3 апреля -Музей українського живопису

3 апреля

Видатний іспанський живописець Бартоломе Естебан Мурільйо (1617-1682) зірвався з риштувань під час розпису церкви в Кадісі на 64 році життя.

Він був засновником і першим президентом Севільської академії мистецтв, автором композицій на біблійні теми. Того року Мурільйо вперше відправився прикрашати чуже місто, собор капуцинського монастиря в Кадісі. Працюючи над великою вівтарної картиною "Заручини Святої Катерини", він впав з риштувань. Художника відвезли додому до Севільї, де він і помер 3 квітня. Картину закінчили його учні.

«Заручини Святої Катерини», 1682


Ян Петр МОЛИТОР (настоящее имя — Иоганн Петер Миллер) (1702, близ Кобленца — 3 апреля 1756, Краков) — немецкий художник позднего барокко, с 1730 года живший и творивший в Праге.

Ян Петр Молитор — художник-портретист, писал пейзажи, полотна на сакральные и аллегорические темы. Автор большого количества церковных картин и фресок.

Обучался живописи в Бонне, Берлине и Дрездене. В 1730 году отправился в Богемию и поселился в Праге. Под руководством Вацлава Райнера постигал искусство создания фресок. Перешел в католичество и стал подписать свои картины как Молитор (по лат. Мельник). Был принят в староместское общество художников, с 1734 мастер цеха художников. В 1756 году отправился в Краков, где внезапно умер.

«Цистерцианские монахи» — фреска в зале капитула Осекского монастыря, Северная Чехия.


Родился Леонид Осипович ПАСТЕРНАК (3 апреля 1862, Одесса – 31 мая 1945, Оксфорд) – известный живописец и график, выходец из Одессы. Отец писателя и поэта Бориса Пастернака.

Ицхок-Лейб (согласно документам) Пастернак был одним из шести детей в семье содержателя гостиницы Иосифа (Осипа) Пастернака (Постернака). В 1879–1881 годах он учился в Одесской рисовальной школе, которую закончил с серебряной медалью, но продолжил учебу на медицинском факультете Московского университета. Медиком Леонид не стал, так как через два года перевелся на юридический факультет Новороссийского университета в родной Одессе, где проучился тоже недолго – до 1885 года. В середине 1880-х Пастернак занимался в Мюнхенской академии художеств, брал уроки офорта у И. И. Шишкина.

«Письмо с родины», 1889

Уже его первая серьезная работа «Письмо с родины» (1889) была замечена публикой, картину для своего собрания приобрел П. М. Третьяков. Художник решил поселиться в Москве, участвовал в выставках передвижников, в общем-то чуждых его творчеству, входил в объединение «Мир искусства». С конца 1880-х годов Л. Пастернак начал преподавательскую деятельность, а в 1894 его пригласили преподавать в Московском училище живописи, ваяния и зодчества.

В своих картинах художник пытался зафиксировать «трепет жизни», как бы случайно подсмотренный момент, достигая непосредственности в раскрытии образов. Общее впечатление он ставил выше тщательного выписывания деталей, что роднило его с французкими импрессионистами. В 1890-е Пастернак увлеченно работал в книжной графике – иллюстрировал Лермонтова и Толстого. В 1905 Леонид Осипович стал академиком живописи, двумя годами ранее – членом-учредителем Союза русских художников. Он был одним из ведущих портретистов Москвы, писал портреты Л. Н. Толстого, С. В. Рахманинова, Ф. И. Шаляпина, М. Горького, после 1917 – В. И. Ленина… Толстому художник посвятил целый цикл работ, в том числе картину «Лев Толстой в кругу семьи». Коллективным портретом стала картина «Заседание совета художников – преподавателей Московского училища живописи, ваяния и зодчества»… Большим успехом пользовались небольшие работы Леонида Осиповича из своего семейного быта, скромного и уютного.

В 1921 году Пастернак вместе с женой и дочерьми уехал на лечение в Германию, откуда в СССР уже не вернулся. С 1938 года художник жил в Англии.

«Автопортрет». 1908 «Урок музыки»


3 апреля 1874 года Илья Репин сообщил Павлу Третьякову, что приступил к работе над портретом Ивана Тургенева. Павел Михайлович Третьяков в своей галерее создал целую серию портретов выдающихся деятелей русской культуры. К этому он привлек крупнейших портретистов. Там были Репин и Ге, Крамской и Перов, Серов и другие известные художники. Так возник целый цикл «Большая галерея портретов выдающихся деятелей». В это время Репин жил в Париже на стипендию петербургской Академии художеств.

Портрет писателя вначале понравился и художнику, и модели, но был забракован подругой Тургенева, французской певицей Полиной Виардо. Виардо потребовала начать все сначала на новом холсте. А конечный вариант не пришелся по вкусу уже ни Тургеневу, ни Репину, ни Третьякову, и только другой предприниматель, Савва Мамонтов, согласился купить его, чтобы подарить Румянцевскому музею, откуда позже картина перекочевала в Третьяковскую галерею.

Памятник И. Е. Репину (скульптор М.Г. Манизер) «Портрет писателя Ивана Сергеевича Тургенева», 1874


Родился Фриц ван ден БЕРГЕ (3 апреля 1883, Гент — 23 сентября 1939, там же) — бельгийский художник, писавший свои работы преимущественно в импрессионистском и экспрессионистском стилях.

Фриц ван ден Берге изучал живопись в Художественной академии родного города. После её окончания в 1904 году он приезжает в небольшой фламандский городок Синт-Мартенс-Латем, где образовалась колония живописцев и сложилась своя, художественная Латемская школа. В ранний период своего творчества Ф. ван ден Берге создаётпроизведения в импрессионистской манере. После начала Первой мировой войны он, как и многие другие художники из Синт-Мартенс-Латем, переселяется в Нидерланды. Под влиянием своего старшего друга Густава де Смета ван ден Берге начинает рисовать экспрессионистские работы. В этой творческий период (начиная с 1916 года) художник пишет мрачные, пессимистические полотна.

В 1922 году, после возвращения в Брюссель, художник для своих картин выбирает более светлые тона, их настроение становится более весёлым и радостным. Основной темой его творчества в этот период становится обнажённое женское тело. В 1925 году ван ден Берге переезжает в Гент, где подпадает под художественное влияние сюрреализма. Его работы в конце жизни написаны в фантастических и трагических тонах.

«Вечные скитания бродяги», 1923


Віденський сецесіон (Віденська сецесія) заснований 3 квітня 1897 року Густавом Клімтом, Альфредом Роллером, Коломаном Мозером, Йозефом Гофманом, Йозефом Марією Ольбріхом, Максом Курцвайлем та іншими художниками. Вони поривали з консервативними й помертвілими академічними настановами, які панували у Віденському Будинку художників. Зразками для себе вони оголосили ідеї і образи, розроблені Берлінським та Мюнхенським сецесіонами, сформованими раніше. Девізом Сецесіону став вислів, автором якого був Людвиг Хевезі: "Часу — його мистецтво, мистецтву — його свободу".

Віденська сецесія — австрійський різновид глобального мистецького руху так званої доби «кінця століття» (Fin de siècle). Віденська сецесія спиралася на багатий історичний досвід стилю австрійського бароко, що сформував архітектурний образ Відня. В ній було менше геометризму і більше барокової патетики, декоративності, алегорій. Австрійський різновид стилю ар нуво мав поширення також в Угорщині, Польщі, на західних землях України, в Чехії.

Перша виставка Віденського сецесіону відбулась у 1898 році. Афіша цієї виставки мала зображення двобою Тесея з Мінотавром, за яким спостерігає Афіна. До значних заслуг художньої групи зараховують її виставкову політику, яка дозволила віденській публіці познайомитися із творчістю французьких імпресіоністів. З 1898 року з метою більш широкого розповсюдження своїх ідей група видавала свій власний часопис Ver Sacrum (лат. Весна священна). У 1905 році в спілці пройшов розкол і Густав Клімт разом з деякими митцями вийшов з її складу.

Густав Клімт. Афіша першої виставки Сецесіону, 1898 рік Макс Курцвайль. «Жінка в жовтій сукні», 1899


Народився Дмитро Миколайович ШАВИКІН (3 квітня 1902, Александров, нині Владимирської області РФ — 29 березня 1965, Київ) — український маляр і графік.

Народився у сім'ї залізничника. Від 1915 жив у Києві. Здобув освіту (1922–1928) в Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у класі Миколи Бурачека, Федора Кричевського і головно - Льва Крамаренка. Викладав у Харківському художньому інституті (1930-40 рр.).

Шавикін працював у різних жанрах: настінні розписи, ескізи гобеленів, тематичні пано, пейзажі (серія «Донбас», 1931–1934, «Чайки», «Латаття», «Вечір на Дніпрі»), портрети (Наталі Забіли, Леоніда Первомайського, Івана Врони, Костя Гордієнка; автопортрет). На творчість Шавикіна вплив мали твори Михайла Бойчука й експресіонізму.

Шавикін працював також у книжковій графіці, зокрема оформлював й ілюстрував дитячі журнали («Жовтеня», «Тук-тук») і книги Марка Твена («Пригоди Тома Сойера»), Наталі Забіли («Слово про Ігорів похід», «Рукавичка», «Під дубом зеленим», «Зайчикова хата»), Павла Тичини («Дударик»), Анатолія Шияна («Івасик-Телесик»), Івана Маловічка «Шефи», народні казки («Пан Коцький») та ін.

Шавикін брав участь у численних виставках, почавши з 1919, головно у Києві, Харкові, у Москві, у Казахстані - Алма-Аті, двічі у Польщі (Варшава, Краків 1933 і 1955). Індивідуальні виставки: 1945 у Харкові, 1958 і 1962 в Києві. Найбільш відомі післявоєнні твори Дмитра Миколайовича Шавикіна: "Дружба" (1951), "Чайки" (1954), "Вечір на Дніпрі" (1957).

«Вечір на Дніпрі», 1957


Народився Йосип Авксентійович БІЛОПОЛИЙ (3 квітня 1910, с. Григоро-Бригадирівка Кобеляцького району Полтавської області - 19 листопада 1984, Дніпропетровськ, нині м.Дніпро) - український художник, представник дніпровської школи живопису.
< br /> У 1934 році закінчив Дніпропетровський художньо-педагогічний технікум (згодом перейменований у Дніпропетровське художнє училище), вчителі за фахом - М. Панін, В. Коренєв, О. Вандаловський. Брав участь у виставках від 1939 року, перші роботи: «Фізкультурник», «Українка» (1939).
< br /> За участь у бойових діях під час радянсько-німецької війни був нагороджений медаллю «За відвагу».

Працював у галузі станкового живопису. Писав портрети, в тому числі і групові; пейзажі, натюрморти. Член Спілки художників від 1958 р.

Роботи Й. А. Білополого знаходяться в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м.Дніпро), Кобеляцькому музеї літератури і мистецтва, в приватних колекціях в Україні та за її межами.

«Автопортрет» «Пейзаж», 1970. Музей українського живопису, м.Дніпро