3 июля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

3 июля

3 липня 1468 року в Дамме святкова процесія зустрічала молодих - тридцятип'ятирічного герцога Бургундії Карла Сміливого і двадцятидвохрічну принцесу Маргариту Йоркську. Вони постали перед вівтарем, а після вінчання все вирушили в Брюгге, де і повинні були пройти основні урочистості. Художник Гуго ван дер Гус брав участь як декоратор в оздобленні міста Брюгге з нагоди весілля.

Гуго ван дер ГУС (бл. 1420 — 1425 — 1482) — фламандський художник. Народився в Генті або в містечку Тер Гус у Зеландії. Входив у гільдію св. Луки. У 1467 році став майстром гільдії, а в 1473–1476 був її деканом у Генті. Працював у Генті, а від 1475 року в августинському монастирі Родендале поблизу Брюсселя. Там у 1478 прийняв чернечий сан. Останні роки його були затьмарені душевною хворобою. Однак він продовжував працювати, виконував замовлення на портрети.

Продовжив художні традиції нідерландського живопису першої половини XV століття. Творча біографія має безліч прогалин, оскільки жодна з картин не датована художником і не підписана ним. Найвідоміший твір — великий вівтарний образ «Поклоніння пастухів», або «Вівтар Портінарі», який був написаний бл. 1475 року на замовлення Томмазо Портінарі — представника банку Медічі в Брюгге. Гуго ван дер Гус мав глибокий вплив на флорентійських живописців Доменіко Гірландайо, Леонардо да Вінчі та ін.

«Поклоніння пастухів» («Вівтар Портінарі»), бл. 1475 р. 253 x 586 см.


Народився Джон Сінглтон КОПЛІ (3 липня 1738, Бостон - 9 вересня 1815, Лондон) - американський і англійський художник XVIII століття, майстер портретного та історичного живопису.

Виріс у родині художника П. Пелема, в дитинстві багато часу присвячував копіюванню гравюр. В середині 1760-х Джон Коплі вже був відомим в Новій Англії портретистом. Його реалістичні портрети з елементами натюрмортів вражали сучасників своєю свіжістю і щирістю. У Бостонському музеї виставлені роботи пензля Д. Коплі цього періоду - портрети Поля Ревіра (1768), Н. Герда (1765-1766).

У 1866 Джон послав до Лондона на виставку свою картину «Генрі Пелем (Хлопчик з білкою)», яка отримала схвальні відгуки. У 1774 році Коплі їде в Європу, де вивчає живопис Відродження та бароко. Він поселяється з сім'єю у Лондоні, де близько сходиться з іншим американським художником Б. Вестом. Під його впливом Коплі звертається до історичного жанру. У 1799 році Коплі стає членом Королівської Академії мистецтв.

«Автопортрет» «Маленька леді з птахом і собачкою»


Народився Йоганн Фрідріх ОВЕРБЕК (3 липня 1789, Любек - 12 листопада 1869, Рим) - німецький художник, графік та ілюстратор. Народився в сім'ї потомствених любекських юристів. Батько Фрідріха, Християн Адольф Овербек, крім юридичної діяльності був каноніком, засідав в міському сенаті, займав посаду бургомістра і писав вірші.

Від 1804 до 1806 року Овербек навчався малюванню у Йозефа Ніколауса Перуа. У 1806-1810 рр. він продовжив освіту у Віденській академії образотворчих мистецтв. У 1810 році Овербек, який був незадоволений академічним навчанням, в якому переважав класицизм, кинув академію і разом з Францем Пфорром і Людвігом Фогелем відправився в Рим.

Ще у Відні в 1809 Овербек і його друзі створили за зразком середньовічної гільдії Св. Луки "Союз Луки» - творче об'єднання художників, які присвятили себе християнському оновленню мистецтва крізь призму нового прочитання старого італійського та німецького мистецтва. До союзу приєдналися Філіп Фейт і Петер фон Корнеліус. У квітні 1813 року Овербек перейшов у католицизм.

Цикл фресок для Будинку Бартольді в Римі

Спочатку художників іронічно називали «назарейцями» через їх зачіски, проте пізніше ця назва повсюдно утвердилася як назва напрямку мистецтва. Група отримала визнання в 1816-17 рр., виконавши розпис Будинку Бартольді – резиденції прусського посла Якоба Людвіга Саломона Бартольді. Фрідріх Овербек і Петер Корнеліус вважаються основними представниками мистецького спрямування, яке намагалося відновити німецький живопис в релігійному дусі.

Овербек відзначений багатьма нагородами: почесний член римської Академії Св. Луки, член віденської Академії, Орден св. Михайла за заслуги перед Баварією, член флорентійської Академії, член берлінської Академії, член Академії мистецтв Антверпена. Роботи Овербека складають основу любекського Музею Бенхаус.

«Автопортрет з родиною».
Бл. 1820 р. Музей Бенхаус, Любек
«Італія і Німеччина», 1811-1828. Нова пінакотека. Мюнхен


Народився Йосип Євстахійович КРАЧКОВСЬКИЙ (3 липня 1854, Варшава - 18 квітня 1914, Канедабія на озері Комо, Італія) - живописець-пейзажист польського походження. Академік ІАМ.

Народився в міщанській родині. Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі почав відвідувати з 1871 року як вільний учень; головним його наставником був професор барон М. К. Клодт. У 1878 був удостоєний малої золотої медалі за картину «Ранок», а в наступному році - великої золотої медалі і звання художника 1 ступеня за картину «Вечір».

У 1880 був відправлений на казенний рахунок за кордон для подальшого вдосконалення. Відвідав Берлін, Дюссельдорф, Мюнхен, Мілан і Мадрид, жив у Парижі. У 1884 за свої роботи, виконані за кордоном, був визнаний академіком; з того часу жив і працював у Санкт-Петербурзі. Викладав у Художній школі Товариства заохочення художників (ТЗХ). Здійснював поїздки в Україну, на Волгу, від 1908 щорічно навесні і восени працював в Криму, Італії і Франції. У 1913 році він вступив до Товариства ім. А. І. Куїнджі.

Персональні виставки Крачковського відбулися в 1902 в Петербурзі (в залах ТЗХ) і в 1908 році - в Парижі (галерея «Пті») і Ніцці

В.І.Суриков «Портрет Йосипа Крачковського». 1884 «Український вечір», 1889


Народився Амбруаз ВОЛЛАР (3 липня 1866, Сен-Дені, о.Реюньон - 21 липня 1939, Версаль) - один з провідних торговців творами мистецтва (маршанов) в Парижі наприкінці XIX - поч. XX ст. Він підтримував як фінансово, так і морально велику кількість знаменитих і невідомих художників, включаючи Сезанна, Майоля, Пікассо, Руо, Гогена, Ван Гога, Шагала... Був відомий також як колекціонер і видавець. Автор біографій Сезанна, Дега і Ренуара.

Син нотаріуса, Амбруаз народився і виріс у французькій колонії Реюньйон, навчався юриспруденції в Парижі, підробляючи в роки навчання клерком у арт-дилера. У 1893 Воллар засновує свою власну арт-галерею Rue Laffitte, що стала потім центром паризького ринку сучасного мистецтва. Тут Воллар влаштовує свої перші великі виставки: після Мане та інших був Гоген, перша посмертна виставка Ван Гога (4-30 червня 1895), організовує першу персональну виставку Сезанна, у 1904 - аналогічно Матісса. Таким чином, Воллар «відкриває» цих майстрів.

Його зовнішність і манери часто описували нещадними словами: «велика, різка, брутальна людина» з «потупленим поглядом». При цьому він був досить нещадним бізнесменом, який набув свої статки завдяки девізу «купуй дешево - продавай дорого». Одним з найгучніших успіхів Воллара вважається його покупка робіт Сезанна. У абсолютно невідомого художника за копійки він придбав всю майстерню (бл. 150 робіт). І після цього зробив йому ім'я. У Гогена, що жив на Таїті, Воллар оптом викупив всі зроблені ним там роботи. Художник отримав кошти для продовження свого самотнього життя ...

Воллар загинув в автомобільній катастрофі в 1939 у віці 73-х років, не залишивши прямих спадкоємців. Його колекція згідно із заповітом була розподілена між далекими родичами і близькими друзями.

Портрети Воллара, який був для своїх художників не тільки арт-дилером, а й другом, часто писали провідні французькі майстри живопису.

Огюст Ренуар. Портрет Амбруаза Воллара. 1908.
Інститут мистецтва Курто. Лондон
Пабло Пікассо. Портрет Амбруаза Воллара, 1910.
Москва, Державний музей образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна


Народився Юліан БУЦМАНЮК (3 липня 1885, с. Сморжів, Австро-Угорщина (нині Львівської обл.) - 30 грудня 1967, Едмонтон, Канада) - український художник-монументаліст, педагог, професор.

Народився в сім'ї сільського вчителя. У дитинстві відвідував художню школу. У 1907 році починаючий художник розписав церкву в селі Конюхи на Бережанщині. Розписи справили велике враження на настоятеля храму Ксенофонта Сосенка, родича відомого художника Модеста Сосенка. Сосенко взяв Буцманюка в учні і помічники при розпису храмів. У 1910 році Буцманюк самостійно розписав каплицю при храмі монастиря Різдва Христового у Жовкві. Незабаром Юліан, при протекції Сосенка і фінансовій підтримці митрополита Андрея (Шептицького), був зарахований до Академії витончених мистецтв у Кракові. До початку Першої світової війни Буценко закінчив навчання і подорожував по Італії, знайомлячись з творами великих художників минулого. У 1914 році Буцманюк вступив до легіону Українських січових стрільців, а пізніше - до Української галицької армії, кілька разів був поранений.

Листівка «На спомин головних боїв Українського легіону 1914-18», 1918

Після війни навчався в Празі в Академії образотворчих мистецтв. Від 1927 року викладав малювання у Львові у товаристві «Рідна Школа», займався живописом. В середині 1930-х рр. розписав велику церкву Різдва Христового у Жовкві.

У 1939 році Буцманюк з сім'єю, рятуючись від радянських військ, переїхав до Кракова, де під час війни працював редактором українського видавництва. Після Другої світової - переїхав до Мюнхена, а в 1950 році виїхав до Канади - розписувати український кафедральний собор Св. Йосафата в Едмонтоні. Там він продовжував свої роботи в монументальному сакральному мистецтві, писав картини, заснував художню студію, якою керував до самої смерті у віці 83 років.

Картини Юліана Буцманюка, які зберігалися в Львівському музеї, разом з творами багатьох інших українських художників в 1952 році були спалені під час боротьби з «націоналізмом».

«Автопортрет», 1952
 «Проповідь Івана Вишенського», розпис з монастиря Різдва Христового у Жовкві 



Родился Павел Петрович СОКОЛОВ-СКАЛЯ (3 июля 1899, Стрельна Петербургской губ. – 3 августа 1961, Москва) – советский живописец и график, мастер панорам и диорам. Народный художник РСФСР (1956). Действительный член Академии художеств СССР (1949). Лауреат двух Сталинских премий (1942, 1949).

В 1914–1918 годах учился в студии И. И. Машкова в Москве. В Гражданской войне не участвовал. С 1926 года Соколов-Скаля являлся членом Ассоциации художников революционной России (АХРР), с 1949 года – действительным членом Академии художеств СССР.

Соколов-Скаля был известен своими картинами на историко-революционные и батальные темы (триптих «Щорс», «Таманский поход», «Освобождение Калуги», «Иван Грозный в Ливонии», «Штурм Зимнего дворца», «Краснодонцы»). В его мастерской были созданы огромные панно, над которыми трудилась целая бригада художников («Взятие Зимнего дворца», 1939, «Первая Конная армия в тылу у Врангеля», 1937, диорама). Немало картин художник посвятил прославлению И. В. Сталина («И. В. Сталин на Царицынском фронте», 1938–1939, «И. В. Сталин на оборонительных рубежах», 1947, «И. В. Сталин в Туруханской ссылке в 1916 году», 1949). В послевоенные годы участвовал в восстановлении панорамы «Оборона Севастополя».

Как график Соколов-Скаля создал целый ряд известных плакатов, особенно активно работал над ними в период Великой Отечественной войны: «Да здравствует 1 мая» (1928), «Стой. Последнее предупреждение» (1929), «Поезд идет от ст. Социализм до ст. Коммунизм» (1939), «На земле и над землей мы зажмем врага петлей!» (1941), «России двинулись сыны» (1942). Павел Петрович также работал театральным художником, создавал иллюстрации к сказкам, преподавал.

«2-й съезд Советов» (фрагмент). 1953


Народився Олександр Степанович РЄЗНИК (3 липня 1963 с.Городковка Вінницькій обл.) - дніпровський живописець і графік з яскраво вираженою творчою індивідуальністю, автор робіт філософсько-притчевого змісту.

Олександр Рєзник закінчив Дніпропетровське художнє училище та Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (1995, педагоги за фахом В.Чеканюк і М.Стороженко). Виставкову діяльність розпочав у 1985 році. У 1994 році в Національному художньому музеї України в м. Києві відбулася його перша персональна виставка. З 2002 р. - член Національної спілки художників України. З 2008 року - член правління Дніпропетровської організації НСХУ.

У 2008 році був нагороджений мистецькою премією ім. Ф. Решетнікова (живопис) за роботи «Кулебівська мадонна», «Натюрморт» і «Селянське весілля». Роботи Олександра Резника знаходяться у зібраннях Національного художнього музею України, Дніпропетровського художнього музею, Музею українського живопису, м.Дніпро та інших колекціях в Україні та за кордоном.

«Кулебівська мадонна»


Народилася Емін ТРЕЙСІ (3 липня 1963) — англійська художниця, одна з найбільш відомих представниць групи «Молоді британські митці» (англ. Young British Artists).

По матері Емін Трейсі походить з впливових циганських кланів Ходжкінс і Босвел, батько- турок-кіпріот. Має скандальну славу. Безліч публікацій у пресі викликані її виступами у п'яному стані по телебаченню та інсталяцією «Моє ліжко» , презентованою в 1999 році на виставці премії Тернера (інсталяція являла собою неприбране брудне ліжко, навколо якого були розкидані особисті речі, включаючи закривавлену білизну і використані презервативи).

«Моє ліжко», інсталяція. 1999

Художниця працює в різних жанрах: скульптура, шиття, живопис, інсталяція. У березні 2007 року Трейсі Емін стала членом Королівської Академії мистецтв. Виступала з лекціями у Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, у Зас-Фе (Швейцарія), Художній галереї Нового Південного Уельсу в Сіднеї (2010), у Королівській академії мистецтв (2008),, а також в галереї «Тейт Британія» у Лондоні (2005) про зв'язки між креативністю і автобіографією, роль суб'єктивізму та особистих історій у творенні мистецтва.

У грудні 2011 призначена професором малювання у Королівській академії; поруч з Фіоною Рей вона є одною з перших двох жінок-професорів з дня заснування Академії у 1768 році.