3 апреля -Музей українського живопису
Довідки за телефонами:
(056) 794 09 88, +38 (096) 610 37 96, +38 (099) 068 31 68

3 апреля

Видатний іспанський живописець Бартоломе Естебан Мурільйо (1617-1682) зірвався з риштувань під час розпису церкви в Кадісі на 64 році життя.

Він був засновником і першим президентом Севільської академії мистецтв, автором композицій на біблійні теми. Того року Мурільйо вперше відправився прикрашати чуже місто, собор капуцинського монастиря в Кадісі. Працюючи над великою вівтарної картиною "Заручини Святої Катерини", він впав з риштувань. Художника відвезли додому до Севільї, де він і помер 3 квітня. Картину закінчили його учні.

«Заручини Святої Катерини», 1682


Ян Петро МОЛІТОР (справжнє ім'я - Йоганн Петер Міллер) (1702, поблизу Кобленца - 3 квітня 1756, Краків) - німецький художник пізнього бароко, від 1730 року жив і творив у Празі.

Ян Петро Молітор - художник-портретист, писав також пейзажі, полотна на сакральні і алегоричні теми. Автор великої кількості церковних картин і фресок.

Навчався живопису в Бонні, Берліні та Дрездені. У 1730 році відправився до Богемії та оселився в Празі. Під керівництвом Вацлава Райнера осягав мистецтво створення фресок. Перейшов у католицтво і став підписувати свої картини як Молітор (на латині - Мельник). Був прийнятий у Староміське товариство художників, з 1734 - майстер цеху художників. У 1756 році поїхав до Кракова, де раптово помер.

«Цистерціанські монахи» - фреска в залі капітулу Осекського монастиря, Північна Чехія.


Народився Леонід Осипович ПАСТЕРНАК (3 квітня 1862, Одеса – 31 травня 1945, Оксфорд, Велика Британія) - відомий живописець і графік, виходець з Одеси. Академік живопису. Батько письменника і поета Бориса Пастернака.

Іцхок-Лейб Пастернак був одним з шести дітей у сім'ї власника готелю Йосипа (Осипа) Па(о)стернака. У 1879-1881 він навчався в Одеській художній школі, яку закінчив зі срібною медаллю, але навчання продовжив на медичному факультеті Московського університету. Лікарем Леонід не став, так як через два роки перевівся на юридичний факультет Новоросійського університету в рідній Одесі, де провчився теж недовго - до 1885 року. В середині 1880-х Пастернак займався в Мюнхенській академії мистецтв, брав уроки офорта у І. І. Шишкіна.

«Лист з батьківщини», 1889

Уже його перша серйозна робота «Лист з батьківщини» (1889) була помічена публікою, картину для своєї колекції придбав П. М. Третьяков. Художник вирішує оселитися в Москві, бере участь у виставках передвижників, насправді далеких від його творчості, входить в об'єднання «Світ мистецтва». З кінця 1880-х років Л. Пастернак починає викладацьку діяльність, а в 1894 році його запрошують викладати в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

У своїх картинах художник намагається зафіксувати «мерехтіння життя», як би випадково підглянутий момент, досягаючи безпосередності в розкритті образів. Загальне враження він ставить вище ретельного виписування деталей, що ріднить його з французькими імпресіоністами.

У 1890-і Пастернак захоплено працює в книжковій графіці - ілюструє Лермонтова і Толстого. У 1905 Леонід Осипович стає академіком живопису, двома роками раніше - членом-засновником Союзу російських художників. Він один з провідних портретистів Москви, пише портрети Л. М. Толстого, С. В. Рахманінова, Ф. І. Шаляпіна, М. Горького, після 1917 - В.І. Леніна... Толстому художник присвятив цілий цикл робіт, в тому числі картину «Лев Толстой в колі сім'ї». Колективним портретом стала картина «Засідання ради художників - викладачів Московського училища живопису, скульптури та архітектури»... Чималим успіхом користувалися невеликі роботи Леоніда Йосиповича зі свого сімейного побуту, скромного і затишного.

У 1921 році Пастернак разом з дружиною і дочками поїхав на лікування до Німеччини, звідки в СРСР вже не повернувся. Від 1938 року художник жив в Англії.

«Автопортрет». 1908 «Урок музики»


3 апреля 1874 года Илья Репин сообщил Павлу Третьякову, что приступил к работе над портретом Ивана Тургенева. Павел Михайлович Третьяков в своей галерее создал целую серию портретов выдающихся деятелей русской культуры. К этому он привлек крупнейших портретистов. Там были Репин и Ге, Крамской и Перов, Серов и другие известные художники. Так возник целый цикл «Большая галерея портретов выдающихся деятелей». В это время Репин жил в Париже на стипендию петербургской Академии художеств.

Портрет писателя вначале понравился и художнику, и модели, но был забракован подругой Тургенева, французской певицей Полиной Виардо. Виардо потребовала начать все сначала на новом холсте. А конечный вариант не пришелся по вкусу уже ни Тургеневу, ни Репину, ни Третьякову, и только другой предприниматель, Савва Мамонтов, согласился купить его, чтобы подарить Румянцевскому музею, откуда позже картина перекочевала в Третьяковскую галерею.

Памятник И. Е. Репину (скульптор М.Г. Манизер) «Портрет писателя Ивана Сергеевича Тургенева», 1874


Родился Фриц ван ден БЕРГЕ (3 апреля 1883, Гент — 23 сентября 1939, там же) — бельгийский художник, писавший свои работы преимущественно в импрессионистском и экспрессионистском стилях.

Фриц ван ден Берге изучал живопись в Художественной академии родного города. После её окончания в 1904 году он приезжает в небольшой фламандский городок Синт-Мартенс-Латем, где образовалась колония живописцев и сложилась своя, художественная Латемская школа. В ранний период своего творчества Ф. ван ден Берге создаётпроизведения в импрессионистской манере. После начала Первой мировой войны он, как и многие другие художники из Синт-Мартенс-Латем, переселяется в Нидерланды. Под влиянием своего старшего друга Густава де Смета ван ден Берге начинает рисовать экспрессионистские работы. В этой творческий период (начиная с 1916 года) художник пишет мрачные, пессимистические полотна.

В 1922 году, после возвращения в Брюссель, художник для своих картин выбирает более светлые тона, их настроение становится более весёлым и радостным. Основной темой его творчества в этот период становится обнажённое женское тело. В 1925 году ван ден Берге переезжает в Гент, где подпадает под художественное влияние сюрреализма. Его работы в конце жизни написаны в фантастических и трагических тонах.

«Вечные скитания бродяги», 1923


Віденський сецесіон (Віденська сецесія) заснований 3 квітня 1897 року Густавом Клімтом, Альфредом Роллером, Коломаном Мозером, Йозефом Гофманом, Йозефом Марією Ольбріхом, Максом Курцвайлем та іншими художниками. Вони поривали з консервативними й помертвілими академічними настановами, які панували у Віденському Будинку художників. Зразками для себе вони оголосили ідеї і образи, розроблені Берлінським та Мюнхенським сецесіонами, сформованими раніше. Девізом Сецесіону став вислів, автором якого був Людвиг Хевезі: "Часу — його мистецтво, мистецтву — його свободу".

Віденська сецесія — австрійський різновид глобального мистецького руху так званої доби «кінця століття» (Fin de siècle). Віденська сецесія спиралася на багатий історичний досвід стилю австрійського бароко, що сформував архітектурний образ Відня. В ній було менше геометризму і більше барокової патетики, декоративності, алегорій. Австрійський різновид стилю ар нуво мав поширення також в Угорщині, Польщі, на західних землях України, в Чехії.

Перша виставка Віденського сецесіону відбулась у 1898 році. Афіша цієї виставки мала зображення двобою Тесея з Мінотавром, за яким спостерігає Афіна. До значних заслуг художньої групи зараховують її виставкову політику, яка дозволила віденській публіці познайомитися із творчістю французьких імпресіоністів. З 1898 року з метою більш широкого розповсюдження своїх ідей група видавала свій власний часопис Ver Sacrum (лат. Весна священна). У 1905 році в спілці пройшов розкол і Густав Клімт разом з деякими митцями вийшов з її складу.

Густав Клімт. Афіша першої виставки Сецесіону, 1898 рік Макс Курцвайль. «Жінка в жовтій сукні», 1899


Народився Дмитро Миколайович ШАВИКІН (3 квітня 1902, Александров, нині Владимирської області РФ — 29 березня 1965, Київ) — український маляр і графік.

Народився у сім'ї залізничника. Від 1915 жив у Києві. Здобув освіту (1922–1928) в Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у класі Миколи Бурачека, Федора Кричевського і головно - Льва Крамаренка. Викладав у Харківському художньому інституті (1930-40 рр.).

Шавикін працював у різних жанрах: настінні розписи, ескізи гобеленів, тематичні пано, пейзажі (серія «Донбас», 1931–1934, «Чайки», «Латаття», «Вечір на Дніпрі»), портрети (Наталі Забіли, Леоніда Первомайського, Івана Врони, Костя Гордієнка; автопортрет). На творчість Шавикіна вплив мали твори Михайла Бойчука й експресіонізму.

Шавикін працював також у книжковій графіці, зокрема оформлював й ілюстрував дитячі журнали («Жовтеня», «Тук-тук») і книги Марка Твена («Пригоди Тома Сойера»), Наталі Забіли («Слово про Ігорів похід», «Рукавичка», «Під дубом зеленим», «Зайчикова хата»), Павла Тичини («Дударик»), Анатолія Шияна («Івасик-Телесик»), Івана Маловічка «Шефи», народні казки («Пан Коцький») та ін.

Шавикін брав участь у численних виставках, почавши з 1919, головно у Києві, Харкові, у Москві, у Казахстані - Алма-Аті, двічі у Польщі (Варшава, Краків 1933 і 1955). Індивідуальні виставки: 1945 у Харкові, 1958 і 1962 в Києві. Найбільш відомі післявоєнні твори Дмитра Миколайовича Шавикіна: "Дружба" (1951), "Чайки" (1954), "Вечір на Дніпрі" (1957).

«Вечір на Дніпрі», 1957


Народився Йосип Авксентійович БІЛОПОЛИЙ (3 квітня 1910, с. Григоро-Бригадирівка Кобеляцького району Полтавської області - 19 листопада 1984, Дніпропетровськ, нині м.Дніпро) - український художник, представник дніпровської школи живопису.

У 1934 році закінчив Дніпропетровський художньо-педагогічний технікум (згодом перейменований у Дніпропетровське художнє училище), вчителі за фахом - М. Панін, В. Коренєв, О. Вандаловський. Брав участь у виставках від 1939 року, перші роботи: «Фізкультурник», «Українка» (1939).

За участь у бойових діях під час радянсько-німецької війни був нагороджений медаллю «За відвагу».

Працював у галузі станкового живопису. Писав портрети, в тому числі і групові; пейзажі, натюрморти. Член Спілки художників від 1958 р.

Роботи Й. А. Білополого знаходяться в Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису (м.Дніпро), Кобеляцькому музеї літератури і мистецтва, в приватних колекціях в Україні та за її межами.

«Автопортрет» «Пейзаж», 1970. Музей українського живопису, м.Дніпро


Народився Джузеппе ПЕНОНЕ (3 квітня 1947, Гарессіо, Італія) - італійський скульптор і художник. Представник «арте повера», ленд-арту і концептуального мистецтва. Більшість робіт Пеноне присвячені взаєминам людини і природи.

Джузеппе Пено́не навчався в Академії витончених мистецтв Альбертіна (Турин) і в паризькій Національній вищій школі образотворчих мистецтв. Живе і працює в Турині; викладає в Національній вищій школі образотворчих мистецтв Парижа.

Перші творчі вправи Пеноне відносяться до 1960-х років. Уже в цей період визначається основна риса його стилю: діалог між природним і людським, взаємопроникнення художника і середовища. Він створює скульптури прямо в лісах рідного П'ємонту, поміщаючи бронзові зліпки власних рук на стовбури дерев і обвиваючи стовбури дротом, що повторює контури його тіла.


Пеноне працює з різноманітними матеріалами, серед яких дерево, бронза, віск, скло, глина, шкіра і мармур. Скульптури Пеноне ілюструють процеси, що протікають в живій природі, - зростання, вмирання і відродження. Особливу роль у творчості скульптора грають дерева. На їх прикладі він вивчає здатність природи до різного роду трансформацій і метаморфоз. Виставки скульптур Пенон нерідко проходять під відкритим небом, вписуючись в ландшафт.

«Ідеї каменю». 2006