30 апреля -Музей українського живопису

30 апреля

Родился Франческо ПРИМАТИЧЧО (30 апреля 1504, Болонья – 1570, Париж) – итальянский живописец, архитектор и скульптор.

Один из крупнейших представителей итальянского и французского маньеризма. Был известен под прозвищем Болонец. Учился в Мантуе у Джулио Романо. Испытал влияние итальянских маньеристов 16 века Пармиджанино и Россо.

С 1532 Приматиччо вместе другими художниками и скульпторами из Италии работал при дворе французского короля Франциска I над украшением замка Фонтенбло. В 1541 после самоубийства Россо Фьорентино стал главным руководителем работ в Фонтнебло. Этот пост он занимал и при последующих королях вплоть до Карла IX Валуа. Оказал большое влияние на развитие французской живописи («школа Фонтенбло»).

Франческо Приматиччо, будучи одновременно живописцем и скульптором, при украшении зданий создавал сложные декоративные композиции, состоящие из живописи и рельефов из искусственного мрамора («стукко»). В конце жизни занялся архитектурой (часовня Валуа в аббатстве Сен-Дени).

«Похищение Европы»


Народився Луїджі АДЕМОЛЛО (30 квітня 1764, Мілан — 11 лютого 1849, Флоренція) — італійський художник.

Луїджі Адемолло навчався в Академії мистецтв Брери, де працювами такі митці як Джуліо Трабаллезі, Джокондо Альбертоллі та Джузеппе П'єрмаріні. 1783 року він поїхав з міста, працював у Римі та Флоренції. В 1792 році він одружився із Маргарет Чімбалі Феррара у Римі й у них було декілька дітей. В основному Луїджі малював фрески із біблійними сценами зі Старого та Нового Завітів. 1789 року його було призначено професором Флорентійської академії мистецтв. Він працював художником у театрах, малював театральні завіси. Луїджі допомагав писати фрески Королівської капелли у Палаццо Пітті та у церквах Сантіссіма-Аннунціата й Сант-Амброджо.

«Автопортрет» «Сцени з римської історії». Палаццо Дукале, Лукка. 1820-ті


Народився Франц фон ДЕФРЕГГЕР (30 квітня 1835, Едерхоф біля Штронаха, Східний Тироль — 2 січня 1921, Мюнхен) — австрійський художник жанрового та історичного живопису, представник мюнхенської школи образотворчого мистецтва.

Походив із селян. Відвідував у Мюнхені підготовчий клас Королівської школи художніх промислів з викладачем Германом Діком. Витримав вступний іспит до мюнхенської Академії образотворчих мистецтв. Здійснивши подорож до Парижа, де він самостійно займався малюнком людського тіла і ґрунтовно вивчив музеї, художні колекції та майстерні, 1865 року Дефреггер повернувся в Мюнхен і працював над своїми ескізами.

Роботи Дефреггера швидко завоювали успіх у публіки. З 1878 по 1910 роки Франц Дефреггер обіймав у мюнхенській Академії образотворчих мистецтв посаду професора історичного живопису в класі композиції. Серед його учнів були Ловіс Корінт, Гуго Енгель. Дефреггеру особливо подобався портрет, роботи на теми селянського побуту, а також драматичні сцени боротьби Тіролю за свободу 1809 року. У 1883 р. Дефреггеру був присвоєний дворянський титул, ще за життя він був нагороджений численними призами та нагородами.

«Браконьєри на відпочинку»


Родился Цукиока Ёситоси (Тайсо Ёситоси) (30 апреля 1839, Эдо, Япония — 9 июня 1892, Токио) — японский художник. Известен как последний великий мастер Укиё-э, японской гравюры на дереве.

Его карьера охватывает две эпохи — последние годы феодальной Японии и первые годы современной Японии после реставрации Мэйдзи. Как и многие другие японцы, он интересовался новыми вещами, привнесёнными из остального мира, однако, со временем, его всё больше стала волновать потеря многих аспектов традиционной японской культуры, среди которых традиционная гравюра по дереву. В то время как Япония адаптировала западные методы репродукции искусства, такие как фотография и литография, он работал в старой манере. В Японии, которая отказывалась от своего прошлого он, практически в одиночку, сумел поднять искусство Укиё-э на новый уровень.

«Соревнование могучих Магов»


Народився Еліо САЛЯ (30 квітня 1864, Мілан, Австрійська імперія — 10 січня 1920, Мілан, Королівство Італія) — італійський скульптор. Майстер декоративної скульптури і портретист, що з кінця 19 ст. працював у Києві (разом з двома своїми братами — художником і ліпником).

До Російської імперії потрапив у 2-й половині 1890-х років, коли був запрошений для виконання оздоблення великокняжого палацу у Санкт-Петербурзі. Невдовзі переїздить разом із двома братами до Києва. У Києві оздоблює найголовніші споруди, що зводяться в той час — Міський музей та костел.

Багато співпрацював із відомим архітектором В. В. Городецьким. Італієць виконав для нинішнього Національного художнього музею фронтонну композицію, фігури левів при вході і грифонів на кутах будинку (1902). Потім Саля оздоблював споруджену за проектом того ж В. В. Городецького караїмську кенасу на Ярославовому Валу, 7 (тепер тут — Будинок актора). Та найбільше вразили сучасників скульптурні роботи Саля на Будинку з химерами (вул. Банкова, 10). Як декоративні елементи він використовував виконані з цементу зображення різних звірів (голови слонів, оленів, носорогів, гігантських жаб), риболовецьких сітей серед хвиль.

Крім того, оздоблював будинок Державного банку, тепер Національного банку України (1902–1905), декори караїмської кенаси; йому ж належить портрет дівчини (1903-05, мармур). Оздоблював Миколаївський костьол (вул. Велика Васильківська, 75), головний корпус Київського політехнічного інституту, будинок Міського театру (нині — Національна опера України), Костел Воздвиження Святого Хреста у Фастові та інші.

Водночас із творчою діяльністю працював викладачем скульптури у Художньому училищі та викладав у 1-му Комерційному училищі. 1914 року залишив Київ. Помер 1920 року у передмісті Мілана.

Роботи Е.Саля на будинку НХМУ Будинок з хімерами


Родился Филипп Алексис де ЛАСЛО (30 апреля 1869, Будапешт — 22 ноября 1937, Лондон) — художник-портретист венгерско-еврейского происхождения, прославившийся многочисленными портретами европейской аристократии и членов монархических фамилий (при жизни его называли «последним придворным портретистом»).

В молодые годы занимался фотографией и начал обучаться живописи, поступив в венгерскую Национальную академию искусств, где его наставниками оказались известные художники Берталан Секей и Карой Лотц. Позже продолжил обучение в Мюнхене и Париже. Портрет папы Льва XIII кисти Ласло был удостоен большой золотой медали на парижской Всемирной выставке 1900 года.

В 1900 году Ласло женился на Люси Мэделин Гиннес, представительнице богатого и древнего ирландского рода Гиннесов. Впервые они встретились в Мюнхене в 1892 г., но несколько лет им было запрещено видеться друг с другом. Дружеские и семейные связи Люси, без сомнения, способствовали упрочению репутации её мужа и получению им заказов. Пара имела шесть детей, большинство из которых сочеталось браком с членами аристократических британских родов.

В 1903 году Ласло переехал из Будапешта в Вену, а в 1907 году перебрался в Англию. Лондон оставался его домом до конца жизни, хотя художник чрезвычайно много путешествий по миру для выполнения заказов. Удостоился огромного числа почестей и наград.

Автопортрет,1911 «Сын художника», 1917


Народився Ігор Васильович ПАНИЧ (30 квітня 1919, с.Іванівка Полтавської обл. - 1990) - український живописець. Заслужений художник України (1972). Творчу діяльність Ігор Панич почав після Другої світової війни. Навчався в Харківському художньому інституті (1950) у С. Прохорова і О. Кокеля. Працював у станковому живопису. Починаючи від 1951 року, взяв участь в більш ніж у 20 виставках. Член Спілки художників України від 1972 року. Лауреат премії імені «Молодої гвардії». Роботи Ігоря Панича знаходяться в багатьох музеях, в тому числі в Луганському художньому музеї, а також в приватних колекціях України, США, Великобританії, Канади та інших країн світу.

«Біля криниці»


Родился Николай Иванович АНДРОНОВ (30 апреля 1929, Москва — 10 ноября 1998, Москва) — русский художник, живописец, один из основоположников сурового стиля. Народный художник Российской Федерации с 1996 года.

Родился в семье профессора математики. С 1943 по 1948 год учился в средней художественной школе в Москве. В 1948 году переехал в Ленинград и поступил в институт живописи, скульптуры и архитектуры имени И. Е. Репина. В 1951 году впервые принял участие в групповой выставке произведений ленинградских художников. Продолжил обучение в Московском художественном институте имени В. И. Сурикова, где его учителем стал Дмитрий Мочальский. Окончил институт в 1954 году.

В 1958 году вступил в Московский Союз художников. В 1960 году работал в Сибири. В 1962 году на выставке «30 лет МОСХа» в Манеже представил картину «Плотогоны». Картину объявили примером «злостного формализма». Андронова исключили из Союза художников, и он уехал в Вологодскую область, в село Ферапонтово возле знаменитого монастыря. В 1967 году совместно с В. Элькониным и А. Васнецовым создал мозаику на фасаде киноконцертного зала «Октябрь» в Москве. Впервые участвовал в зарубежной выставке, в Париже, затем (в 1970 году) в Праге. В 1968 году подписал «Письмо 120» в защиту Александра Гинзбурга. В 1974 году в музее-усадьбе «Абрамцево» состоялась первая персональная выставка Андронова. С 1976 по 1988 год был председателем секции монументальной живописи МОСХ. В 1979 году получил Государственную премию СССР за мозаику «Человек и печать» в интерьере здания газеты «Известия», выполненную совместно с А. Васнецовым.

«Плотогоны», 1960-1961. Государственная Третьяковская галерея, Москва


В апреле 2007 года в одном из музеев города Милуоки (штат Миннесота, США) посетителем было повреждено полотно «Триумф Давида» итальянского мастера Оттавио Ваннини, датированное 1640 годом. Мужчина, увидев картину, стукнул по ней кулаком, пробив большую дыру; затем, сорвав полотно со стены, начал топтать его ногами. В свое оправдание 21-летний американец Тимоти Кубена, задержанный на месте преступления, сказал, что «сильно расстроился и рассвирепел при виде Голиафа». Охрана музея не успела вмешаться и сохранить полотно стоимостью 300 тысяч долларов.

Оттавио Ваннини "Триумф Давида" (1640 год)