изящных искусств в Тулузе (1876-1884) и Париже (1884-1886). Работал в мастерских Ж. Фальгьера и Ж. Далу, стал учеником и помощником Огюста Родена. Его первая работа - Памятник павшим в Монтобане (1893-1902). Наделенный огромной творческой энергией, Бурдель иногда в своих работах прибегал к казавшимся уже устаревшими формам и идеям (статуя «Эльзасской Мадонны», 1922, выполнена им в псевдоготическом стиле) или к нарочитому искажению пропорций с целью усиления образного эффекта, как в «Умирающем кентавре» (1914). Образы древнегреческой пластики вдохновили его на создание таких произведений, как «Геракл, стреляющий из лука» (1909), «Пенелопа» (1909-1912), «Сафо» (1924-1925). Бурделю принадлежат памятники К. Альвеару в Буэнос-Айресе (1915-1923) и А. Мицкевичу в Париже (1909-1929). Бурдель является также автором портретов О. Родена (1909), О. Пере (1910-е годы), А. Франса (1919).

«Автопортрет» «Геракл с луком», 1909. Бронза. Музей Орсе, Париж.


Народився Михайло Андрійович ШАРОНОВ (30 жовтня 1881, Білгород - 30 грудня 1957, Київ) - художник, педагог, професор (з 1937). Ректор Київського художнього інституту (1944-1951). Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1943 р).

У 1910 році закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, потім в 1915 році - Імператорську Академію мистецтв. Під час навчання в Петербурзі був у дружніх стосунках з Олександром Блоком і Максиміліаном Волошиним.

У 1925-1935 рр. викладав у Харківському художньому інституті; в 1935-1957 рр. викладав у Київському художньому інституті. Був колекціонером творів мистецтва. Зібрав чимало офортів іспанського художника Гойї, 60 аркушів з яких у 1941 році подарував Музею Ханенків у Києві. Похований на Лук'янівському кладовищі Києва.

«Портрет балерини», 1935


Народився Михайло Львович БОЙЧУК (30 жовтня 1882, с.Романівка, нині Тернопільська обл. - 13 липня 1937, Київ, в'язниця НКВС) - український художник-монументаліст і живописець, педагог. Один з основоположників монументального мистецтва України XX століття. Представник «Розстріляного Відродження».

У 1898 році Михайло Бойчук приїхав до Львова, де почав вчитися живопису в студії Ю. Панькевича - займався іконописом і книжковою мініатюрою. У 1899 році молодий художник, фінансово підтриманий Науковим товариством ім. Тараса Шевченка (в подальшому - і митрополитом Андреєм Шептицьким), починає навчання в Академії образотворчих мистецтв у Відні, а потім у Леона Вичулковського в Краківській академії мистецтв, яку закінчив зі срібною медаллю. У 1906-1907 роках - вдосконалюється в Мюнхенській академії мистецтв. З 1908 року - працює в Парижі, де знайомиться з Пабло Пікассо і Дієго Ріверою. Навколо нього утворюється група однодумців, ядро майбутньої школи «бойчукістів». Там же в Парижі одружується з художницею Софією Налепинською. 1910 року Бойчук брав участь у виставці «Салону Незалежних» на чолі групи Школа Відродження візантійського мистецтва. Аполлінер відзначав, що дану групу відрізняє бажання зберегти в цілісності релігійне мистецтво Малої Русі.

«Пророк Ілля», 1911-12 рр.

У 1910 році Бойчук повертається до Львова, де працює в Національному музеї, займаючись реставрацією ікон, а також виконуючи замовлення з розпису різних церков. У роки 1-ї світової війни як підданий Австро-Угорщини був засланий в Арзамас. У 1917 році - працює над фресками в Софійському соборі в Києві, є одним із засновників Української академії мистецтв. У 1924 році Михайло Львович став професором у Київському художньому інституті. Художник орієнтувався на освоєння традицій національного фольклору, високо цінував українську ікону. Його метою було створення національного художнього стилю. У 1920-1930-і роки разом з учнями створив ряд монументальних фрескових розписів для громадських будівель.

У 1926-1927 роках Михайло Бойчук разом зі своєю дружиною Софією, а також учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром, побували в Німеччині, Франції та Італії. Ця подорож згодом стала офіційною причиною арешту художника, нібито за підозрою в участі в контрреволюційній організації. Київський художній інститут був названий «Бастилією українського націоналізму». Михайло Бойчук був також звинувачений в «буржуазному націоналізмі» і розстріляний разом з низкою учнів. Лише після 1991 року нечисленні вцілілі роботи Михайла Львовича Бойчука були вийняті з музейних запасників і почали виставлятися.

«Молочниця», 1921-1922


Родился Семён Афанасьевич ЧУЙКОВ (30 октября 1902, Бишкек, Киргизия — 18 мая 1980, Москва) — советский живописец, основоположник современного киргизского изобразительного искусства. Действительный член АХ СССР (1958). Народный художник СССР (1963).

Родился в Пишпеке (ныне Бишкек) в семье военного писаря. Детство провёл в Алма-Ате, где брал уроки живописи у видного местного художника и педагога Н.Г.Хлудова. В 1924 — 1930 годах учился во Вхутемасе (мастерская Р.Р. Фалька). Много работал как педагог – в том числе в Институте пролетарских изобразительных искусств (бывший Высший художественно-технический институт, Вхутеин) в Ленинграде (1930–1932). Был одним из создателей и председателем правления Союза художников Киргизской ССР (1933–1937, 1941–1943). В 1934 по его инициативе во Фрунзе (бывший Пишпек) была открыта первая в республике картинная галерея (ныне Киргизский музей изобразительных искусств). Вскоре Чуйков организовал при ней и школу-студию, в 1939 получившую статус Художественного училища, для здешних мест – тоже первого. Жил в основном во Фрунзе, часто наезжая в Москву. В 1966 году Семён Чуйков подписал письмо 25-ти деятелей культуры и науки генеральному секретарю ЦК КПСС Л. И. Брежневу против реабилитации И.В. Сталина.

Автор многочисленных жанровых картин и пейзажей, посвящённых людям и природе Киргизии, Индии (триптих «О простых людях Индии», 1957—1960), привлекавших ярким местным колоритом. Лауреат двух Сталинских премий: 1949 — за серию картин «Киргизская колхозная сюита»; 1951 — за картины «На мирных полях моей Родины», «У подножья Тянь-Шаня», «Утро в совхозе».

«Автопортрет», 1945 «Дочь советской Киргизии», 1948. Государственная Третьяковская галерея, Москва.


30 жовтня 1904 року у Львові був відкритий пам'ятник польському поету Адамові Міцкевичу або Колона Адама Міцкевича, розташований на площі Міцкевича в центрі Львова. Його вважають одним з найкрасивіших пам'ятників Міцкевичу в світі. Висота пам'ятника — 21 м, фігури Міцкевича — 3,3 м. Автор проекту – львівський скульптор Антон Попель.

Комітет оголосив конкурс, на який прийшло понад двадцять проектів як з польських теренів, так і з-за кордону. Авторам поставлено тільки одну вимогу — основою пам'ятника має бути колона. Обрано 3 найкращі проекти, з яких переміг варіант Антона Попеля зі Львова (нагорода: 1000 корон), Комітет довгий час не міг дійти згоди щодо місця розташування пам'ятника. Розглядали низку пропозицій: площа Святого Юра, площа Смольки (сучасна пл. Генерала Григоренка), на виході з вулиці 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців), перед входом до будівлі сейму (де зараз пам'ятник Іванові Франку), десь на Гетьманських Валах (проспект Свободи) чи на площі Маріяцькій (площа Міцкевича). На початку вартість спорудження пам'ятника оцінювали в 60 тисяч корон, однак згодом, після оцінки всіх завершених робіт, зокрема впорядкування площі навколо монументу, ця сума зросла до 200 тисяч. Це була величезна на той час цифра.

Колона була зроблена із граніту, добутого недалеко від Мілану. Сьогодні, покрита зеленуватою патиною скульптурна група вдало поєднується з фоном матеріалу колони, м'яким, вохристо-рожевим з зеленим відтінком.

Львів, пам'ятник Адаму Міцкевичу, 1904. Літографія 1915 року


Народилася Тетяна Анатоліївна ГАРЬКАВА (30 жовтня 1963, смт Петриківка, Петриківського району, Дніпропетровської області) — український художник, педагог, Заслужений майстер народної творчості України, Народний майстер петриківського розпису, віце-президент громадської організації «Асоціація майстрів народного мистецтва України». Член Національної спілки художників України з 1990.

У 1974-1978 роках вчилася у Петриківській дитячій художній школі ім. Т. Я. Пати (вчителі — Ф. С. Панко, Латун О. І.); 1978-1982 — навчання у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Є. В. Вучетича; 1982 — учениця петриківського розпису Заслуженого майстра народної творчості України Ф. С. Панка; 2007-2010 — навчання в Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара, факультет «Українська філологія та мистецтвознавство».

1983-2000 — майстер петриківського розпису в експериментальному цеху Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду (с. Петриківка); 1983-1990 — викладач Петриківської дитячої художньої школи; 2000 — майстер Петриківського розпису в центрі народного мистецтва «Петриківка». З 2004 — викладач спецдисциплін (образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва) в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, доцент кафедри образотворчого мистецтва та дизайну Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.