30 марта -Музей українського живопису

30 марта

Народився Франсіско Хосе де ГОЙЯ-і-ЛУСЬЄНТЕС (30 березня 1746, Фуендетодос, поблизу Сарагоси - 16 квітня 1828, Бордо) - видатний іспанський художник і гравер, один з найбільш яскравих майстрів епохи романтизму.

Народився в сім'ї майстра-позолотника, у невеликому селі на півночі Іспанії. Коли сім'я переїхала в Сарагосу, 13-річний Франсіско став учнем у місцевого художника Хосе Лусан-і-Мартінеса, у якого головним чином копіював гравюри. У 19 років Гойя перебрався в Мадрид, але провалився на конкурсі в Королівську Академію красних мистецтв Сан Фернандо. Він їде в Рим і в 1771 році бере участь у конкурсі Пармской академії мистецтв, де отримує другу премію і докори за «різкі тони».

Художник повертається до рідної Сарагоси. Йому довіряють створення фресок для церкви Нуестра Сеньйора дель Пілар. Робота Гойї отримує високу оцінку, його починають запрошувати для розписів інших церков і палаців. Гойя одружується на Хосефі, сестрі придворного художника Франсіско Байєу, і переїжджає в Мадрид. За протекцією Байєу Гойя отримав замовлення від Королівської мануфактури на картони для шпалер із зображенням сцен з іспанського життя. Це робота займає його на кілька років, і надалі він не раз буде виконувати замовлення Королівської мануфактури.

« Розп'яття», 1780. Музей Прадо, Мадрид

У 1780 році Гойю за картину «Розп'яття» прийняли в Королівську академію Сан-Фернандо, а в 1786 його запросили до двору Карла III. Незабаром на трон зійшов Карл IV, який подарував йому почесний титул придворного художника. Гойя стає модним художником-портретистом, його роботи затребувані і церквою. У 1791 році Гойя познайомився з герцогинею Альба, яка стала його покровителькою і, можливо, коханкою.

«Портрет герцогині Альба», 1797

Але важка хвороба ледь не обірвала життя живописця, після чого у нього ослаб зір, він повністю оглух. У його роботах стали з'являтися дивні, гротескні образи. Він створює серію офортів «Капрічос», де реальне переплітається з фантастичним, кожен малюнок супроводжується авторським коментарем, що висміює боягузтво, лицемірство, хитрість, жорстокість тощо.

« Сон розуму породжує чудовиська». З циклу «Капрічос»

У 1795 році після смерті шурина Франсіско Байєу, Гойя був обраний директором відділення живопису в Академії Сан-Фернандо з платнею в 4000 реалів. 31 жовтня 1799 року збулася багаторічна мрія Франсіско Гойї - його призначили першим придворним художником з платнею в 50 000 реалів на рік. Серед робіт художника цього часу виділяються дві роботи - «Маха одягнена» і «Маха оголена», чутки про які розбурхали весь Мадрид.

«Маха одягнена». Музей Прадо, Мадрид

«Маха оголена». Музей Прадо, Мадрид

До червня 1801 Гойя закінчив знаменитий груповий портрет «Родина короля Карлоса IV», де психологічно достовірно зобразив не тільки всіх членів королівської родини, але і себе за роботою. У наступні роки художник працює майже виключно над портретами, героями яких стають вже не тільки аристократи, але і представники буржуазії.

У 1808 році Іспанія була окупована військами Наполеона, в Мадриді спалахнуло повстання, почалася партизанська війна із загарбниками. Гойя створює видатні жанрові картини «Махи на балконі», «Дівчата, або Лист», «Старі, або Que tal?», «Кузня» та інші. Але найбільш яскравими роботами стали його офорти з циклу «Страхіття війни». Коли Іспанія була остаточно звільнена від французів, Гойя зобразив події Мадридського повстання в двох знаменитих полотнах: «Повстання на Пуерта дель Соль 2 травня 1808 року» та «Розстріл мадридських повстанців в ніч на 3 травня 1808 року».

« Повстання 2 травня 1808 в Мадриді», 1814. Музей Прадо, Мадрид

З Фердинандом VII, який повернулися на престол, стосунки художника не склалися. Гойя продовжує активно працювати - пише як релігійні картини, так і світські портрети, які 70-річному художнику часом стали замовляти діти його колишніх покровителів. У 1816 році він створив нову серію офортів «Тавромахія».

У 1819 Гойя придбав сільський будинок, що став відомий як «Будинок глухого», стіни якого розписав сценами, затаврувавши напасті людства. Побоюючись переслідувань, художник у 1824 році виїхав до Франції, де і провів останні роки життя, не перестаючи напружено працювати - крім занять живописом освоїв техніку літографії, вирізав близько 40 мініатюр зі слонової кістки.

Вже в середині XIX століття творчість Франсіско Гойї знайшла безліч захоплених шанувальників. Життєрадісність і трагізм, реалістичність і гротеск його творів залишаються актуальними і сьогодні.

«Автопортрет» «Родина короля Карлоса IV». 1800-1801. Музей Прадо, Мадрид


Народився Василь Андрійович ТРОПІНІН (30 березня 1776, с. Карпово, Новгородська губернія — 15 травня 1857, Москва) — російський живописець, майстер портрета. Академік Петербурзької академії мистецтв.

Василь Тропінін народився в родині кріпака. Хазяїн, граф Морков, хотів навчити Василя на кондитера, але дізнавшись про його талант до малювання, відправив юнака вільним слухачем до Петербурзької академії мистецтв. Тут він відвідував майстерню портретного живопису С. С. Щукіна. Будучи кріпаком, Тропінін жив у будинку вчителя, тер йому фарби, натягував й грунтував полотна. У Імператорському Ермітажі Василь копіював роботи голландських і фламандських художників, наслідував французькому живописцю Жану-Батисту Грьозу. Перше визнання йому принесла картина «Хлопчик, що тужить за померлою пташкою», яка була представлена на академічній виставці у 1804 році. За цю роботу молодий художник отримав золоту медаль.

Але навчання в Академії закінчити не вдалось. 1804 року граф Морков увозить Тропініна в свій маєток на українському Поділлі. Тут Василю доводиться бути не тільки домашнім художником, та ще й кондитером, і лакеєм, і архітектором. На Україні він остаточно сформувався як художник: «Я мало вчився в Академії, але навчився в Малоросії: я там без відпочинку писав з натури, писав зі всього і зі всіх. І ці мої роботи, здається, найкращі зі всіх, до того часу мною написаних». На Поділля художник буде періодично приїжджати до 1821 року.

«Українець», 1820-ті

1812 року Тропінін разом із родиною графа їде до Москви, де відновлює інтер'єри їхнього будинку, який постраждав від пожежі. У наступні роки він виконав численні портрети, багато в чому спираючись на романтичні традиції мистецтва XVIII століття.

У травні 1823 року 47-річний художник нарешті стає вільним, Рада Академії за картини «Портрет художника Скотнікова», «Мережевниця», «Старий жебрак» обирає його “призначеним в академіки”. Рік потому Василю Андрійовичу надають звання академіка портретного живопису.

Незабаром Тропінін набув слави кращого портретиста Москви, його талант міцніє, в творчості посилюються жанрові мотиви, романтизм поступово поступається місцем реалізму. Он із задоволенням пише портрети не тільки багатих замовників, але і простих людей. Про художника говорили, що він переписав “буквально всю Москву”.

Починаючи з 1833 року Василь Андрійович на громадських засадах займається з учнями публічного художнього класу, що відкрився в Москві (згодом - Московське училище живопису, скульптури і архітектури). У 1843 році Тропініна обирають почесним членом Московського мистецького товариства.

Загалом Тропінін створив понад три тисячі портретів. У своїх роботах він намагався підкреслити типовість героїв, показати їх внутрішню привабливість, сприяв розвитку реалістичних тенденцій у російському портретному живопису.

«Автопортрет» «Мереживниця»


Родился Леон БЕНУВИЛЬ (30 марта 1821, Париж — 16 февраля 1859, Париж) — французский живописец.

Леон Бенувиль вместе со своим братом Жаном Ашилом Бенувилем (1815—1891) брал уроки живописи у Франсуа Эдуара Пико, а потом в 1837 году поступил в школу изящных искусств. Также как и его брат он в 1845 году был удостоен Римской премии.

«Эстер или Одалиска»


Родился Винсент Ви́ллем ВАН ГОГ (30 марта 1853, Грот-Зюндерт, около Бреды, Нидерланды – 29 июля 1890, Овер-сюр-Уаз, Франция) – всемирно известный нидерландский художник-постимпрессионист.

Винсент Ван Гог родился в семье протестантского пастора. О своих детских годах он вспоминал так: «Мое детство было мрачным, холодным и пустым…». В июле 1869 года Винсент устраивается на службу в гаагский филиал крупной художественно-торговой фирмы Goupil & Cie, владельцем которого был его дядя Винсент. В 1873 году его перевели в лондонский филиал компании. Ежедневно имея дело с произведениями искусства, Ван Гог начал разбираться в живописи и ценить ее. Он начал пробовать свои силы в живописи. Новое увлечение негативно повлияло на работу, и в 1876 году Ван Гога уволили из фирмы.

Некоторое время Винсент хотел стать пастором и готовился в Амстердаме к вступительным экзаменам на отделение теологии, затем был миссионером в бедном шахтёрском районе на юге Бельгии.

В 1880 году Ван Гог уехал в Брюссель, где начал посещать занятия в Королевской Академии изящных искусств, однако через год бросил учебу и продолжил занятия, сначала самостоятельно, а затем у своего дальнего родственника, представителя гаагской школы живописи Антона Мауве. Винсент много работал, экспериментировал с красками и смешением различных техник.

Из-за постоянных конфликтов с друзьями и родственниками Ван Гог уехал на север Нидерландов, где поселился в отдельной хижине. Много картин этого периода посвящено крестьянам, их повседневному труду и быту.

«Едоки картофеля», 1885

Отсутствие художественного образования и большие огрехи в технике живописи привели к становлению своеобразного стиля художника. Ван Гог работает в темной живописной гамме, его картины этого периода наполнены гнетущей атмосферой психологической напряженности. Следующую зиму Винсент провел в Антверпене, где обучался в живописном классе при Академии художеств и в частной школе.

В феврале 1886 Ван Гог уехал из Антверпена в Париж к брату Тео, занимавшемуся торговлей произведениями искусства. Художник продолжил занятия живописью, изучал импрессионистов, японскую гравюру, работы Поля Гогена. Его палитра стала светлой, появились чистые краски, динамичный, струящийся мазок. Винсент познакомился с ведущими художниками-импрессионистами, участвовал в их выставках. В свой парижский период Ван Гог создал около 230 картин, наполненных воздухом и сочными красками. Но стиль Ван Гога отличается от других художников, публика его не принимает и не покупает картин Винсента.

«Портрет Папаши Танги», 1887-1888

Ван Гог уезжает на юг, в Арль, где намеревался создать «Мастерскую Юга» – своеобразное братство художников-единомышленников, творящих для будущего. Он сформулировал свое кредо: «Вместо того чтобы пытаться точно изобразить то, что находится перед глазами, я использую цвет более произвольно, так, чтобы наиболее полно выразить себя». Картины художника становятся более динамичными и напряжёнными по своему колориту.

«Спальня Ван Гога в Арле», 1889. Музей д'Орсэ, Париж

25 октября 1888 года в Арль приехал Поль Гоген, но совместная работа не удалась. В конце концов Ван Гог набросился на друга с бритвой в руках. Винсента поместили в психиатрическую клинику, затем в поселение для душевнобольных, где он продолжал работать над своими картинами. Созданная там «Звездная ночь» (1889) поражает своим динамизмом и внутренним напряжением.

Весной 1890 года художник перебрался в Овер-сюр-Уаз, местечко под Парижем, его стиль стал еще более нервным и гнетущим. 27 июля Ван Гог выстрелил себе в грудь из револьвера и умер спустя 29 часов.

После смерти художника в Брюсселе, Париже, Гааге и Антверпене были организованы мемориальные выставки. В ХХ веке Ван Гога признали одним из величайших художников в истории мировой живописи, а его картины прочно заняли первые строки в списке самых дорогих произведений искусства.

«Автопортрет». 1888 «Звёздная ночь», 1889, Музей современного искусства, Нью-Йорк


Родилась Дора ХИТЦ (30 марта 1856, Альтдорф-Нюрнберг — 20 ноября 1924, Берлин) — немецкая художница.

Начала изучать живопись в возрасте 13 лет, в мюнхенской «Женской школе фрау Вебер». В Мюнхене же она на Художественно-индустриальной выставке в 1876 году знакомится с Элизабет цу Вид, будущей королевой Румынии. Элизабет приглашает Дору в Румынию в качестве придворной художницы, где она, кроме прочего создаёт фрески в Музыкальном зале королевского замка Пелеш в Синае.

С 1880 года Д.Хитц живёт в Париже, где учится у художников Эжена Каррьера, Бенджамена Констана и Густава Куртуа. В 1890 году вступает в Общество французских художников, была награждена медалью общества. В 1891 году вступает в импрессионистское Общество Марсова поля. В Бельгии становится членом Королевского бельгийского общества акварелистов. После пребывания во Франции писала в импрессионистской манере.

В 1892-м окончательно переселяется в Берлин, где становится членом «Объединения берлинских художниц и подруг искусства»; выполняет заказы по портретной живописи. В 1894 году открывает женскую художественную школу и художественное ателье на Тиргартен. Была дружна с художниками Максом Бекманом и Кете Кольвиц.

С 1892 по 1921 год — член Союза Берлинских художников. С 1898 года Д.Хитц — одна из основательниц движения Берлинский сецессион.

«Сбор вишен»


Народився Іван Семенович МАКУШЕНКО (Макуха) (30 березня 1867, Лисянка Звенигородського повіту Київської губернії — тепер Черкаської області — 7 червня 1955, Київ) — український художник та педагог.

У 1892–1897 роках як вільний слухач навчався у Петербурзі в Академії Малярства у І. Рєпіна, здобув звання некласного художника. 1900 року за картину «Неділя в Малоросії» присвоєно звання художника. З 1904 працював в Україні, в 1905–1919 викладав у Київській художній школі, з 1934 — у Київському художньому інституті. На своїх картинах зображував життя селян, побут і природу України, рідного краю. Учасник понад чотирьохсот художніх виставок, 50 персональних виставок. Його твори експонувалися в Австралії, Алжирі, Англії, Індії, Іраці, Італії, Канаді, Лівії, Колумбії, Швейцарії, США, Франції, Японії. Виховав ряд художників, серед них — Михайло Козик, Володимир Масик.

«Бабуся з дівчинкою»


Родился Коломан (Коло) МОЗЕР (30 марта 1868, Вена — 18 октября 1918, Вена) — австрийский художник и график, один из основателей Венского сецессиона (1897). Известен также как дизайнер различных предметов: графических работ, включая почтовые марки, витражей, керамики, стекла, мебели.

Учился в Академии изобразительных искусств в Вене. В 1892—1893 годах был учителем рисования детей эрцгерцога Карла Людвига в замке Вартхольц в Райхенау-ан-дер-Ракс. В 1890-е годы Мозер много занимался прикладным искусством, на него оказало большое влияние творчество шотландских модернистов Чарльза Ренни Макинтоша и Маргарет Макдональд Макинтош, а также английское Движение искусств и ремёсел.

Коломан Мозер — один из наиболее значимых представителей югендстиля. На раннем этапе его стиль испытал влияние импрессионизма, позднее творчество Мозера находилось под сильным влиянием Фердинанда Ходлера. Самое большое художественное собрание Коломана Мозера находится в Музее Леопольда в Вене.

«Венера в гроте», 1915, Музей Леопольда, Вена


Родился Марти́н РАМИРЕС (30 марта 1895, Тепатитлан-де-Морелос — 12 февраля 1963, США) — американский художник-самоучка мексиканского происхождения, представитель наивного искусства.

Был женат, отец четверых детей. Около 1925 года перебрался в США, работал на железной дороге. Потерял дар речи. Преследуемый галлюцинациями, был в 1931 арестован в Лос-Анджелесе, помещен в психиатрическую больницу города Стоктон c диагнозом параноидальная шизофрения.

С 1945 года Рамирес начал рисовать. В 1948 переведен в больницу в Абёрне, Калифорния. Здесь его рисунки обнаружил и оценил преподаватель университета в Сакраменто, психолог и художник-любитель Тармо Пасто. Он начал снабжать пациента материалами для рисования и показал его работы своим друзьям-галеристам. Начиная с 1951 последовали выставки работ художника в Сакраменто, Чикаго, Нью-Йорке и других городах. Мартин Рамирес умер в психбольнице от воспаления легких.

В январе — апреле 2007 Американский музей фольклорного искусства показал большую ретроспективную выставку работ Рамиреса.



Родился Ладо́ (Владимир) Давидович ГУДИАШВИЛИ (30 марта 1896, Тифлис — 20 июля 1980, Тбилиси) — грузинский живописец, график и монументалист, педагог, профессор. Народный художник СССР (1972). Герой Социалистического Труда (1976). Лауреат Государственной премии Грузинской ССР им. Руставели (1965, первое награждение).

Родился в семье железнодорожного служащего. В возрасте 14 лет поступил в художественное училище, после его окончания работал учителем рисования в школе. В 1915 году в Тифлисе прошла его первая персональная выставка, немедленно сделавшая ему имя в художественных кругах Грузии. Работал сразу как художник и график. На прошедшей в 1919 году выставке грузинского искусства было выставлено более пятидесяти его картин и акварелей.

Между 1915 и 1918 годом познакомился с творчеством Нико Пиросманишвили, оказавшим глубочайшее влияние на его собственную художественную манеру. В 1919 году вместе с художниками Давидом Какабадзе и Шалвой Кикодзе отправился в Париж, где прожил шесть лет, посещая академию Ронсона и часто выставляя свои работы. Выставки Гудиашвили прошли не только в Париже, но и в Марселе, Лионе и Бордо, а позже в Лондоне, Риме, Брюсселе, Амстердаме, Берлине и Нью-Йорке.

Ладо Гудиашвили с трудом переносил жизнь вдали от Грузии и в 1925 году вернулся в Тбилиси. В 1945 году Гудиашвили расписал алтарь церкви Кашвети в Тбилиси. За это он был в 1946 г. исключён из ВКП(б) и уволен с работы из художественной академии в Тбилиси, где он преподавал с 1926 года.

«Автопортрет», 1950 «Выходной в Грузии», 1925


30 березня 1955 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про передачу уряду Німецької Демократичної Республіки картин Дрезденської галереї, вивезених в СРСР у 1945 році.

Перед передачею на виставці в Москві було експоновано 515 кращих творів із колекції галереї. У 1955 році Дрезденській картинній галереї передали 1240 врятованих шедеврів, а у 1958 році, до святкування 400-річчя заснування Дрезденських музеїв (1960), відбувся другий етап передачі творів, які перебували на реставрації в СРСР.

Значна частина цих картин - 478 - була відреставрована в Києві в Державній науково-дослідній реставраційній майстерні УРСР. Серед відреставрованих картин була робота Петера Пауля Рубенса «Стара з жаровнею». Як записано в реставраційному паспорті 1946 року, картина перебувала в загрозливому стані через викривлення, злами і розходженняі дощок, що тягнуло за собою розрив і випадання фарбового шару. Зі зворотнього боку спостерігалося повсюдне пліснявіння дощок.

У Києві були відреставровані роботи багатьох прославлених художників, таких як: Шарль Лебрен, Петер Пауль Рубенс, Лукас Кранах Молодший, Лукас Кранах Старший, Альбрехт Дюрер і ін.

Галерея старих майстрів, Дрезден Рубенс. «Стара з жаровнею». 1617-1618, дошка, олія, 116 х 92 cм