3 июля -Музей українського живопису

3 июля

3 липня 1468 року в Дамме святкова процесія зустрічала молодих - тридцятип'ятирічного герцога Бургундії Карла Сміливого і двадцятидвохрічну принцесу Маргариту Йоркську. Вони постали перед вівтарем, а після вінчання все вирушили в Брюгге, де і повинні були пройти основні урочистості. Художник Хуго ван дер Гус брав участь як декоратор в оздобленні міста Брюгге з нагоди весілля.

Гуго ван дер ГУС (бл. 1420 — 1425 — 1482) — фламандський художник. Народився в Генті або в містечку Тер Гус у Зеландії. Входив у гільдію св. Луки. У 1467 році став майстром гільдії, а в 1473–1476 був її деканом у Генті. Працював у Генті, а від 1475 року в августинському монастирі Родендале поблизу Брюсселя. Там у 1478 прийняв чернечий сан. Останні роки його були затьмарені душевною хворобою. Однак він продовжував працювати, виконував замовлення на портрети.

Продовжив художні традиції нідерландської живопису першої половини XV століття. Творча біографія має безліч прогалин, оскільки жодна з картин не датована художником і не підписана ним. Найвідоміший твір — великий вівтарний образ «Поклоніння пастухів», або «Вівтар Портінарі», який був написаний бл. 1475 року на замовлення Томмазо Портінарі — представника банку Медічі в Брюгге. Гуго ван дер Гус мав глибокий вплив на флорентійських живописців: Доменіко Гірландайо, Леонардо да Вінчі та ін.

«Поклоніння пастухів» («Вівтар Портінарі»), бл. 1475 р. 253 x 586 см.


Родился Джон Синглтон КОПЛИ (3 июля 1738, Бостон – 9 сентября 1815, Лондон) – американский и английский художник XVIII века, мастер портретной и исторической живописи.

Вырос в семье художника П. Пэлема, в детстве много времени посвящал копированию гравюр. В середине 1760-х Джон Копли уже был известным в Новой Англии портретистом. Его реалистические портреты с элементами натюрмортов поражали современников своей свежестью и искренностью. В Бостонском музее выставлены работы этого периода кисти Д. Копли – портреты Поля Ревира (1768), Н. Хэрда (1765–1766).

В 1866 Джон послал в Лондон на выставку свою картину «Генри Пелэм (Мальчик с белкой)», получившую самые лестные отзывы. В 1774 году Копли уезжает в Европу, где изучает живопись Возрождения и барокко. Он поселяется с семьей в Лондоне, где близко сходится с другим американским художником Б. Уэстом. Под его влиянием Копли обращается к историческому жанру. В 1799 году Копли становится членом Королевской Академии художеств.

«Автопортрет» «Маленькая леди с птицей и собачкой»


Родился Иоганн Фридрих ОВЕРБЕК (3 июля 1789, Любек — 12 ноября 1869, Рим) — немецкий художник, график и иллюстратор.

Родился в семье потомственных любекских юристов. Отец Фридриха, Христиан Адольф Овербек, помимо юридической деятельности был каноником, заседал в городском сенате, занимал должность бургомистра и писал стихи.

С 1804 по 1806 гг. Овербек учился рисованию у Йозефа Николауса Перуа. В 1806—1810 гг. он обучался в Венской академии изобразительных искусств. В 1810 г. Овербек, недовольный преобладавшим в академическом обучении классицизмом, бросил учёбу и вместе с Францем Пфорром и Людвигом Фогелем отправился в Рим.

Ещё в Вене в 1809 г. Овербек и его друзья создали по образцу средневековой гильдии Св. Луки «Союз Луки» — творческое объединение художников, посвятивших себя христианскому обновлению искусства сквозь призму нового прочтения старого итальянского и немецкого искусства. К союзу присоединились Филипп Фейт и Петер фон Корнелиус. В апреле 1813 г. Овербек перешёл в католицизм.

Цикл фресок для Дома Бартольди в Риме

Изначально художников называли «назарейцами» иронически из-за их причёсок, однако позднее это название повсеместно утвердилось в качестве направления искусства. Группа получила признание в 1816-17 гг., выполнив роспись Дома Бартольди, резиденции прусского посла Якоба Людвига Саломона Бартольди. Фридрих Овербек и Петер Корнелиус считаются основными представителями художественного направления, пытавшегося обновить немецкую живопись в религиозном духе.

Овербек отмечен многими наградами: почётный член римской Академии Св. Луки, член венской Академии, Орден св. Михаила за заслуги перед Баварией, член флорентийской Академии, член берлинской Академии, член Академии художеств Антверпена. Работы Овербека составляют основу любекского Музея Бенхаус.

«Автопортрет с семьёй». Ок. 1820 г. Музей Бенхаус, Любек «Италия и Германия», 1811-1828. Новая пинакотека. Мюнхен


Родился Иосиф Евстафиевич КРАЧКОВСКИЙ (3 июля 1854, Варшава — 18 апреля 1914, Канедабия на озере Комо, Италия) — русский живописец-пейзажист.

Родился в мещанской семье. Императорскую академию художеств начал посещать с 1871 года в качестве вольноприходяшего ученика; главным его наставником был профессор барон М. К. Клодт. В 1878 был удостоен малой золотой медали за картину: «Утро», а в следующем году — большой золотой медали и звания художника 1 степени за картину «Вечер». В 1880 был отправлен на казённый счет за границу для дальнейшего совершенствования. Посетил Берлин, Дюссельдорф, Мюнхен, Милан и Мадрид, жил в Париже. В 1884 за свои работы, исполненные за границей, был признан академиком; с того времени жил и трудился в Санкт-Петербурге. В 1913 году он вошел в Общество А. И. Куинджи.

Персональные выставки Крачковского состоялись в 1902 в Петербурге (в залах ОПХ) и в 1908 году — в Париже (галерея «Пти») и Ницце.

В.И.Суриков «Портрет Иосифа Крачковского». 1884 
«Украинский вечер», 1889


Народився Амбруаз ВОЛЛАР (3 липня 1866, Сен-Дені, о.Реюньон - 21 липня 1939, Версаль) - один з провідних торговців творами мистецтва (маршанов) в Парижі наприкінці XIX - поч. XX ст. Він підтримував як фінансово, так і морально велику кількість знаменитих і невідомих художників, включаючи Сезанна, Майоля, Пікассо, Руо, Гогена, Ван Гога, Шагала... Був відомий також як колекціонер і видавець. Автор біографій Сезанна, Дега і Ренуара.

Син нотаріуса, Амбруаз народився і виріс у французькій колонії Реюньйон, навчався юриспруденції в Парижі, підробляючи в роки навчання клерком у арт-дилера. У 1893 Воллар засновує свою власну арт-галерею Rue Laffitte, що стала потім центром паризького ринку сучасного мистецтва. Тут Воллар влаштовує свої перші великі виставки: після Мане та інших був Гоген, перша посмертна виставка Ван Гога (4-30 червня 1895), організовує першу персональну виставку Сезанна, у 1904 - аналогічно Матісса. Таким чином, Воллар «відкриває» цих майстрів.

Його зовнішність і манери часто описували нещадними словами: «велика, різка, брутальна людина» з «потупленим поглядом». При цьому він був досить нещадним бізнесменом, який набув свої статки завдяки девізу «купуй дешево - продавай дорого». Одним з найгучніших успіхів Воллара вважається його покупка робіт Сезанна. У абсолютно невідомого художника за копійки він придбав всю майстерню (бл. 150 робіт). І після цього зробив йому ім'я. У Гогена, що жив на Таїті, Воллар оптом викупив всі зроблені ним там роботи. Художник отримав кошти для продовження свого самотнього життя ...

Воллар загинув в автомобільній катастрофі в 1939 у віці 73-х років, не залишивши прямих спадкоємців. Його колекція згідно із заповітом була розподілена між далекими родичами і близькими друзями.

Портрети Воллара, який був для своїх художників не тільки арт-дилером, а й другом, часто писали провідні французькі майстри живопису.

Огюст Ренуар. Портрет Амбруаза Воллара. 1908.
Інститут мистецтва Курто. Лондон
Пабло Пікассо. Портрет Амбруаза Воллара, 1910.
Москва, Державний музей образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна


Народився Юліан БУЦМАНЮК (3 липня 1885, с. Сморжів, Австро-Угорщина (нині Львівської обл.) - 30 грудня 1967, Едмонтон, Канада) - український художник-монументаліст, педагог, професор.

Народився в сім'ї сільського вчителя. У дитинстві відвідував художню школу. У 1907 році починаючий художник розписав церкву в селі Конюхи на Бережанщині. Розписи справили велике враження на настоятеля храму Ксенофонта Сосенка, родича відомого художника Модеста Сосенка. Сосенко взяв Буцманюка в учні і помічники при розпису храмів. У 1910 році Буцманюк самостійно розписав каплицю при храмі монастиря Різдва Христового у Жовкві. Незабаром Юліан, при протекції Сосенка і фінансовій підтримці митрополита Андрея (Шептицького), був зарахований до Академії витончених мистецтв у Кракові. До початку Першої світової війни Буценко закінчив навчання і подорожував по Італії, знайомлячись з творами великих художників минулого.

У 1914 році Буцманюк вступив до легіону Українських січових стрільців, а пізніше - до Української галицької армії, кілька разів був поранений. Після війни навчався в Празі в Академії образотворчих мистецтв. Від 1927 року викладав малювання у Львові у товаристві «Рідна Школа», займався живописом. В середині 1930-х рр. розписав велику церкву Різдва Христового у Жовкві.

У 1939 році Буцманюк з сім'єю, рятуючись від радянських військ, переїхав до Кракова, де під час війни працював редактором українського видавництва. Після Другої світової - переїхав до Мюнхена, а в 1950 році виїхав до Канади - розписувати український кафедральний собор Св. Йосафата в Едмонтоні. Там він продовжував свої роботи в монументальному сакральному мистецтві, писав картини, заснував художню студію, якою керував до самої смерті у віці 83 років.

Картини Юліана Буцманюка, які зберігалися в Львівському музеї, разом з творами багатьох інших українських художників в 1952 році були спалені під час боротьби з «націоналізмом».

«Автопортрет», 1952
 «Проповідь Івана Вишенського», розпис з монастиря Різдва Христового у Жовкві 



Родился Павел Петрович СОКОЛОВ-СКАЛЯ (3 июля 1899, Стрельна Петербургской губ. – 3 августа 1961, Москва) – советский живописец и график, мастер панорам и диорам. Народный художник РСФСР (1956). Действительный член Академии художеств СССР (1949). Лауреат двух Сталинских премий (1942, 1949).

В 1914–1918 годах учился в студии И. И. Машкова в Москве. В Гражданской войне не участвовал. С 1926 года Соколов-Скаля являлся членом Ассоциации художников революционной России (АХРР), с 1949 года – действительным членом Академии художеств СССР.

Соколов-Скаля был известен своими картинами на историко-революционные и батальные темы (триптих «Щорс», «Таманский поход», «Освобождение Калуги», «Иван Грозный в Ливонии», «Штурм Зимнего дворца», «Краснодонцы»). В его мастерской были созданы огромные панно, над которыми трудилась целая бригада художников («Взятие Зимнего дворца», 1939, «Первая Конная армия в тылу у Врангеля», 1937, диорама). Немало картин художник посвятил прославлению И. В. Сталина («И. В. Сталин на Царицынском фронте», 1938–1939, «И. В. Сталин на оборонительных рубежах», 1947, «И. В. Сталин в Туруханской ссылке в 1916 году», 1949). В послевоенные годы участвовал в восстановлении панорамы «Оборона Севастополя».

Как график Соколов-Скаля создал целый ряд известных плакатов, особенно активно работал над ними в период Великой Отечественной войны: «Да здравствует 1 мая» (1928), «Стой. Последнее предупреждение» (1929), «Поезд идет от ст. Социализм до ст. Коммунизм» (1939), «На земле и над землей мы зажмем врага петлей!» (1941), «России двинулись сыны» (1942). Павел Петрович также работал театральным художником, создавал иллюстрации к сказкам, преподавал.

«2-й съезд Советов» (фрагмент). 1953


Народився Олександр Степанович РЄЗНИК (3 липня 1963 с.Городковка Вінницькій обл.) - дніпропетровський живописець і графік з яскраво вираженою творчою індивідуальністю, автор робіт філософсько-притчевого змісту.

Олександр Рєзник закінчив Дніпропетровське художнє училище та Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури (1995, педагоги за фахом В.Чеканюк і М.Стороженко). Виставкову діяльність розпочав у 1985 році. У 1994 році в Національному художньому музеї України в м. Києві відбулася його перша персональна виставка. З 2002 р. - член Національної спілки художників України. З 2008 року - член правління Дніпропетровської організації НСХУ.

У 2008 році був нагороджений мистецькою премією ім. Ф. Решетнікова (живопис) за роботи «Кулебівська мадонна», «Натюрморт» і «Селянське весілля». Роботи Олександра Резника знаходяться у зібраннях Національного художнього музею України, Дніпропетровського художнього музею, Музею українського живопису, м.Дніпро та інших колекціях в Україні та за кордоном.

«Кулебівська мадонна»


Народилася Емін ТРЕЙСІ (3 липня 1963) — англійська художниця, одна з найбільш відомих представниць групи «Молоді британські митці» (англ. Young British Artists).

По матері Емін Трейсі походить з впливових циганських кланів Ходжкінс і Босвел, батько- турок-кіпріот. Має скандальну славу. Безліч публікацій у пресі викликані її виступами у п'яному стані по телебаченню та інсталяцією «Моє ліжко» , презентованою в 1999 році на виставці премії Тернера (інсталяція являла собою неприбране брудне ліжко, навколо якого були розкидані особисті речі, включаючи закривавлену білизну і використані презервативи).

«Моє ліжко», інсталяція. 1999

Художниця працює в різних жанрах: скульптура, шиття, живопис, інсталяція. У березні 2007 року Трейсі Емін стала членом Королівської Академії мистецтв. Виступала з лекціями у Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, у Зас-Фе (Швейцарія), Художній галереї Нового Південного Уельсу в Сіднеї (2010), у Королівській академії мистецтв (2008),, а також в галереї «Тейт Британія» у Лондоні (2005) про зв'язки між креативністю і автобіографією, роль суб'єктивізму та особистих історій у творенні мистецтва.

У грудні 2011 призначена професором малювання у Королівській академії; поруч з Фіоною Рей вона є одною з перших двох жінок-професорів з дня заснування Академії у 1768 році.